Гра про рівність та повагу: як клуб на Київщині розвиває індустрію гольфу в Україні

У чому проблема?

Гольф — одна з тих ігор, навколо якої витають міфи, що нерідко шкодять: від "це гра для багатіїв" до "ніякий це не спорт". Попри відсутність розвиненої культури гри й не надто сильну популярність гольфу в СРСР, в незалежній Україні він крок за кроком розвивався і набував все більше поціновувачів. Українці активно будували поля та інфраструктуру навколо, щорічно все більше людей долучалися до змагань і грали не лише на рівні хобі. А впізнаваність гри виходила на новий рівень. 

Ситуація змінилася зі вторгненням росії в Україну. Анна Гриценко, гольф-тренерка, працювала в одному з найбільших клубів GolfStream у Макарівському районі, на Київщині.

Вона розповідає, у 2022 році район частково окупували росіяни. Під час окупації постраждав і гольф-клуб: пошкоджені будинки, вирви від ракет на полі. "Росіяни танками переїжджали гольф-кари (машинки для гольфу, — ред.)", — розповідає тренерка. Комплекс зазнав таких пошкоджень, що його необхідно відбудовувати практично з нуля.

Це не перша втрачена гольф-інфраструктура в Україні. На початку війни росіяни також знищили клуб у Луганську, зупинили роботу харківського клубу Superior та повністю зупинили розвиток гольф-клубів та цієї індустрії по всій Україні. Олександр Денискін, генеральний директор комплексу Lisnyky Golf Club у селі Лісники, на Київщині говорить: "Ми встигли побудували лише декілька лунок, і, на жаль, почалася активна фаза війни".

Яке рішення?

Українська спільнота гольф-гравців, які роками вкладалися у розвиток цього спорту, прагнула відновити його. Адже, окрім актуальності гри й спорту загалом, розбудова полів та догляд за ними вимагає значних коштів. Олександр додає:

"Ми порахували й зрозуміли, що між зупинкою проєкту і продовженням будівництва дешевше буде продовжити. Адже трава росте незалежно від того, що відбувається на вулиці: її треба поливати, косити, давати добрива".

Так, вже у 2024 році клуб відкрив частину нового поля для всіх охочих і навіть устиг провести чемпіонат між професіоналами України на ньому. "Рубрика" побувала на гольф-полі клубу Лісники та дізналася, що зараз відбувається у сфері гольфу, чому ця гра може бути однією з найважчих, у які ви грали, та як люди з інвалідністю можуть займатися цим спортом.

Як це працює?

У Лісниках нас зустрічає Олександр, який одразу запрошує прокататися полем у гольф-карі. За декілька хвилин нашої екскурсії ми зрозуміли, чому гольф-кар — справді необхідність. Поля охоплюють величезну територію з пагорбами, ставками й невеликим лісом. Обійти її всю пішки в літню спеку — те ще випробування. 

Тут для нас і розвінчався перший міф про легкість цього спорту. Раунд у гольфі триває від чотирьох до шести годин, а повноцінний турнір — до чотирьох днів. Гравець же постійно перебуває у русі: ходить, бігає, напружується для удару, пересувається між полями. Гра вимагає витривалості. До речі, максимальна кількість ключок, яку може переносити з собою учасник, не мало й не багато — 14. 

Велике поле в грі — не забаганка, а норма, визначена правилами. "Кожен спорт має свої стандарти. Тенісний корт чи футбольне поле мають свої розміри. У гольфі вони теж є. Неможливо мати професійне поле, яке буде займати територію менш як 80 гектарів, адже це — міжнародний стандарт", — розповідає чоловік.

Поля покривають спеціальною травою — залежно від ділянки. Трава безпосередньо біля лунки називається грін. Вона коротко підстрижена та рівна, аби м'яч гладенько пересувався по ній. Олександр додає, для догляду за травою потрібні спеціальні катки й косарки, а будь-яке поле оцінюють саме по якості гріна — чим якісніша трава, тим якісніше поле.

Гра у гольф схожа на певний квест, у якому є свої перешкоди та рівні проходження. Здавалось би, що важкого в тому, аби закинути м'яч у лунку? На ділі навіть вибудувати правильний удар вимагає майстерності, де гравцеві потрібно слідкувати за технікою, розрахувати силу удару, розмах, вплив додаткових перешкод, наприклад, напрям вітру. 

Також на полях розміщені додаткові водні перепони, раф (висока трава) та бункери — ями з піском. Вибити м'яч з бункера важче, ніж зробити це на рівній поверхні гріна. Усе це робить гольф не просто спортом, а захопливою грою, де, окрім фізичної сили, гравці вибудовують цілу стратегію у просторі навколо себе.

"Правила гри в гольф — це така величезна товста книга, де написано все-все. Це гра не лише про м'яч і ключку. Це гра про людей, повагу, культуру. До речі, в деяких країнах умовою дипломатичної служби є гра в гольф з партнерами, адже вона привчає тебе робити певні речі. Наприклад, на гольф-полі є бункери, поруч з ними лежать граблі. Коли ти влучаєш м'ячем у пісок, то, за правилами, повинен взяти граблі й зачистити ямки після себе. І абсолютно байдуже, хто ти: прибиральник чи учасник рейтингу Forbes з десятьма охоронцями. Це обов'язок, який урівнює шанси на виграш", — розповідає Олександр. 

