Формула Штайнмаєра: що значить та чому стільки паніки?
Фото: svoboda.org
«Формулу Штайнмаєра» повернули з політичного небуття у зв'язку з можливим проведенням зустрічі «Нормандської четвірки». Останній раз представники України, Франції, Німеччини та Росії зустрічалися в такому форматі ще в жовтні 2016 року в Берліні.
За майже рік до цього, тодішній німецький міністр закордонних справ, а нині – президент Франк-Вальтер Штайнмаєр зазначив у інтерв'ю чеському виданню «Tyden», що вибори на окупованих територіях могли б стати підгрунтям для довготривалого миру на Донбасі. Проте політик визнав, що без виконання Мінських угод реалізувати їх буде складно. Він також зазначив, що нова ескалація конфлікту ставатиме дедалі можливішою, оскільки наростатиме нетерплячість обох сторін. Висновок – вибори потрібні, але їх потрібно забезпечити політично.
«Формула» як явище є фіктивною. Вона не закріплена в окремому документі чи проголошена як офіційна стратегія тощо. Більше того, німецьке зовнішньополітичне відомство навіть прокоментувало заяву Штайнмаєра з метою не допустити зайвих трактувань. Згідно з його баченням, основним завданням є створення умов для проведення виборів. Далі – якщо на окупованих територіях поступово відновиться верховенство права та стане безпечно, говоритимуть уже про закладення підвалин для довготривалого миру.
Умовна «формула Штайнмаєра» не має нічого спільного з баченням її Росією. В інформаційному просторі РФ вона була викривлена до тих обрисів, які кожному пересічному українцеві здаватимуться зрадою зрад. І недивно: проведення виборів в ОРДЛО, ухвалення відповідних змін до Конституції. І наостанок – жодних гарантій, що російські бойовики покинуть територію Донбасу. Ситуація виглядає як безумовна капітуляція. Однак є багато нюансів: по-перше, із «формулою» заяви мають обмаль спільного, по-друге, ключовим елементом усе ж залишаються вибори, моніторингом яких займатиметься ОБСЄ. Останні фіксуватимуть порушення та визначатимуть, наскільки легітимними є результати волевиявлення місцевого населення. По-третє, як зазначив міністр закордонних справ Вадим Пристайко, вибори є частиною зобов'язань, узятих Україною за попередньої влади три роки тому. А значить їх виконання є тільки питанням часу та відповідної обстановки. Остання – це ситуація із розведенням військ, виконанням РФ та бойовиками взятих на себе обов'язків щодо дотримання режиму припинення вогню тощо.
От і виходить, що вибори самі по собі не є формулою для вирішення конфлікту. Вибори вкорінені в Мінські угоди (яких російська сторона особливо дотримується дуже зі скрипом) і, в ідеалі, не можуть відбутися самі по собі.
Реакція суспільства
В четвер Києві біля Офісу президента відбулися протести «Нормандська змова – державна зрада». Суспільство негативно поставилося до ідеї проведення виборах на окупованих територіях, оскільки вбачає в них капітуляцію перед Кремлем. Справа в тому, що результати виборів в ОРДЛО виглядають вкрай передбачуваними, із подальшими змінами в Конституції та «сірою зоною», контрольованою російськими військами. У результаті отримуємо чергову Абхазію, Південну Осетію чи Придністров'є – території вічного хаосу і замороженого конфлікту.
Крім того, економічний тягар по відновленню Донбасу в такому випадку ляже переважно на українських громадян, а не на тих, хто повинен був би насправді відшкодовувати завдані збитки
Однак не все так погано, адже ніхто ні на що не погодився. Попри заяви Пристайка та вирвані з контексту слова інших політиків, ніхто ще ні на що не підписався (у прямому сенсі, Росія ж бо хоче закріплення формули у прийнятному для неї вигляді перед зустріччю четвірки)
Якщо правильно взаємодіяти із західними партнерами, то ультимативний тон Кремля можна було б дещо приглушити й не дати Путінському баченню вирішення конфлікту взагалі потрапити на стіл переговорів.
Тут мова йде про певну гру на виснаження. Але одне сказати можна з упевненістю: панікувати зарано, а громадянське суспільство на те й існує, щоб не дозволити владі піти на недалекоглядні кроки.
