Найвищий показник розлучень у Європі: що відбувається з сім’ями в Україні

Сьогодні багато говорять про кризу інституту сім'ї. Молодь вже не вважає сім'ю головною життєвою цінністю. Демографи говорять про те, що шлюбів реєструється все менше. Україна — лідер серед країн Європи по кількості розлучень. У різні боки розбігаються не тільки молоді подружжя, а й ті, у кого за плечами багаторічний стаж на перший погляд благополучного і сталого шлюбного життя.

Століттями шлюб був необхідною умовою для виживання, він забезпечував безпеку і економічну стабільність, легалізував появу дітей, статус "заміжня" або "одружений" гарантував визнання і більш привілейовані позиції в соціумі. У третьому тисячолітті всі ці функції все більше втрачають вагу і погляди людей на сім'ю та інститут шлюбу зазнають значних змін.

Сім'я зараз — це вже не стратегія виживання і не спільне господарство. Усе це можливо реалізовувати і поодинці. Це і не батьківство — батьками можна бути і не створюючи "осередок суспільства". Репродуктивна функція сім'ї знизилася в рази: якщо зараз подружжя має три дитини (що ще 100-150 років тому було "стартовою" цифрою), сім'я вже вважається багатодітною. Сучасна сім'я — це і не спільні захоплення і інтереси, із цим завданням прекрасно справляються друзі і однодумці.

Жінки, так само, як і чоловіки, цілком здатні самостійно забезпечити своє життя. Вони мають можливість і вміють заробляти, здатні виховувати дітей, вирішувати побутові питання, подорожувати і проводити вільний час без участі партнера. Мати-одиначка вже не клеймо, жінки народжують "для себе", при цьому не приносячи у жертву ні свій особистий розвиток, ні професійну діяльність. 

Прихильників традиційної моделі сім'ї це лякає. Свій внесок у розхитування колись непорушних сімейних канонів вносять феміністичні течії, послаблення впливу релігії та інші прояви толерантності, яка стає нормою сучасного світу. Особливої важливості тепер набуває свобода від залежності один від одного і свобода життєвих виборів. Розірвання шлюбу стало досить простою процедурою, навіть за наявності дітей. До того ж, виявляється, зовсім необов'язково його реєструвати з самого початку  — цивільні та гостьові шлюби зараз не рідкість. Розпач тих, хто вважає патріархальну модель сім'ї єдиною із можливих, можна зрозуміти — надто вже сильно сучасність розходиться з їхніми культурними, моральними і ціннісними орієнтирами. 

"Справді, можна знайти дані, за якими кількість шлюбів в Україні за останні 30 років зменшилась в 3 рази: з 493 тисяч до 167,9 тисяч, — коментує Олена Зайцева, експертка з оцінки гендерного впливу, юристка НГО "Центр "Розвиток демократії", — Проте і кількість населення зменшилась з 52 мільйонів до 44. Це не зменшення населення в три рази (на щастя), але і ці 15% впливають на цифри: можна сказати, що якби кількість населення залишилась тією самою, то зменшення кількості шлюбів було б не в 3, а в 2,5 разів. Що все одно вражає. Цікаво, що в ЄС та сама тенденція, хоч і рахують вони більш точно (кількість шлюбів на певну кількість населення): частота вступу в шлюб в ЄС знизилась з 7,8 на 1000 осіб у 1965 році до 4,4 у 2017 році. Тобто ми в тренді із західними сусідами".

Говорячи про кількість шлюбів, Олена Зайцева зауважує, що цифри, які оприлюднюють, не враховують кількість реальних сімей, адже партнери можуть проживати однією сім'єю і не реєструвати шлюб. 

"Якщо питання в тому, що шлюб тепер реєструють рідше, то я б серед причин назвала менший тиск родини і суспільства і більшу фінансову незалежність жінок. Якщо раніше жінки у всьому залежали спочатку від батька, родини, а потім від чоловіка, то сьогодні все більше жінок розуміють важливість освіти, гарної професії чи власного бізнесу і не хочуть все життя мати залежну позицію. Хто ж захоче просити і звітувати за кожну копійчину, щоб у випадку розлучення чи смерті чоловіка залишитись без засобів до існування і без можливості себе самостійно утримувати? Та й цінності у нових поколінь жінок і дівчат потроху змінюються: мало кому вже достатньо лише ролі хорошої дружини і матері, і формальної роботи "на гудзики", жінки більше не хочуть другорядних і обслуговуючих ролей, а хочуть проявити і розвивати власний потенціал, талант і можливості. Власне, як завжди робили і роблять чоловіки. Я вважаю, що на заході такі цінності зараз сильніші, тому чоловіки із західних країн так позитивно відгукуються про жінок зі Східної Європи, багато з яких все ще готові до другорядних, "підтримуючих" ролей. Цікаво, що така готовність насправді має негативні наслідки для економіки, зменшуючи кількість робочої сили, створеної продукції і наданих послуг, не кажучи про шкоду і ризики для самих жінок.

Я можу припустити, що небажання укладати шлюб також може бути пов'язане і з недовірою до правової, судової системи. Для чого реєструвати відносини, якщо майно все одно по справедливості розділене не буде? Якщо заможний чоловік зі зв'язками все одно оббере до нитки, і спільно створена компанія при розлученні раптом виявиться його власною? Або навпаки — хтось із пари не хоче, щоб потім довелось витрачатись ще на суди, і доводити, що якесь майно належить йому/їй. Можливо, і про переваги шлюбу з юридичної точки зору мало хто знає.    

Якщо ж ми говоримо саме про інститут сім'ї, то це геть інше питання. Тут справа в тому, наскільки цінними люди сьогодні вважають створення родини, народження дітей. Так, в інформаційному просторі все більше чути про чайлдфрі, або про те, що людині добре самій. Я вважаю, що справді краще усвідомлювати свої бажання, не обманювати ні себе, ні інших. Краще ніякої родини, ніж нещасна родина, краще не мати дітей, ніж народжувати дитину, якої ніхто не хоче, у родині з насильством, злиднями чи трагічними фіналами. І сьогодні молодь має більше вибору щодо створення сім'ї, оскільки бачимо дещо менше тиску як з боку суспільства, так і з боку рідних (хоча менше тиску не означає його відсутність). На мою думку, цінність сім'ї зберігається і навіть посилюється там, де люди вміють або принаймні дуже прагнуть будувати партнерські стосунки, такі, де панують повага, любов і рівність. Чим більше ставатиме таких сімей, тим міцнішим ставатиме інститут сім'ї". 

Дійсно, в Україні, як і у всьому світі, розповсюджуються незареєстровані шлюбні стосунки, а схожий з Україною відсоток розлучень можна спостерігати і в благополучному Люксембурзі. Очевидно, що розглядати суху статистику без урахування її тлумачення, було б помилкою. Одну з основних причин високого рівня розлучень в нашій країні пов'язують з тим, що наші люди рано одружуються. Вважається, що безвідповідальність і легковажність, притаманна молодому віку, є причинами ранніх необдуманих шлюбів і, відповідно, подальшого припинення стосунків, які не змогли пройти випробування часом. Інші експерти вважають, що спричиненню великої кількості розлучень стають фінансові проблеми.

Із цими формулюваннями не згодна психологиня і системна сімейна консультантка Світлана Ромашкіна. На її думку, українські сім'ї здебільшого розпадаються тому, що і чоловіки, і жінки стурбовані тільки своїми інтересами. На першому місці лише власне "Я".  Сенсом життя стало створення не сім'ї, а її ідеальної ілюзії. Крім того, на перший план виступає особиста вигода. Кожен хоче якомога більше взяти, нічого не даючи взамін. Більшість клієнтів(ок), які приходять на консультацію, не хочуть нічого робити для партнера; вони чекають, що партнер сам зміниться, забезпечить, "витягне" і виконає всі примхи, — ділиться Світлана Ромашкіна.

"Зараз дуже часто сім'я в Україні — це видимість. Є оболонка, але близькості немає. Подивіться на інстаграм: люди виставляють тільки те, що вони хочуть виставити на показ — і це здебільшого ідилічні картинки та історії. Ніхто не хоче виглядати негарним, ніхто не говорить про свої складнощі в сім'ї. Люди хочуть здаватися, а не бути. Сімей, яких ми бачимо в інстаграмі, не існує. 

Раніше було все прозоро і всі були на виду, зараз за красивим фасадом, створеним заради фоловерів, ми, психологи, спостерігаємо дуже багато насильства в сім'ях, особливо в бік дітей. Батьки хочуть, щоб діти були слухняні і зручні, а діти… хочуть бути щасливими. Незрілі дорослі — батьки, ті ж самі діти, але в дорослих тілах, теж хочуть бути щасливими, але не знають, у чому щастя. Секс став способом досягнення близькості. Дуже великі проблеми є і з цілями та цінностями. Гроші та успіх стали основними цінностями, але за гроші справжню близькість і щастя не купити, а справжня близькість — у сміливості та у високому ступені відвертості всередині подружжя. Усі хочуть бути "гарненькими" не тільки в інтернеті, але і в родині, людям складно говорити про якісь негативні моменти, про свої почуття, потреби (а не вимоги), про те, що робить їх нещасними. До мене приходять пари, які прагнуть не порозумітися, а відшукати винного. Вони вважають, що можна змінити партнера і життя вдасться, але мало хто береться міняти свої алгоритми прийняття рішень, свої установки, які були їм навішані до того, як вони вирішили побратися.

При цьому дуже страждають діти. Діти стають заручниками незрілих батьків, вони починають транслювати нетипові реакції і незрозумілі симптоми, бунтують і хворіють, підсвідомо намагаючись таким чином врятувати сім'ю. Часто стикаюся з тим, що подружжя намагається скріпити шлюб за допомогою народження нових дітей — аж до того, що кожна дитина в сім'ї з'являється під час чергової кризи. Не вміючи донести свої почуття до партнера, за рахунок дітей намагаються задовольнити також і потребу бути прийнятим і потрібним, максимально довго утримуючи їх в позиції малюків і оточуючи гіперопікою аж до дорослого віку.

Реальні почуття, які є запорукою близькості, придушуються з дитинства. Усе починається в маминого "Не плач, коли боляче", через деякий час людина починає точно так само пригнічувати себе. Усі почуття, які вважаються негативними, придушуються: злитися не можна, заздрити погано, відчувати себе самотнім — не позитивно. Терапія допомагає зрозуміти власні потреби, навчитися інтерпретувати власні почуття, витримувати їх інтенсивність і користуватися почуттями як інструментами. Ставитися до партнера не як до речі або предмета. Секрет щасливої і міцної сім'ї — банальне взаєморозуміння і щирий інтерес один до одного".

Характерну рису теперішніх пар і теперішніх сімей вирішувати поточні проблеми за допомогою розлучень відзначає і Наталія Гаєвська, сімейна і соціальна психологиня, кандидатка психологічних наук, коуч міжнародної федерації коучінгу (Канада). 

Якщо щось не вдається, якщо щось іде не так, як би хотілося, якщо партнер не відповідає очікуванням, то люди набагато швидше розривають стосунки, ніж намагаються якимось чином їх залагодити, знайти компромісні рішення і спільний вихід із кризового стану. У деяких випадках розлучення дійсно рятують ситуацію (зради, насильство, занадто тривалі конфлікти), але в більшості випадків люди помилково вважають, що розлучення може врятувати від гострих кутів, які неодмінно виникають у будь-якому шлюбі, і потрапляють до типової пастки з нескінченним полюванням на більш підходящого партнера. У підсумку ці пошуки дуже рідко закінчуються хеппі ендом. 

"Шлюб — це в першу чергу є зобов'язання. Ніхто не хоче зв'язувати себе додатковими зобов'язаннями, коли насправді можна жити простіше. Основний акцент іде на те, що якщо людину щось не задовольняє і вона бачить, що є хтось інший, у стосунках з ким вона може (або думає, що може) це задовольнити краще, то вона швидше покине перші стосунки, і відповідно, перейде у стосунки з іншим партнером. Я не можу сказати, що це є хороший варіант, тому що коли замість того, щоб шукати рішення, шукають значно простіші для себе варіанти, в результаті це призводить до того, що у нові стосунки привноситься набір тих самих проблем, з якими пошукач вийшов з попередніх. Історія повторюється. У найгіршому випадку людина стрибає по стосунках, розчаровується і в подальшому робить висновок на кшталт "усі чоловіки козли" або "всі жинки кози", або людина повністю замикається сама в собі".

Проблеми, з якими сучасні сім'ї приходять до психолога, традиційні. Це батьківсько-дитячі стосунки, коли батьки не можуть знайти спільної мови зі своїми дітьми, починаючи від найменших і закінчуючи пізнім підлітковим віком, зради, неможливість знайти взаєморозуміння, коли хтось один з пари відчуває, що його щось не задовольняє, але комунікації є порушеними і людина не знає, як це донести до свого партнера.

