Голос України в Чехії: “У мене є можливість спати не під ракетами, але в обмін на це я мушу зробити все, щоб ця війна закінчилась перемогою”
У чому проблема?
"У моїй країні війна, а я не можу бути корисною"
Двадцятип'ятирічна Анастасія Сігнаєвська до повномасштабного вторгнення росії в Україну жила в Житомирі, здобула вищу освіту, працювала у сфері продажів і вела, як говорить сама Анастасія, "абсолютно пересічне життя пересічної громадянки". Хоча громадянська позиція формувалась у дівчини з дитинства.
"Я росла в період революцій та національної боротьби за право бути українцями в незалежній Україні. До першого класу я йшла, коли все було в помаранчевих барвах, тоді українці відстоювали право на чесні вибори. В часи студентства мій навчальний заклад активно співпрацював з волонтерськими організаціями. У 2015 році загинув дядько в зоні бойових дій на Донеччині. Тобто війна завжди була близько, але не настільки близько, як вона стала 24 лютого 2022 року", — згадує Анастасія.
Анастасія Сігнаєвська
У лютому 2022 року вона отримала підвищення й готувалася перейти на нову посаду. "24 лютого в мене мав би бути перший повноцінний вихідний за два останні тижні. Я напланувала собі абсолютно звичайний день з купою побутової метушні", — пригадує Анастасія.
Але всі плани пішли шкереберть, бо розпочалась повномасштабна війна. Батько Анастасії став на захист України, а сама Настя з сестрою зібрали тривожні валізки й поїхали до подруги в інший район Житомира — аби не бути самим й "перечекати" разом.
"Мені було страшно і десь глибоко в душі сиділа надія, що зараз весь світ побачить, що нас почали масово бомбардувати, всі зберуться, якщо сказати спрощено, не вдаючись у політичні процеси, скажуть, що так робити не можна, і все закінчиться. В мене було відчуття оберненої реальності, я не могла повірити, що у 21 столітті в Європі біля кордонів Європейського Союзу і НАТО взагалі можливо, щоб тривала ось така величезна війна", — ділиться дівчина.
Але дива не сталося. Анастасія з сестрою намагалися робити все, аби бути корисними: їздили здавати кров, поширювали інформацію з перевірених джерел, об'єднували людей, яким потрібна допомога, і тих, хто міг дати цю допомогу.
Один із постів Анастасії Сігнаєвської у Фейсбуці про те, що пораненим у військовому госпіталі потрібна допомога, розлетівся на понад чотири тисячі поширень. Тоді дівчина почала співпрацювати з одним із державних гуманітарних центрів допомоги. Спочатку взаємодія відбувалась тільки віртуально. А коли Настя мала йти знайомитися з іншими волонтерками особисто, почалась тривала повітряна тривога. Їй передзвонили й сказали, що з міркувань безпеки краще нікуди не їхати.
"І я сиджу в цьому підвалі під час повітряної тривоги, дуже сильно плачу, бо не маю змоги волонтерити, чи робити щось корисне. Всі знайомі та організації, які до того були включені в процеси війни, вже сформували команди, а на самостійну діяльність я не могла наважитись. Я могла залишатись лише напохваті онлайн: поширити пости, передати запити або ж знайти потрібні ресурси. І при цьому мені здавалось, що я роблю мало. В моїй країні війна, а я не можу бути корисною", — пригадує Анастасія.
Опісля стало відомо, що росіяни розбомбили одну зі шкіл у Житомирі, неподалік якої мала відбутися зустріч. "Влучання було о 8:59, а в мене призначена зустрічі була на 9 ранку", — ділиться дівчина.
Тоді Анастасія Сігнаєвська вирішила виїжджати до Чехії. Вона вже мала досвід роботи за кордоном і вирішила, що заробляти гроші для підтримки родини, для донатів і власного життя — це найраціональніший вихід. "Вибір країни для біженства був зумовлений тим, що раніше я колись була в Чехії, знала, що це за країна зсередини й тому для мене це було фактором безпеки", — розповідає активістка.
Анастасія у Чехії під час візиту президента Зеленського
Яке рішення?
Допомагати там, де ти є
"Коли я виїхала за кордон, у мене ще більше загострилося відчуття провини вцілілого", — говорить Анастасія.
Дівчина каже: їй було важко від усвідомлення, що вона в безпеці, а в Україні люди під ракетами. Хотілося впливати на хід подій. "Я знайшла повідомлення у Фейсбуці, що потрібні асистенти вчителів для того, аби допомагати українським дітям засвоювати чеську мову, — пригадує дівчина. — Я пішла на співбесіду. На той момент я мала тільки початкові знання мови. Працювала з дітьми спочатку на волонтерських засадах, тільки через деякий час це стало джерелом доходу. Я спала по чотири-п'ять годин, тому що, по-перше, треба було спочатку самій вивчити основні аспекти мови, по-друге, робота з дітьми передбачає ґрунтовну підготовку, слід було готувати завдання, які заохочуватимуть дітей вчитись. Спочатку я працювала з меншими дітьми 3-5 класів, потім поступово покращувався мій рівень чеської, паралельно вчилась на спеціальних курсах і пізніше вже викладала для 6-9 класів", — розповідає Анастасія.
Вперше від 24 лютого Анастасія повернулась до України через три місяці. Але зрозуміла, що через тривоги, обстріли й постійний страх почувається дезорієнтованою й навряд чи зможе бути продуктивною. Отож Настя знов повернулась до Чехії й шукала себе у волонтерстві.
Анастасія спостерігала за тим, як у Празі проходять мітинги на підтримку України, але ніколи не бачила анонсів про це — лише фотозвіти.
"А 29 липня після трагедії в Оленівці я побачила заклик вийти на вулиці. Поїхала в Прагу, познайомилася з дівчатами, які організовували мітинг — і спочатку просто приєдналася до чату, в якому обговорювали організаційні питання, а потім органічно і непомітно для себе очолила цей рух", — розповідає дівчина.
"Голос всіх тих, хто поділяє цінності свободи, миру і боротьби"
Під час одного з мітингів
Так поступово Анастасія стала однією з організаторок мітингів і співзасновницею ініціативи "Голос України".
"Ми називаємо себе чесько-українською ініціативою, тому що це ініціатива не тільки утворилася в Чехії, але й має значний відсоток чехів, — каже активістка. — «Голос України» сьогодні — це голос усіх тих, хто поділяє цінності свободи, миру і боротьби, хто виступає за право жити в мирі на своїй землі. Тобто всі, хто підтримують сьогодні Україну, незалежно від того хто вони є: чехи, українці, які виїхали з повномасштабним вторгненням, або ті, хто вже давно для себе вибрав шлях еміграції".
Наразі "Голос України" — ініціатива добровільна і ніким не фінансована.
"Ми сформували команду із шістьох людей, які займаються моніторингом політичної ситуації в Чехії та подій, які стосуються України, також займаємось розбудовою зв'язків між українськими організаціями в Чехії та намагаємось щонайбільше співпрацювати з чеськими організаціями. Ми створюємо ось таку багатогранну синергію для досягнення перемоги, — говорить організаторка. — Також для нас дуже важливо і цінно, що ми співпрацюємо з однією з найстаріших діаспорних організацій у Європі «Європейський конгрес українців»".
Окрім діяльності з адвокації України Анастасія працює на заводі з виготовлення автомобільних деталей. Спочатку працювала на позиції робітниці, а потім її перевели до офісу у відділ з контролю й дотримання якості.
Анастасія зізнається, що часом доводиться спати по три-чотири години на добу, адже треба все встигати. "В умовах війни не можна жалітися на ті умови, які в тебе є, — вважає дівчина. — Ми балансуємо між роботою, яка приносить нам дохід, і всіма завданнями, які ми беремо на себе з власної ініціативи".
Як це працює?
Робити невидиме видимим
"Результат від мітингів неможливо оцінити на дотик чи якось виміряти, однак ми можемо створювати прецеденти, що спонукають до озвучення важливих тем у в інфопросторі", — говорить Анастасія.
Одним із перших масових заходів, організованих за участі Анастасії Сігнаєвської, був мітинг під представництвом ООН. Там Анастасія познайомилася з іншою активісткою в Чехії — Ярославою Бурко.
Анастасія під час першого мітингу під ООН
Раніше вони з Ярославою вже перетиналися — у чаті, де відбувалася координація мітингів. Ярослава була проактивною учасницею таких заходів. Коли ж у чаті активістів обговорювали гасла, дрескод, теми плакатів до мітингів, саме Ярослава зводила все до єдиної концепції.
"На мітингу під ООН між нами відбулась певна іскра, — згадує Ярослава. — Я бачила, що Настя бере на себе оргмоменти, говорить учасникам, як краще стати, хоч і не є організаторкою заходу".
Ярослава з Настею побачили — учасникам мітингів бракує місця, де вони могли б координуватися та спілкуватися. Чату активістів для цих задач було замало. Створити для цього акаунти у соцмережах було ідеєю Насті.
"Спочатку на ентузіазмі сформувалась команда SMMників, копірайтерів, а потім звелось до того, що всі соцмережі почала вести Настя. Якби в мене не було Насті, а в Насті — мене, ми б теж рано чи пізно опустили руки. Відповідальність перед самими собою і спільнотою не дає цього зробити. Ми розуміємо, що занадто багато на кону стоїть", — каже Ярослава.
Анастасія Сігнаєвська та Ярослава Бурко
Відтоді активістки почали організовувати мітинги разом — і робити це більш системно, думати про стратегічний розвиток ініціативи, щоб вона дійсно стала тим голосом України, яким його хотіли бачити засновниці.
На День Незалежності у 2022 році Ярослава з Настею провели мітинг-реквієм у Празі, на який прийшло більше тисячі осіб. Поступово діяльність удосконалювалась і розширювалась. Візуальним оформленням для мітингів займається чешка Юлія Левкова. Активістки почали взаємодіяти з чеськими організаціями та лідерами думок, продумувати, що може зацікавити журналістів, щоб якомога більше медіа висвітлювали ці події.
Коли до Чехії приїхав з візитом Володимир Зеленський, Анастасія з колегами дізналися про це буквально за пару годин, але все ж оперативно підготувалися до зустрічі, швидко зібрали людей, продумали, де їх розмістити, написали плакати "Україна в НАТО", які потім потрапили в об'єктиви світових ЗМІ.
Якось, гортаючи новини, Анастасія побачила матеріал про їхній мітинг в "Associated press". Мітинг, організований Анастасією та Ярославою, потрапив у найпрестижніші світові видання.
Плакат, який потрапив у світові медіа
Нові виклики
На жаль, згодом прийшло розуміння, що людям властиво звикати до подій, а це ставить нові виклики на шляху до результатів. Так, мітинги працюють, але вже не так, як це було на початку.
На адвокаційному форумі українських організацій Європи в Брюсселі Анастасія з колежанками познайомилась із засновниками "Українського центру безпеки та співпраці". Команда центру сформувалась ще під час Революції гідності, має великий досвід у дослідженні гібридної війни, та економічного тиску росії на ухвалення політичних рішень. Анастасія Сігнаєвська розпочала співпрацю з цим центром і стала його представницею в Чехії, виступаючи експерткою з питань російських впливів та дезінформації.
"Ми зараз працюємо над виявленням факторів обходу санкцій. Один з останніх наших проєктів — це робота щодо родини російського ракетобудівника Бориса Обносова. Його зять і дочка проживають у Празі, вони не знаходяться під санкціями. Ми проводили дуже велику інформаційну кампанію. Тобто це вже не тільки просто вийти постояти з прапорами, або з плакатами.
Ми спочатку провели дослідницьку аналітичну роботу, аби зрозуміти, як відбувається процес внесення в санкційні списки, хто може відповідати за це, як взагалі санкційний персональний список в Чехії виглядає. У червні 2023 року там було всього лише три особи: Патріарх Кирил, який не має в Чехії жодних маєтків, нерухомості чи коштів, а дві інші особи — це батько та син Євтушенки, які займалися підприємницькою діяльністю в Чехії", — розповідає Анастасія.
Активістки почали просувати питання з внесення до цих санкційних списків тих, хто працює на росію. Так, зокрема на основі законодавчого підґрунтя наразі вони пишуть офіційні листи, де просять внести до санкційних списків Бориса Обносова (російський інженер-механік, — рад.) і всю його родину.
"Ми ходили до одного із будинків, який належить цій родині, проєктували на нього фільм про воєнні злочини, здійснені тими ракетами, які виробляє холдинг «Тактическое военное воружение». Ми зробили нарізку відео з руйнуваннями: це і торговий центр в Кременчуці, і будинок у Дніпрі, й Умань. Саме ці ракети, які приносять дохід цій родині, руйнують домівки, вбивають людей в Україні. Намагаємося наголошувати на тому, що ці люди не просто збагачуються на злочинному терористичному режимі росії й наближені до режиму путіна, а є винуватцями всіх воєнних злочинів проти цивільного населення та інфраструктури. Кожна подібна родина, причетна до війни, повинна бути обмежена".
Анастасія під час акції біля будинку Обносова
Лише 7% європейських компаній насправді вийшли з російського ринку
Анастасія розповідає:
"Під час аналітичної роботи й досліджень відкритих джерел нас також здивувало те, що лише 7% європейських компаній насправді вийшли з російського ринку, попри 11 пакетів санкцій ЄС проти російської федерації. Більш як 30 тисяч російських компаній досі працює в Європі. Тобто вони досі заробляють у Європі, сплачують податки російському терористичному режиму, а ці кошти трансформуються в ракети, які потім вбивають українців. І серед усіх компаній є величезна кількість таких, кому вдається працювати в росії надалі — це близько 1400 компаній, власники яких потрапили під санкційні списки Європейського Союзу.
Тобто навіть попри дію санкцій, існують обхідні шляхи, які допомагають підсанкційним особам продовжувати свою діяльність. Або ось як із цим збройним холдингом «Тактическое военное воружение». Він є в санкційних списках, але його генерального директора в цих списках до середини липня 2023 року не було. Це дозволяло виводити кошти на рахунки іноземних компаній, купувати дорогу нерухомість в інших країнах, проживати його доньці у Празі, куди ніколи не долетить ракета її батька", — говорить Анастасія Сігнаєвська.
Діяльність активістів дала результат: 17 липня міністр закордонних справ Чеської республіки оприлюднив оновлений внутрішній санкційний список, у якому фігурують і сам Обносов, і його сім'я — Ольга і Ростислав Зорікови. Уряд Чехії заборонив російським та білоруським спортсменам брати участь у змаганнях на території країни. У липні російську тенісистку попросили покинути територію Чехії — так вона не потрапила на міжнародні змагання. Також у Празі скасували концерт оперної співачки-путіністки Анни Нетребко.
"Ми не маємо права передати війну своїм дітям як спадок"
Анастасія говорить, що на початку діяльності під час проведення мітингів в активістів виникали труднощі з місцевими через мовний бар'єр.
"Одного разу поліцейські запитали в мене дату народження. А я їм числа і місяці показувала мало не на пальцях, тому що є схоже звучання слів, які мають різне значення. Ну, наприклад, є квітень у нас, а чеською мовою kveten — це травень. А зараз у мене чеська мова на такому рівні, що я даю інтерв'ю чеською мовою для центральних медіа. Можу дати якийсь коментар журналістам або ж зробити вступ під час акції одразу чеською мовою, веду соціальні мережі й уже не маю проблем у комунікації з поліцією", — посміхається дівчина й продовжує: — Величезна проблема, яка спіткає українців всюди, де б вони не були, — це російські впливи, фанати росії або ж самі росіяни.
Наприклад, у нас була акція на Карловому мосту до роковин виходу оборонців Маріуполя з Азовсталі у ворожий полон. Ми використовували ілюстрації різних митців, робили перфоманс, де в людей були перев'язані канатом руки у найбільш туристичному місці Праги. Одна чеська пані, очевидно маючи проросійські погляди, викликала поліцію, щоб та зупинила наш мітинг.
Насправді це водночас жалюгідно і смішно, коли люди з явним акцентом стараються погрожувати українцям російською, вважаючи, що ми цього боятимемось. Пані, від якої надійшла скарга до міської поліції, ходила біля нас і казала: "Уходите отсюда! Уходите!" Але в нас є всі відповідні дозволи, заходи узгоджені завжди з поліцією", — ділиться Настя.
Під час чергової акції на підтримку України
Анастасія Сігнаєвська вважає, що найвища ціна, яку українці платять в обмін на незалежність — це люди, які в ім'я майбутнього країни та мирного життя інших здатні пожертвувати собою.
"Я вважаю, що завдання кожного свідомого українця зараз — це зробити так, щоб цих смертей і страждань було менше, щоб ті смерті, які вже трапилися, не були марними. У мене є можливість спати не під ракетами, але в обмін на це я мушу зробити все, щоб ця війна закінчилась. І я в цьому абсолютно солідарна з татом, який сказав, що якщо молоді хлопці йдуть, то і я повинен іти на захист своєї держави. Я вбачаю основну мету цієї боротьби в тому, що ми не маємо права передати війну своїм дітям як спадок. Ми не можемо дозволити, щоб ці смерті тривали вічно, і я хочу повернутися додому, де панує переможний мир", — підсумувала Анастасія.
