“Дикі гуси” на картопляному полі: для чого вагнерівці переїхали в Білорусь

Виглядає, наче у Білорусь прибуло автотранспортне підприємство чи будівельна артіль з великим постом охорони, а не грізна сила, яка допомогла росіянам стабілізувати фронт минулої осені. Звичайно, екскаваторами можна копати траншеї й проводити іншу фортифікаційну роботу, а інший транспорт прекрасно возитиме особовий склад, але цього недостатньо, щоб штурмувати укріплений кордон. Та явно забагато, щоб просто "перекантуватися". Навіть мінімальні оцінки кількості передислокованих найманців складають третину від чисельності сухопутних сил Білорусі. Це вагомий аргумент на користь серйозного аналізу ситуації, якраз посередині між бравадою і тривогою. 

Поява вагнерівців у Білорусі — якщо не частина загального плану з окозамилення, то безумовний наслідок (не)вдалого бунту Пригожина. Так чи інакше, 90% важкого озброєння та бойової техніки найманців перейшло у розпорядження "Росгвардії", а замість ПВК тепер запрошують вступити до кадировського університету спецназу в Гудермесі. Втративши тяжку механізацію й ореол суспільних героїв, бойовики ПВК отримали фактичну амністію за акт своєї непокори та зберегли подобу організованої військової сили. Відбуття на територію сусідньої країни зовсім не виглядає як покарання. Особливо, якщо це Білорусь.

Це продовження легенди про "Аляксандра миротворця", котрий кількома телефонними розмовами врятував москву. Принаймні саме таку версію подає кремль. Участь губернатора Дюміна і секретаря радбезу Патрушева у переговорному процесі не менша, але залишається таємною, щоб у росіян та білорусів не виникали запитання, чому вагнерівців не розквартирували в Тульський області або не розпорошили структурами ФСБ. 

Ніщо не вказує на те, що кремль відмовився від використання "Вагнера" у своїх цілях. Наприклад, допомогти маріонетковій частині Союзної держави у разі загрози (внутрішньої чи зовнішньої). Іронія зашкалює: на загал транслюється картинка, в якій один режим покладається на зрадників іншого. Для найманців це звична справа і на війні зміна сторони буває, але чи заколот несправжній, чи вагнерівці у Білорусі для зовсім іншого. Загалом у публічний простір було кинуто ціле віяло "гарантованих" напрямків діяльності "солдатів фортуни" у Білорусі:

1) інструкторська робота з білоруськими спецназівцями та, в перспективі, з мобілізованими росіянами, які проходитимуть підготовку у тамтешніх таборах;

2) створення напруженості на кордонах Білорусі з Польщею та Литвою;

3) дестабілізація на півночі України;

4) відправна точка при перевалці в Африку;

5) збройний захист "союзної держави";

6) контроль над армією країни з метою втягнення у війну.

Щоб заповнити бінго з можливих варіантів, не вистачає тільки колони із картоплезбиральних комбайнів під прапором "Погоня". Імовірні сценарії вербування Пригожиним білоруських ув'язнених та прямий подальший наступ на Україну поки що залишаються елементом ІПСО. Цілком заперечувати таку імовірність не можна хоча б тому, що саме такого ставлення хотів би досягнути Кремль.

19 липня пов'язані з "Вагнером" телеграм-канали оприлюднили нібито свіже звернення Прігожина до своєї мандрівної "трупи", в якому він наговорив одночасно на нову кримінальну справу на батьківщині й на державну нагороду в Білорусі. Власне, назвав події на фронті ганьбою, в якій вагнерівцям "не варто брати участь", і пообіцяв зробити з білоруської армії "другу армію світу". Щирість обох тверджень викликає величезні сумніви.

Втеча від ганьби цілком відповідає легенді про невдалий бунт, але не пояснює, чому "повстанців", які настріляли трохи вертольотів, випустили з країни. При чому 12 колонами у різний час. Навіть найтупіші кроки Кремля починаються для якоїсь мети, а реалізуються, як вийде. Тут же все подається як вольовий і свідомий вибір вагнерівців: відмовились ганьбитись, захотіли взяти Москву, передумали, вирішили відпочити в Білорусі. Обіцяне перетворення позбавлених бойового досвіду білорусів у воєнних віцелідерів взагалі виглядає, як насмішка одразу і над білоруськими військовими, і над російськими. 

Найбільше реальне призначення вагнерівців видає туманне висловлювання Прігожина про очікування на змогу "проявити себе по повній програмі". Його ж згадка про Африку настільки банальна, що навіть на пускання по фальшивому сліду не тягне — звичайно, це єдина точка призначення, в якій вагнерівці можуть опинитися, якщо стануть не потрібними на рідному континенті. Навряд чи це відбулося вже.

23 липня білоруський диктатор відвідав російського колегу, якому розказав про відчуття напруженості через бажання вагнерівців атакувати Польщу. Буцімто Лукашенко настільки контролює вагнерівців, що вони просять дозволу сходити "на екскурсію до Варшави та Жешува". Важливо, що при цьому він розуміє наміри вагнерівців і навіть поділяє їх, але стримує. 

Білоруський диктатор набиває собі ціну в очах західних лідерів, мовляв, він єдиний, хто стоїть між найманцями й аеродромом Жешува. Непереконлива акторська гра.

Закономірною у цьому спектаклі дивного жанру є тільки реакція Польщі (якщо не враховувати Україну, котра давно звикла), яка посилює власну військову компоненту на кордоні з Білорусі. Поки що важко передбачити, як саме розвиватимуться події, але оцей план всередині плану виглядає як чергова багатоходівка із закономірним результатом. Що б вагнерівці не втнули, це не стане ні несподіванкою, ні суттєвим посиленням російських (а з ними й білоруських) позицій. Оце "скоро можу захотіти піти на ви" максимально нелогічне насамперед своєю публічністю і бекґраундом: 

• велике скупчення людей, які засвітились з найгіршого боку у найбільшій війні в Європі за останні 80 років,
• розмістились під боком у диктатора, якому шанована публіка не тисне руку і якому відомі їхні наміри напасти на сусідню країну,
• але вони приїхали на буханках і автобусах без танків і артилерії,
• що робить бажання порушувати укріплений кордон, м'яко кажучи, дивним.

З 24 лютого Польща допомогла Україні на понад 13 млрд злотих, або 10% власного оборонного бюджету. Це, одночасно, адекватна оцінка серйозності загрози зі Сходу й демонстрація віри в успіх українського війська у боротьбі з окупантами. Тому дуже малоймовірно, що маневри вагнерівців й коментарі Лукашенка когось у Польщі налякали — лишається ж іще 90% витрат на оборону. Просте засвоєння українського досвіду сусідами вчить — краще перестрахуватися.

У форматі циганського табору вагнерівці є ідеальним інструментом для провокацій на кордонах. Попри те, що Прігожин зберіг свою бізнес-імперію та медійний вплив, від вагнерівців у росії відхрестились сповна. Путін спочатку визнав, що річне фінансування ПВК коштувало федеральному бюджету десятків мільярдів рублів, а потім заперечив її існування. Актив відпрацьовано і списано. Тому зараз вагнерівці дуже зручні — що б вони не втнули, росія буде заперечувати свою причетність. І навпаки — якою б не була реакція третіх країн, росія виверне її на власну користь. Вона вже це робить. 

Відправку Варшавою тисячі військовослужбовців і 200 одиниць техніки на кордон з Білоруссю, а також дислокацію нового військово-інженерного батальйону в районі Сувальського коридору рф російська пропаганда висвітила типово — як створення загрози для росії і Білорусі вже з боку самої Польщі.

Сухопутний міст від Білорусі до Калінінграда занадто часто звучав у публічних мареннях різноманітних соловйових та картаполових, щоби застати когось зненацька. Водночас мало пробити коридор — його треба захистити, коли звідусіль країни НАТО. Російський воєнний геній в особі генерала-депутата Гурульова знайшов вихід — треба одразу ж "обнуляти Прибалтику". В телевізорі росія давно воює з усім НАТО, тому переведення війни на територію супротивника навіть логічне, якби не обмежувалось словами. Негативні успіхи російської армії і тих же вагнерівців проти України свідчать про нешвидку появу у рф реальної спроможності цей коридор пробити. Вже не кажучи про Білорусь, якій без коридору явно безпечніше, аніж із ним. Само собою це буде тест і для НАТО: чи втрутиться, коли і як саме відреагує тощо.

У польських прикордонників і так мало не регулярно летить каміння і ломаччя з білоруського боку. Очевидно, Кремль хоче створити прецедент нападу на Білорусь збоку країни-члена НАТО. От тільки не зовсім зрозуміло, для чого це йому. Можна припустити, що путін гратиме на публіку з глобальним півднем, показуючи Білорусь як жертву несправедливого нападу, а росію як захисника знедолених. Іще більш ясно, як вагнерівцям вдасться роздраконити Польщу і відвести всі підозри від росії. 

Особливо, коли мішенню замість Польщі виявиться Литва, про яку нічого такого не говорять. Хоча вона є іншою межею Сувальського коридору. Тільки на відміну від польського, литовське військо не таке потужне, і не робить явних кроків на посилення своїх кордонів. Чому з-поміж двох можливих суперників відкрито говорять про сильнішого, можна лише здогадуватись. І, з огляду на російську підступність і цинізм, цей здогад не на користь Вільнюса. 

Проте будь-який інцидент за участю російських "псів війни" просто призведе до повної ізоляції Білорусі — Польща, Литва і Латвія можуть спільно закрити свої кордони з Білоруссю. Власне, таку можливість уже озвучив міністр внутрішніх справ Польщі Маріуш Камінські.

Ситуація розвивається по висхідній: спочатку масове переміщення сил, потім заяви про бажання діяти, тоді повідомлення про пошук вагнерівцями у Білорусі поповнення, "готового до бойових дій на території країн НАТО". Останнє вимагає уваги, але не по суті висловлювання, а через його формулювання. Очевидно ж, що маються на увазі Польща та/або Литва, але хочеться всіх пошити в дурні. Щоб у тривожному очікуванні перебували інші країни Балтійського узбережжя, чи Фінляндія, або Румунія з Болгарією. Та й готовність проти НАТО не означає потреби її втілювати — хіба не можуть "готові воювати на території альянсу" поїхати в ту ж Африку чи будь-куди? Хоча все сприяє наповненню історії правдоподібними деталями. 

Просування "есвео" далеке від планів, якими б вони не були. Перемогти не можна, програти не можна, заморозити не дадуть. Тому кремль малює чергову червону лінію, погрожуючи Європі дуплетом з напоказ неконтрольованих найманців і ядерної зброї поблизу кордонів. Проте, навряд чи це зловісне комбо буде залучене в цілому чи частково. Вигоди настільки ефемерні, а ризики такі реальні, що для всіх буде вигідніше, якщо путін просто продовжить лякати, а Європа — вдавати, ніби злякалася. Хоча, 24 лютого путін довів схильність до ірраціональних рішень. Але й тепер набагато менше розслаблених і наївних.

Здійснено за підтримки Асоціації "Незалежні регіональні видавці України" в рамках реалізації проєкту Хаб підтримки регіональних медіа. Погляди авторів не обов'язково збігаються з офіційною позицією партнерів