Екостанція “Супій”: місце, де кожен може стати дослідником

У селі Червоне Заріччя, що в Яготинському районі є незвичайна локація — однойменне з річкою Супій озеро, що утворилось ще у ХVІІІ столітті. Колись останній гетьман Війська Запорозького Кирило Розумовський, який володів землями Яготина, наказав насипати тут дамбу поперек річки. Луки навколо залило водою, торф'яники з великим вмістом кисню виявились дуже легкими й на поверхню води піднялись цілі шматки землі. 

Минуло 250 років. Маєток Кирила Розумовського згорів на початку минулого століття. У 70-х вздовж Супою було збудовано ще кілька дамб та створено кілька штучних озер із рибними господарствами, а у заплавах річки побудували осушувальну систему. Але плавучі острови збереглися. За довгий час вони перетворилися на місця гніздування червонокнижних птахів. Згодом, три роки тому, тут разом із дружиною оселився новий житель, який мав амбітні плани на всю територію. Втім, не задля власного збагачення, а для збереження тих екосистем, що тут залишились. 

Ми майже нічого не знаємо про природу місця, де живемо 

Нещодавно під час презентації чергового тому досліджень, що створили на екологічній станції "Глибокі Балики", що на Київщині, біолог Олексій Василюк зазначив, що більшість територій України залишаються недослідженими. 

Дійсно, більшість досліджень біорізноманіття та природних процесів відбувається всередині заповідників та національних природних парків. Хоч в Україні їх і чимало, вся система природно-заповідного фонду покриває лише трохи більше ніж 6% від загальної території країни. Інші ж осередки залишаються недослідженими, отже про природу тих країв ми знаємо зовсім мало. 

Врешті-решт це призводить до недбайливого ставлення до природних ресурсів регіону та незацікавленості у їхньому збереженні. Втім, в останні роки дедалі популярнішим стає абсолютно нове та неочевидне рішення, головним двигуном якого є активні, закохані в природу та небайдужі українці. "Рубрика" навідалась в гості до одного з них, аби більше дізнатись про те, що відбувається на екостанціях. 

Заміський будинок колишнього логіста перетворився на науковий хаб 

Євгеній Довгалюк, який зустрічає нас біля воріт власного будинку на озері Супій, до початку ковідного карантину працював у логістичній сфері, а потім, із початком пандемії, переїхав у будинок біля озера, як мріяв з дитинства. Звичайна сільська хатина, звичайний паркан та звичайний двір ховають за собою іншу половину ділянки. Вона плавно спускається вниз, і за нею відкривається краєвид на широкий розлив Супою.

Одного дня Євгеній побачив, як десятки лебедів сідають на річку та острови, що на ній. Неймовірна картина породила багато питань. Чоловік почав досліджувати і з'ясував, що саме тут, на озері Супій, лежить шлях міграції одних диких птахів та місця гніздування інших. Звідси почались дослідження, консультації, засідки для бьордвотчингу, найрізноманітніші колаборації й вивчення місцевої флори та фауни. Тепер "Супій" — вже не просто назва річки або озера, а Центр вивчення природи й архітектури. Євгеній занурився в дослідження регіону, куди переїхав, створив громадську організацію, а згодом доєднав "Супій" до Мережі Екостанцій України.

Подібних екостанцій, створених у випадкових куточках України, вже сім: "Глибокі Балики" поблизу Ржищева під Києвом, "Мис Комарів" у Чернівецькій області, "Тепла Гора" під Івано-Франківськом, "Бердо Свалява" у Закарпатті, "Острівець практичної ботаніки" на Сумщині та "Комарівщина" на Дніпропетровщині. 

Екостанції ставлять перед собою амбітні задачі — моніторинг довкілля, спроби та експерименти з покращення біорізноманіття, щорічні видання, подібні до літописів природи у природоохоронних установах (втім, написані доступною для пересічного читача мовою). Вони слугують хабами для об'єднання активістів та тих, хто хоче досліджувати природу без відповідного фаху — громадських науковців.

Для кого потрібні Екостанції: citizen science у дії

"Ми хотіли об'єднати дослідників. Мені здавалось, що в Україні існує певний прошарок людей, які не науковці, але досліджують. У світі це називається citizen science або громадська наука. В більшості ці дослідження йдуть в стіл, але інколи відбувається магія, і вони роблять супервідкриття, які потім юзають в законодавстві або науці", — розповідає Євгеній. 

Через соціальні мережі він знайшов ту цільову аудиторію, про існування якої не підозрював. І зрозумів: він — не один, є інші люди, яким це цікаво і з якими можна зібратись й обговорити різні питання про природу в форматі комфортної розмови. 

Так з'явився будинок волонтера — невеликий, дерев'яний, із бібліотекою та горищем, де можуть залишитись на ніч кілька людей.

"Це місце існує, аби підтримати citizen science-двіж. У розвинених країнах науковці, коли заходять в глухий кут у пошуках рішень, іноді приходять до таких, як ми, і питають, що ми про це думаємо. А у нас вже є якась база — ми вивчаємо берег, дещо знаємо про місцеве біорізноманіття і вже маємо свої дослідження", — каже Євгеній. 

Іноді громадські дослідники мають значно більше можливостей, ніж "університетські" науковці. Частково це залежить від фінансових можливостей, частково — від кількості вільного часу, але в обох випадках вільні від кабінетів дослідники дають фору природоохоронним установам. Ігор розповідає:

"Одного разу до мене приїжджав бьордвотчер, який мав техніку, що коштувала близько пів мільйона гривень. Погодьтеся, навряд цим може похвалитись якийсь університет. Крім того, орнітологи часто заклопотані великою кількістю бюрократичної роботи та проводять більшість часу серед паперів та замало — безпосередньо на природі. Бьордвотчери навпаки можуть взагалі не займатись бюрократією, а приділяти весь свій час фотополюванню на рідкісні види, а потім ділитись знахідками та доказами із наукою. Моя задача — поєднати світи науки та громадських науковців". 

Євген каже, що громадські дослідження на "Супої" збирається вести впродовж всього свого життя. Він впевнений: якщо об'єднати його майбутні дослідження за наступні 50 років, можна буде зробити висновки про впливи, до прикладу, аграріїв чи рибгоспу. 

До речі, на діяльність останнього команда екостанції "Супій" вирішила вплинути вже зараз, в особливий спосіб. Майбутня співпраця більше схожа на експеримент над довкіллям, втім, про метод, яким користується Євген варто знати кожному, хто стоїть на варті природи.

Гарвардський метод переговорів або як команда "Супою" бореться за природу навколо станції

В день візиту "Рубрики" кістяк команди "Супою" був у зборі. Інтерв'ю передувала важлива зустріч із яготинською міською адміністрацією. 

Річ у тім, що легально змінювати щось у довкіллі Євгеній може, обмежуючись лише своєю територією — ділянкою землі на березі озера Супій. Втім, довкілля про такі кордони не знає, а змінювати в позитивний бік умови для існування біорізноманіття необхідно на значно більших площах. 

Команду турбували взаємовідносини із місцевим рибгоспом, який знаходиться саме на цьому озері.

"Для рибгоспу птахи, які їдять рибу, є головним конкурентом. А я тут слідкую за птахами! Люди, які вбивають птахів — є моїми конкурентами. Це конфлікт інтересів, і нам треба було знайти щось спільне, аби ми не заважали один одному", — розповідає Євген. 

Рішення, до якого дійшли сторони, досить цікаве.

"Ми обговорили, що є баклан, який якраз-таки й ловить рибу, а ще — витісняє інші види птахів. Йому треба завадити гніздуватись. Раніше рибгосп робив це через полювання на баклана, але ми знайшли спільну мову, і вони купили відлякувач — фактично він звучить, як постріл, але птахи бояться і відлітають. А ще ефективно просто палками поштрикати їхні гнізда — тоді вони не покладуть в них яйця та полетять в інші місця", — поділився результатами переговорів Євгеній. 

Засновник екостанції очікує, що відлякування бакланів, а не відстріл, призведе до збільшення кількості інших видів птахів безпосередньо на Супої, а рибгосп залишиться із цілою рибою. Євгеній каже, зрозумілий і прийнятний для нього спосіб вирішення будь-яких конфліктів — перемовини, а не відкрита війна. І додає, що керується настановами, розробленими Роджером Фішером — Гарвардським принциповим методом переговорів, де кожна сторона має відкинути особисті інтереси та керуватись лише об'єктивними фактами. 

"Ми розуміємо, що обраний нами спосіб — це також втручання в екосистему. Але він більш гуманний, ніж відстріл. Це як стерилізація котиків, коли з одного боку, ми не даємо з'явитись майбутнім поколінням, а з іншого — рятуємо ті самі покоління від смертей від голоду і холоду", — пояснює Євгеній.

Чи правильне насправді рішення прийняли щодо бакланів, та як воно вплине на екосистему Супою, поки невідомо. Це експеримент, результати якого можна буде побачити через кілька, а може й через кількадесят років. 

Як потрапити на екостанцію "Супій"?

Екостанція "Супій" не мала на меті ставати туристичним об'єктом, втім, із часом Євгеній прийшов до думки, що екостанція все ж має це робити.

"Це не є нашим пріоритетом, але дослідження важко монетизувати, а нам, для того, аби кудись поїхати та щось зафіксувати, потрібно хоча б заправити тачку. Для цього необхідно наповнювати бюджет, і туристичний сегмент може це задовольнити", — каже Євгеній. 

Втім, "Супій" не стане місцем для проведення пікніків або гучних гулянок. Ідея набагато цікавіша, а запропоноване дозвілля навчить гостей багатьох цікавих фактів про природу. Зараз команда "Супою" в процесі створення календаря подій. Наприклад, найближчім часом черепаха болотяна, яка вже майже зникла в Європі, але досі існує в Україні, почне робити кладки. 

"Ми хочемо запросити людей, які допомогли б знайти цих черепах, зафіксувати свої спостереження", — так на "Супої" більше дізнаються про місцеві біотопи, а гості отримають цікавий досвід. 

Календар подій буде прив'язаний до природних процесів, таких як кладка яєць черепахами, цвітіння певних видів рослин або міграція птахів. Знайти календар можна буде на сайті SupiiLake.