Найважливіші теми, що прозвучали на Форумі інклюзивності від організації Доступно.UA, що нещодавно завершився в Києві.
Доступність перетворюється на тренд і норму для багатьох локацій. Це стосується як публічних, так і бізнесових місць. І в певний момент бізнес опиняється зі списком потреб для перетворення на доступний, інклюзивний: коштів, часу та інших ресурсів. До цього ще додається той факт, що більшість людей не стикалися з цим раніше. Тому є кілька простих порад для бізнесу, що вирішив стати архітектурно доступним.
Перше: тут немає нічого складного та проблемного. Зазвичай немає потреби зносити стіни чи здійснювати будь-які капітальні роботи. Створити базову доступність — це досить просто. Звичайно, ви можете не обмежуватись на базовому та йти далі. Тут усе залежить від наявних умов.
Друге: виправити недоліки набагато дорожче, ніж правильно зробити одразу. І по фінансах, і по часу, і по зусиллях, що вам доведеться докласти.
Третє: залучайте людський досвід. В Україні діють державні будівельні норми. Вони створені з головою, проте все одно не охоплюють всього. До того ж норми говорять, чим саме облаштувати простір. Людський досвід підкаже, як це зробити. Тому краще звернутися до організацій, що займаються цим: їх достатньо та вони допоможуть зробити все правильно, щоб не звертатись до поради №2.
Бізнес — одні з тих, хто має задавати цей тренд. Наприклад, якщо "Нова Пошта" зробить свої відділення доступними, то Укрпошта теж підтягнеться. Якщо кав'ярня, ресторан, супермаркет облаштує в себе доступність, то й конкуренти думатимуть про те, як відповідати їхньому рівню.
Так, архітектурну доступність часто асоціюють з однією групою населення — людьми з інвалідністю. Цьому погляду дещо бракує ширини. Адже доступність потрібна людям, які відчувають труднощі при самостійному пересуванні. Крім вищезгаданої групи, до таких людей належать: люди з дитячими візочками чи дітьми до 7 років, люди літнього віку, особи з тимчасовими порушеннями здоров'я (переломами, забоями, розтягненнями тощо). Кожен із нас на певному етапі свого життя може приєднатись до цієї групи. А також пам'ятаймо про вагітних жінок, вони теж належать до таких людей.
А можемо глянути ще ширше та менш формально. Після важкого дня чи з великою туристичною валізою також набагато приємніше пересуватись доступним простором, аніж сходами чи високими бордюрами. Тому сумніви щодо того, кому потрібна доступність, варто відкинути.
Наскільки архітектурна доступність є ширшою за потреби лише людей з інвалідністю, настільки інклюзія є ширшою за цю групу. Адже йдеться про включення всіх людей до активного життя суспільства. Однаково це стосується мистецтва.
Встановити пандус до культурної локації — музею, театру, фестивалю — означає подумати лише про одну групу населення. Мова йде про доступ і зручність для всіх: аудіогіди для людей з порушенням слуху; столик із папером та олівцями для дітей, що знудилися під час екскурсії; місце для відпочинку людей літнього віку, сповивальний столик для батьків з немовлятами тощо.
Крім того, такі люди можуть бути більшим, ніж відвідувачі культурних просторів. Вони самі можуть бути митцями та брати участь у створенні культурних одиниць. Очевидно, тут постає питання доступності освітніх закладів для майбутніх митців з інвалідністю та їхньої роботи під менторством нинішніх митців. Адже вони є професіоналами у своїй сфері, проте не мають навички роботи з такими людьми. Водночас соціальні працівники мають таку навичку, проте у них відсутні глибокі знання для навчання мистецтву. Поки ж питання в тому, щоб звести це до єдиного знаменника.
Здебільшого наші міста є недоступними та незручними для людей. Тут немає великого секрету. Відсутність безбар'єрної міської інфраструктури, розвитку громадського транспорту, недотримання державних будівельних норм. Проте є міста, що потроху вириваються з цього замкнутого кола некомфортного простору — Львів і Вінниця. Чим вони відрізняються від решти? Є два важливих моменти. Перший: наявність стратегії розвитку міста. Стратегія це не якесь розумне та незрозуміле слово. Стратегія визначає напрям руху до певної мети. Якщо ви голодні, то вашою стратегією буде знайти місце з їжею. Тобто влада в цих містах знає, в якому напрямку їм потрібно рухатися для створення комфортного простору в містах.
Другий: це реалізація стратегії. Міста не лише декларують свої цілі, а показують план здійснення стратегії та конкретні дії. Тобто ви не просто зрозуміли, що потрібно знайти місце з їжею. Ви виходите на вулицю, шукаєте його та взаємодієте. Замість того, щоб просто лежати на дивані з усвідомленням свого голоду.
Саме цього бракує більшості українських міст. Звичайно, навіть у містах, що розвиваються, має бути робота з людьми, що власне працюють руками: роблять ремонти вулиць, перехресть, вкладають плитку тощо. Для їхнього розуміння, навіщо вони це роблять і хто цим користується. Щоб вони розуміли різницю між справжнім пониженням бордюрного каменю (в нуль) та візуальним (із перепадом висоти між тротуаром і дорогою). Кілька сантиметрів створюють величезну різницю.
І просто задля загального розуміння: згідно з дослідженням Світового банку, втрати міст від недоступної інфраструктури у туристичній сфері складають 15-20%. Міста втрачають кошти через власні недопрацювання. А тому мають усвідомити вигоду від інклюзії.
Звичайно, функції за розвиток наших міст і сіл покладені на міську владу. Однак досвід України показує, що тиск, контроль і розголос з боку громадськості може бути надзвичайно ефективним інструментом у стосунках із владою. Відтак кожен із нас може впливати на зручність і доступність простору, де ми живемо. Від питань нашого дому, до вулиць і загальноміських масштабів. Влад Самойленко, активіст і засновник громадської організації Urban Crew, поділився 7 інструментами впливу на ситуацію в місті.
"Соромно не говорити про секс, на таку важливу тему для кожної людини. Особливо для людей, що мають інвалідність. Тому що ця тема ще більше табуйована", — зазначила Уляна Пчолкіна, громадська діячка та програмна менеджерка Групи Активної Реабілітації. Ця репліка прозвучала під час її розмови про секс із Ольгою Руднєвою, директоркою Фонду "АнтиСНІД", ведучою проєкту Stories: відверті розмови про секс і стосунки.
Чому важливо говорити на цю тему? По-перше, секс може сприяти реабілітації. По-друге, змінює самосприйняття людей після травми. Тому що в цей період вони заново знайомляться зі своїм тілом і його можливостями. Як фізичними, так і з потенційним спектром задоволення. По-третє, знімає упередження. Щодо себе та інших. А тому дивіться повну версію розмови тут.
"Рубрика" — інформаційний партнер Форуму Інклюзивності 2020. Більше матеріалів дивіться у нашому спецпроєкті
Цією нагородою було відзначено українське громадянське суспільство “за його відважну діяльність в часи війни” 20-22… Читати більше
Сергій Каліцун з Васильківської громади, що на Київщині. Своє поранення, яке призвело до ампутації ноги,… Читати більше
Розбираємо, про що йдеться у законопроєкті про поступове підвищення акцизу на тютюнові вироби до 2028… Читати більше
“Алексу” 52. Восени 2024-го він втратив руку в боях у Вовчанську. Але сама ця історія… Читати більше
38-річний Сергій Малечко родом із Чернігівської області. З перших днів повномасштабного вторгнення добровольцем боронив Україну.… Читати більше
“Рубрика” розповідає про ініціативу, що у всіх сенсах налагоджує зв’язок між поколіннями — і емоційний,… Читати більше
Цей сайт використовує Cookies.