fbpx
Репортаж
14:40 14 Січ 2019

Дим і пил Кам’янського. Або у всьому винний Прометей

У листопаді ми запустили проект #ЕкоРубрика, в рамках якого пишемо про екологічні проблеми України та світу. Проте, це не все. Наша головна ціль – показати, які екологічні проблеми оточують українців, і як міста та регіони співіснують з екологічними проблемами. Деякі з яких стали справжнім екологічним лихом не лише для мешканців цих міст, але й і для України, якщо не світу. Саме тому ми відправилися в першу нашу ЕкоЕкспедицію – у місто Кам’янське Дніпропетровської області (колишня назва – Дніпродзержинськ)

ДМК / Фото: Олександр Ярощук, rubryka.com

Андрій Іванченко зустрічає мене біля головного залізничного вокзалу 250-тисячного міста Кам’янського, що в декількох десятках кілометрів північніше міста Дніпро. Цього ранкового листопадового ранку на диво холодно і мокро: на стовпчику термометра, за моїми відчуттями, цілих мінус 5, а над головою – туманне сіре небо.

Андрій Іванченко Камянське Дніпропетровська область Сила людей

Андрій Іванченко – депутат міської ради Кам’янського, активний учасник ГО «Сила громади Кам’янське», один із ініціаторів громадської кампанії «Досить труїти Кам’янське», яка почалася у 2017 році з вимогою до найбільшого місцевого підприємства – Дніпровського металургійного комбінату, зменшити викиди пилу та диму у повітря.

Ми домовилися про зустріч рівно о 7 годині на виході з вокзалу. Хоча на вулиці лише світало, місто вже налаштовувалося на свій звичний лад: машини приїжджали і від’їжджали, люди поспішали у справах, вулиці були заповнені громадським транспортом – гамір наповнював вуха ще сонливих ворон, які звисали з дерев.

Уже з перших секунд знайомства змістом, щойно вистрибнув з останньої сходинки потяга, вкотре ледве не послизнувшись, у повітрі відчув характерний запах диму, який забивався у ніздрі і за яким навіть не відчувалося аномальної для листопада холоднечі. Можливо, свою лепту вносили розташовані поряд з вокзалом будки, з яких виривався дим з печей, або ж це вже були перші ознаки того меткомбінату. Звідки мені знати його запахи.

Отже, після першого оффлайн знайомства, я вмощуюсь в «штурманське» сидіння білого «ланоса» Андрія і ми неспішно покидаємо привокзальну площу.

Місто, яке виросло в 20 столітті навколо місцевих індустріальних гігантів – Дніпровського металургійного комбінату, Придніпровського хімічного заводу, який розсипався на друзки разом із Радянським Союзом, залишивши по собі 40 млн тон радіоактивних відходів, ДніпроАзоту та багатьох менших підприємств – зручне в плані навігації: більшість центральних вулиць проходять під прямим кутом. От і центральна вулиця – проспект Свободи – якою ми їдемо від вокзалу, виходить прямо до центру міста, до, як його називає Андрій Іванченко, місця сили, або просто статуї Прометея.

Поки їдемо до центру міста, яке місцеві мешканці охрестили «клоакою» через близькість до металургійного комбінату, туман, що зранку своїм серпанком нависав над містом поступово розсіюється, і за краплями вологи починають виднітися перші з безлічі великих і малих труб металургійного комбінату.

Вид на ДМК із західної частини міста

Вид на Дніпровський металургійний комбінат із західної частини Кам’янського

— Ліворуч сквер, – показує Андрій рукою невеличкий клаптик по-листопадовому голих дерев, які затиснуті між двома частинами проспекту Свободи. – Міська влада настільки своєрідна, що вони взяли і побудували там дитмайданчик. Все це в санітарно-захисній зоні, – наголошує депутат.

Протягом наступних двох днів я ще не раз чутиму про санітарно-захисну зону, або просто СЗЗ, яка практично на 1 кілометр оточує комбінат і в межах якої не можуть жити люди, працювати закладати освіти, охорони здоров’я, торгівлі, тим паче розміщуватися дитячі майданчики. Але у Кам’янському реальність не хоче миритися із вимогами ДБНів, тому тут не лише є парк, його реконструюють, вбухавши туди 10 млн грн, та побудували новий дитячий майданчик.

— Ось, вже бачу як там димить, – вказав я на декілька джерел диму за одним із торгівельних центрів.

