fbpx
Сьогодні 27/11/2020 07:52
Небайдужа 16:47 10 Тра 2020

Домашнє насильство. Що робити, якщо не віриш у поліцію

Захиститися можна і зараз, на карантині. Як працює державна система реагування та навіщо Україні Стамбульська конвенція. Історія з найбільш складного регіону

Фото novayagazeta

Кожна шоста жінка в Україні пережила принаймні одну з форм насильства протягом останніх 12 місяців. Про це свідчать дані ООН. По всьому світу ситуація з карантином лише поглибила проблему.

За даними Національної гарячої лінії з питань запобігання торгівлі людьми, запобігання насильству та захисту прав дітей, роботу якої забезпечує ГО "Ла-Страда Україна", кількість звернень за період карантину збільшилася щонайменше вдвічі.

"З 12 квітня моменту запровадження карантинних заходів в Україні до 30 квітня ми маємо 3671 звернення по фактам домашнього насильства. Для порівняння, за січень ми зафіксували 1203 звернення, за лютий 1273. Якщо аналізувати рівно місяць карантину з 12 березня до 12 квітня то це 2051 випадки. Це не означає, що сама політика карантину спровокувала такий зріст більшість з тих, хто звернувся,  і в докарантинні часи потерпав від насильства. Але зараз воно стало часто жорстокішим, і від нього складно" збігти", адже люди замкнені в одному простор", сказала журналісту "Рубрики" Альона Кривуляк, директор департаменту Національних гарячих ліній і соціальної допомоги ГО "Ла Страда — України".

Проблема домашнього насильства, на жаль, актуальна в усіх регіонах України. Однак на Сході, у Донецькій та Луганській областях, стоїть чи не найгостріше. Уже сьомий рік там триває війна, у поліції не вистачає кадрів, економічна ситуація бажає кращого, і все це не може не відбиватися на становищі жінок. Саме тому для того, щоб зрозуміти механізми державного реагування на факти домашнього насильства та специфіку цього процесу, "Рубрика" звернулася до Фонду "Слов'янське серце", що працює саме в цьому регіоні, і поговорила з його експерткою Катериною Ханєвою. 

Домашнє насильство. Що робити, якщо не віриш у поліцію

Державна система реагування на випадки домашнього насильства недосконала 

Система реагування на факти домашнього насильства в Україні недосконала, незважаючи на те, що задля цього прийняли відповідні закони. Наприклад, вкрай важко добитись справедливого покарання для кривдника. Усі історії успіху, які ми маємо це вкрай важкий шлях.

У системі реагування є проблеми та перша з них поліція. У Донецькій та Луганській областях є критична нехватка кадрів, які б могли здійснювати реагування на місцях. До того ж, працівники поліції мають свої упередження щодо того, що таке факти домашнього насильства і це також впливає на якість реагування відповідно норм чинного законодавства. Поліцейські часто називають факти насильства сімейним конфліктом, не розбираючись в особливостях. Це впливає на якість реагування на звернення жінок про факти насильства. Навіть при особливо важких випадках насильства можна побачити просто запис поліцейських про те, що "стався конфлікт, за результатами якого жінку вбили". Конфлікт відрізняється від насильства, тому варто почати називати все своїми іменами, особливо у публічному просторі, і в роботі поліції та соціальних працівників. 

Навіть якщо поліція класифікує факт насильства у вигляді адміністративного правопорушення, то кривдник отримує штраф у вигляді всього 170 гривень. Значна кількість кривдників навіть не сплачують ці штрафи, а тому не є покараними. Кримінальне ж покарання це вкрай важкий та кропіткий процес. Для того, щоб була така відповідальність, треба довести умисність злочинних діянь, кривдник повинен притягатись не один раз до адміністративної відповідальності. В іншому випадку, суди часто вважають це малозначними справами та закривають їх, вважаючи такі правопорушення незначними. А йдеться ж про порушення прав людей, які, як вважає суд, навіть не тягнуть на 170 грн штрафу. 

Ті провадження, які дійшли до суду та мають позитивну динаміку, доведені до суду стараннями організацій, які опікуються захистом жінок, які потерпають від насильства. Супровід відбувається від півроку до року, це складна система. Більшість жінок потребують довготривалої реабілітації, це не швидкі історії. 

Стамбульська конвенція

Саме для того, щоб ситуація із реагуванням на факти домашнього насильства покращилася, Україні потрібна ратифікація Стамбульської конвенції механізму, який може докорінно змінити систему реагування, поставити її на якісний рівень. Метою конвенції є попередження насильства над жінками та домашнього насильства, захист постраждалих від нього та покарання кривдників. Це зобов'язання держави захистити всіх людей, що потерпають від насильства, та зробити дієвими механізми забезпечення якісного реагування та захисту населення. 

