“На прибирання за рашистами”: як екоактивіст у свої 60 збирає харків’ян, аби прибирати завали

"Рубрика" продовжує цикл "Обличчя оборони України" і розповідає про людей, які наближають перемогу. Їхні імена має знати світ. Їхні історії мають створити наше майбутнє.

Перші обстріли й кава на доріжку

"24-го з моєї виробничої бази ми з замовником під вибухи відвантажували обладнання. Коли ми зрозуміли, що це дійсно небезпечно й сил терпіти ці звуки вже не було, я запропонував йому ще заїхати в офіс і випити кави на доріжку. Але коли вода вже закипала, він таки не витримав і сказав, що треба їхати… Він поїхав, а ми із хлопцями ще залишилися".

Ігор Удовіков — підприємець. До початку повномасштабної війни його фірма виготовляла електротехнічні лабораторії, трансформатори та інше обладнання. Зараз виробництво стоїть. Одне з приміщень обгоріло, і чи не всі логістичні шляхи закриті. Як каже сам Ігор, "бізнес спить" і як швидко вдасться його розбудити, зараз невідомо.

24-го лютого Ігор та його команда ще 12 годин відвантажували обладнання, а тоді встигли на останній трамвай до центру міста й на метро. Незабаром весь громадський транспорт у Харкові зупинився. Виходити на вулицю стало небезпечно. Уже третій місяць росіяни регулярно накривають місто вогнем.

"Я — активна людина. І після першого шоку війни, десь на початку березня, уже відчув, що не можу сидіти без праці. Я думав про те, як багато зараз руйнувань, як люди сидять по метро, по школах, по підвалах… Я подумав, що ці люди, мабуть, теж такі, як я. Тоді я вийшов до міста з пропозицією, що досить сидіти, бо треба ж колись виходити на прибирання за рашистами. І написав листа", — розповідає Ігор.

А оскільки ім'я чоловіка місцевій владі добре знайоме, на ініціативу теж відреагували швидко.

"Такий собі занедбаний струмочок"

… саме так, за словами пана Ігоря, багато харків'ян думають про одну з найбільших і найдавніших річок Харківщини — річку Немишля. Саме їй чоловік присвячує вже третій рік свого життя, завдяки чому й має довіру серед керівництва міста.

Ігор Удовіков розробив проєкт із відновлення річки, саме після його переконань влада взялася розчищати річку й підключати її до іншого проєкту — "Зелений каркас" міста. До втручання пана Ігоря проєкт мав з'єднати всі зелені зони міста велосипедними доріжками. Після його втручання — ще й байдарочними маршрутами.

"У мене була амбітна мета — пройти річку байдарками як першопроходець. Ця річка ще не бачила байдарок! Це був такий собі занедбаний струмочок, як думали деякі люди. Але цим проєктом я займаюся вже три роки й бачу, що це не так.

Оскільки ця річка — одна з найбільших у нас, постає багато питань щодо приватних територій. Через це я розумів, що в мене можуть бути проблеми. Але коли я отримав від міста гарантії захисту, почав працювати з річкою, то побачив її потенціал. Як ми планували, весною я вже мав робити екологічну експертизу й шукати кошти…

Але війна все перекреслила", — говорить Ігор Удовіков.

Чоловік весело підкреслює — у нього за плечима 40 років туристичного досвіду і він точно знає, якою має стати річка, аби збирати біля себе людей.

"Я — турист, який побачив багато річок по всьому світу. 40 років туристичного й байдарочного досвіду. Мені трошечки за 60, трошечки-трошечки. Але я досі в строю. У жовтні ми з дружиною і групою пройшли останні 100 кілометрів Лікійською стежкою з рюкзаками. За 5 років я пройшов всю цю стежку, це близько 600 кілометрів. Кажуть, що це один із десяти найкрасивіших маршрутів у світі. Знаєте, я це підтверджую", — говорить чоловік.

Він каже — мандри показали йому, як інші країни перетворюють свою природу на об'єкти світового значення. Тож повертаючись із подорожей до рідного Харкова, йому теж кортить бачити туристів, що захоплюватимуться місцевою природою.

Тепер, з початком повномасштабної війни й з тими руйнуваннями, які вона принесла в Харків, в активіста з'явилася мета внести відновлення річки одразу в генплан міста, аби тепер цей проєкт точно реалізувався.

"Не бути випадковими людьми"

Що ж стосується організації прибирань у Харкові після обстрілів, до цього Ігор підійшов із не меншою серйозністю. Він зазначає — усе планує чітко й завжди мусить знати, хто буде поруч.

"Я даю запит — мовляв, є така робота. Охочі ставлять плюси в нашому чаті. Оскільки Харків зараз не має транспорту, ми маємо людей завезти, а це треба розраховувати автівки з різних районів. Це все я прораховую. І як показав досвід, люди дуже добре відгукуються на масштабні об'єкти.

Мені доводиться координувати діяльність десь 30 осіб за раз. І це повний робочий день. Не дві години з віником, а з 9 до 15 чи 15:30 ми працюємо. Потім я викладаю фотозвіт у чат, ділюся подальшими планами та влаштовую опитування, хто може приєднатися наступного дня, якщо об'єкт великий.

Таким чином люди починають розуміти, з ким працюють пліч-о-пліч, зав'язуються якісь стосунки, це мене дуже радує. Усі мають знати, хто поруч, а не бути випадковими людьми. І отже, наші волонтери це не тільки люди, які працюють безкоштовно, а й люди, які отримують задоволення від того, що вони корисні", — пояснює Ігор.

Об'єкти, де прибиратимуть волонтери, для них обирають рятувальники. Також з організацією допомагає ще одна людина, яка має досвід роботи з міськрадою. Відтак Ігор займається координацією волонтерів, а його напарник — тримає зв'язок із рятувальниками й шукає всі необхідні матеріали й інструменти для роботи.

Коли питаю, чи думав чоловік про те, щоби виїхати до безпечніших регіонів, він навіть не дає закінчити запитання. Твердо каже "ні" й розповідає — має дружину, двох синів та невістку з онуком. Двоє останніх виїхали за кордон, аби всім було спокійніше. Сини вирішили також волонтерити. Один — разом із батьком, інший — з "Червоним Хрестом". А дружина Ігоря відмовилася покидати своїх хлопців і своє місто.

"У мене навіть думки не було, що я можу виїхати з Харкова. А хто буде в Харкові тоді? Кому це місто буде потрібно, якщо мешканці покинуть свою оселю? Рашистам? Тому в мене з перших днів вторгнення власне прислів'я, яким я керуюся — обстрілу боятися, у центр не ходити", — говорить волонтер.

І, схоже, пан Ігор справді не з тих, хто боїться. Або не з тих, хто не вміє переборювати страх.