"Люди говорять, але не чують одне одного. Звісно, ніхто не каже психологу: допоможіть нам, у нас порушені комунікації. На практиці це виглядає так: "зла свекруха", "чоловік, який мене не розуміє, не чує", "дружина мене постійно пиляє". У дійсності проблема лише в одному: у тому, що люди не вміють спілкуватися між собою таким чином, щоб чути один одного, розуміти один одного і приходити до якогось певного рішення. Також є проблеми з насильством у сім'ї, і за останній час, особливо в період пандемії, таких випадків суттєво побільшало, причому емоційне насильство є не менш руйнівним за фізичне. Значно посилилися під час пандемії і токсичні стосунки, у результаті яких одна людина усвідомлено чи несвідомо "отруює" іншу, змушуючи її відчувати себе пригніченою, нікчемною, наляканою, використаною".

Для того, щоб навчитися правильно комунікувати, розуміти один одного, свої почуття та емоції, причини їх виникнення всередині самої сім'ї і вміти це все обговорювати таким чином, щоб не викликати агресії у свій бік і насправді бути почутими, Наталія Гаєвська пропонує техніку "16 важливих питань", які варто час від часу ставити своєму партнеру. Причому щоб разом пошукати на них відповіді, не обов'язково чекати кризи чи загострення стосунків.

"При виникненні будь-яких кризових ситуацій, — зазначає психологиня, — варто завжди пам'ятати про таку дуже важливу річ: раз я колись вирішив бути з цією людиною, значить щось мною керувало, значить ця людина чимось мене зачепила і була важливою для мене. І мабуть, перед тим, як розривати стосунки або якось намагатися вийти з них по-іншому, наприклад, через зраду, постарайтеся бути відвертими перед самими собою і запитати себе: що я можу зробити для того, щоб покращити ці стосунки. Не очікувати від партнера, що він "повинен щось зробити", насправді ніхто нікому нічого не повинен, а саме, що Я можу зробити, щоб покращити ці стосунки, щоб мені було комфортніше і відповідно комфортніше моєму партнерові". 

Як би не змінювалися обставини і світ, сім'я все ж таки буде важливою для нас, з однієї простої причини: нам потрібно об'єднуватися в пари, щоб мати досвід емоційної близькості, переживати дуже приємні і теплі почуття, вміти турбуватися одне про одного, спільно долати складні моменти і просуватися вперед. Це, як зазначають психологи, надзвичайно важливо і це говорить про зрілість людини. Не лише про емоційну зрілість, а взагалі про зрілість людської психіки. Тільки та людина, у якої є відпрацьовані моделі, яка залишатися в довготривалих взаємостосунках, лише вона насправді може називатися зрілою особистістю. Перескакування по стосунках може бути цікавим, але це не про зрілу особистість. 

"Сім'я для нас завжди є потрібною, — каже Наталія Гаєвська, — тому що близьке спілкування не просто нас наповнює, воно дає сили рухатися вперед і досягати тих успіхів, яких ми так сильно прагнемо. У соціальному і економічному плані сучасний світ приязніший до одинаків, вижити і розвиватися зараз простіше самому. При створенні кар'єри, сім'я, певно, все ж таки гальмує, тому що є жінка\чоловік, є діти, і потрібно обмежувати свій час і свої зусилля, які могли б бути витрачені на кар'єру. Але є й інша сторона медалі: коли я йду вперед у парі з кимось, особливо в парі з людиною, яку я люблю і яка любить мене, і заради якої мені хочеться підкорювати світ, то це зовсім інша якість життя і тих перемог, які я отримую. Це цінно і дуже важливо для нас самих — смак перемоги зовсім інший, коли в нас є з ким її розділити. 

Сім'я — це не тільки наша реалізація, наша самореалізація, це і величезна потреба в тому, щоб поруч був хтось, з ким можна розділити емоційну близькість. Мова не йде про якесь залипання в стосунках, мова йде про те, що я можу прекрасно обійтися і без тебе, але разом нам з тобою краще. Власне тому ми вибираємо модель сім'ї, бо сім'я — це і означає "разом". Ми один з одним не для того, щоб заклеїти в собі якісь діри — емоційні чи матеріальні, ми разом для кращого життя". 

Фото Unsplash, iStock