Другий штурм Іловайська 18-20 серпня. Предтеча “коридору смерті”

Перша спроба входу в Іловайськ з двох напрямків відбулась 10 серпня і стикнулась з замаскованим укріпленим районом сепаратистів і замінованими ділянками. Втрати убитими в батальйоні «Донбас» склали 4 людини. Іншою колоною наступав батальйон «Шахтарськ», посилений двома протитанковими гарматами.

Такий несприятливий розвиток подій і збереження в тилу важливого стратегічного пункту під контролем противника зовсім не входило в плани штабу АТО, і було вирішено зібрати все, що тільки можна. А це батальйони спецпризначення МВС і резерви ЗСУ.

Станом на 18 серпня, коли був призначений остаточний штурм, до Іловайська вдалося стягнути:

– добровольчі батальйони «Донбас» (220 осіб), «Дніпро-1» (78 осіб), «Азов», «Шахтарськ»;

– зведену роту з 51-ї механізованої бригади;

– ротно-тактичну групу 17-ї танкової бригади (4 танка, 4 БМП, 82 людини);

– групу «Правого сектора».

Всього це близько 600 осіб, з яких більша частина були добровольцями. Крім того, на блокпостах від Амвросіївки до Старобешеве знаходилися бійці 39-го і 40-го батальйонів територіальної оборони.

Бойова цінність батальйонів (деякі не дотягували і до роти) була різною. Найбільш боєздатним був, без сумніву, був батальйон «Донбас», який мав досвід взяття Попасної та Лисичанська, інші формувалися виключно для дій в третій лінії і мали лише легку стрілецьку зброю. Однак керівництво МВС розглядало взяття Іловайська такими великими силами як «легку прогулянку», тому боєкомплектом і сухпайками бійці були укомплектовані на 1-2 доби.

Потужним ударом 18 серпня бійцям угруповання вдалося увійти в місто, зайнявши кілька опорних пунктів: залізничне депо, школу і дитячий сад.

Як згадував один з бійців батальйону «Дніпро-1», «нам з доданими силами ЗСУ дали один танк, БМП і інженерно-саперного підрозділу і сказали зайти в місто з півдня. Там була одна дорога, оточена посадками; обійти було проблемно. Зайшовши з боку депо, ми виявили, що дорога була повністю перекрита бетонними блоками і проїзд був утруднений. Спроба танка обстріляти блоки не увінчалася успіхом: блоки були серйозні. Було прийнято рішення повернутися назад і обійти цей шлях. Висунулися назад, знайшли польову дорогу, згорнули колоною туди. Виходячи з полів, ми нарвалися на укріпрайон, до якого не могли підійти: чисте поле, все прострілюється.

Мінометним обстрілом зашкодило танк, заклинило башту. Потім ще був і обстріл "Градами". Ми зазнали перших втрат, було чимало поранених. У підсумку ми відступили в вихідний район. В цьому бою загинуло двоє людей, це були перші втрати "Дніпра". Більше у нас 18-го числа бойових дій не було».

Бойовикам вдалося швидко (за допомогою електричок) перекинути резерви з Донецька, Ясинуватої, підтягнути артилерію, і почалися «в'язкі» вуличні бої, в яких головне – наявність великого числа бронетехніки і чисельна перевага, чого у наших бійців явно не було.

Згадує Тарас Костанчук: «Ми вели бій три години і на четвертій побачили, що з Харцизька прибуває допомога ворогові. Це я точно знаю: відрізати їх не вдалося. Прибули БТРи, КамАЗи, в яких були як "деенеровці", так і "кадировці". Останні пройшли не одну війну. Це було відразу помітно. Один снайпер тримав нас, поки його з РПГ не накрили. Це були професіонали».

19 серпня розгорнулися запеклі вуличні бої по всьому Іловайську. Ось що згадує один з офіцерів батальйону «Азов» Юрій Єрьоменко: «Вранці 19 серпня 2-га сотня в кількості 40 чоловік на чолі з командиром «Гуманістом» пішла на Іловайськ. …

Батальйон «Азов» разом з «Дніпро-1» пішли на Іловайськ від блокпоста 40-04 в селищі Покровка. Нас посилили танком і БМП-2. Зачистивши гусячу ферму, ми вирушили на селище Виноградне. Зачистивши Виноградне, зайшли в Іловайськ. Нам необхідно було дістатися до вулиці Мартинова і взяти лінію розмежування на розі вулиць Мартинова і Гвардійської.

На в'їзді в Іловайськ у БМП-2 раптово потекла солярка з бака і бойова машина піхоти була змушена повернутися назад до опорного пункту 40-04. Так вийшло, що ми зайшли в тил блокпосту, який в той момент штурмував батальйон «Шахтарськ».

Узгодивши дії з «Шахтарськом», ми підтримали його з тилу вогнем. В цей час противник на іншому березі ставка почав розгортати міномет. Його нібито відігнали декількома залпами нашої артилерії з 39-06, але, як виявилося, ненадовго. Противник став обстрілювати нас з міномета. Просуваючись по вулиці Гвардійській, у танка відмовила гармата, і танк також повернувся на блокпост 40-04. Ми залишилися без підтримки техніки, але поставлене завдання ми виконали і закріпилися на зазначених позиціях. Противник підвозив на свій блокпост біля цвинтаря припаси на жовтому вантажному автомобілі з надписом «Аварійна служба газу».

20 серпня, провівши нараду, батальйони «Азов», «Шахтарськ» і «Дніпро-1» вийшли з Іловайську. Після понесених втрат та з огляду на різке посилення бойового потенціалу противника почалися розбрід і хитання серед підрозділів, які безпосередньо брали участь в боях. У тому ж «Дніпро-1» «близько тридцяти осіб склали зброю, сказавши, що «під таке ми не підписувалися», і поїхали до Дніпропетровська».

Батальйони «Азов» і «Шахтарськ» без наказу штабу АТО, але за погодженням з радником міністра внутрішніх справ Антона Геращенко, покинули район боїв: бійці першого повернулися до Маріуполя, другого – були відведені в місто Комсомольське (нині – Кальміуське) Старобешівського району, де відзначилися жорсткими зачистками місцевих активістів «Російської весни».

Крім того, в ніч з 23-го на 24-е серпня почалося масове вторгнення в Україну російських регулярних військ. А після самовільного відходу з позицій бійців батальйонів «Прикарпаття» та «Горинь» і втрати Амвросіївки доля іловайського угруповання була фактично вирішена. І кривавою точкою в цій операції став розстріл колон армійців і добровольців в «зеленому коридорі» 29 серпня.