“Все, що ми можемо зараз протиставити горю — це любов”, або Як працює дитячий табір для психологічної реабілітації

Дівчата з Волновахи, на чиїх очах батько загинув від російського обстрілу. Хлопець із Бучі, який стояв поруч із татом, у якого вистрілили росіяни. Дівчинка з Херсонської області, чийого пораненого батька обстріляли у кареті швидкої і якій разом з мамою довелося збирали його по частинах, щоб поховати… Кількість дітей, які постраждали від військової агресії рф, зростає щодня. Сьогодні психологічної реабілітації потребують тисячі українських дітей, які вже понад рік переживають травматичний досвід війни.

Gen.Ukrainian — громадська організація однодумців та меценатів, які об'єдналися, щоб допомогти дітям України. Місія ініціативи — зробити максимум задля подолання психологічних травм у дітей, котрі зіштовхнулися з жахіттями війни. Влітку 2022 в рамках Gen.Ukrainian започаткували проєкт Gen.Camp — табір для психологічної реабілітації дітей. Другий рік поспіль організатори, працівники та терапевти табору роблять усе, щоб травмовані війною діти знову могли посміхатися, говорити й почуватися щасливими. 

Як розповіла Оксана Лебедєва, засновниця Gen.Ukrainian, проєкт почався з усвідомлення, що повномасштабна війна, яку ми всі проживаємо, несе за собою серйозні травмуючі наслідки для психіки, з якими варто працювати вже сьогодні. 

"Деякий час після деокупації Київської області я перебувала під сильним враженням і шоком від жахіть, які стали явними. Я запитувала себе: як жити з цим далі та чи є спосіб це пережити в принципі. І тоді я замислилася про дітей і те, наскільки травмуючими є окреслені події для дитячої психіки. Я зрозуміла, що дуже хочу допомогти дітям пережити побачене та отримати можливість мати майбутнє без психотравматичних наслідків", — говорить Оксана Лебедєва

Gen.Camp — оздоровчо-освітній табір, який став основним офлайн-проєктом громадської організації Gen.Ukrainian. Проєкт реалізується за підтримки фундації Олени Зеленської, участь у таборі безкоштовна — реабілітацію проводять за кошти українських меценатів. 

Зміни проходять згідно з удосконаленими підходами, додатковими протоколами та авторською програмою, яку розробила українська психологиня Оксана Шльонська, кандидатка психологічних наук, психотерапевтка зі стажем понад 30 років. До формування програми також залучені найкращі українські спеціалісти. В цілому, програма включає індивідуальну та групову терапії, а також роботу з батьками та опікунами. Адже правильно підготувати відповідальних за дитину дорослих до її повернення з реабілітації, дуже важливо. Тому що повертається вона у травмоване середовище, і дорослі мають володіти хоча б мінімальною компетенцією, щоб у дитини не сталося регресу. 

Минулого року Gen.Camp відбувався в Іспанії. Тоді за дві зміни реабілітацію пройшли 60 дітей. 

Як зізнається Оксана Лебедєва, зібрати дітей у новостворений табір спочатку було непросто:

"Батьки чи опікуни боялися відпускати дітей до табору. Це було пов'язано з досі стигматизованими поглядами на психологічну допомогу. Наразі, коли минули вже дві зміни табору і ми бачимо приклади трансформацій серед дітей, дорослі відправляють до нас дітей зі все більшою довірою". 

На сьогодні у проєкту є ціла система набору дітей. По-перше, на сайті Gen.Ukrainian є анкета, після заповнення її найближчим часом розглядають та зв'язуються з кандидатами. По-друге, дуже допомагають волонтери, організації, фонди, міністерства та Нацполіція. Також є просто небайдужі, які пишуть творцям проєкту та повідомляють про дітей, які потребують допомоги й підтримки. Більш того, батьки дітей, які повернулися з реабілітації додому, радять табір іншим батькам та людям, які знають постраждалих від війни дітей.

Зараз заявок на участь у таборі так багато, що прийняти абсолютно всіх охочих він вже не в змозі — для цього потрібен як матеріальний, так і професійний ресурс: дітей треба як розмістити в адекватних умовах, так і надати їм якісну допомогу.

"У нас є тисячі заявок, які ми обробляємо щодня. І єдиний фільтр, який маємо — це першочергова допомога дітям, які переживають втрату, стали свідками воєнних злочинів", — зазначає засновниця проєкту. 

У 2023 у Gen.Camp заплановано не дві, а 5-6 змін! Тепер табір базується вже в Україні — у Карпатах. Перша зміна вже відбулась. 17 квітня 50 дітей та підлітків із різних куточків України приїхали до Карпат, де протягом трьох тижнів проходили реабілітацію. 

Організатори недарма обрали максимально закриту й мальовничу локацію для табору, адже природа теж стає терапією для дітей. Тут, на нашій землі, для українських дітей створили атмосферу затишку і довіри. Усе виглядає, як у звичайному дитячому таборі, тільки діти, на жаль, мають глибокі травми.

Цьогоріч вдвічі збільшили кількість дітей та віковий діапазон — тепер тут працюють і з підлітками, адже вважають їх однією з найбільш постраждалих категорій. Це діти, які крім переживання пубертату, ще й зіштовхнулися з війною, втратою близьких і більшості орієнтирів для свого майбутнього. 

Всі ці травми у віці 12-16 років — це дуже страшно, говорить Оксана Лебедєва, тому для підлітків створили спеціальну програму. В ній є профорієнтаційні заходи, зустрічі з професіоналами своєї справи — митцями, співаками, блогерами, поліціянтами, лікарями, айтівцями. Звісно ж, також у таборі багато спорту, читання на ніч з нічними ритуалами та цікаві нововведення — наприклад, музикування та заняття з діджеєм. 

Діти не повинні сприймати табір, як реабілітацію, вважає засновниця проєкту. Ця інформація спрямована в першу чергу на дорослих, ба більше — навіть вони не завжди до кінця уявляють, як влаштований табір, і бачать у ньому додаткову можливість соціалізації та подорожі для дитини після травматичних подій.

Історії дітей, які проходять реабілітацію в таборі, абсолютно різні, але всі вони потрапляють до табору, тому що у них є травма — травма втрати одного або двох батьків, травма свідка. Деякі з них були свідками воєнних злочинів; були у розстріляних автівках; у домівках, які руйнувалися в них на очах. Іноді у них на руках помирали батьки. 

Засновниця проєкту розповідає про хлопчика з Бучі, батька якого вбили, а йому стріляли в руку і в голову. На щастя, він вижив.

"Ми знаємо про цей страшний злочин. І сьогодні хлопчик вчиться жити з ним, відчуває глибоку провину, а ми маємо допомагати йому".

Минулої зміни в таборі був хлопчик, на очах у якого спалили всю родину, вистріливши у бензобак з пальним. Тато, мама та дядько дитини згоріли у неї на очах.

Не менш важкими були історії маріупольчан: "Була у нас восьмирічна Маргоша, у якої в один день загинула вся родина. Вони 8 березня збиралися виїжджати зеленим коридором. Вся родина зібралася у приватному будинку бабусі і, як розповідала сама Марго, вони всі були там, бо вважали, що приватні будинки уникнуть прильотів. О п'ятій ранку прилетів снаряд, і загинула абсолютно вся сім'я: всі бабусі, племінники, брати, сестри. Вижили лише Марго з мамою. Марго три дні сиділа в обстрілюваній орками лікарні без їжі й навіть води, і чекала, коли мама опритомніє після значної втрати крові".

Були у таборі й дівчата з Маріуполя, у яких тато отримав поранення, а мама загинула, коли йшла до нього зі знеболювальним. Діти чотирьох та десяти років залишилися у квартирі самі. Тиждень їли лише печиво і пили воду з батарей.

Крім того, діти важко переживають загибель батьків, що стали військовими, часом звинувачуючи себе у тому, що відпустили їх. Деякі відчувають гнів на тата чи маму, які пішли захищати країну. 

"У майбутньому ми стикнемося з тим, що у суспільстві буде дуже багато різних історій і непорозумінь, пов'язаних з цим. А у дітей вже виникають питання до себе і до близьких, а також невмотивована агресія через те, що вони переживають таке горе", — говорить Оксана Лебедєва. 

Під час першої зміни Gen.Camp психологи інтегрували в програму реабілітації надбання світових практик. Але вже під час роботи команда проєкту зрозуміла, що програму потрібно розробляти заново з урахуванням саме українського менталітету, культури та досвіду. Наявні програми були не розраховані на таку глибину травм, яка є у наших дітей. І вже друга зміна табору запрацювала за програмою "Захищені любов'ю", розробленою українськими фахівцями. 

"Ми назвали програму «Захищені любов'ю», оскільки все, що ми можемо зараз протиставити горю — це любов, бо любов більша за смерть. А когнітивно-поведінкова терапія та кататимно-імагінативна психотерапія — це науково доказові напрямки терапії, вони теж про любов, оскільки будь-яка терапія — це про неї".

Діяльність Gen.Ukrainian сфокусована на допомозі дітям всіма доступними способами. Окрім роботи на Gen.Camp, також тут підтримують дітей після табору та допомагають дітям, які з різних причин не потрапляють у табір — проводять консультації. 

Окремо приділяють увагу науковій діяльності. 

Сам проєкт продовжує розвиватися. За словами його засновниці Оксани Лебедєвої, Gen — це вже така історія, коли не ти рухаєш проєкт, а проєкт рухає тебе.

"Наприклад, Continuity — це програма підтримки дітей, бо ми настільки багато знаємо про цих дітей і настільки добре їх розуміємо, що впевнені — інтенсив може бути гарним рішенням. Але нам обов'язково треба спостерігати за дітьми протягом певного часу, щоб упевнитись, що з ними все добре. 

Далі було б корисно взяти окремі елементи, які ми зараз напрацьовуємо в загальноосвітніх програмах, та масштабувати цей досвід. Адже за попереднім аналізом, після війни спеціальної допомоги потребуватимуть 4 млн дітей. Бо варто розуміти, що ми працюємо з горем, і  визначити ступінь травмованості дітей надзвичайно важко, це має зробити тільки фахівець". 

Оксана Лебедєва додає, що так само травмованими є діти, в яких не було втрат. Навіть дитина навіть без втрат може бути значно більш травмованою. На думку фахівчині, після перемоги Україна має стати безпечним середовищем для дітей, ми всі маємо знати, що таке людина і дитина у травмі, піти у посттравматичне зростання, а не у ПТСР.  Не у розлади, а тільки у зростання. Це досягається виключно усвідомленням травм, усвідомленням болю, усвідомленою поведінкою.

"Цей проєкт — і для мене справжня особиста терапія, — ділиться Оксана Лебедєва. — Знаєте, духовний розвиток люди собі уявляють, сидячи на Балі. Але розвиток, як показує життя, відбувається через піт і сльози. І для мене, як і для багатьох, єдиний спосіб не впадати у розпач від того, що відбувається — це діяти.

В день старту нашої третьої зміни я бачила, як хлопчик падає на підлогу, тому що там впав стакан, і я розумію, що вже через тиждень чи два він цього не робитиме. І мені від цього стає дуже добре. Ми вимірюємо зараз цей страшний час можливістю допомагати тим, кому погано, кому справді зле, а діти — це моя особиста Ахіллесова п'ята, тому я концентруюся і фокусуюся на цьому, бачу результати, отримую від цього дуже багато енергії та готова її вкладати далі й далі в дітей".