“Щоб був час на дитинство”: рішення для українських школярів за кордоном

"Рубрика" розібралася з тонкощами шкільного навчання в Україні й за кордоном, поспілкувалася з очільницею Української дистанційної школи та зібрала альтернативні рішення для дітей, які хочуть здобути закордонну та українську освіту одночасно.

Наталія — киянка. На початку березня разом із двома дітьми вона виїхала до Естонії, де й перебуває досі. Старшій доньці жінки, Єві, 11 років. В Україні дівчинка навчалася в п'ятому класі, була відмінницею й сім років професійно займалася тенісом. Та з початком повномасштабної війни попереднє життя довелося покинути.

"Коли ми прибули до Естонії, спочатку намагалися вчитися онлайн в нашій київській школі, очікували, що швидко повернемось додому. Далі стало зрозуміло, що потрібно йти в місцеву школу. В Естонії є закони, згідно з якими діти мають ходити до школи.

Ми знаходимось у невеличкому містечку біля моря. Коли ми разом з донькою прийшли до школи, вона була першою українською дитиною в містечку, всі дітки приходили з нею знайомитися. Нам дали вибір — йти в естонський клас чи в російський. Ми мали принципову позицію, що ні в якому разі не хочемо, щоб дитина навчалася російською мовою, і донька пішла до естонського класу", — розповідає Наталія. 

Паралельно ж онлайн триває Євине навчання в українській школі. Її мама говорить — думки про те, щоб лишити дитині тільки естонську освіту, відкинули одразу. Родина визначила пріоритетом вивчення української історії, мови й культури.

Тож вибір зупинився на так званій сімейній формі навчання — дитина самостійно або разом із батьками опрацьовує навчальний матеріал з усіх предметів, а тоді раз на три місяці здає контрольні роботи. Звучить непогано, проте, каже Наталія, на практиці все виявилось значно важче.

"Ми вирішили, що в українській школі пріоритизуємо тільки вивчення мови й літератури, всі інші предмети вчимо по мінімуму. Бо англійську, німецьку та естонську донька вчить за кордоном. З математикою та фізикою допомагає бабуся, інші предмети — мінімум.

Організувати сімейне навчання в нашій ситуації дуже складно. Я працюю фултайм та маю ще одну маленьку дитину. Єва ж вчиться до 14 години, а з 16 до 19 має тренування по тенісу, тому уроки вчить уже після 19 і десь до 21. Сил на сімейне навчання вже просто не лишається ні в неї, ні в мене. 

У період контрольних робіт вчителі з України надіслали 12 контрольних робіт, які треба було виконати впродовж трьох днів. Паралельно Єва не хотіла пропускати естонську школу, адже вона й так вчить все чужою мовою, тож наздоганяти самій їй дуже важко. Вона написала всі ті контрольні, але в неї був настільки сильний стрес, що я просто не впізнавала свою доньку", — ділиться Наталія.

Як правило, найбільше батьків хвилює питання виключення дитини з української школи у випадку виїзду за кордон. Проте МОН заспокоює — єдиною підставою для виключення переміщеної дитини зі школи може бути заява з проханням про це від самих батьків або опікунів. Про це написано в офіційному роз'ясненні. Там же йдеться про те, що навіть якщо дитина втратила зв'язок зі своєю школою та вчителями, її не просто не виключають, а й автоматично переводять у наступний клас з початком нового навчального року. 

Тобто, якщо дитина пропустила навчальний рік і навчалася в цей час за кордоном, залишити учня у тому ж класі, а не перевести в наступний, можуть також виключно за бажання батьків. Тобто всі побоювання тут безпідставні. 

Також українські школи приймають довідки про навчання у будь-якій іншій європейській школі. Міністр освіти України Сергій Шкарлет наголошував на цьому:

"Сьогодні немає жодних законодавчих або якихось інших обмежень стосовно визнання результатів навчання дитини в будь-якій країні світу. Проте має бути офіційна розшифровка опанованої дитиною освітньої програми (разом із годинами, які дисципліни читалися, яка оцінка знань по кожному з предметів тощо)", — заявив міністр.

