Ердоган проти Росії: хто і чому знову воює у Сирії

Фото Reuters

Юрій Іженко

Сотні тисяч біженців, авіаудари і артилерійські перестрілки – усе це останні тижні відбувається у Сирії, адже там знову почалася війна.

Цього разу бої ведуть урядові війська диктатора Башара Асада і сирійська опозиція. Ще кілька місяців тому здавалося, що обидві сторони починають довгий "мирний процес" в дусі українських Мінських угод. Але усе знову звелося до стрільби.

Сирійські і російські війська намагаються добити опозицію

Нова неоголошена війна у Сирії почалася ще в середині грудня, коли урядові сирійські війська розгорнули новий наступ на півночі країни. Асадівці атакують провінції Ідліб і Алеппо – зараз це головні цитаделі опозиції (тієї самої, яка починала "арабську весну" ще у 2011 році). Завдання у війська Асада було просте: захопити місто Саракіб та трасу Алеппо-Дамаск, аби контролювати усі головні дороги провінції Ідліб.

Тут саме той випадок, коли війна – продовження дипломатії. Зараз Дамаск веде перемовини з опозицією про про "мирну реінтеграцію" (с), і військовий успіх допоможе Асаду нав'язати опонентам свої умови.

Зрозуміло, нічого хорошого для мирних сирійців із цього не вийшло. За даними "Європейської правди", асадівці і їхні російські союзники масово б'ють по цивільних об'єктах. Так, 1 січня урядові війська обстріляли школу у Ідлібі, 30 січня росіяни з повітря розбомбили лікарню і мирну пекарню у тому ж місті – через бої у регіоні взагалі гуманітарна катастрофа. Вже на початку лютого сили Асада увійшли в Саракіб і готувалися добити опозицію.

Ну, а для України найцікавішою є реакція Євросоюзу на війну біля своїх кордонів (бо у нас схожа ситуація). Брюссель за місяць обмежився заявою на тему "ескалація насильства повинна припинитися", про будь-які санкції навіть не йдеться. Простіше кажучи, у ЄС зараз бракує охочих тиснути на Росію. Наприклад, Франція хоче "дружити" з РФ проти тероризму і Китаю, а ті ж Італія та Угорщина розраховують на торгівлю з Росією та інвестиції.

Фото Reuters

Але Туреччина відправила війська на допомогу повстанцям

Однак Башар Асад і союзники навряд чи очікували, що відреагує Туреччина. Формально, Ердоган є союзником Росії, Ірану – а отже і сирійців. Однак 29 січня він виставив вимогу припинити наступ. Коли сирійці не відреагували, турецька армія (піхота і понад 200 одиниць техніки) увійшла до країни. Імовірно, асадівці сподівалися налякати турків, адже 3 лютого почали обстрілювати Ідліб та турецькі позиції. Тоді загинуло шестеро турецьких вояків.

У відповідь підлеглі Ердогана влаштували повномасштабну атаку на сирійців: з артилерійським вогнем та ударами з повітря. Турецькі військові рапортують про 76 вбитих бійців урядової армії. Опозиція спробувала відбити Саракіб, але зрештою місто лишилося за асадівцями. Відтоді турки і сирійці обмінюються обстрілами: 10 лютого загинуло ще п'ятеро турецьких вояків, Міноборони Туреччини стверджує, що вогнем у відповідь вбили 101 асадівця.

Більше того, Ердоган ще 5 лютого виставив сирійцям ультиматум: відступити від Ідліба, "інакше їх відженуть". За даними експерта UIF Ілії Куси, турки завезли у Сирію біля тисячі бойових машин, включно з танками і ракетними установками, перекинули також елітні піхотні частини. Частину зброї Анкара передає повстанцям, які публічно обіцяють ось-ось відвоювати провінцію у Асада.

Щоправда поки турки поставили наступ на паузу, бо йдуть перемовини з російською делегацією.

Фото AFP

Бо президент Туреччини має свої плани на Сирію

Як ви напевно вже здогадалися, Реджеп Ердоган розпочав усю операцію не просто від співчуття до сирійців. У нього є мотиви: хоч економічні, хоч геополітичні.

По-перше, навіть якби Реджеп Ердоган не мав амбіцій на тему "Туреччина стає панівною державою Близького Сходу", у нього все одно є мотивація захищати сирійських повстанців. Вся справа у біженцях. Наступ асадівців у бік Ідліба уже змусив 500 тисяч сирійців покинути свої домівки – і більшість втікачів явно прямуватиме до Туреччини.

Як і європейці, турки не особливо хочуть одягати/годувати/лікувати додаткові сотні тисяч людей (у країні вже зараз застрягли 3,6 мільйона (!) сирійців). Ердоган і без того втрачає любов підданих (ось у червні програв вибори у Стамбулі), а нова міграційна криза може добити його рейтинг. Навпаки, турецький президент попередні місяці намагався захопити частину Сирії, аби створити там "зону безпеки" і переселити біженців. Тому Анкарі ну дуже важливо зупинити бойові дії, аби вимушені переселенці їхали з Туреччини, а не до неї.

А по-друге, амбіції у турецького керманича таки є. З 2011 року Ердоган підтримує сирійську опозицію. Турки, схоже, планували скинути Асада і посадити на його трон лояльного до себе президента. Коли ж ця затія провалилася, Анкара окупувала кілька районів Сирії (завбільшки десь із Чернівецьку область) з містами Афрін і Ель-Баб. А планували у Ердогана зайняти ще більшу площу.

На захоплених територіях турки зводять військові бази (наприклад, біля Дабіку), вводять свою валюту і навіть запровадили у школах турецькі програми – словом, планують лишатися надовго. Можна припустити, що у Ердогана зараз планують створити на півночі Сирії своєрідний аналог Придністров'я, опозиційну до Асада державу, яка буде дружити з Туреччиною. Заразом президент отримає імідж "захисника арабського населення" від Росії та Ірану.

І саме тому турки готові воювати за сирійську опозицію.

Фото AFP

І через це Ердоган неминуче посвариться з Росією

"Ердоган образився", – таким поки є головний дипломатичний результат цієї історії, і образився турецький керманич на Росію, яка заважає у Сирії.

Ще 29 січня президент публічно розкритикував Росію за те, що вона підтримує Асада і порушує мирні угоди. "Росія повинна переглянути співпрацю або з Дамаском, або з Анкарою", – вказав Ердоган. Турки не можуть не бути злі і через загибель своїх вояків. А 1 лютого у схожу історію потрапили вже росіяни: четверо ФСБшників чи то підірвалися на міні, чи то загинули під турецьким обстрілом. І невідомо, чи це випадковість, чи Анкара просто не попередила росіян про свої акції, помстившись таким чином за своїх солдатів. Словом, за оцінкою Warsaw Institute, конфлікт може "охолодити" стосунки Путіна та Ердогана.

Зрозуміло, Україну влаштував би повноцінний розрив між турками та росіянами, але його не буде. По-перше, обидві країни пов'язує економіка. Так, Росія качає у Туреччину газ, будує атомну електростанцію у місті Гюльнар, ну і російські туристи – стратегічне джерело доходів для турецької економіки. Крім того, Путін і Ердоган зараз домовляються про поділ сфер впливу у Лівії, тож турки сподіваються знайти компроміс і щодо Ідлібу. Словом, контакт потрібен.

Однак схоже, що справді тісної дружби (наприклад, як у США з Ізраїлем) у Ердогана та Путіна не вийде, а все через Сирію. Росія просто не може здати Башара Асада, адже тоді втратить і єдиного "клієнта" у регіоні, і авторитет серед інших диктаторських режимів. Однак турецький президент вважає себе лідером мусульманського світу, і теж не задкуватиме. Тож Росія і Туреччина продовжать торгувати і торгуватися, але виглядає, що це буде схоже на "холодну війну" СРСР і Сполучених Штатів.

Цікаво, що ердоганівці уже почали готувати суспільство до факту, що Росія – не друг. Так, 5 лютого на провладному каналі TVNET вийшло півторагодинне (!) ток-шоу, де росіян прямо називали злочинцями і окупантами. Увагу акцентували на утисках кримських татар, до речі. А перед тим у Києві Реджеп Таїп заявив, що не визнає анексії Криму і навіть вітався з військовими "Слава Україні".

Зрозуміло, самій Україні це все вигідно, адже для нас Туреччина є одним із головних торгових партнерів, планувалися навіть спільні військові проекти.

Фото Reuters

Тим часом, США відрізають Росію від сирійської нафти

Між іншим, російська операція "врятувати Асада" має одразу два фронти, але на другому успіхів значно менше.

Так, доки у центрі уваги була битва під Ідлібом, російські силовики спробували закріпитися біля одного з нафтових родовищ під Румейланом (це північно-східний "кут" Сирії). Однак обидва рази шлях їм перегородили американці. Так, теоретично США ще у грудні вивели війська з країни, але в районі нафтових родовищ досі зберігають і гарнізони, і військові бази. За даними Wall Street Journal, росіяни активно намагалися пробитися до нафтових районів, але штатівці не пускають (втім, поки обходиться без зброї)

І насправді, для Росії це важливо. Ще з 2018 року РФ намагається взяти під контроль сирійські нафтові родовища. Кремль розраховував передати свердловини Башару Асаду, аби диктатор добував нафтодолари на війну з опозицією (армії ж треба чимось платити) і взагалі на своє існування. Словом, у Путіна не хочуть годувати сирійського союзника з власного бюджету. Однак Дональд Трамп уже натякнув, що американці не відступлять. Зараз Штати дозволяють добувати нафту сирійським курдам, які добиваються автономії від Дамаска.

А все це означає, що Росії зовсім не вдається взяти під свій контроль Близький Схід – чого традиційно бояться американці і європейці. Тут надто багато місцевих конфліктів і лідерів, які "тягнуть" у різний бік. Так, Путін дружить з Асадом, іранцями і турками, однак у Ердогана і навіть Ірану свої плани на Сирію. Більше того у регіоні є ще Ізраїль (днями ЦАХАЛ обстріляв ракетами військові об'єкти у Сирії), і Саудівська Аравія з претензіями на регіональне лідерство. Усі вони геть не рвуться підкорятися Москві.

Для України тут є і гарна новина, і погана. Перша полягає у тому, що РФ не зможе стати господарем регіону і пропонувати Штатам угоди на зразок "ми вам мир у Сирії і Іраку, а ви нам – визнання анексії Криму і зняття санкцій". Путін просто не зможе гарантувати цей мир. А погано для нас те, що міжнародна спільнота (умовні ЄС, ООН та інші) не зупиняють війну і не тиснуть на Росію – а саме на такий тиск Україна розраховує у боротьбі за повернення ОРДЛО і Криму.

Рекомендуємо прочитати: Візит Ердогана до Києва: що нового, крім 19 машин у кортежі та зростання торговельного обороту?