Екопоселення по-швейцарськи в Україні. Як активісти створюють унікальну комуну
Екологічність - це не тільки про переробку сміття та вирощування своїх овочів на городі. У першу чергу це про те, як ми спілкуємося одне з одним, як розвиваємо наше співтовариство. Дізналися, як українці переходять від "его" до "еко", з перших вуст
Фото Global Ecovillage Network. Ukraine
Ірина Соколова рік жила і волонтерила в екопоселенні у Швейцарії. Повернувшись в Україну, вона захотіла продовжити життя в такому форматі і вирішила заснувати подібне місце тут. Зараз Ірина збирає групу однодумців і будує своє еко-поселення, де відмова від пластику або сортування сміття – не головні критерії екологічності.
Уклад життя екопоселення
Місце, де Ірина провела рік, знаходиться в 15 хвилинах від Санкт-Галлена – це велике місто, центр кантону. Екопоселення засноване на базі колишнього санаторію, в яких колись жив Герман Гессе. Жителі поселення – приблизно 60-70 людей разом з дітьми. "Всі ці люди – зовсім різного віку, національностей, релігій, професій. Вони зібралися заради того, щоб їхні діти могли кататися на тарзанках, ганяти у дворі, щоб об'єднатися і жити екологічніше", – каже Ірина.
Такий формат життя дозволяє набагато економніше розпоряджатися ресурсами і бути більш заощадливими по відношенню до природи. "У поселенні, крім того, що на даху все було всіяне сонячними панелями, були рішення по використанню дощової води. Баки були закопані в землю, вода з цих баків використовувалася для каналізації і в побутових цілях. За рік, який я там жила, ми всього один раз на 2 дні включили звичайну воду. Це фантастична економія води! У них є цікаві рішення – свій Zero Waste магазин, у який вони просто замовляють мішками продукти. Кожна людина може просто прийти в цей магазин, насипати собі скільки потрібно, записати, скільки вона взяла, і потім, в кінці місяця, бухгалтер порахує, скільки вирахувати з цієї людини грошей за продукти. Там був пермакультурний город – такий розумний метод сільського господарства, коли людина намагається домовитися з природою, а не бути проти неї. У них є так званий "бутік", в який люди можуть принести будь-який непотрібний одяг. Я приїхала туди з 60-літровим рюкзаком, і мені не довелося купити жодної речі, поки я там була. Багато людей там взагалі не купують нічого нового просто тому, що можна знайти все серед своїх.
Кожен день у них – спільний обід, і десь 80% продуктів йде з городу. Це точно свої, локальні продукти".
За рік Ірина допомагала поселенню з повсякденними завданнями, писала статті, готувала документацію і навіть реалізувала свій проект: "У мене був проект – кімната для творчості. Я зробила там ремонт, купила швейну машинку за їхні гроші і організувала все інше для того, щоб люди могли цим користуватися".
Все поселення працює на принципі кооперативної власності і ніяк не підтримується державою. "Вони об'єдналися у вигляді нашого умовного кооперативу. Вся власність – колективна, але не приватна. Вони заробляють гроші в різних місцях – хтось у цьому ж поселенні, хтось їздить у найближчі міста. Кілька людей об'єдналися, відкрили свій бізнес прямо в поселенні".
Усе це дозволяє жителям поселення вести альтернативний спосіб життя і робити те, що було б неможливим у звичайну міському житті. "Їхня діяльність – в основному прості речі. Від простих до великих. Мені здається, основна тема – це саморозвиток, ідея того, щоб змінювати світ через себе. Дослідити себе, хто ми є, які у нас є травми, патерни поведінки і що ми робимо в цьому світі таким чином через те, як ми себе виявляємо".
"Немає місця, де я би хотіла жити"
По поверненню додому, Ірина відвідала цілий ряд подібних екопоселень: "В Україні це теж є, просто в іншому форматі. Більшість екопоселень у нас – "Анастасіївські". Вони з'явилися на основі книг, написаних Володимиром Мегре років 30 тому і надихнули дуже багатьох. "Анастасіївці" намагаються слідувати тим ідеям і принципам, які дуже докладно описані у книзі. Відповідно, це обумовлює їхній побут і спосіб життя. Я би сказала, це підходить деяким конкретним людям, напевно, які обрали це для себе як шлях. Одна з ідей книги полягає в тому, що сім'я повинна жити на власній ділянці землі, будувати свій будинок для свого роду і створювати там простір любові за слов'янськими традиціями. І в цьому, звичайно, теж є своя краса.
Мені б хотілося створити місце, де люди об'єднані в тісній взаємодії: приймають всі рішення разом на рівних правах, живуть у спільному домі або на загальній території, роблять спільну справу. І, при цьому, цінують різноманітність одне одного, прагнуть до саморозвитку, прийняття всіх людей і культур, прагнуть мирно і з серцем ставитися до всього живого. Такий формат дозволяє змістити парадигму з "я" на "ми", і від его-поселення рухатися до еко-поселення.
В Україні поки що немає великого поселення у форматі кооперативної власності, тобто коли всім належить частка всієї нерухомості, а не якийсь конкретний будинок або квартира.
На мій погляд, коріння тут лежить у комунізмі, коли це все було нав'язано колгоспами, гуртожитками, і у нас не було шансу вибрати щось інше. Зараз, коли у нас з'явилася можливість мати власний будинок і землю, ніхто не думає вже про те, щоб жити в умовному гуртожитку і ділити з кимось коридори. Тому багатьох лякає, коли я говорю "давайте ми віддамо свою власність у загальне користування".
Але знайти підходяще місце їй так і не вдалося – основна ідея, яка стояла за її екопоселенням у Швейцарії, в Україні не реалізована зовсім. "Я не знайшла нічого, де я би хотіла зупинитися, де я би відчула цей дух, який був там. Що саме я шукала – я шукала відчуття безпеки, коли не важливо, хто ти є. Ти просто людина, і в цьому є цінність. На жаль, дуже часто це не так – важливо, у що ти віриш, яка твоя ідеологія, як ти робиш справи, як доглядаєш город. Що завгодно, але не хто я така. Але це те, що я хочу створити. Я просто хочу створити місце для себе, у першу чергу. Моя мета – створити місце, у якому мені самій хотілося би жити".
Екопоселення своїми руками
Усвідомлення того, що своє "Смарагдове місто" доведеться будувати з нуля, прийшло до Ірини ще у Швейцарії, під час волонтерського проекту. Незважаючи на велику кількість екопоселень в Україні, створити його тут не так просто, як у країнах Європи: "У Швейцарії зовсім інший рівень дискусії відбувається у суспільстві навколо них. У Данії, наприклад, це вже прописано прямо в законодавстві: якщо я хочу створити екопоселення – то ось регламент законодавчий того, як я це роблю".
Проте Ірина взялася за роботу – почала зі вступу в українське відділення всесвітньої мережі екопоселень "Global Ecovillage Network Ukraine". Потім пройшла інтенсивний курс "Ecovillage Design Education" в Естонії, після якого Ірина почала пошук однодумців. "Я зіткнулася з великою кількістю ментальних обмежень: євреї – не ок, геї – не ок, якісь такі речі, які, на жаль, часто обмежують. А для мене саме дуже важливо, щоби всі люди були welcome, щоби це не було обмеженням, догмою. І ось зараз я знайшла якусь групу людей – просто після пари постів у Фейсбуці. Ми зараз розробляємо візію, місію, мету, проводимо різні семінари для ширшого кола людей. Ми почали з того, що вирішили створити спочатку співтовариство близьких по духу людей, а потім уже думати про економіку і якісь фізичні прояви типу будинку, землі, квартири або ще чогось. Тому що люди – це найголовніше. Важливо, як ми взаємодіємо взагалі, і в цьому одна з ключових тем екологічності екопоселень. Основна частина людей думає, що екопоселення – це про не користуватися пакетами і вирощувати помідори. Це, звичайно, теж можна робити, але те, як ми це робимо, що ми в це вкладаємо, як ми спілкуємося один з одним – у цьому для мене основна екологічність, яку я змогла знайти у Швейцарії і не змогла знайти в Україні".
Зараз у їхній групі 5 активістів і ще близько 20 осіб, які цікавляться ідеєю, але поки не готові присвятити їй достатньо часу і зусиль. "Часто кажуть, що 80% екопоселень розпадаються у перші 5 років. 80%! Причин може бути неймовірно багато. Одна з основних – це турбулентність, яка неминуче виникає, коли ми виходимо із зони комфорту і потрапляємо в умовний великий будинок, у якому нам потрібно знайти нове місце для себе". Тому основне завдання групи зараз – робота над собою, пошук інструментів і методик, які забезпечать здорове співіснування всередині екопоселення. Один з таких інструментів – соціократія.
"Це метод управління організаціями і прийняття рішень людино-орієнтованим способом, коли не завдання або гроші стоять в центрі, а саме людина. Ще ми почали онлайн курс для людей, зацікавлених в нашій ідеї, для того, щоб вони вже спілкувалися далі нашою мовою, знали, які методи ми використовуємо. Ми почали вивчати зараз як один з методів ненасильницьку комунікацію. Щоб знати свої потреби, знати потреби інших людей, вміти спілкуватися і пояснюватися на рівні потреб, а не претензій або вимог. Таких інструментів дуже багато, і це тільки 2 курси, які ми почали розробляти. Має бути зроблена велика робота, тому що в європейських екопоселеннях це вже досить очевидні речі. Але у нас та ж соціократія часто плутається з соціологією, з чим завгодно – навіть саме слово для багатьох людей незнайоме".
Зараз Ірина та її товариші перекладають один з базових курсів Американської Академії соціократія українською мовою.
Плани на майбутнє
Хоча зараз Ірина зосереджена на формуванні тієї самої групи, з якою можна буде будувати поселення, іноді доводиться думати і про плани далекого майбутнього. Поселенню доведеться зіткнутися з безліччю викликів – юридичних, фінансових, психологічних і т.д. Ключем до економічної стабільності поселення у майбутньому може стати консалтинговий бізнес. "В Україні зараз є рівно один фахівець з соціократії. І це ідея для нашого консалтингового бізнесу, тому що ми вже почали організовувати нашу структуру за соціократіческім методам і отримуємо досвід. Якщо ви чули про бірюзові організації – це схожі концепції, там дуже багато чого перетинається. Відповідно, якщо бірюзові організації вже починають існувати в Україні, то рано чи пізно люди зацікавляться і соціократією теж, це як наступний етап розвитку. Але моя мрія – щоб люди були незалежні від того, що пропонує співтовариство. Тому що я, наприклад, можу бути оперною співачкою і ніколи не знайти собі місця у бізнесі, у консалтингу по соціократіі. Я дуже хочу, щоби людина могла мати своє місце. Чим би вона не займалася, вона може бути незалежною від спільноти, може також взяти участь в бізнесі, якщо їй це цікаво, чи організувати інші бізнеси".
Крім того, Ірина з однодумцями вже продумують ризики і виклики, з якими може зіткнуться екопоселення. Якщо група вирішить заснувати його в сільській місцевості – можливі юридичні проблеми і банальна неприязнь з боку місцевих жителів. "Є певний світогляд, з яким місцеві люди живуть. І коли вони стикаються з чимось абсолютно новим, вони сприймають це як щось абсолютно чуже. В одному з українських поселень мені розповідали, що місцеві якось здивувалися тому, що жителі поселення не знищують бур'яни. Вони думали, що бур'яни через це можуть перейти і на їхні ділянки, і навіть обіцяли викликати "бур'янову інспекцію". Але як правило, у цих людей є вплив на ОТГ, райради і так далі. Це люди, які в них перебувають. З точки зору виділення землі, або захисту лісів навколо від вирубки, або захисту полів від пестицидів і так далі – вони неначе спеціально вибирають якісь процеси, які йдуть явно на шкоду поселенню". Втім, жити в сільській місцевості зовсім необов'язково – організувати екопоселення можна і в місті. Як приклад – район Копенгагена, столиці Данії, який називається "Вільне місто Християнія".
Другий основний виклик – це вимога до психологічної зрілості поселенців. Щоб успішно співіснувати в такому форматі, необхідно, щоб у групі було достатньо психологічно зрілих людей, здатних приймати фідбек і коригувати свою поведінку без агресії. "Соціократія стоїть на структурі, методі прийняття рішень і методі роботи з фідбеком. Якщо одна з ланок не працює, то швидше за все, структура завалиться. Тут дуже багато людського фактора, навіть незважаючи на кількість методів".
Як можна допомогти Ірині, дізнатися більше про проект її поселення або приєднається до нього?
📌 Вступити в організацію "Global Ecovillage Network". Вона пропонує дуже багато тренінгів, відправляє людей за кордон на різні заходи, щоб вони могли подивитися і дізнатися, як це працює.
📌 Дізнатися більше про соціократію за допомогою онлайн-курсів. Мова матеріалів за посиланням – англійська.
📌 Пройти курс з побудови екопоселень українською мовою
📌 Зв'язатися з Іриною через пошту [email protected]
