Електрорікші на вулицях Києва: як український підприємець своїми руками створює автомобілі

У Святошинському районі Києва, серед звичайних дев'ятиповерхівок і радянських будівель розташувалося незвичайний будинок — синя піраміда з дзеркал і металу. Прихована від перехожих влітку за деревами, яскравою плямою вона виділяється для жителів сусідніх будинків, викликаючи інтерес у місцевих жителів. Але ще більший інтерес викликає те, що знаходиться всередині загадкової будівлі, адже там — конструкторське бюро і складальний цех Рудика Едуарда Григоровича. Він — 79-річний бізнесмен, власник заводу, але познайомившись з ним, ви бачите перед собою натхненного мрійника, чимось схожого на Доктора Еммета Брауна.

Едуард Григорович зустрів мене у своєму кабінеті — величезний стіл, завалений паперами, біля стіни — велика бібліотека. На стіні — аерофото його заводу і, звичайно, фотографії експериментальних моделей автомобілів. Останнє — це хобі. У героя нашого інтерв'ю особливий погляд на те, яким повинен бути транспорт:

"Сьогодні автомобіль необхідний кожному, як і мобільний телефон.

Я не буду говорити про тих снобів, які бачать в автомобілі предмет розкоші, який буде уособлювати їхній статус, їхню велич і багатство на тлі звичайних людей нашого часу. Кому пускати пил в очі? Мені хочеться таким людям сказати: не пижіться, адже ви просто бульбашки, які можуть у будь-який момент луснути, не залишивши про собі і сліду… Мета ж яка? Зробити автомобіль, який дійсно необхідний людям як повсякденна річ, і в той же час, щоб він був неповторно красивий. Я одержимий цією ідеєю з дитинства. Але, на жаль, більше 40 років моєї праці принесли тільки зразки машин. Коли я закінчував один зразок, тут же у мене виникав у голові інший, який, як мені здавалося, буде ще краще зробленого".

Я хотів зробити найпростіший у виготовленні двомісний автомобіль, красивий і зручний. Його виробництво не повинно бути витратним.

"Не потрібно застосування величезних пресів, щоб штампувати сталеві панелі, а потім їх зварювати. Не потрібно робити підрамники, на яких будуть кріпитися двигун, коробка, підвіски коліс і рульове управління. Так, ми не можемо зробити автомобіль без кузова, коліс, двигуна, гальм і т.д. Але все це повинно бути простим конструктивно, не складним у виготовленні і збірці. Сьогодні нерозумно робити на одному заводі все від гайки: більшість деталей автомобіля універсальні. Вони виготовляються спеціалізованими заводами і застосовуються на інших автомобілях, мотоциклах, моторолерах і масі іншої техніки.

Більш ніж сто років виробництва автомобілів і ніхто не додумався? Адже двомісні автомобілі і сьогодні виробляються дрібними партіями, серійно, тисячами штук. Але це не ті автомобілі. Перше: вони дорогі, тому що складні. Ті ж, які недорогі, наприклад, пляжні або для людей з інвалідністю – вони незручні і примітивні як конструктивно, так і зовні. Дизайн, як правило, відсутній повністю".

Як створювався сітікар Puqik?

Едуард Григорович почав експериментувати. Образців вийшло більше двох десятків. Перший — у 1983 році, це був "Пульсар" — чотириколісна машина, а з боків кузова автомобіля встановлені широкі підніжки, під якими кріпляться прогумовані балони. При бажанні їх можна було надути: автомобіль перетворювався на катамаран і на ньому можна було плавати по річці.

"На "Пульсарі" я проїхав кілька разів з Києва в село Страхолісся (під Чорнобилем) і у Фастів. Дорога зайняла стільки ж часу, скільки і на звичайному автомобілі. Тоді на мою машину всі дивилися, як на космічний корабель. Навколо неї зібрався цілий натовп — для людей бачити щось таке — в дивину. Насправді я не хочу такої уваги. Мені б хотілося, щоб мої автомобілі вливалися у загальну масу, але в той же час мені не хочеться, щоб вони виглядали, як мильниці".