Оскільки гра — про повагу, то вчить поважати не лише суперників, але й простір навколо.

"На полі немає сміття і бути не може. Його тут нема не тому, що ми прибираємо, а тому, що якщо хтось насмітить, нам 100% не по дорозі із цією людиною. Це правила", — додає директор.

Наразі у Лісниках є 9 лунок з 18 можливих. Число 18 — не випадкове. Подейкують, що, 18 лунок створені тому, що гольфісти визначили: у повній пляшці віскі міститься 18 шотів — по одному на кожну лунку. Однак таке пояснення породило безліч міфів про те, що в гольф можуть грати лише мільйонери, попиваючи алкоголь. Не останню роль зіграли голлівудські фільми, які просували стереотип про те, що гольф — гра для багатіїв. 

Насправді ж історично гольф винайшли шотландські пастухи, а зараз у різних країнах гра доступна для усіх — від дітей до дорослих. "У Шотландії люди просто виходять у себе вдома на газони й тренуються. У них є ключка, м'ячі, і вони б'ють собі. От як у нас норма дітлахи, які бігають в футбол, так само там люди просто грають з ключкою", — розповідає Олександр про свої враження після візиту до Шотландії.

У Лісниках є дитяча академія, де найменшому гравцеві три роки. Звісно, у гольфі для дітей і дорослих відрізнятимуться довжина ключок і підходи до навчання, але незмінними залишаються правила, які з самого малечку вчать культури рівності та поваги.

Олександр додає: "Гольф — це доволі популярна гра у світі. Ми можемо грати з будь-ким, будь-якого віку і з будь-якими можливостями. Наприклад, є лунка. У мене, як професіонала, нормою буде забити звідси в лунку за три удари. Ви — початківець, для вас норма — шість ударів. Я граю в три удари, ви — в п'ять, і ви мене виграли, бо зіграли краще за вашу норму. Тобто в гольфі нема прямого суперника, ви граєте самі проти себе і проти поля".

"Якщо ви виступите проти мене в тенісі, яким я займаюся вже довгий час, то вам кінець. Ви нічого не зіграєте й отримаєте лиш негативні емоції, бо фізично без підготовки не зможете відбити мʼяч", — запевняє Олександр. Саме в цьому і є перевага гольфу серед інших видів спорту — він з самого початку доступний для кожного завдяки певним особливостям.

Правилами гри передбачені різні старти, які марковані кольорами. Якщо гравець лише починає, він бʼє з ближчого старту, і навпаки — чим вправніший і досвідчений гравець, тим далі він починає. У гольфі немає поділу на старших, менших — важливі лише ваші навички. Саме тому в грі разом можуть брати участь усі: діти, пенсіонери, новачки й професіонали. Поділ є лише у професійних чемпіонатах, де кожна група має свої заліки.

"Поле рівне для всіх", — зазначає Олександр.

У червні у Lisnyky Golf Club провели турнір для гравців-професіоналів на новому гольф-полі. Переможцем у чоловічому заліку став Директор з гольфу київського клубу Kozyn Golf Club Руслан Гаркавенко, у жіночому — Директорка з гольфу Lisnyky Golf Club Анна Авдєєва.

Анна, майстер спорту з гольфу та дитяча тренерка, розповідає, значну частину своєї карʼєри присвятила розвитку дитячого гольфу, адже вірить, що це вклад у майбутнє спорту.

"У гольф можуть грати абсолютно різні люди: з однією рукою чи ногою, вродженими чи набутими хворобами. Гандикап (кількість ударів, які гравець може зробити поверх норми проходження поля, — ред.) вирівнює все. І різні старти нівелюють будь-яку різницю", — говорить Олександр. 

Він розповідає, деякі країни уже проваджують гольф для реабілітації. Наприклад, США використовує цей спорт у програмі ментальної реабілітації військових. Також існує інклюзивний гольф, у який можуть грати учасники на кріслах колісних.

"Цей вид гольфу розвивається, і в Україні його поки немає, але обовʼязково буде. Бо наші хлопці й дівчата повернуться, і їм потрібно буде проходити реабілітацію", — зазначає чоловік.

Перше, що зупиняє людей на шляху до гольфу — це висока вартість і відсутність інфраструктури в їхньому місті. На це Олександр відповідає, для розбудови інфраструктури після перемоги потрібні час, значні інвестиції та підтримка суспільства. Зараз гольф-клуб у Лісниках вже вкладає зусилля в навчання дітей і нових учасників.

Щодо професійних занять гольфом, то вони, як і будь-який професійний вид спорту, потребують певних вкладень від гравців: у форму, навчання, змагання, майданчик для занять тощо.

Олександр мріє, щоб в Україні ставало більше полів і зацікавлених учасників. Він наводить статистику: у США побудовано майже 17 000 полів, в Англії — 2200, у Швеції — понад 650. "Гольф-поле — це символічний знак якості країни, певний лейбл", — додає Олександр.

Окрім цього, гольф-поля несуть значну користь для довкілля. Будують їх здебільшого на непридатній для користування землі, наприклад, на колишніх смітниках. Їх зносять і саджають газони. Один гектар трави може забезпечити киснем 64 людини на день. 

"Мій чотирирічний син вже дивиться на гольф як на звичайний спорт, як на умовний футбол у дворі. Чим більше людей буде грати, тим доступнішим стане цей спорт", — говорить Олександр.