fbpx
Сьогодні 15/01/2021 23:18
Репортаж 13:05 23 Гру 2020

Врятувати Донбас: як розвивати прифронтові території?

Війна пригальмувала розвиток міст на прифронтових територіях, економічна активність яких концентрувалася навколо вугільної промисловості та енергетики. Місцеві жителі вважають, що не треба спекулювати тезами про вільну економічну зону, ніби-то Донбас знову чогось вимагає. Навпаки, вони виступають проти соціалки, виплат та дотацій. Але де тоді шукати нові точки розвитку для міст шахтарів?

English version here

Зниження активності бойових дій на Донбасі породжує надії на встановлення миру в цьому регіоні у недалекому майбутньому та повернення окупованих територій під контроль України. Відтак постає питання про відновлення економічного потенціалу Донбасу або його економічної трансформації. 

А поки території є окупованими — основне завдання української влади — зробити так, щоб рівень життя на прифронтових територіях вигідно відрізнявся від того, що є на окупованих територіях. Прифронтові міста мають важливу місію — бути прикладом для окупованих територій.

Економічна активність — найкращий аргумент для українців, які приїжджають з окупованих частин України. Це стосується як створення умов для бізнесу, так і благоустрою та інфраструктури у прифронтових громадах.

Однак близькість до лінії фронту і ймовірність початку активних бойових дій — це те, що найбільше зупиняє прихід нових інвестицій у регіон. 

У той же час традиційні для регіону галузі, такі як вугільна промисловість, перебували у стагнації та дотувалися з держбюджету ще до війни, хоч і забезпечували роботою значну частину населення.

Місто шахтарів

На під'їзді до центру Торецька нас зустрічає місцева фотолокація: синьо-жовтий напис — "Торецьк — місто шахтарів". Для мешканців це не просто гасло, а буденність і стиль життя. Вугільна галузь була ключовою точкою розвитку, яка давала роботу мешканцям та забезпечувала дохід до бюджету. 

Однак, схоже на те, що галузь доживає останні десятиліття. У місті 7 шахт, із яких зараз фактично працює 3: "Торецька", "Центральна" та шахта імені Святої Матрони Московської. Хоч Торецьк розташований за чотири кілометри від лінії фронту, війна стала лише каталізатором занепаду вугільної галузі.

"Скорочення робочих місць, закриття шахт, здорожчання собівартості вугілля були постійним явищем ще з 90-х років. Незважаючи на це, шахти досі є містоутворюючими підприємствами Торецька. 90% власних надходжень місцевого бюджету — це податок на доходи фізичних осіб (ПДФО), який сплачується з зарплат працівників. 40% з них сплачують підприємства вугільної галузі. Тобто спостерігаємо значну залежність економіки міста — робочі місця для населення та наповнення казни", — каже Андрій Грудкін, керівник проєкту "На лінії зіткнення", член правління ГО "Сильні громади".

За словами голови профспілки шахтарів Василя Щербаня, ще 5 років тому на шахтах міста працювало близько 5000 людей. Зараз залишаються працювати 2900 працівників.

Закривати дотаційні шахти у Торецьку та передмістях почали ще з 2002 року, коли зупинили шахту імені Артема. Згодом закрили "Нову", а після початку війни – "Південну", яка знаходиться на лінії зіткнення.

"Шахта "Північна" з 1 січня 2021 року переходить у стадію реструктуризації. Раніше на ній працювало 1300 осіб, зараз — 60-75 працівників. Шахту, відповідно до проекту, планують затопити природним шляхом. Тут працюватиме тільки охорона — до 30 людей", — розповідає Василь Щербань.

Але навіть тим, що залишаються працювати, не виплачують зарплату в повному розмірі. Заборгованість за минулі місяці складає близько 63 млн гривень.

"Зараз ми чекаємо виділення 1,4 млрд грн на погашення боргів із виплати зарплати шахтарям. З 20 грудня ці гроші мали б зайти на рахунки", — каже голова шахтарської профспілки.

