“Та що ви таке вигадуєте?”, або чому частіше не лікують жінок: як нерівність проявляється в медицині

Немає такої сфери життя, де не стоїть питання гендеру або прав жінок. Часто говорять, що чоловіки отримують більші зарплати, мають кращі шанси зробити кар'єру чи бути призначеним на впливовішу посаду. Серед жінок більше жертв домашнього та інших видів насилля, вони мають меншість у владі будь-якого рівня, частіше стають заручницями закостенілих стигм і стереотипів. 

Гендерні упередження існують всюди, і область медицини мало чим відрізняється від побутових ситуацій або професійної сфери. Усім добре відомо, що належність до певної соціальної групи або рівень достатку можуть вплинути на якість медичного обслуговування. Але є і ще один, менш очевидний, фактор, який зачіпає досить велику кількість людей — це стать того, хто звернувся за медичною допомогою. 

У жінок менше шансів відчути серйозне ставлення до власних побоювань, болю або інших симптомів. Жіноче тіло менше вивчалося в ході клінічних випробувань, що ускладнює пошук ефективних методів лікування. Зразком у більшості випадків з профілактики, діагностування і лікування і досі залишається чоловік. 

Занадто емоційні і занепокоєні

У 2000 році The New England Journal of Medicine опублікував дослідження, яке показало, що жінки в сім разів частіше, ніж чоловіки, отримують неправильний діагноз у випадку серцевого нападу. Причина знов таки ж в тому, що медичні концепції більшості захворювань ґрунтуються на розумінні чоловічої фізіології, а жінки мають інші симптоми, ніж чоловіки при серцевому нападі.

Дослідження 2015 року виявило, що при діагностуванні шести з одинадцяти видів раку жінки отримують діагноз із більшим запізненням, ніж чоловіки. І проблема не в тому, що жінки не звертаються до лікаря вчасно — самі медичні фахівці не поспішають із належною діагностикою. Часто жінки, які звертаються до лікаря, чують відповідь, що їх симптоми викликані тривогою, депресією або "стресом" — універсальною причиною на всі випадки життя. Страждаючи від болю, жінки набагато частіше, ніж чоловіки, отримують рецепти на заспокійливі, а не на терапевтичні засоби, тому що вважається, що більшість жінок надто прислухаються до свого тіла і вся симптоматика носить переважно істеричний характер.

Упереджене ставлення до жінок у сфері охорони здоров'я призводить до того, що багато хвороб діагностуються у них пізніше, ніж у чоловіків, і вони частіше чують, що проблема, на яку вони скаржаться, існує здебільшого у їх екзальтованій уяві.

До гендерної дискримінації додається і ейджизм. "Що ж ви хотіли у вашому віці?" — цей вираз можна почути з однаковою ймовірністю і на лавці у дворі під час дружньої бесіди подружок-пенсіонерок, і при відвідуванні ними ж лікаря у районній поліклініці.

Відомо, що серцево-судинні захворювання, включаючи інсульти, є основною причиною смерті жінок у більшості розвинених країн, в тому числі і в Україні. Не в останню чергу на поповнення цієї сумної статистики працюють невчасно або неправильно поставлені діагнози. З випадком такої невірної диагностики стикнулася черкащанка Оксана Л.

"У моєї мами не Альцгеймер"

"Минулого тижня, по трьох роках після списання моєї мами у безнадійну старечу деменцію випадково трапився досвідчений лікар, який визначив, що моя мама… не має Альцгеймера, — розповідає жінка, — Виявилося, упродовж останніх 10-15 років мама мала численні мікроінсульти. Їх ніхто не розпізнав, не зауважив, не здіагнозував, а їх можна і треба було лікувати. На відміну від старечої деменції.

Не розпізнали тому що: 

• а) вона жінка, а андроцентрована медицина бачить ознаки лише "типового" (чоловічого) мікроінсульту — у довідниках написано "мікроінсульт у жінок протікає нетипово", тобто не так, як у типових людей — чоловіків;
• б) вона худа; 
• в) у неї завжди був низький тиск; 
• г) вона завжди вела здоровий спосіб життя, до самокатування; 
• ґ) у вона мала нездіагнозовану депресію, яка є одним із чинників; 
• д) вона була після клімаксу, на який списують всі жіночі скарги; 
• е, є, ж — я) Альцгеймер! — що ж іще може мати жінка під 70?

Її інсульти мали вигляд отруєнь або мігреней. Падіння на рівному місці (секундні непритомності) вважалися неуважністю. Порушення дикції — втомою.

Симптоми мікроінсультів у жінок минать протягом години, а в чоловіків — за добу і більше. Жінка — зазвичай терпляче створіння, і той самий "нестерпний головний біль" у чоловіків жінка дуже навіть терпить та ще й нікому не каже. Кожний із цих мікроінсультів потроху забирав у мами розум. Моя розумнюща мама-програмістка зараз не може додавати двозначні числа, а два тижні тому розучилася сама надягати памперса, без якого вже не функціонує. Живе у своєму світі галюцинацій, чужих людей і не може знайти своїх.

Виправити зараз вже нічого неможливо. А насправді можна було і виправити, і не допустити нових мікроінсультів. І досить просто, навіть амбулаторно. Тільки років 10 тому. І на МРТ тепер усе вже видно, а раніше ніхто не побачив, бо… шукав щось інше".

Найскладніше — це те, що симптоми хвороб жінок дійсно відрізняються. Але лікарі їм не навчені. Про симптоми чоловічого інсульту у кожній поліклініці на стінах висять плакати, а про жіночій інсульт лікарі знають із власного довгого досвіду, який формується головним чином на подібних, часто фатальних, помилках. Термін «гендерна медицина» тільки відкладається в свідомості лікарів. Впровадження гендерної медицини необхідно, тому що, крім відмінностей репродуктивних систем чоловічого та жіночого організму, є статеві особливості виникнення, розвитку, а також профілактики і лікування "універсальних" захворювань. Маючи однакові органи, жінка і чоловік по-різному переносять цілий комплекс хвороб, де вкрай важливо враховувати стать: діабет, хвороби суглобів і кісток, ендокринні і психіатричні хвороби. Більш того, у спільному дослідженні трьох університетів США, Швеції та Німеччині з'ясували, що акцентувати увагу потрібно не лише на біологічних відмінностях (різні концентрації гормонів, відсоток жиру в організмі), а й на соціокультурному моменті: поведінка, стреси, спосіб життя, гендерні упередження тощо.

Бути почутими

75% скарг жінок 50+ залишаються непочутими і незафіксованими. 

Дістається і жінкам молодшого віку. Причин може бути багато — дівчина-підліток занадто жаліється, тому що "все в неї ще росте і формується", вагітна може почуватися недобре "через гормональну перебудову", породілля — через "післяродову депресію", працююча мама школярів — через "хронічну втому". Доходить до того, що інколи жінки, щоб бути почутими, вимушені приходити на прийом до лікаря у супроводженні партнера, або ж відправляти його до лікаря самого з малечею: "З дитиною до вузьких спеціалістів ходить чоловік, бо "мама, ну шо ви таке вигадуєте?" (Олена К.).

Важко повірити, але навіть те, що жінки часто виглядають красивіше за чоловіків, приводить до того, що вони отримують меншу увагу медперсоналу. У дослідженні «Красиві особи, які страждають від болю» Т. Хаджістравропулос виявив, що через стереотип "гарний=здоровий" лікарі можуть підсвідомо припускати, що люди, які виглядають краще зовні, більш здорові і відповідно вимагають меншого лікування.

Ще один приклад — економія на жінках на рівні лікарень. Одна із ймовірних причин — сама собі раду дасть, купить щось в аптеці (замість процедур у клініці). 

Ми часто чуємо історії про жінок, які виходжують своїх хворих родичів з останніх сил і за свій кошт. Певним чином, образ відданої медсестри для всіх домашніх міцно закріплений в масовій свідомості як щось таке, що притаманне жінці by default. Коли ж ідеться про хворобу самої жінки, то зазвичай, якщо звісно пощастить, доглядальницями та помічницями для неї стануть інші жінки, родички чи подруги. Чоловіки ж часто самоусуваються чи частково знімають із себе відповідальність за стан здоров'я дружини чи навіть матері — їм-бо стереотип типової чоловічості не диктує ані самопожертви в ім'я родини, ані вимоги обслуговувати інших, коли вони в біді. 

Чоловіки чи родичі жінок виправдовують свій ігнор тим, що «у жінок вищий больовий поріг від природи, вона може потерпіти», «їй ще народжувати, тоді дійсно буде боляче», «жінки завжди маніпулюють», «навіщо їй до лікаря, та ще й з такими дорогими аналізами», «хто ж знав, що це інсульт, ми думали, вона лінується вставати з ліжка» і т.п. 

Це також може вказувати на те, як суспільство відчуває себе некомфортно з «емоційними» жінками і намагається виправдати їх гучну або хаотичну поведінку за допомогою стереотипів, перш ніж фактично приділити увагу першопричинам їхніх страждань.

Фемінізм і медичний газлайтінг

Іноді ведмежу послугу жінкам може надати навіть те, що має її захищати. Наприклад, американська асоціація серця та Національний інститут здоров'я встановили: лише 39% жінок, у яких сталася зупинка серця в громадському місці, отримували серцево-легеневу реанімацію, порівняно з 45% чоловіків. Відповідно, чоловіки на 23% частіше виживали. Дослідники вважають, що однією з причин може бути страх випадкових рятувальників зняти частину жіночого одягу, щоб отримати кращий доступ, для проведення штучної реанімації, доторкнутися до грудей жінки, нанести якусь моральну або фізичну шкоду.

Але, незважаючи на такі побічні ефекти активної діяльності феміністичного руху, все ж таки, ніхто не артикулює проблему захисту жінок від медичних упереджень, більше, ніж феміністки.