Після "Пульсара" було багато інших моделей — усі вони були на ходу, брали участь у виставках. Ними цікавилися — замовляли НДІ та університети в якості зразків і навіть просили зробити машини на замовлення. На прохання Київського Авіаційного університету, модель "Бурсак" була встановлена ​​на вході будівлі, коли там проводилася міжнародна наукова конференція. Бурсак з двигуном К-750 впевнено тримався на дорозі і розганявся до 80 км / год. Про Бурсак писали в ЗМІ і показали по ТБ практично на всіх каналах:

"Окрилений таким успіхом, я зробив пінопластовий болван майстер-модель кузова, підробивши при цьому форму. Використовуючи цей болван, я виготовив склопластикові матриці. За ним виклеяв знову таки зі склопластику окремі панелі, які зістикував і склеїв між собою на епоксидній смолі. Вийшов цілий склопластиковий кузов. Всередину кузова вклеїв каркас машини з круглих тонкостінних сталевих труб. До цього каркасу кріпилися всі нутрощі машини: сидіння, двигун, підвіски, рульовий механізм, панель приладів та ін. елементи звичайного авто. Машина отримала назву "Афаліна".

Двері в цій машині звичайні, розпашні. За двигуном я спеціально з'їздив до Китаю і привіз звідти сучасний бензиновий одноциліндровий мотор водяного охолодження з безпосереднім впорскуванням палива".

Спочатку Сітікар робилися з металу. "Афіна" стала першим зразком, який складається зі склопластику — такими є і всі наступні. Що стосується безпеки, Едуард Григорович розповів, що цей матеріал не гнеться так, як метал, а значить, є більш міцним. Ще одна проблема, яку творець бачив у своїх творіннях — розсувні двері. Це звично, але важливо пам'ятати про те, що Puqik — це максимально компактний міський автомобіль, який не вимагає багато місця, в тому числі на парковці. Пізніше ця проблема буде вирішена — конструктор створить модель, де двері не розчиняються, а піднімаються вгору.

Однак конструкція автомобіля — річ набагато більш другорядна, ніж його мотор. Спочатку в машинах стояли поршневі бензинові двигуни, але навіть тоді, коли про електрокари зовсім не йшлося, Едуард Григорович уже замислювався над тим, щоб зробити свій транспорт більш екологічним.

Епоха поршневих двигунів, що працюють на нафтовому паливі відходить у минуле

Це цитата творця Puqik. Він пояснює:

"У природі все рухається в результаті взаємодії полів: електромагнітних, гравітаційних і, можливо, ще якихось, про які ми не знаємо. Поршневий двигун слід розглядати як казус у розвитку транспортної техніки. Сплеск електромобілізації став можливий у зв'язку з появою доступних за ціною акумуляторів, з необхідними для цих цілей характеристиками (ємність, число циклів зарядки, тривалості розряду, працездатність батареї і т.д.). Афалін я також перевів на електротягу. Тут все як у всіх: електродвигун, контролери, акумулятори. Можливість застосування електроприводу дала простір компонування машини. Моторний відсік став менше, або він взагалі не потрібен. Наприклад, при використанні мотор-коліс. Привід може бути будь-який: передній, задній або на всі колеса. Швидкість однакова, що вперед, що назад. Якщо зробити все колеса керованими і провідними, то машина може розгортатися на місці, що дуже важливо для citycar. Для керування машиною тепер потрібно тільки одна педаль гальма і ручний або ніжний привід газу. Мої подальші Сітікари — це 100% електромобілі".

Один з таких зразків — автомобіль "Панько". Машина зеленого кольору з натяком на екологічність. Особливість кузова "Панько" — це дугоподібний профіль. Лобове скло вигнуте по радіусу. Заднє скло також криволінійне, має трапециевидну форму з розширення не донизу, як зазвичай, а догори. Ще одна особливість — ззаду два шкіряних рюкзака по обидва боки машини:

"Це натяк на те, що автомобіль може використовуватися для туризму, поїздок на риболовлю, полювання, — пояснює Рудик. — У рюкзаках рибальське приладдя, туристичне спорядження, аж до примусу для приготування юшки. В автомобілі "Пегас" мені не сподобалася форма кузова, точніше її силует. Я поліпшив її в автомобілі "Кречет".

На мій погляд, це вийшло непогано. На виставці електромобілів у Києві, де я показав "Кречет", визнали машину симпатичною. Навіть дали диплом. Були бажаючі купити її, тим більше, що ціна була запропонована невисока для автомобілів такого класу (4500 дол)".

Ця ціна — середня вартість виготовлених Рудиком автомобілів. Якби виробництво було поставлено на потік, вони коштували б дешевше. Але для того, щоб хоча б їздити на такому автомобілі (навіть не випускати), необхідно пройти безліч інстанцій, отримати відповідні дозволи і документи. Зробити це дуже складно, — практично неможливо, якщо ви робите автомобілі невеликими партіями. Тому Едуарду Григоровичу довелося шукати рішення: як зробити так, щоб транспортний засіб міг їздити по вулицях міста, без номерів і дозволів. І він його знайшов.

Електроскутери-рикші для міста

Законодавство в Україні дозволяє не реєструвати електротранспорт з двигуном не більше 3 кВт, який здатний розганятися до 55 км / год, керувати ним можна без прав. Так з'явилися скутери "Малюк" і "Равлик". Їх зовнішній вигляд мало чим відрізняється від попередніх авто — за стилем вони дуже схожі. Такі ж обтічні, що нагадують космічні кораблі з фантастики 80-х років.

Для того, щоб увійти і вийти у скутер "Малюк", потрібно відкинути ковпак вперед і вгору. Для цього зовні і всередині є ручки. Процедура неважка, так як ковпак утримують спеціальні, досить потужні (450 ньютон) гідравлічні упори.

"Практично всю процедуру по відкриттю ковпака можна зробити одним пальцем. Трохи пізніше я поставлю упори з електроприводом. Тоді для буде досить тільки натиснути кнопку, і ковпак буде автоматично підніматися і опускатися. Це, звичайно, шик, але за нього треба платити.

 Зробивши скутери, я розмістив їх в інтернеті для збору інформації про реальних покупців. І що ж? Багато хто хоче такий скутер, але щоб він був двох або тримісним. У південних країнах такі скутери, типу рикші, є. Як з приводом від поршневого двигуна, так і електричні. Правда вид у них непоказний, та й характеристики варто було б очікувати кращі. Я подумав: раз є попит, давайте зробимо пропозицію. Тепер буде "Малюк" не Соло, а Тріо. Водія розмістимо в центрі машини в автомобільному кріслі. А двох пасажирів ззаду за ним на автомобільному дивані, встановленому між задніми колесами. Тепер привід треба зробити на два передніх керованих моторколеса, так як ззаду вже місця немає. В іншому, все можна залишити, як у Малюків Соло (відкидається ковпак і мотоциклетне кермо).

Потенційний покупець, звичайно, запитає: а чи не важко повертати мотоциклетним кермом з прямим приводом на передні колеса. Важко. Тому на всіх скутерах у мене стоїть рейковий редуктор з низьким передавальним числом. "Малюк Тріо" практично готовий і, якби не цей карантин, то ми б уже закінчили його і покаталися втрьох, як і було задумано. А поки вся наша команда на карантині, я переглядав в інтернеті куди йде електроавтомобілебудування, яке так бурхливо розвивається. Тут і нові незвичайні форми автомобілів, і збільшення дальності пробігу на одній зарядці, і майже повна автоматизація машини, починаючи від відкриття дверей, до її управління навіть без водія. Ну а як же citycar? Тут також маса рішень. Але такого, який був би простий у виготовленні, дешевий і комфортабельний – все ж поки немає".

Чи є задумки нових проектів? 

"Є у мене ще одна ідея, як це зробити. Це повинен бути робот. Але який? Як варіант я пропоную найпростіший citycar під назвою "Грань". Чому така назва? Тому що всі поверхні у нього будуть плоскими, і виглядати ця машина буде, як гранований дорогоцінний камінь. Адже обтічний дизайн автомобілів і без того вже всім набрид… Її основна перевага — вона тримісна. Всі троє, включаючи водія, розташовуються на одному дивані… Ви напевно подумали: дивак-людина. Купив би готову машину і не мучився. Можливо, ви і праві. Пенсіонер… Що ще йому треба? Але дозвольте, пенсіонер — це людина, яка отримує пенсію і тільки. А пенсія — це допомога на ліки, не більше того. У природі пенсіонерів немає! Ну де ви бачили їжачка на пенсії? Поки він бігає, він живе. Так і пенсіонери — живуть, поки працюють… і транспорт їм потрібен. Який? Такого, що я хочу, — поки немає", — каже Едуард Григорович. Його мрія — щоб його електромобілі та скутери їздили по місту — недорогі, зручні і економічні, і він все ще прагне до того, щоб втілити її в реальність.