Через особливості залягання вугілля та специфіку розробки пластів, видобувати "чорне золото" у Торецьку невиправдано дорого. Лише витрати на електроенергію становлять понад 40% у собівартості вугілля. У той же час, наприклад, у шахтах Львівської області вартість електроенергії — близько 7% у собівартості вугілля. 

Продають вугілля теж за нижчою ціною, ніж раніше, що ще більш суттєво зменшує рентабельність вугільного промислу. За словами Василя Щербаня, до 1 січня 2020 року середня ціна коксівного вугілля складала 2050 грн за тонну. Зараз його вартість 1500 — 1600 грн. Ціна енергетичного вугілля теж впала приблизно на 500 грн.

"Відгружаємо його на Авдіївський коксохімзавод. Там відмовляються купувати вугілля за вищою ціною, бо вони як купували вугілля у Росії за нижчою ціною, так і купують його зараз", — каже Щербань. 

шахти

Фото: ДП "Торецьквугілля"

Профільне міністерство підготувало програму підтримки вугледобувної галузі на суму 14,2 млрд гривень, але у фінальній редакції бюджету 2021 року Верховна Рада скоротила ці видатки до 4,5 млрд грн. 

"З цієї суми 3,1 млрд грн планується витратити на виплату заробітних плат, ліквідацію неперспективних шахт, однак на охорону праці, технічне переоснащення, капітальне шахтобудівництво коштів немає", — констатує голова профільної асоціації.

Однак він, як і інші, розуміє, що кінець епохи вугілля наближається і шахти потрібно закривати. У травні 2020 року в Україні створили Координаційний центр з питань трансформації вугільних регіонів. 

До нього увійшли профільні урядовці, голови обласних державних адміністрацій, депутати, представники вугледобувних підприємств, профспілок, асоціацій органів місцевого самоврядування. Зокрема, і представники ДП "Торецьквугілля".

"Одним із головних завдань центру є аналіз реального стану економіки та соціального забезпечення у шахтарських містах, пошуки нових напрямів для розвитку місцевої економіки та створення робочих місць", — каже Костянтин Криницький, керівник відділу енергетики ГО "Екодія", організації, що активно відстоює відмову від вугільної промисловості.

Представники шахтарської спільноти також надали до проєкту трансформації своє бачення. Вони виступають за повільне закриття, щоб шахтам дали допрацювати мінімум 10-15 років, а за цей час — створити нові робочі місця. 

"Ми розуміємо, що майбутнє закриття шахт дуже боляче вдарить по містах, які виникли довкола шахти, за великим рахунком, з метою забезпечення її функціонування. Планувати закриття вугільних підприємств потрібно справедливо по відношенню до місцевого населення, яке втратить роботу та до економіки міст, які залишиться без свого основного підприємства, адже 40-80% місцевих бюджетів вугільних міст наповнюються якраз завдяки податковим надходженням з шахт", — розповідає Костянтин Криницький.

Середня заробітна плата шахтарів — близько 15 тис. грн. Ті, хто безпосередньо працює у забої, отримують 22 — 25 тис. грн. У той же час середня зарплата в інших галузях Торецька — 8,6 тис. грн. 

шахта Торецьк

Фото: ДП "Торецьквугілля"

Закриття шахт для міста без розвитку альтернативних галузей означатиме повний занепад, адже у Торецьку, окрім шахт, є лише малий бізнес, який обслуговує містоутворюючу галузь. Зокрема, це роздрібна торгівля, сфера послуг. Але купівельну спроможність потрібно за рахунок чогось підтримувати. 

"У 2003 році в нас закрили шахту ім. Артема в однойменному містечку, де на той час проживало близько 5 тис. людей. Це була одна з найперспективніших шахт за рівнем механізації та запасами коксівного вугілля. Новий горизонт був підготовлений у 2000 році. Щоб шахта розвивалась, необхідно було інвестувати 15 млн грн, а для того, щоб закрити цю шахту, потрібно було витратити 85 млн грн. Після закриття шахти у містечку залишилися руїни, місто занепало", — з сумом констатує голова профспілки.

Костянтин Криницький каже, що коли йдеться про диверсифікацію місцевої економіки — єдиного, шаблонного рішення, яке можна застосувати до кожного вугільного міста, не існує. 

"Кожне вугільне місто має свої сильні та слабкі сторони, які необхідно проаналізувати та визначити, яке саме підприємство має сенс відкрити. Можливо, в одному місті краще відкрити якесь нове виробництво (взуття, одяг), в іншому — навчальні заклади та зробити його центром освіти. Ще в іншому — туризм", — зазначає він.

"Щось на місці шахт повинно бути. Можливо, фабрики. Шахта — чудовий промисловий майданчик, куди підведена електрика, під'їздні шляхи, залізниця, — погоджується Василь Щербань. — Обговорювалось, що на місці шахти "Північна" у Торецьку будуть створювати індустріальний парк, поговорили три роки і все затихло, можливо, через розташування поблизу лінії зіткнення".

шахта Торецьк

Фото: ДП "Торецьквугілля"

За офіційними даними, у Торецьку проживає близько 67 тисяч людей. Однак насправді кількість населення в місті значно нижча. Про це свідчить статистика зайнятості. Офіційно працевлаштованих у Торецьку, за підсумками 2019 року, трохи більше 8 тис. людей. Статистики тих, хто офіційно безробітний, за 2019 рік немає. Однак ще у 2015 році на обліку в Центрі зайнятості перебувало близько 1,5 тис. людей, а вже у 2018 році ця цифра складала менше сотні.

Серед того, що розвивається в місті, — це дрібне підприємництво, переважно сфера послуг та торгівля. Якщо у 2014 році у Торецьку було зареєстровано 87 ФОПів, то уже в 2017 їх кількість зросла до 220. Станом на кінець 2019 року їх є 197. Однак ці підприємства не можуть існувати самостійно.

"Багато малого бізнесу тут відкрилося після активної фази війни. Це магазини, кафе, міні-пекарні, виробничі цехи та майстерні. Так, це не великі заводи, але ці люди точно обрали собі шлях", — зазначає Андрій Грудкін.

За його словами, серед працюючих підприємств, крім вугільних, залишилися хлібозавод, фенольний завод та кілька невеликих машинобудівних підприємств. Загалом це лише 787 робочих місць. Говорити про їх модернізацію та розширення можна, але чи зацікавлені в цьому власники?

"Видобуток вугілля зменшується, люди звільняються. Тож, ми об'єдналися, щоб розвивати підприємництво як єдиний шлях розвитку міста", — зазначає Віліна Саєнко, учасниця Коаліції "На лінії зіткнення", голова єдиної в місті організації, яка об'єднує активних підприємців — "Центр ініціатив підприємців міста Торецька".

Торецьк Донецька область

На фото представники єдиної в місті організації, яка об'єднує активних підприємців — "Центр ініціатив підприємців міста Торецька"

За її словами, видобуток вугілля, який давав найбільший дохід у місцевий бюджет та забезпечував роботою більшу частину мешканців, в останні роки занепадає. Інших великих підприємств у місті немає і в найближчій перспективі через близькість до лінії фронту вони не з'являться — це великий ризик.

Які є проблеми?

Люди, які переїхали з окупованих міст, відкрили свій бізнес тут. Але навіть для розвитку дрібного бізнесу в місті є чимало перешкод. Насамперед адміністративних.

У Торецьку замість місцевої ради працює військо-цивільна адміністрація, яка має менше повноважень. Ще донедавна ВЦА мала право укладати угоди на оренду землі та комунального майна з підприємцями лише на один рік. Планувати бізнес у таких умовах було складно.

Центр ініціатив підприємців міста Торецька

Зусиллями місцевих активістів коаліції "На лінії зіткнення" вдалося донести до народних депутатів, що цю норму потрібно змінити, прийнявши відповідний закон. 

"Ми буквально нещодавно добилися того, щоб землю і майно можна було здавати в оренду на 5 років. Президент поки закон не підписав, але якщо підпише, це буде певним полегшенням для бізнесу", — зазначає Андрій Грудкін.

Інша проблема — у місті немає відділення податкової служби. Найближче знаходиться у Маріуполі. Зважаючи на складну логістику та стан доріг, туди дістатися складно.

"Щоб отримати чи продовжити ліцензію, наприклад, на продаж алкоголю чи тютюнових виробів, потрібно їхати в Маріуполь. Це 5-6 годин в дорозі. У нас є підприємці, у яких цей процес затягується вже більше, ніж на місяць. Перевірки встигають приїхати, а отримати ліцензію — складно. Зв'язатися з ними неможливо — тож є ризик приїхати у Маріуполь і поїхати ні з чим", — зазначає Віліна Саєнко.

Середній та великий бізнес не хоче інвестувати у нове виробництво в місті — надто великі ризики, відсутність захисту з боку держави та жодних преференцій.

Центр ініціатив підприємців міста Торецька

"Ми запропонували підприємцям з інших міст відкрити філії у Торецьку. Але вони вважають, що ми на лінії зіткнення і такі інвестиції повинні страхуватися. Тож без ефективного механізму страхування майна та бізнесу не готові йти на такі ризики", — зазначає Віліна Саєнко.

За її словами, бізнес не готовий до страхування у приватних компаніях та хоче державних гарантій. Крім того, є потреба у кредитуванні бізнесу. Популярна програма кредитування "5-7-9" у регіоні не працює.

Залежні від вугілля

За роки незалежності України видобуток вугілля зменшився у 5 разів а кількість працівників галузі — з майже 1 млн у 1990 році до близько 35 тис осіб у 2020. Специфіка регіону в тому, що міста створювалися навколо вугледобувних та вуглепереробних підприємств. Передбачалося, що більша частина населення буде зайнята у цих секторах.

Якщо Торецьк жив за рахунок шахт, то Щастя формувалося навколо вугільної електростанції. Авдіївка — навколо коксохімічного заводу, для якого вугілля — основна сировина. Усі ці підприємства-гіганти були прив'язані до видобутку місцевого вугілля. Свого часу Луганська ТЕС, яка стоїть на околиці міста, була найпотужнішою в СРСР та Європі.

Однак зараз галузь відходить у минуле, а нові великі підприємства не створюються. У Щасті, як і в Торецьку, формувалися лише обслуговуючі галузі економіки.

"Ситуація дуже печальна через те, що в людей немає грошей. Основний дохід людям дає електростанція, але на ній залишаються працювати близько 500 людей. Раніше там працювало близько 3,5 тис. Скорочення відбулися буквально в останні роки", — каже Олексій Ганзюк, підприємець та голова місцевої ради підприємців, яку створили цього року кілька місяців тому.

Галина Калініна працювала на Луганській ТЕС інженером, Марина Данилюк — техніком, але кілька років тому потрапили під хвилю звільнення у зв'язку з оптимізацією. План оптимізації презентували ще до війни. За цим планом на станції мав би залишитися лише оперативний персонал. Всіх інших працівників мали вивести зі структури.

прифронтове Щастя Луганської області

"Ми на цю станцію молилися. Вона у нас — містоутворююче підприємство. І прибиранням, і організацією заходів — усім займалося керівництво станції. Доки не прийшов ДТЕК. Вони віддали на баланс міста Будинок культури та інші об'єкти інфраструктури", — каже Марина Данилюк.

Галина вже на пенсії, Марині на час звільнення залишалося допрацювати півтора року, тож питання працевлаштування для них зараз не дуже актуальне. Але це питання в місті турбує багатьох. 

прифронтове Щастя Луганської області

За словами Олексія Ганзюка, через це велика частина людей виїхала з міста, інші поїхали на заробітки за кордон.

Олексій Ганзюк купив приміщення у Щасті ще до війни та облаштував там спортивний зал, кав'ярню, сауну.

"Я був в Одесі, Києві, там спортивні зали переповнені. У нас це єдиний спортзал у місті, але з місцевих сюди майже ніхто не ходить. Ходять ті, хто живе у великих містах, а приїжджає в Щастя на певний час до батьків чи у справах", — зазначає підприємець.