У МОН найкращим рішенням для сімей, які не хочуть відмовлятися від своєї української школи, називають вже згадану сімейну форму навчання. Щоб перейти на неї, достатньо повідомити про такий намір класного керівника чи одразу директора школи. 

Та як все-таки продовжити навчання, якщо ані сімейна форма навчання, ані звичайна не підходить родині? МОН пропонує рішення, яке знайшли ще у грудні 2020-го — приєднатися до Всеукраїнської школи онлайн.

Формат Всеукраїнської школи онлайн передбачає реєстрацію на платформі, де є відеоуроки для учнів усіх класів і за всіма шкільними темами з 18 основних шкільних предметів. 

Також на платформі є можливість пройти тестування, написати самостійні та контрольні роботи. Формувати графік свого навчального процесу на платформі дитина може самостійно. Та ресурс все ж створений більше як структурована база навчальних матеріалів. Учень не зможе додатково поспілкуватися з учителем.

У Європі ще й до повномасштабного вторгнення працювали українські недільні школи. Їхніми творцями виступає діаспора, яка хоче, щоб українські діти, які живуть за кордоном, знали свою мову та історію. З початком ескалації війни такі школи почали розширюватися.

Крім уроків, що стосуються української ідентичності, діти ще й отримують нагоду поспілкуватися з однолітками-українцями. Таке рішення допоможе впоратися з тугою за домом і знайти друзів, які розумітимуть переживання дитини.

Проте це хоч і хороше рішення, але не універсальне. Як правило, чим менше містечка, тим менша ймовірність, що там буде така школа. 

Аналог таких шкіл — ініціатива від ГО "Смарт освіта", у межах якої вчителі онлайн викладають дітям українознавчі предмети. Навчання відбувається щосуботи або в будні дні ввечері, дитина може сама обрати, до якого заняття приєднатися. У проміжках між уроками учнів просять виконувати невеликі домашні завдання.

Проте часто діти, які навчаються за кордоном, мають потребу вчити й решту шкільних предметів українською. Так стається через недостатній рівень володіння іноземною мовою. Особливо, якщо дитина не вчила раніше, наприклад, французьку, а тепер мусить навчатися нею.

Наприкінці лютого у Львові започаткували Українську дистанційну школу. Навчання там безплатне, а сам проєкт повністю волонтерський. Там викладають усі шкільні предмети, проводять оцінювання й видають відповідні документи про навчання. Директорка школи Маргарита Носкова наголошує: онлайн-навчання і дистанційне — це різні речі. І команда цього навчального закладу спеціалізується саме на другому. Про формат такого рішення й розкажемо детальніше.

"Ми організували з вчителями таку роботу, щоб учні мали можливість проходити навчання, виконувати завдання, опрацьовувати теоретичний і практичний матеріал, виконувати інтерактивні вправи. Тобто повноцінно нормально навчатися, але в режимі, коли їм зручно, коли вони можуть. Коли в них працює інтернет, коли є можливість просто доєднатися. І так потихеньку ми почали працювати", — розповідає директорка Маргарита Носкова.

За 4 місяці навчання в минулому навчальному році у школі навчалися загалом 3,5 тисячі учнів. З них закінчили нашу школу більше ніж 750 учнів. Решта ж або повернулася додому, або почала навчатися в школах за місцем перебування. 

"У нас було дуже багато дітей, які залишалися на окупованих територіях або в зоні активних бойових дій. З березня вони долучилися та вчилися і в підвалах, і під обстрілами. Коли ми спілкувалися з ними в коротких онлайн-консультаціях, чули вибухи. Батьки нам писали подяки за те, що їхні діти попри все займаються і мають можливість відірватися від цих всіх жахіть, від яких рятуються в метро або підвалах", — згадує Маргарита Носкова. 