В Україні Стамбульську конвенцію ще досі не ратифіковано. Основна причина полягає в тому, що конвенція оперує поняттям гендеру, яке подобається не всім депутатам. Те саме поняття зустрічає шалений спротив з боку церков. Втім, страх слова "гендер" не має під собою обґрунтованих підстав; сама ж конвенція націлена суто на захист прав людей. 

Наразі триває збір підписів петиції про заклик ратифікації Стамбульської конвенції. До завершення збору підписів лишається менше двох тижнів, їх потрібно зібрати 25 000. 

Домашнє насильство. Що робити, якщо не віриш у поліцію

Що робити жінці у відчаї, коли поліція нічого не зробила

Треба розуміти, що людина, яка переживає насильство, не одразу біжить до поліції. За нашими спостереженнями або за результатами опитування, жінки вже звертаються у кризових ситуаціях, коли є загроза життю та безпеці. Тобто коли йдеться про виживання, а не про дотримання прав. Жінці, яка тривалий час переживає домашнє насильство, треба надати допомогу, адже якщо вона вже звертається, а їй допомогу не надають, то вона наражає себе на ще більшу небезпеку. Такі випадки можуть завершуватись летально. Кривдник відчуває свою безкарність, коли не отримує покарання.

Можна також звертатись до мобільних бригад, які фінансуються місцевим коштом, або міжнародними організаціями. Їх створено на базі центру надання соціальних послуг, тобто з використанням діючих соціальних працівників. 

Якщо жінка отримала тілесні ушкодження та проживає на лінії розмежування, то їй треба провести певні медичні обстеження для того, щоб подати до заяві до суду доказову базу. В умовах відсутності транспорту, тотальної бідності, у якій живуть жінки на лінії розмежування, це часто неможливо. 

На гарячій лінії можуть направити до мобільної бригади, яка розташована поруч, а там можуть до поліції направити або до соціальної служби. Проте жінка, яка потерпає від домашнього насильства, не може адекватно реагувати на цю переадресацію. Тому важливо проводити психологічну, адвокаційну та інформативну роботу з такими жінками. Потім вони стають агентками змін на місцях. 

Як звернення надходять до фонду "Слов'янське серце": 

  • самозвернення (жінки мають наші контакти та самі телефонують)
  • отримуємо внаслідок нашої активної діяльності на місцях у Донецькій та Луганській областях

Щойно кейс заходить до нас, ми робимо комплексний супровід: вивчаємо юридичну історію, оцінюємо психологічний стан та формуємо систему допомоги, підключаємо наших соціальних працівниць, щоб допомогти з переїздом в інше місце, з пошуком квартири, записом дитини до дитсадка. Ці заходи є взаємопов'язані, адже жінка не може вийти зі стану, коли над нею вчиняли насильство, якщо вона не є соціально захищеною, не захищена юридично. Історії насильства мають циклічний характер: вони повторюються, навіть якщо жінка переїздить в інше місто, а кривднику стає відомо, де вона перебуває. 

Домашнє насильство. Що робити, якщо не віриш у поліцію

"Краще не висовуйся, буде ще гірше"

Існують чинники, які можуть тримати жінку у відносинах, де над нею вчиняється насильство. Серед іншого це і негативний досвід отримання допомоги, який дав зрозуміти, що виходу немає. Є багато випадків у практиці, коли жінки не отримували якісної допомоги від поліції, що призводило до ще потужніших випадків домашнього насильства. Із такого досвіду можна зробити висновок, що краще не висовуватись, адже буде ще гірше. 

Це може бути фінансова залежність, або інші фактори, пов'язані з фінансами.  У нас є усталені гендерні стереотипи, коли вважається, що чоловік — голова сім'ї. Були кейси у нашій роботі, коли жінка за власні кошти купувала квартиру, проте записувала її на чоловіка, адже йому було неприємно відчувати, що не він голова сім'ї.

Також це психологічна залежність: кривдник не приходить на перше побачення та не вчиняє там насильство. Усе розвивається поступово. І це психологічна проблема, з якої так само треба реабілітувати жінку. 

Власна історія: як боротись за свої права

Моя власна історія боротьби з домашнім насильством тривала досить довгий час. Незважаючи на те, що я знаю всі законодавчі норми, знаю, як повинні надавати допомогу поліція при виїзді на випадки насильства, які терміни потрапляння до суду справи, мені це далось важко.  