— Це не той режим, коли він димить, – з обізнаністю і, можливо, дещо заспокоюючи каже Андрій. – Це той режим, коли він майже не відчувається. Коли цей цех працює в наднормову режимі, утворюються неорганізовані викиди і тоді сліди діяльності підприємства видно значно краще.

Але як би там не було, все небо на схід і південь затягнуте непроглядним бар’єром із водяної пари, що виривається із покрівель комбінату, димів невідомого складу і походження з старих чорних труб, а ще від стін і землі відбиваються ударними хвилями звуки грохоту і стукіт. Під ногами – припорошений заводською пилюкою вечірній сніг.

Хоча Андрій не живе у центрі міста, пил – частий гість у його будинку.

— Ми всі його відчуваємо. На підвіконні зранку рукою проводиш і рука чорна. Машину доводиться мити практично щоранку, оскільки за ніч повністю вкривається пилом, – розповідає він про свій білий «ланос», який зупиняється неподалік від одного з цехів «Дніпродиму», як звикли у місті називати цю велетенську сіру пляму на правому берегу Дніпра.

Життя під ДМК

Андрій Нестеренко, місцевий бізнес та один з тих, хто живе в межах санітарно-захисної зони ДМК.

— Це двір, де я виріс. Зараз тут живуть мої батьки, а я з сім’єю у будинку навпроти, – показує Андрій Нестеренко на п’ятиповерховий будинок, який розташований у самому центрі міста. Якщо вікна виходять у двір, пейзажі обмежені декількома гаражами на передньому плані та заводом на задньому.

Тут також чітко видно графітний пил на снігу. Пилюка у місті присутня постійно, попереджає Нестеренко, коли ми обходимо гаражі і направляємось в бік заводу. Графітний пил осідає на снігу, або ж накопичується в ямках і його можна збирати в долоні. Коли випадає сніг, той пил, що в ямах, ховається від людей, але за декілька годин роботи аглофабрики сніг вже не відрізниш від асфальту.

Всі, хто живе тут, каже Андрій, мають проблеми зі здоров’ям, адже графіт, з професійною обізнаністю попереджає чоловік, має властивість накопичуватися в організмі при диханні. Основний вплив такого постійного сусідства із джерелом викидів графіту – алергія.

— Ти вдихаєш цей пил, графіт потрапляє в організм і з часом погіршується обмін киснем. Я якось ще тримаюся, але мої діти і дружина потерпають від алергії. Так, алергія – основне. Якщо застуда починається, вона просто так не проходить, починаються ускладнення.

В останні роки, якщо вірити даним статистики, у місті збільшилася кількість хворих на серцево-судинні та дихальні захворювання, алергію та онкологічні захворювання. Місцеві жителі вважають, що викиди ДМК – одна з причин, і хоча причинно-наслідковий зв’язок встановити важко, вони все ж переконані у своїй правоті.

Представники ДМК скептично реагують на такі заяви: поки не встановлений причинно-наслідковий зв’язок говорити про якусь залежність між викидами підприємства та хвороба кам’янчан рано. Можливо, кажуть вони, люди «купують» довідки і таким чином роздувається потрібна статистика.

Викиди ДМК у центрі міста

Викиди ДМК у центрі міста

— Ви роздумували над тим, щоб переїхати в інше місто? – запитую Нечипоренка, коли ми під’їжджаємо до костелу Святого Миколая, збудованого поляками в 1897 році. Після недовгих роздумів Нестеренко зізнається, що такі думки у нього все частіше почали з’являтися в останній рік.

— Розглядав, чесно кажучи, – зізнається Андрій. – До цього року ні, але зараз, дивлячись на це все, спостерігаючи небажання ані місцевої влади, ані центральної вплинути на підприємство, яке належить олігархам, вбачаю змову між ними, що вони домовились. І наші звернення, які підписали тисячі людей, вони просто проігнорували.

Проблемне підприємство

ДМК з’явився тоді ще в селищі Кам’янському у 1883 році. Місце вибрали невипадково: права частина берегу Дніпра була піщаною, на якій культурні рослини відмовлялися рости, поряд з містом залізнична гілка і, що найголовніше, розташовувалося це місце якраз посередині між двома найважливішими джерелами сировини для металургійного виробництва – Криворізьким залізорудним басейном на захід, звідки везли руду, та Донецьким вугільним басейном на схід, звідки доправляли вугілля і кокс.

Дніпровський металургійний комбінат

Дніпровський металургійний комбінат

Олександр Воронін, голова ГО «Сила громади Кам’янське» та власник мережі ландшафтних магазинчиків «Дворік» розповідає, що завод і обладнання, яке втілювало «мрії людей середини позаминулого століття», перевезли з Польщі. Хоча комбінат дещо модернізували у середині ХХ століття, з кінця позаминулого століття технологічні процеси виплавки чавуну і сталі на заводі суттєво не видозмінювалися, а тому його можна сміливо назвати динозавром. Заводи у такому стані або вимирають, або перебудовуються.

Журналіст газети «Событие» Валентин Фіголь розповідає, що в час, коли він працював в газеті «Знамени Дзержинки» — корпоративній газеті комбінату, в архівах віднайшов документи перевірки ДМК Міністерством важкої промисловості СРСР. Комісія з Москви обстежила меткомбінат і зробила висновок – «модернізація економічно недоцільна», — цитує результати ще радянської перевірки Фіголь і додає: «Тобто більше 30 років тому поставили хрест на цьому підприємстві».

Пил Кам’янського

Поки завод працює, кожен мешканець в рік отримує згори 400-500 кг пилу. Для порівняння, стільки ж сміття утворює кожен кам’янчанин за рік. «Півтонни зверху падає, півтонни ми самі продукуємо», – іронічно зауважує Фіголь.

Більша частина цього графітного, або вуглецевого пилу – тверді недиференційовані частинки, здебільшого дрібні, але подекуди трапляються і розміром з невеликі камінці, які при потраплянні в очі можуть пошкодити сітківку ока. Такий пил Фіголь називає «конгломератом токсичних хімічних відходів», а колишній директор «Придніпровського хімічного заводу», а нині завкафедри біотехнологій та екології місцевого університету Юрій Коровін вбачає, що у викидах ДМК міститься вся періодична система Менделєєва – важкі метали, діоксини та токсичні речовини.

Дим у центральній частині міста

Дим у центральній частині міста

До цих 400-500 кг пилу, які 30 років підряд продукував комбінат, всі звикли. З 1986 року вівся такий собі моніторинг стану повітря, хоча від нього великого толку і не було, тому що зафіксувати, хто що викидає і як це впливає на стан здоров’я мешканці, або навіть знайти винного і змусити виплатити його штраф практично неможливо. Але у 2017 році після раптової зупинки комбінату на 4 місяці, а потім запуску обладнання не витримало навантаження і замість вже звичного темно-сірого пилу над заводом здійнялася хмара попелясто-рудого кольору. Валентин Фіголь наводить аналогію зі старим пилососом: «Якщо старий пилосос поставити на півроку на вулицю: він намокне і заіржавіє. Так само і тут: коли підприємство знову запрацювало – все почало рватися. І попер рудий дим з конверторного цеху».

Саме після появи на горизонті «рудого» мешканці оговталися і почали кампанію проти ДМК та його викидів. Руда хмара не просто змінила не просто звичну сіру картинку, але й впивала на самопочуття. «Люди почали відчувати. Це іржа. Іржавий пил у повітрі. Воно очі виїдає, люди чхають, алергія, загострення бронхітів, астми», – розповідає про враження Фіголь.

У ДМК на критику відповідають спокійно: мовляв, ну ви й порівняли. І в цьому є доля правди — раніше на заводі стояли ще старі мартенівські доменні печі, працювало 2 аглофабрики, а не 1 як зараз.

— У них порівняти ні з чим, – відзначає представник ДМК. – Коли все підприємство працювало, ми викидали 260 тисяч тон пилу, а зараз 95 тисяч. Поговоріть з тими, хто вже пенсійного віку. Молодь орієнтується на Європу. Там, звісно, краще, але треба дивитися на реалії.

***

На видноколі – цілий комплекс споруд металургійного виробництва: сірий меткомбінат з аглофабрикою, конвертерним цехом та ділянкою обпалювання вапна, сталеливарний та вагонобудівний заводи, коксохім тощо. Один величезний комплекс, на якому з руди на виході утворюється або напівфабрикат – чавун чи сталь, або ж якийсь механізований виріб. У свої найкращі часи підприємство працювало як один злагоджений механізм, в якому з атомів заліза і вуглецю створювали машину.

Агломераційна фабрика ДМК

— Оце аглофабрика, – показує на дві труби з лівого боку від центру підприємства Андрій. – Вона зараз працює не на всю потужність. Буває набагато більше викидів і гірше.

Агломераційна фабрика – головне джерело 400 кілограмів пилу. На підприємстві аглофабрика – один з основних допоміжних цехів. Тут з руди формують напівфабрикат, або агломерат, який потім виплавляють у доменних печах.

До 1980-х років таких фабрик у Кам’янському було 2, але наприкінці 80-х першу найстарішу аглофабрику розібрали, а діюча введена в експлуатацію в 1960-х димить без модернізації димить вже більше 55 років. Як пояснив Андрій Іванченко, аглофабрику хотіли модернізувати ще в 2003 році, але питання досі стоїть на місці.

Нестеренко цитує ДБНи (державні будівельні нормативи), згідно з якими такі об’єкти не можуть працювати без модернізації більше 50 років. Ці 50 років промайнули в 2013 році, але модернізації так і не відбулося.

Вже 2018 рік закінчується. Я питаю у керівництва: «Вас це ніяк не бентежить!?»

Тепер без модернізації не обійтись, оскільки Україна підписала Угоду про асоціацію, яка зобов’язує країну привести викиди парникових газів до європейських норм. До кінця 2021 року викиди повинні зменшитися в три рази, а на трубах, з яких вириваються клуби диму – розташовані спеціальні вимірювальні пристрої, яких сьогодні немає.

Викиди від аглофабрики, які загалом становлять 80% викидів графітового пилу у місті, розповсюджуються за велінням матінки природи. Пил піднімається високо у повітря, тому його споживачами без своєї волі часто стають мешканці віддалених районів міста або навіть найближчих сіл. Куди піде пил ніхто сказати точно не може: все залежить від тиску, температури і напрямку повітря. Але як би там не було, пил відчувається і тут, його видно на снігу, що випав минулої ночі: білий сніг вкритий сірим градієнтом. «Вночі випав сніг, а зранку він вже темний», – підтверджує побачене Андрій, одночасно підкреслюючи постійність цього явища у місті.

ДМК аглофабрика дніпровський металургійний комбінат

Поки ми стоїмо перед заводом на краю яру, а під ногами шарудить припорошене сірим снігом сміття (звідти визирають і просять про допомогу різнокольорові стаканчики та обгортки з поліетилену і паперу), Андрій Іванченко не втомлюється перераховувати больові точки підприємства. Найбільші спогади викликає рудий дим, що з’явився над конвертерним цехом декілька місяців тому. Після запуску цеху щось пішло не так і назовні повилазило все, що було всередині приміщення.

В самому центрі міста поблизу зі сквером – статуя Прометея, який дивиться на Дніпро, або ж на труби ДМК. Коли проїжджаємо, Іванченко показує на статую і розповідає свою версію: «Місто ніби невзрачне, але багато людей. Десь щось генерує енергію. Це моя версія, що оця колона, – показує на Прометея, – означає місце сили. Де колони з’являються, там щось таке є», – робить висновок Іванченко.

Статуя прометея камянське

Прометей / Dndz.tv

Оминувши Прометея та декілька учбових закладів, в яких колись навчалися відомі люди: один колишній – генсек Леонід Брєжнєв, а один нинішній – перший і поки єдиний президент Казахстану Нурсултан Назарбаєв. Якщо сучасника видно – його бюст приліплений на тильній стороні навчального корпусу, портрет «Бровеносца в потемках», як любили називати Леоніда Ілліча, заховали всередині. Одним словом, його давно вже ніхто не бачив.

По обидві сторони Гімназичного проспекту будинки кінця XIX-початку ХХ століття. Поряд з цими спорудами відчуваєш минулі роки. Здається, ніби на тебе дивляться покоління людей, що зранку вибігали з цих під’їздів у напрямку заводу, а ввечері поверталися звідти. З часом, коли місто розрослося і поволі почало ще й захоплювати лівий берег, вибір, куди вибігати зранку збільшився, але багато хто залишився відданий підприємству і професії. На Гімназичному проспекті ще стоїть будівля першого навчальний заклад у селищі Кам’янському, т.зв. технічного ліцею, від будівлі НКВС і гестапо залишилися лише залишки стін.

Ми виринаємо з центру міста на міст в сторону лівого берегу Дніпра. Тут одна з основних точок, звідки можна розгледіти праву частину міста і з якої чудово видно ДМК: величезні коричнево-сірі споруди та труби, з яких іде дим. Скільки фото Кам’янського – не передивився в Інтернеті – заледве чи не половина з них були зроблені з цього мосту над Дніпром. Фотографії ДМК можна було б розмістити на картинці з підписом «Здобутки індустріалізації» середини 1930-х років, але аж ніяк не в Instagram 2018 року.

ДМК / Фото Олександра Ярощука, rubryka.com

ДМК / Фото Олександра Ярощука, rubryka.com

Розуміючи, що місто «задихається», ще в радянські часи були розроблені плани відселення значної кількості жителів правобережної частини Кам’янського. Власне і міст збудували, і житловий масив на лівому березі почали будувати, і навіть планувати запустити швидкісний трамвай.

У 2011 році ідею реанімували і до 2026, за планами міської ради, мали переселити 22 тисячі людей з санітарно-захисних зон 4 підприємств. Але з розмахом не справилися – люди, хто міг, самі почали покидати навколишні будинки.

Шанс на модернізацію

В управлінні екології Кам’янського визнають: проблема з викидами є. Якщо раніше викидали менше, то з другої половини 2017 року виробництво, і, відповідно, викиди зросли. Проте, каже начальник управління екології Богдан Наполов, який 11 років пропрацював на ДМК, якщо раніше на 1 тонну продукцію умовно утворювалася 1 тонна викидів, сьогодні на 2 тони маємо 1,5 тони.

Основна перемога міста, вважає він – підписаний меморандум про співробітництво із ДМК, який діє до 2022 року, але основні заходи, переконує він, заплановані і будуть зроблені в 2018-2019 роках.

ДМК

ДМК

Провівши тур картою заводу Наполов розповів, що реконструкція підприємства йде в три етапи. Першим модернізують конвертерний цех, з якого у серпні 2017 року йшов рудий дим. Перший цех вже модернізували і запустили, на другому якраз закінчуються роботи з установки нової системи газоочищення. Наполов переконує, що сам був свідком зміни ситуації: «Раніше там стояти було неможливо: отак, – показує свою сорочку і костюм, – зайти нереально. А так стояли при задувці і вийшли в білих сорочках, як і зайшли».

Основне джерело забруднення – аглофабрику – теж мають модернізувати тільки в наступні роки, незважаючи на те, що мали почати роботи ще в 2003 році. Зараз, нібито, розробляється технічна документація, яка дозволить почати роботи і завершити їх в 2020 році.

На аглофабриці мають модернізувати так звані «зони спікання» і охолодження металу, поставивши спеціальні рукавні уловлювачі, які відсмоктуватимуть пилюку. Замість того щоб цей пил викидати, він буде повертатися в зону спікання і використовуватися як корисний ресурс.

Наполов, який 11 років пропрацював на аглофабриці, показує, що мається на увазі:

— Основне джерело забруднення – зони спікання, охолодження і скиду. В чому суть: по конвеєру іде агломерат, він продувається, утворюється хмара пилюки. Це все в усі боки роздувається. А потім весь цей агломерат падає і піднімається ще більша хмара пилюки. Така технологія. В 3 метрах від себе анічогісінько не бачиш.

Останнім в черзі на реконструкцію – цех обпалювання вапна, на кому теж у 2019 році мають встановити рукавні фільтри.

Цю версію подій підтримують і в керівництві ДМК.

ДМК / Фото Олександра Ярощука, rubryka.com

ДМК / Фото Олександра Ярощука, rubryka.com

Однак, ніхто з активістів не вірить тому, що підприємство встигне це зробити. Андрій Іванченко переконаний, що знайшов важіль впливу під назвою «Сертифікат ISO 14000». Це – сертифікат екологічного менеджменту, який потрібний кожній компанії, яка хоче експортувати свою продукцію в ЄС. Дія сертифікату спливає у 2019 році і його потрібно поновлювати. ДМК може його поновити, але якщо компанії, які видають сертифікат, побачать реальну картину, переконаний він, вони можуть уважніше придивитися до свого клієнта.

Та й сам меморандум, переконані активісти, підписали для громадськості.

Рінат Ахметов, який нібито зараз є інвестором підприємства (за фактом належить компанії ІСД Сергія Тарути), не буде вкладатися в модернізацію, переконує Андрій Нестеренко, тому що немає права власності на завод. Грошей на модернізацію немає, переконаний активіст.

Терміни критичні, якщо в кінці року не буде затверджена нова інвестиційна програма і не виділені кошти, то все – завод зупиниться.

Перед цим ще хтось звернувся проти ДМК, екоінспекція виявила порушення, наклала штраф на керівництво заводу в розмірі 5 тис. грн і на цьому поставили крапку.

Успішний приклад трансформації у місті є. Ще в минулому десятилітті місцевий цементний завод викупила німецька компанія. Раніше у місті був жарт-загадка: що у Кам’янському взимку і влітку одним кольором? Мова йшла про дерева, які покривалися цементом навколо заводу. Коли інвестор викупив підприємство, вони поставили фільтри і почали збирати цемент, який раніше просто вилітав у трубу.

Нещодавно у місто ще хотіли інвестувати японці. Брати гарячу воду, яка утворювалася на меткомбінаті і перетворювати на електричну енергію на когенераційній установці. Японці згодом від задуму відмовилися (можливо, через хабарі), а воду скидають досі, причому, як з прикрістю каже Нестеренко, це ж гарний ресурс і ДМК міг би для себе побудувати таку установку, щоб дарма не витрачати енергію.

Взагалі, ресурси у місті валяються під ногами. Один з них – це шлаковідвали металургійного виробництва, які суцільними териконами займають територію зі щонайменше 3 футбольних стадіони на південь від ДМК та Південного коксохімічного заводу (загалом, у місті їх два). Шлак – ресурс для металургійного виробництва. Якщо раніше технології не дозволяли його переробляти, то сьогодні його можна повторно направляти на переробку і вилучення заліза. За словами Валентина Фіголя, міська влада зрозуміла потенціал і назвала колишні шлаковідвали – «родовищами сировини неприродного походження».

Олександр Воронін звертає увагу на бізнесову сторону питання. Люди у місті, каже він, думали, що це буде кінець для міста. Навіть якщо колись на ньому працювало 30 тисяч людей, а сьогодні дещо більше 9 тис., ДМК важливий у місті працедавець, а ще ж платить податки. За його версією, завод зупинили, адже він є найбільш неприбутковим металургійним комбінатом в Україні і собівартість виробництва продукції надто висока.

Після зупинки ситуація навколо змінилася: закрився горілчаний ринок, дещо ослаб гамір на центральному ринку, повітря над містом посвітлішало і мешканці Кам’янського вперше за багато років побачили над головою яскраво-блакитне небо і природній колір нічних зірок, повернули свою зеленавість рослини, які скинули з себе чорний графітовий пил. «Коли не працював, рослини зацвіли по-новому», – зізнається Воронін. З рослинами ожив і його малий бізнес. Бухгалтерія підтверджує: навіть продажі виросли, поки завод простоював. Та й інші підприємці, переконує він, рапортували про прибутки, в крайньому разі – відсутність збитків».

Півроку місто дихало повною груддю. Ніколи подібного не відчували, кажуть мешканці.

Перспективи міста непогані, каже Воронін. Звільняється 9 тисяч осіб. Дехто піде на біржу, частина виїде, частина почне займатися бізнесом. «Реально, якщо місто звільняється від такої клоаки, він стає майже курортним, він буде гарним спальним районом Дніпра».

***

Чи є у Кам’янського майбутнє? Це – питання віри. Наприклад, Фіголь уявляє на місці ДМК сучасний біометалургійний завод. Журналіст каже, що такі заводи – вже реальність, і у Кам’янському можна створити прецедент для всієї України. Благо, на півдні міста – величезні терикони використаної руди, яку зараз можна було б повторно переробляти.

Золовідвали Кам'янське

Золовідвали у Кам’янському

Воронін на місці ДМК пропонує створити парк розваг в індустріальному стилі. Якщо модернізувати не можна – то нехай хоч залишиться на пам’ять і замість ноги працівника його територією походжатимуть ноги зацікавлених туристів. Ще б пак, важко знайти настільки ж унікальну споруду, яка з’єднує в собі 19 і 21 століття і тим паче, в якій мало що змінилося з кінця позаминулого століття.

За тиждень — читайте другу частину репортажу з Кам’янського

Спільнокошт для матеріалів про екологічні проблеми — підтримати спецпроект «ЕкоРубрика» 

3321

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Додати коментар

Такий e-mail вже зареєстровано. Скористуйтеся формою входу або введіть інший.

Ви вказали некоректні логін або пароль

Sorry that something went wrong, repeat again!
Завантажити ще

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: