Дистанційна освіта: чи є різниця між навчанням у селі і місті?
Запитали у вчителів, учнів і батьків – тих, "хто пройшов крізь вогонь" навчання по Інтернету.
На тлі пандемії, яку спричинив Covid-19, Україна була змушена ввести із 12 березня карантинні обмеження. Маска та рукавички стали невід'ємними аксесуарами кожного українця. З'явилися проблеми із доступом до громадського транспорту та багато інших обмежень. Не оминув карантин і вітчизняні школи. Вчителі та учні почали працювати у дистанційному режимі. Ми вже писали про те, як учителі пристосовувалися до нового режиму роботи, але зараз навчальний рік уже добіг кінця, а отже можна підвести певні підсумки.
Що було найскладнішим, які перешкоди долалися заради знань та якою була різниця у дистанційному навчанні столичних та сільських шкіл? Розібратися у цьому нам допомогли освітяни, школярі та їхні батьки.
Галина Опанасюк, заступниця директора сільської школи
Галина Йосипівна працює у школі ІІ-ІІІ ступеня Корнинського опорного освітнього закладу І-ІІІ ступенів Корнинської селищної ради, що в Житомирській області. За її словами, у селі дистанційне навчання мало чимало перепон:
«Дистанційне навчання – це один із способів подачі навчального матеріалу, який не замінить живого спілкування з дітьми. Звичайно, у такому навчанні є свої «+». Наприклад, учні самостійно привчалися до опрацювання матеріалу, вчилися роботі на різних платформах, проводили віртуальні екскурсії, допомагали один одному в телефонному режимі. Батьки більше часу проводили із своїми дітьми. Побачили їхнє навантаження, дуже підтримували їх. Проте у цьому всьому є і свої "-". Ми, вчителі, самі спонукали учнів до сидіння біля ґаджетів. Хоча і медична сестра, і вчителі нагадували дітям про здоров'я, осанку та зір, ми не знаємо чи всі учні дотримувалися вказівок. Та й уроки, які показували по телебаченню не завжди відповідали програмі, за якою навчаються у нашій школі. Доволі великою проблемою була ще відсутність хорошого Інтернету і досконалої техніки. Не у всіх учнів є можливість повноцінно працювати у дистанційному режимі. У когось ґаджети старенькі, які не можуть справитись з сучасними програмами, а в когось навіть немає мобільного зв'язку».
Ольга Прокопова, вчителька молодших класів
Ольга Сергіївна працює у тій самій школі, безпосередньо з дітьми. Хоча з деякими учнями вона працює дистанційно давно, визнає, що карантин ускладнив завдання:
«Елементи дистанційного навчання не стали для мене новинкою, адже я практикую такий тип навчання вже давно. Зокрема, викладаю своїм діткам математику. Із настанням карантину працювати стало складніше. Хто не працював дистанційно, то вони і не зрозуміють. Вже на годиннику 22:00-23:00, а ще не все зроблено, не всі роботи діток перевірено. Коли в школі я перевіряла домашні завдання, то відразу пояснювала, де і що не так діти зробили. А вже за дистанційного навчання роботи додалося, адже всі здавали завдання у різний час і потрібно було кожному окремо пояснити, де є помилки і як їх уникнути. Та і самим дітям складно. Батьки учнів розповідали, що дітям не подобалися їх методи пояснення. Школярі вже настільки звикли до класного керівника, що родичів їм складно розуміти».
Ілона Волинець, мама Нікіти, який закінчив 4 клас сільської школи
«Мій син закінчував 4 клас, випускний. Підготовка до ДПА, шкільна програма, домашні завдання… Дитина зранку до вечора сиділа за уроками, бувало навіть до півночі. Це дуже важко дитині та батькам. Дуже сумував син і за шкільними товаришами, і за класним керівником, адже вона для них стала другою мамою. Так і закінчили вони випускний клас навіть не попрощавшись з першою вчителькою. Сподіваюсь, наступний навчальний рік буде проходити у стінах школи, де діти зможуть з цікавістю та належним чином здобувати знання і звичайно проводити вільний час із друзями».
Амалія Рамазян, учениця 11 класу сільської школи
«Чесно кажучи, для мене труднощів не викликало дистанційне навчання. Можу сказати лише те, що більшість вчителів задавало іноді багато домашнього завдання. Хоча мені такий тип навчання, все ж недоліки були теж: я не бачилась зі своїми однокласниками та вчителями. Хай там що, але домашнє навчання не мало всієї тієї шкільної атмосфери, за якою в період карантину я дуже сумувала. Позитивним для мене було те, що я могла самостійно розпоряджатися часом. Я могла зранку зайнятись своїми справами, а ввечері робити домашнє завдання, що було набагато зручнішим, ніж шкільний розклад. Та й відпочивати я могла коли заманеться».
Маргарита Зборовська, учениця 11 класу гімназії «Діалог», м. Київ.
«Найважчим у процесі навчання виявилося те, що часто був нестабільний Інтернет-зв'язок і важко було увійти в ритм дистанційного навчання. Оскільки ніхто не знав, як довго нам доведеться працювати в такому форматі, була постійна метушня і тому було важко організовувати себе, поєднуючи навчання і відпочинок. Дуже не вистачало живого спілкування з однокласниками і вчителями, за період карантину ми зрозуміли, як було круто ходити до школи і бачитися майже кожен день. Дистанційне навчання показало, що краще вставати рано і приходити до школи, ніж сидіти цілими днями за ґаджетами. Хоча мені і бракувало спілкування з однолітками, на дистанційці я почала проводити більше часу з батьками. В період звичайного навчання не завжди вистачало часу на це. Крім того, як абітурієнт цього року, можу сказати, що таке навчання дало змогу більше підготуватися до екзаменів і закріпити свої знання ще краще. Добре, що у нас були такі способи зв'язку як Zoom або Skype, ми не відставали від навчального процесу і закінчили рік з цілою купою нових знань».
Оксана Коссе, мама Юлі, яка закінчила 2 клас ліцею №303, м. Київ.
«Дистанційна освіта складна тим, що наклалося одне на одне: будучи на карантині – ти і кухар, і прибиральниця, і вихователька, і вчителька, і ще ж про свою роботу не забуваєш. У дітей було декілька інтернет-ресурсів і мобільних додатків для виконання тестів і завдань. Ці ресурси не завжди працювали коректно. Бувало таке, що Юля при мені проходила тест, а він зависав. Бувало таке, що, наприклад, на хвильку зник Інтернет, а програма зарахувала результат «0» із 12 балів. Щодо онлайн-занять класом в Zoom, то це ще один момент. За ті майже три місяці дистанційного навчання, разів 5 програма давала збій і не авторизовувала, заняття зависали і ми їх пропускали, за що також отримували «нулі». Таке навчання ні до чого доброго не приведе і врешті може відбити бажання дітвори здобувати знання і ходити в подальшому до школи. Попри це, класний керівник маленької Юлі максимально намагалася не відбити бажання школяриків навчатися. Постійно нагадувала у Viber, коли закінчується термін виконання завдання, батьків рухала, дітей розважала, давала їм завдання вивчити вірші і записувати на відео, головоломки вирішувати, логічні вправи. Вчителька дуже старалася, створювала різноманітність навчального процесу. У нас було багато негативних емоцій тому, що ми були заручниками ситуації і вперше у житті стикнулися з дистанційним навчанням».
Віра Іванівна Єфіменко, директорка Київської дитячої художньої школи №7.
«Дистанційна робота з учнями мистецьких шкіл стала конкретним виходом щодо продовження освітнього процесу в умовах карантинних обмежень. Робота з учнями дитячих художніх шкіл стала справжньою психотерапією для дітей в умовах пандемії. Мінусом була віддаленість деяких дітей від доступу до якісного Інтернету та недостатність знань та умінь деяких викладачів у питаннях сучасних інформаційних технологій. Учні художніх шкіл завдяки дистанційному навчанню навчилися працювати по-особливому: і закріплювати отримані раніше знання, і вчитися отримувати знання самостійно під керівництвом викладача. Не вистачало ще належної підготовки до цієї форми роботи. Тому методичним центрам слід узагальнити досвід роботи мистецьких шкіл для використання його частково або повністю під час складної епідеміологічної ситуації. Ця форма роботи може бути використана для індивідуального чи інклюзивного навчання».
Що залишилося за рамками?
Порівнюючи дистанційне навчання у провінції та мегаполісі, варто звертати увагу і на те, що навантаження у вчителів може кардинально різнитися. До прикладу, візьмемо маленьку школу-дев'ятирічку і великий навчально-виховний комплекс із п'ятьма (а то і більше) паралелями. Навантаження кадрів сільської школи може вдвічі перевищувати навантаження міських колег. Причиною тому є кількість дітей, класів і педагогів у навчальному закладі. Якщо є всього 9 класів, жодної паралелі, то, наприклад, біології у вчителя може бути близько 20 годин і водночас він може вести уроки хімії чи географії (в залежності від диплома). Натомість у школі, де є кілька паралельних класів, учителів біології буде більше, а годин – менше. Тут і стає очевидною різниця у роботі освітян: працювати у дистанційному режимі було складніше провінційним педагогам.
Зазначити варто і те, що вчителі не дуже задоволені карантинною вимогою (працювати дистанційно) тому, що діти поділилися на дві когорти: чесних і не зовсім. Освітяни кажуть, що учні, які за звичайного освітнього процесу добре навчалися, самостійно багато працювали, то вони і продовжували так само і на дистанційці. Водночас школярі, які раніше мали середній або низький рівень знань, також поділилися: хтось продовжував заробляти оцінки, які і зазвичай, а хтось хитрував, шукав відповіді в Інтернеті, просив допомоги старших і почав отримувати кращі бали. Перевірити і довести те, що хтось виконував завдання не самостійно не можливо, тому вчителі йшли на поступки і ставили оцінки на користь дітей.
Дистанційна освіта у період карантину в Україні давалася нелегко всім, незалежно від того, чи йдеться про сільську школу, чи про столичну. У когось такий тип навчання залишив осад і небажання більше так працювати, а хтось постійно намагався знайти щось хороше серед бурхливих емоцій.
Навчання у віддаленому режимі з одного боку допомогло вберегти людей від Covid-19, а з іншого – погіршило зір, стан опорно-рухового апарату і розхитало нервову систему.
Як освітяни, так і батьки переконані, що Україна ще не готова до експериментів із дистанційним навчанням, адже для цього потрібно, аби педагоги мали належний рівень знань, у всіх дітей був доступ до електронних ресурсів, а цифрові технології було достатньо розвинені, спрощені для дітей та адаптовані до максимального навантаження.
Автор: Юлія Опанасюк-Боровська