Мені вкрай важко було домогтись адекватного адміністративного захисту, незважаючи на те, що поліція систематично приїздила, насильство систематично відбувалось. Я була впевнена, що мої звернення фіксують та відправляють до суду. Проте усі звернення були списані працівниками поліції. Коли факти насильства ставали інтенсивнішими, я зрозуміла, що результатів цього немає, я звернулась до поліції з вимогою проінформувати мене про те, що відбувається з попередніми зверненнями. І там мені сказали, що працівники поліції задокументували цей факт як те, що ми вирішили все на місці. Я була здивована і обурена, адже думала, що з цими заявами роблять процесуальні дії, бо я виписувала їх максимально детально, пропонувала надати записи телефонних розмов з погрозами на мою адресу тощо. Тобто у мене було досить доказової бази для покарання у 170 гривень. Проте кривдник відчував безкарність. Я почала писати скарги на бездіяльність працівників поліції. Ті 170 гривень штрафу таки врешті виписали.

З того досвіду я зрозуміла, що як мінімум, треба звертатись до профільних організацій, які допоможуть. Наприклад, у нас є меморандум з поліцією Донецької області, які є у цьому процесі нашими союзниками та сприяють протидії насильству. 

Домашнє насильство. Що робити, якщо не віриш у поліцію

Війна на Донбасі вносить свої особливості у боротьбу з насильством 

Жінки, які потерпають від домашнього насильства у Донецькій та Луганській областях, живуть на війні. Це, звісно, впливає на ситуацію. Іноді немає елементарного мобільного зв'язку, аби зателефонувати та викликати поліцію. Навіть якщо ми на локації та самі викликаємо поліцію, то вона може довго їхати, до півтори-двох годин. У цей час може статись будь-що. Зараз вони взагалі можуть не приїхати, адже майже весь особовий склад поліції, що є в областях, кинутий на боротьбу з ринками та людьми, які не носять маски. Та і взагалі у Донецькій та Луганській області сильна недокомплектація. 

Жінки на війні зазнають дискримінацію та обмежені у доступі до державних сервісів. Наприклад, на декілька районів може бути одна соціальна працівниця, і вона повинна пішки обходити більше 20 населених пунктів. Ніколи вона не дістанеться жінки, яка потерпає від домашнього насильства, та не допоможе їй. У Донецькій області є лише два шелтери: один в Маріуполі (він приймає лише жінок з пропискою), і один у Слов'янську, проте він маленький та не всім підходить. 

Друга проблема економічна, адже багато жінок перебувають на межі виживання, вони не мають доступу до безоплатної правової допомоги. 

Пандемія настільки оголила питання соціальної нерівності, відсутності соціального захисту, відсутності кадрів, які з 2014 року скорочують. Наразі держава не може забезпечити жінок, які потерпають від домашнього насильства, якісною допомогою. 

Домашнє насильство. Що робити, якщо не віриш у поліцію

Координатор проєкту по гендерно обумовленому насильству Amnesty International Юлія Донцова наголосила, що вже три роки організація проводить роботу з підтримки ратифікації Стамбульської конвенції та актуалізують цю тему в Україні. 

"Ми побачили, що всі люди, які цікавляться захистом прав людей, здебільшого активно цікавляться захистом прав жінок. Особливо це стало зрозуміло, коли ми відбирали тренерів з прав людини та побачили, що конкурсанти обирають теми домашнього насильства та прав жінок. Їм треба було провести тренінг щодо захисту прав людини, більшість обирала тему щодо жінок з-поміж інших тем. Для мене це показник того, що людям ця тематика стає цікавішою", — каже Юлія Донцова.

Amnesty International впроваджують програму створення активістського руху в Донецький та Луганській областях задля боротьби з домашнім насильством. Експерти, що проводять дослідження на цій території та з цієї теми, за гіпотезу взяли той факт, що війна так само впливає на ситуацію з домашнім насильством. 

"Ми вивчали законодавство, щоб розуміти, на що може розраховувати людина, яка підлягає домашньому насильству. Важливий фактор того, як відбувається насильство: іноді людина сама не розуміє, що над нею вчиняється насильство. Ми побачили, що зміни йдуть не згори, а на життя людей це дуже впливає. Ми змогли би підтримати таких жінок, які реалізують проекти в своїх громадах", підсумовує експертка. 

6214

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Додати коментар

Такий e-mail вже зареєстровано. Скористуйтеся формою входу або введіть інший.

Ви вказали некоректні логін або пароль

Sorry that something went wrong, repeat again!
Завантажити ще
Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: