Нові види та “зелена” автономія: що таке екостанції та навіщо вони існують
У чому проблема?
Якщо вам здається, що урбанізація та освоєння людиною територій зовсім не залишає "невивчених" куточків природи в Україні, це хибне уявлення.
"Будь-яка довільна точка на території України, скоріш за все, ніколи не бачила ноги біолога", — каже Олексій Василюк, біолог та голова громадської організації Українська природоохоронна група на презентації чергового тому про біорізноманіття Ржищівської територіальної громади.
Втім, відсутність знань про біорізноманіття на цих "довільних географічних точках", тобто буквально будь-де, може вводити в оману місцевого жителя: від банальної необізнаності про довкілля свого регіону до недбайливого ставлення до нього, що може призвести до погіршення умов якості життя.
Яке рішення?
В Україні існує мережа екостанцій — як правило, приватних, відкритих для відвідування науковцями, студентами, активістами та громадськими організаціями. Головна мета — вивчити біорізноманіття регіонів. Це складний, багаторічний процес, для якого може знадобитись більше сотні науковців. Олексій Василюк пояснює, як це відбувається:
"Існує купа видів рослин і тварин, а біолог може спеціалізуватись лише на одному виді. Потрібно сотні спеціалістів, аби скласти комплексну картину про регіон, а ще — довгострокова програма, інвентаризація та моніторинг".
Екологічна дослідницька станція "Глибокі Балики" стала хабом для науковців, де вони можуть працювати, проводити дослідження та ділитись досвідом. Фото зі сторінки екостанції у Facebook
При цьому моніторинг — дослідження за однією й тією ж методикою із року в рік — потрібно проводити для того, аби отримати інформацію про зміну біорізноманіття. Ми можемо не побачити різницю за два чи три роки, але вона точно буде за десять років, і для цього потрібно впродовж цих десяти років вивчати одну й ту саму територію за однією методикою.
Саме таку можливість і надають науковцям екостанції. Це місця, де науковці можуть перебувати впродовж кількох днів, поки тривають дослідження. Вдень — проводити дослідження, ввечері — спілкуватись та ділитись досвідом.
Екостанція "Глибокі Балики"
Одна з таких станцій — Екологічна дослідницька станція "Глибокі Балики" — знаходиться під Києвом, у Ржищівській територіальній громаді. Лише за перші два роки роботи, починаючи з 2020-го, на екостанції "Глибокі Балики" працювали 65 науковців, а до збору даних залучили понад 40 волонтерів. По суті, це хаб для тимчасового перебування дослідників, до того ж майже повністю автономний.
Сонячні панелі на даху головної будівлі, де живуть та працюють гості, забезпечують електроенергією. Чотири кубові резервуари збирають дощову воду, яку потім використовують для поливу городу на схилі біля екостанції, що побудований як багаторівневий сад. Відстійники для каналізаційної води закопані в землю й роблять використану воду придатною для повторного використання. Навіть опалення взимку тут забезпечують не вугіллям та не електроенергією, а зібраними в лісі гілками, що переробляються на щепу та пресують. І без жодної шкоди довкіллю.
За словами Богдана Попова, керівника станції, основні переваги "Глибоких Баликів" — децентралізація ресурсів та створення простих, малобюджетних, мобільних систем, які забезпечують потреби станції.
Екостанція "Глибокі Балики" завдяки впровадженим там зеленим технологіям здатна існувати автономно та є прямим доказом того, що співіснувати з природою, не відмовляючись від комфорту — можливо. Фото зі сторінки екостанції у Facebook
Є на станції й екостежка, яка спускається в яр. Її протяжність — не більше 200 метрів, втім, спустившись і піднявшись нею, можна помітити, як зі зміною висоти змінюється й мікроклімат. Ця стежка веде до експериментального поля екостанції, де вирощують зернові культури за методом, що колись використовували наші предки. Землі дають відпочивати, змінюють культури та проорюють особливим способом, аби не втратити родючого шару.
Експериментальне пасовище на дослідницькій станції "Глибокі Балики" та Богдан Попов, керівник станції. Джерело: Volodymyr Nevelskyi
За полем починається власне пасовище з козами — і тут науковці також експериментують. Професор ботаніки Іван Мойсієнко розказав, що тут проводять дослідження трав'янистих ділянок, що випасаються, аби віднайти правильний режим використання трав'яних екосистем для збереження біорізноманіття. Що цікаво — якщо зовсім не випасати територію, трав'яна екосистема деградує, тож тут потрібно знайти золоту середину.
А це точно працює?
"Станція стала джерелом знань, яких ніхто не має"
Дослідницька станція "Глибокі Балики", за словами Олексія Василюка, знаходиться "у дуже несподіваному місці". Територію для побудови станції було обрано ледь не випадково, і до створення станції вона не представляла наукового інтересу.
"Втім, станція стала джерелом знань, яких ніхто не має, і такого немає на більшості територій України", — каже Василюк.
Ефективність нового підходу для вивчення територій та відкриттів доводять перші результати, зафіксовані у наукових томах з інвентаризаційними та моніторинговими даними територій.
Перший том цього видання у 2021 році містив інформацію щодо вищих судинних рослин і тварин основних груп хребетних та деяких груп безхребетних. А з 2021 року і донині до суто біологічних досліджень додаються результати вивчення ґрунтів та санітарного стану водойм. Днями відбулась презентація вже третього тому з описом біорізноманіття флори та фауни Ржищівської територіальної громади, який підготували 25 дослідників, які виїжджали працювати в "Глибокі Балики". Це суто наукові дані, які можуть здатися заскладними для пересічного читача, проте для науки мають дуже велике значення.
Наприклад, дослідження на станції допомогли уточнити дані про рідкісного жука — больбелязма однорогого (Bolbelasmus unicornis) в Європі. В Україні цей вид востаннє траплявся багато років тому. Ця знахідка посприяла публікації наукової праці чеського дослідника Даніела Юрени, присвяченій розповсюдженню зникаючого виду жука. Крім того, у виданнях йдеться про декілька видів комах, павуків та грибів, які були знайдені вперше в Україні.
"І це не через те, що нові види з'являються на нашій території — можливо, раніше у нас їх просто ніхто не шукав", — пояснює "аномалію" Василюк.
Вражає те, що таких недосліджених куточків природи по всій Україні тисячі. І простору для створення дослідницьких екологічних станцій вдосталь.
Тож отриманий на базі станції досвід і дані є унікальними для України — аналогічні дослідження не проводила жодна інша організація або державна установа, тому і тут відкривається великий простір для подальшого розвитку. Автори дослідження розглядають можливість пропонувати використаний на Станції підхід для реформи наукової роботи у нацпарках та заповідниках України.