"Феміністичний рух в Україні не раз і не два привертав увагу до теми упередженого ставлення до жінок в сфері охорони здоров'я, — коментує ситуацію Олена Зайцева, експертка з оцінки гендерного впливу, юристка НГО "Центр "Розвиток демократії", — зокрема весь листопад в Резистанті — одній з феміністичних груп у Фейсбук — був присвячений саме цій темі. Обговорювались і питання несерйозного ставлення до скарг жінок, і недостатня вивченість хвороб і станів, характерних виключно жінкам, і помилкові діагнози, і заборона абортів, і сурогатне материнство — всі наслідки, скажімо так, специфічного ставлення до жінок і жіночого тіла. Але і до цього в таких фемгрупах як ФемінізмУА та Сексизм і мізогінія ці теми піднімались вже десятки, якщо не сотні разів. Також є низка проектів, до яких залучені феміністки, і які направлені на захист прав жінок від насильства у медичній сфері, зокрема проект Природні права Україна. 

Загалом, є навіть такий термін — "медичний газлайтінг" — коли медики применшують або пояснюють симптоми з немедичних чи емоційних причин, що змушує людей сумніватися в собі або думати, що вони перебільшують. Медичний газлайтінг частіше трапляється саме щодо жінок, а не до чоловіків. Прикладів такої ситуації багато. У Європі, коли подібна проблема з діагностикою вийшла на поверхню (знов-таки — через привернення уваги з боку рухів за права жінок) — справа дійшла до зміни підходів до навчання і зміни протоколів, щоб, нарешті, симптоми жінок, які відрізняються від чоловічих, теж враховували на практиці, а не вважали "нетиповими". Бо як симптоми половини людства можуть бути нетиповими?»

Як це зупинити?

На думку експертки, в Україні виправити ситуацію швидко не вдасться: у нас досі не схильні визнавати, що має місце упередження до жінок і списують усе на випадок, характер, тобто індивідуальні речі, а не системні. А якщо проблему не бачать або навіть заперечують, її неможливо вирішити. Тому першим кроком має стати саме визнання проблеми, в першу чергу медичним середовищем. Потім — збір інформації про ситуацію, аналіз того, в яких випадках в Україні найчастіше відбувається дискримінація жінок в медицині, які помилки через упередження допускають лікарі. Звичайно, можна використати і міжнародний досвід, дослідження інших країн, бо мова більше про фізіологію і медичні протоколи, а не лише про традиції і місцеві особливості. Далі, коли певні дані будуть зібрані, потрібно згуртувати медиків, управлінців, профільні державні структури, а також експертне середовище і разом приймати рішення які зміни потрібні. 

"Вчитися розумітися на прийомі у лікаря треба, але я б не радила покладати основну відповідальність на самих пацієнток — не так пояснила, не достатньо красномовно описала біль, — наголошує Олена Зайцева, — А от оточення може зіграти важливу роль — вірити жінці, якщо вона каже, що болить, підказати, що, можливо, треба звернути увагу на різницю симптомів між жінками і чоловіками, серйозно сприймати її скарги на самопочуття. Самим жінкам я б порадила більше вірити собі, цінувати себе, а також (якщо є можливість) не замовчувати випадки порушень і помилок з боку лікарів. Особисто я найбільш дієвими вважаю офіційні скарги."

Співзасновниця громадської організації "Жива-Я", організації допомоги жінкам, які опинилися в складних обставинах, стикалися з будь-якою формою насильства, Анастасія Кіріченко: "На жаль, під час карантину спостерігається зростання зловживань як з боку родичів, так і з боку лікарів. Якщо лікар вам відмовляє у наданні послуг, тому що ви "багато питаєте", "вимагаєте уваги" — це порушення ваших прав та зловживання владою на робочому місці. Якщо вам потрібна допомога лікаря, а вам родичі говорять, що ви "придумали" і взагалі, нащо витрачати на це гроші — це економічне насильство. Вчимось розпізнавати ці види насильства та реагувати своєчасно. Для цього спочатку потрібно не мовчати. Кажемо СТОП негідному ставленню до себе".

Стаття 2020 року від Alison Brysk & Miguel Fuentes Carreño стверджує — фемінізм є "корисним для здоров'я", оскільки кидає виклик обмежувальним гендерним нормам, поліпшує доступ жінки до медичного обслуговування, репродуктивних прав та захисту від насильства, що своєю чергою позитивно впливає на тривалість життя та добробут всіх, хто її оточує. Суспільство, що прагне до рівності жінок, корисне для здоров'я і благополуччя кожного; насправді фемінізм може врятувати вам життя, навіть якщо ви не є жінкою.

Тож про права жінок в медицині потрібно говорити не тільки з її представниками та всіма рівнями і гілками влади, а і з чоловіками, дітьми, різноманітними меншинами і соціальними групами. Наприклад, так, як в Канаді у спільнотах до управління залучають у відсотковому відношенні стільки голосів, скільки різних спільнот живе в громаді. Інакше це не спрацює. 

Також "Рубрика" зібрала 7 своїх матеріалів, присвячених боротьбі проти насильства над жінками.