Дитячий театр у прифронтовій Охтирці: як і навіщо працює це рішення?

У чому проблема?

48-тисячна Охтирка — місто на Сумщині, розташоване недалеко від кордону з росією. На початку повномасштабного вторгнення воно одним з перших взяло на себе удари агресора. Упродовж 30 днів місто обстрілювати "Градами", бомбардували з літаків. Міська адміністрація і місцева ТЕЦ були повністю знищені. Руйнувань та пошкоджень зазнали центр культури й дозвілля, краєзнавчий музей, приватні будинки та багатоповерхівки. Попри все Охтирка вистояла й не була окупована ворогом.

Станом на сьогодні до Охтирки повернулися майже всі жителі. Охтирці приймають переселенців із зони бойових дій, намагаються відновити зруйноване російською армією та шукають способи підтримати одне одного.

Яке рішення?

… І знаходять їх, зокрема, у мистецтві. Так, в Охтирці працює театр "Асорті" міського центру культури і дозвілля "Кнєжа". Його актори — здебільшого маленькі охтирчани, для яких театр — і цікаве хобі, і місце, де можна знайти нових друзів. Вистави театру відвідують як дорослі, так і діти громади. Про те, як і чим живе під час війни дитячий театр "Асорті", "Рубриці" розповіла його керівниця Світлана Корнієнко.

Як це працює?

Театр "Асорті" молодий, йому всього кілька років. Спочатку там грали і дорослі, і діти, але з часом дорослим все важче було зібратися разом. А діти залюбки ходили на заняття. Так театр поступово почав перетворюватися на дитячий.

З початком повномасштабної війни колектив "Асорті" зазнав ще більших змін. Дехто з учасників перебуває за кордоном, а два молодих актори встали на захист України. Сьогодні основний склад творчого колективу — це 16 дітей від 5 до 14 років. Дорослі, яких разом зі Світланою Корнієнко залишилося четверо, стали для дітей партнерами та помічниками.

"Театр — це можливість живого спілкування. Адже всі діти зараз з гаджетами, вони заміняють їм друзів, прогулянки, активний відпочинок. Мова дітей стає невиразною й вони самі — малоемоційними. Дітям важко адаптуватися в цьому світі. А театр пробуджує  емоції, цікавість до навколишнього, до спілкування, розкриває творчі здібності", — говорить Світлана Корнієнко.

Таланти є у кожного, впевнена режисерка. Варто лиш уважно придивитися, зняти "лушпиння", побачити індивідуальність. У воєнний час театр — це ще й світ, де живе втрачена казка, фантазія, вкрадена мрія. "Це країна дитинства, яке ми, дорослі, маємо повернути дітям", каже пані Світлана. Жінка продовжує: для дітей, які під час бомбардування сиділи в підвалах, які нарівні з дорослими переживали й зараз переживають всі жахи війни, це дуже важливо.

"До війни ми з великим натхненням готували музичні вистави для дітей: «Море кличе», «Мандрівка у джунглі» та інші. Напередодні повномасштабного вторгнення саме йшли репетиції театралізованого свята «Проводи зими». Якби мені тоді, в лютому 2022 року в підвалі, сказали, що ми знову будемо виступали — навряд чи я б повірила. Але весь час перед очима стояв великий портрет балерини, яким закрили вікно в підвалі. І дівчинка, яка тулилася до мами, коли стріляли. Десь глибоко в душі жевріла надія: колись про це обов'язково потрібно написати. А коли через кілька місяців ми з артистами знову зустрілися (повернулися додому ті, хто виїжджав), я побачила інших дітей: дорослих не за віком, серйозних, вдумливих і… сумних. Треба було щось негайно робити! Але ж умови! То повітряні тривоги, то немає світла. Як ми прилаштувалися — й сама дивуюся", —  згадує керівниця театру.

Попри війну, колектив театру знову почав займатися й проводити репетиції. До театру доєдналися й нові дівчатка та хлопчики, які мали бажання виразити себе творчо, знайти нових друзів і спілкуватися в колі однодумців.

"В міському центрі ми маємо облаштоване укриття. Часто саме там проводимо репетиції. Психологічно буває дуже важко, особливо коли над вашим будинком вночі пролетів шахед або дізналися страшну новину про черговий приліт. Не знаю, мабуть, у дітей є якийсь особливий імунітет. Вони швидко перемикаються і навіть заспокоюють дорослих", — каже Світлана Корнієнко.

За час війни в театрі поставили три вистави. Та найбільш пам'ятною й дорогою Світлана Корнієнко називає "Кілька історій про маму". Керівниця театру розповідає, як під час перших зустрічей діти багато говорили про початок війни, про свої страхи, сльози й рідних. Їх розповіді лягли в основу цієї постановки, сценарій до якої всі учасники театру фактично писали всі разом.

Виставу презентували у травні 2023, у День матері. Її друга назва — "Це війна очима дітей". В дитячій пам'яті закарбувалося все: голуби на асфальті, яких оглушило вибухом, очі дитини, які дивилися з розпачем, бо саме 24 лютого був її день народження, зляканий кролик у клітці, якого не залишили, а скрізь возили з собою… А поряд — мама, яка заспокоїть, приготує смаколики й нагодує бідолашного кролика. Саме з цією виставою театр "Асорті" переміг у XX Ювілейному Всеукраїнському фестивалі аматорських театрів "Театральний форум 2024", який відбувся в Гостомелі. 

Маленькі актори продовжують виступати й у рідному місті. Велику аудиторію, як раніше, зібрати, звичайно, важко, зізнається Світлана Корнієнко. Та й небезпечно в наш час. Але театр знайшов рішення: діти показують вистави для невеликих груп. І щоб було ближче до укриття — не на сцені, а в фоє. В разі відсутності світла працює генератор.

Останній виступ колективу був для внутрішньо переміщених дітей з прикордоння та дітей з вадами слуху — його провели у дворику товариства Червоного Хреста. Грали "Івасика-Телесика" за мотивами української народної казки. Тепер у планах "Асорті" за можливості продовжити виступи на невеликих відкритих сценах — дитячих майданчиках, подвір'ях багатоповерхівок міста.

"Так, ми, звичайно, ні на хвилину не забуваємо, що живемо в прифронтовому місті. Відчуваємо і напругу, і неспокій. Але за два роки навчилися з ними справлятися. До того ж ми знаємо, чиї ми діти. Діти міста-героя! Це надихає і не дає права скиглити й падати духом. Бувають випадки, що захід скасовують. Усі розуміють причину і не скаржаться", — коментує керівниця театру.

А це точно працює?

"Про недоречність театру в воєнний час немає й мови. Особливо дитячого. Тут стільки енергії, скільки справжніх почуттів, взаємовиручки! Щойно виясняли між собою стосунки (дуже люблять справедливість!), і от вже на сцені допомагають одне одному, підказують текст, швиденько підіймають капелюха, що впав", — ділиться Світлана Корнієнко.

За її словами, найважливіший принцип "Асорті" — чесність. Не брехати ні глядачу, ні самим собі. Режисерка додає: "А взагалі, на мою думку, дуже важливо вислухати дитину і, головне — їх почути. У дитячому сердечку стільки мрій, бажань, але й стільки  ж тривог і розгубленості. Нам, дорослим, важливо це помічати й бути поруч".

Деякі батьки зазначають, що дітей в цей час мало що цікавить. А от на заняття театрального колективу вони поспішають залюбки.

"Театральний гурток відкриває таланти, які ми ніколи раніше не помічали в наших дітях. Усі юні артисти надзвичайно стараються, хоча під час війни дуже складно дозволити собі мріяти, але це — один із ресурсів для відновлення психічного, духовного та морального здоровʼя. Я помічаю, як у дітей формуються взаємоповага, взаєморозуміння, взаємопідтримка, що так важливо в наш час", — коментує Яна Ромашко, мама 3 дітей. Один з них — 14-річний Сашко — вже три роки є актором театру.

А Світлана Корнієнко додає:

"Батьки радіють кожному виступу, кожній премʼєрі, щоразу відкриваючи у своїй дитині щось нове. Є діти соромʼязливі, є надто емоційні. До кожного потрібно знайти свій підхід. Часом ми вирішуємо зовсім нетворчі проблеми, а психологічні. Хочеться допомогти дитині, яка росте й пізнає світ. На наших виступах юні артисти залюбки спілкуються з глядачами — однолітками, чують їхні відгуки, розуміють важливість того, чим вони займаються. Щоразу робимо детальний аналіз вистави. Діти намагаються бути самокритичними", — каже Світлана Корнієнко.