Як соціальна пекарня “Good Bread From Good People” працевлаштовує людей з ментальною інвалідністю?

Ви, напевно, могли бачити в супермаркетах або кав'ярнях працівників з ментальною інвалідністю. Тобто людей, які мають розумову відсталість, аутизм чи синдром Дауна. В Україні таким людям знайти роботу непросто, більшість можливостей для самореалізації та розвитку для них закриті. У нашому суспільстві побутує думка, що такі люди не можуть і не здатні працювати. За словами засновника соціальної пекарні «Good Bread From Good People» Владислава Малащенка, в Україні мало державних закладів, які вміють правильно працювати з людьми із ментальною інвалідністю.

«У нашій країні близько 160 психоневрологічних інтернатів. У кожному з них проживає від 100 до 700 людей. Грубі порушення прав людини там буквально на кожному кроці. І хоч я за освітою лікувальний педагог, я не хотів би бути причетним до таких закладів і працювати там. На мою думку, якщо ти народжуєшся чи в процесі життя стаєш людиною з особливостями, то наша держава робить все для того, щоб ти був покарний за це. Система країни не працює на те, щоб людина з інвалідністю могла нормально жити: вчитись, розвиватись, одружуватись, мати дітей», – переконаний засновник соціальної пекарні Владислав Малащенко. 

Уже протягом декількох років у Києві працює соціальна пекарня «Good bread from good people». Вона працевлаштовує людей з ментальною інвалідністю. Щоденно вони печуть кекси, печиво та пироги на продаж і тим самим заробляють гроші. Пекарня дає їм змогу соціалізуватися й відчути себе потрібними. 

«Ми рятуємо кожне життя, яке в нас працює. Людина з ментальною, тобто інтелектуальною інвалідністю, фізично добре розвинена, але має проблеми з інтелектом. Я вважаю, що це найскладніша історія. Коли людина на візку, то вона може розумово працювати, але не може пересуватися. А людина з ментальними порушеннями може пересуватися, але не знає куди. Ми робимо все, щоб ця людина розуміла, що треба робити. Пекарня «Good bread» не про хліб, а про людей», – наголошує Владислав Малащенко. 

За чотири роки існування пекарні в ній працювало близько шістдесяти людей з ментальними особливостями. Наразі працює двадцять і це поки максимум, говорить Владислав Малащенко. Інші сорок працівників пішли своєю дорогою. За словами підприємця, команда дуже рідко відмовляються від працівників. Проте бувають випадки, коли батьки приводять на роботу 40-річних не соціалізованих дітей. З ними нам дуже складно. Пекарня не займається ранньою соціалізацією.Це завдання дошкільних спеціалізованих закладів. Людина не лише повинна навчитися щось робити, у неї з часом має це виходити. 

«Люди з ментальною інвалідністю є найбільш приреченими. У них статичне життя: вони народжуються, йдуть в дитсадок для дітей з особливостями. Потім, при живих батьках, їх віддають в інтернати і вони там можуть жити дуже довго. Далі, якщо їм пощастило, вони вступають в коледжі. Але там людей з ментальною інвалідністю вчать непотрібних професій на кшталт складальник верху взуття. У мене було п'ять працівників з цією професією і я не розумію, чому вона існує. Часто ці люди йдуть до робочих центрів, сидять там… Згодом їхні батьки помирають і вони залишаються самі. Вони не вміють про себе подбати і єдине, що лишається – йти до інтернату. А там дуже погано», –  зауважує Владислав Малащенко. На його думку, країна підштовхує людей з ментальною інвалідністю до такого життя, не створюючи відповідні робочі місця, де вони могли б працювати і розвиватися.

Коли пекарня «Good Bread From Good People» тільки відкрилася, Владиславу дзвонили люди і запитували: «А навіщо ви це робите? Ви хочете продати нам кекс, у який плювали ці люди?». Тоді підприємець відповідав: «Ви ж не плюєте в їжу? Чому вони мають?». На думку Владислава, українське суспільство стигматизоване, проте працюючи в цій темі декілька років, активно комунікуючи свою роботи, ставлення людей поступово почало змінюватися. За останні п'ять років з'явилося багато соціальних проєктів, які допомагають таким людям. В якійсь мірі це пов'язано з тим, що у кожного є родич чи знайомий, чи знайомий знайомого, який має інтелектуальну інвалідність.

«Пекарня – це дороге задоволення. Я її відкрив, маючи 150 тисяч гривень. Зараз за ці гроші це зробити нереально, – каже засновник соціальної пекарні «Good Bread From Good People». – Зараз ми живемо з продажів наших виробів. Також 150 людей донейтять нам щомісяця на Patreon – за ці гроші ми платимо оренду. В мене було багато зустрічей з можновладцями щодо питання допомоги людям з інтелектуальною інвалідністю, але все стоїть на місці. 90% будь-яких змін робляться завдяки громадським організаціям».

Керівниця молодіжного напрямку ВБО «Даун Синдром» Іванна Віхтинська давно працює в темі працевлаштування людей з інвалідністю. Вона переконана, що готових рішень, як жити людям з ментальною інвалідністю все доросле життя – немає. Одиниці розуміють свою програму на найближчі декілька років. «Ми знаємо, що навчання в училищі – це лише продовження соціалізації. Працюють одиниці. Адже, роботодавцю потрібно розуміти систему стимулів і долати упередження для працевлаштування людей з ментальною інвалідністю. Він не має лишитися сам на сам з цим викликом, адже взяти на роботу людину з інвалідністю – дуже відповідально. Має бути соціальна підтримка як робітнику, так і організації. Крім того, має бути система фінансових стимулів від держави. На сьогодні ми маємо знижену ставку єдиного соціального внеску – 8,4% порівняно зі звичайною – 22%. Але цього замало. Немає компенсації заробітних плат, не реалізовані і фінансові заохочення. Тому роботодавець не лише приймає серйозні виклики, а й фінансово бере на себе удар». На думку Іванни Віхтинської, саме органи місцевої влади повинні знати скільки людей з ментальною інвалідністю проживає у їхній громаді, яких послуг вони потребують, скільки робочих місць варто створити. 

У багатьох країнах світу людям з ментальною інвалідністю допомагає і держава, і бізнес, і неурядові громадські організації, які перебирають на себе функції місцевої влади. Водночас, у цій історії бізнес отримує гарні пільги. Звісно, немає жодної країни, де всі люди з ментальною інвалідністю були б працевлаштовані, але є багато позитивних прикладів. Наприклад, у Швейцарії, якщо ти наймаєш людину з інвалідністю, тобі оплачується її робота і робота її супроводжуючого, тобто методиста-соціального працівника. Крім того, держава може платити гроші за те, що ти взагалі цю роботу робиш. Але роботодавець має розуміти, що, наприклад, помилок у роботі виробництва може стати більше. Проте такі люди можуть добре працювати на простих роботах. Наприклад, підтримувати чистоту офісу чи варити каву. 

«Нещодавно я повернувся з кемпхіллу в Естонії, –  розповідає Владислав Малащенко. –  І там на 100 гектарах землі розташовані шість чи сім котеджей, де живуть люди з ментальною інвалідністю. Разом з ними живуть і працівники, які допомагають їм в соціалізації. Виглядає це як велика комуна. Вони займаються рослинництвом і тваринництвом, щось на цьому заробляють, самі споживають те, що виростили. Я вважаю це дуже класною історією. Коли я вперше побував в кемпхіллі в Латвії, то вирішив це втілити в Україні. Навіть знайшов землю і гроші. Але це виявився дуже дорогий проєкт – 1 мільйон євро на 20 людей. Крім цього, є багато щомісячних витрат, зокрема комунальні і медичні послуги. Ми зрозуміли, що мільйон євро ми з командою зібрати зможемо, але далі потрапимо в боргову яму. Замість того, щоб займатися терапією і соціалізацією підопічних, ми б мали щодня шукати гроші на цей проєкт. А от відвідуючи Естонію, я переконався, що втілити кемпхілл в Україні нереально, бо дуже мало людей захочуть в ньому фахово працювати. Нестача професійних кадрів це проблема кемпінгів по всьому світу. Недостатньо бути просто хорошою людиною. Потрібно мати знання, бути дуже сильним і, головне, мати холодну голову. Адже соціальні терапевти лікують собою».

У соціальній пекарні «Good Bread From Good People» люди з ментальною інвалідністю щодня печуть торти, киші, кекси, круасани тощо. Усі 42 позиції є на сайті пекарні, де їх можна придбати. Крім того, кожен хто виявить бажання допомогти не лише пекарні, але й тим, хто цього потребує, може замовити «підвішений» кекс. Він поїде до самотніх пенсіонерів, людей, які знаходяться в психдиспансерах або інших медичних закладах, і тим самим подарує їм частинку тепла і добра.