Навчання відбувається на освітній платформі Moodle, яка захищає дані своїх користувачів і дає можливість виконувати практичні завдання й проходити теоретичний матеріал у будь-який зручний час. 

Очільниця Української дистанційної школи каже — вчителі встановлюють певні часові рамки для проходження матеріалу й написання контрольних робіт, проте ці рамки підлаштовують під учнів. Якщо дитина приєдналася до навчання наприкінці семестру, їй дають кілька додаткових тижнів на виконання всіх необхідних завдань.

"Навчання можна організувати так, щоб діти отримували від цього задоволення. Дистанційне навчання може бути якісне. У нашій школі теж є контрольні роботи, у нас повноцінний навчальний процес. Тематичні, семестрові, канікули. Але діти знають, що в них є визначений час, коли вони можуть приєднатися і послухати більш детальне пояснення вчителя, поставити йому запитання, попрацювати в групі. Ми це називаємо уроками, бо діти звикли, що це урок.

Дитина має можливість здати один раз контрольну роботу. Але не 22-го жовтня о 10 годині, а тоді, коли вона дійшла до цього етапу. Вона може статися 22 листопада, а може 12 грудня. Не принципово. Принципово, що дитина її виконує як наступний етап навчання. Учні мають певні часові обмеження, але календарно. Вони знають, що 22 грудня в нас закінчується перший семестр і треба виконати навчальний матеріал, допрацювати до цього часу. Але це не означає, що 23 грудня ми закриємо все і скажемо «ти втратив свій шанс».

Просто 80% учнів виконають ці завдання в термін. А ті 20% учнів, як правило з поважних причин, цього не зроблять. Отже, ми створимо для них умови, щоб вони допрацювали це в січні", — пояснює пані Маргарита. 

Навчання в Українській дистанційній школі теж доведеться поєднувати з навчанням у місцевій школі за кордоном. Проте графік дитини стане більш гнучким, що дасть їй більше вільного часу. Коли ж батьки вирішать повертатись в Україну, то отримають довідки про навчання з обох шкіл, з якими й повернуться у свою фізичну українську школу.

Не зарахувати ці довідки чи відправити дитину ще раз проходити програму класу, у якому вона навчалась за кордоном, керівництво школи не має права. Хоча саме цього бояться чимало батьків.

Як ще можна організувати навчання дитини за кордоном? Залишити її виключно на дистанційному навчанні в українській школі не вийде. Проте можна лишити тільки в місцевій школі. Багато батьків ухвалюють таке рішення з огляду на те, наскільки виснажливим для дитини може бути навчання у двох школах одночасно. 

Вікторія виїхала з двома дітьми на початку повномасштабного вторгнення. Зараз вони перебувають у Польщі. Молодша дитина ходить у дитсадок, а старша навчається тільки в польській школі. 

"Донькам було 5 і 7 років коли ми виїхали. Однією з причин виїзду було бажання дати дітям повноцінну освіту після двох років карантину. З перших днів перебування цілеспрямовано вела старшу дочку в місцеву школу. Варіанти з онлайн-муками навіть не розглядалися.

У моїй бульбашці нормально, що діти за понад 10 років разом з батьками встигали міняти школи й країни не раз. Ніколи ні в кого не було проблем з цим, у моєму класі вчився хлопець, який до того 7 років вчився в Німеччині, і теж не було жодних проблем. Тому після повернення візьму польське свідоцтво про закінчення шкільного року і понесу в нашу українську школу. Ми в європейському освітньому просторі, європейські свідоцтва мають визнавати всюди. А мені як мамі важливо, щоб мої діти лишалися дітьми. Щоб був час на дитинство", — говорить Вікторія. 

Вона каже — сама займається з дітьми українською мовою та історією, обирає для них українські книжки, тож не бачить причин перейматися щодо збереження національної ідентичності. Та водночас жінка підкреслює — не всі батьки мають таку змогу. І в іншому випадку треба шукати нові рішення.