Малого бізнесу у місті майже немає. Лише торгівля продуктами харчування. "У нас основне місце концентрації підприємців — ринок. Заробити гроші в місті важко. Усі молоді й перспективні виїжджають звідси наче з села. Якщо забрати ще й станцію, то в нас все завалиться, тут все від неї залежить", — каже Олексій Ганзюк.

Війна на сході України ускладнила ситуацію. Дві третини державних шахт залишилися на окупованих територіях Донецької та Луганської областей. Зараз у власності держави знаходяться 33 шахти, 29 з яких є збитковими. 

У той же час до 2050 року Європа планує стати першим в світі вуглецево нейтральним континентом. Окремі країни вже оголосили дати повної відмови від використання вугілля в енергетиці: Франція (2022), Італія (2025), Греція (2028), Німеччина (2038), Чехія (2038).

Зважаючи на європейський курс, який підтримує і Україна, іншого шляху, крім диверсифікації економіки, для залежних від вугілля мономіст, немає. Залежність від одного містоутворювального підприємства повинна відійти у минуле.

Трансформація вугільного сектору та закриття шахт повинні плануватися заздалегідь, базуючись на стратегічному баченні розвитку вугільних регіонів. Адже чим раніше почнеться процес планування, тим меншими будуть негативні соціальні та економічні наслідки в майбутньому.

"Звісно, трансформація потрібна, альтернативи немає, але цей процес має бути максимально публічним — потрібно залучати місцевих експертів і громадськість. Ми повинні знати, яке майбутнє чекає на наші міста і разом з центральною владою формувати стратегію та реалізовувати її. Ми свідомі того, що держава не збудує тут нові заводи та фабрики та це й не ефективно, але потрібно створювати інклюзивні умови для інвесторів, і не лише для регіональних", — вважає координатор проекту "На лінії зіткнення".

Цього року ГО "Екодія" спільно з Представництвом Фонду ім. Фрідріха Еберта в Україні замовили соцдослідження, щоб зрозуміти, як місцеве населення 7 шахтарських міст Донецької області оцінює майбутній розвиток регіону у разі закриття шахт. 

Так, частина респондентів відповіла, що бачить сенс розвивати: промисловість — виробництво плитки (тротуарної, інтер'єрної), цегли (наприклад, з ґрунту териконів) фабрики посуду, швейні фабрики, обладнання для виробництва альтернативної енергії; агросектор, ремонт сільгосптехніки, виробництво деталей для техніки; харчову галузь (соки, кондитерські, хлібобулочні вироби).

Представники коаліції "На лінії зіткнення" разом із профільним міністерством дійшли однакових висновків. Регіону допоможе створення фонду страхування бізнесу від військових ризиків, інвестиційна агенція, доступні кредити, зокрема, розблокування програми "5,7,9", інклюзивна податкова система. 

"Мінреінтеграції також пропонує створити фонд венчурного фінансування, запровадити тут податок на виведений капітал, звільнити бізнес від сплати ввізного мита на обладнання та інші пропозиції. Важливо, що не треба спекулювати тезами про вільну економічну зону, що Донбас знову чогось вимагає. Навпаки, ми проти соціалки, якихось виплат та дотацій", — каже Андрій Грудкін.

Тож, закриття шахт — незворотній процес. І дуже важливо подумати про створення альтернативних робочих місць — інакше ми можемо зіткнутися з занепадом вугільних регіонів і масовою міграцією їхніх мешканців.

Фото: Дмитро Торець

Здійснення проєкту "На лінії зіткнення" стало можливими завдяки щирій підтримці американського народу, наданій через Агентство США з міжнародного розвитку (USAID). Матеріал є особистою думкою автора та не відображає офіційну позицію USAID.

2548

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Додати коментар

Такий e-mail вже зареєстровано. Скористуйтеся формою входу або введіть інший.

Ви вказали некоректні логін або пароль

Вибачте, для коментування необхідно увійти.
Завантажити ще

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: