Собака на годину: як на Кіровоградщині допомагають підготуватися до хатнього улюбленця

Усі батьки рано чи пізно стикаються з ситуацією: малеча спочатку захоплюється чужими котами і собаками, а потім, розуміючи, що вони можуть жити в будь-якій родині, в тому числі і у власній, починає просити батьків: купи, ну купи собачку! 

Говорити "ні" чи погоджуватися одразу — справа кожного, але зазвичай кінологи радять батькам домовитися з дитиною і взяти тайм-аут на обмірковування та тверезу оцінку ситуації, в результаті яких або ґрунтовно відмовити, або, у випадку згоди, погодити перші спільні кроки з появи домашнього вихованця. Адже собака — не іграшка, а жива істота. Вона вимагає турботи, уваги і досить багато часу для догляду та виховання. 

У місті Олександрія Кіровоградської області на поміч татам і мамам прийшли волонтери. Місцевий притулок для тварин "Котосім'я-котодрузі" пропонує батькам перед тим, як заводити на прохання своїх дітей хатнього улюбленця, спершу випробувати своїх нащадків, чи вистачить їм не тільки наснаги, а і сил та терпіння. 

У прихистку, де живуть врятовані з вулиць коти та собаки, дітей вчать доглядати за ними, вигулювати та розуміти тонкощі спілкування з пухнастими друзями.

"Вихованець на годину" — не розвага, а відповідальність

Ініціаторка акції "Вихованець на годину" Тетяна Тищенко наголошує: запрошення мешканців Олександрії погуляти з собаками з притулку не несе розважальної ідеї, а тим більше — комерційної. У першу чергу волонтери піклуються про своїх підопічних. А вони в захваті від уваги і спілкування. На безкоштовні прогулянки по парку з хвостатими компаньйонами приходять діти, молоді пари, дорослі люди. Особливо радіють можливості поспілкуватися з грайливими "хвостиками" діти, крім того, в притулку малечі розповідають про особливості собачого світосприйняття, вчать правильно поводитися з тваринами, долучають до догляду та годування улюбленців. Собаки, з якими пропонується приємний моціон, оброблені від паразитів, соціалізовані, комунікабельні і доброзичливі.

Втім, сама хазяйка будинку чотирилапих проти того, щоб його називали притулком. Тетяна Тищенко стверджує: колектив її вухатих підопічних — справжня родина, а вона та її друзі-помічники — тимчасові опікуни.

У будинку, який дістався Тетяні у спадок від бабусі, наразі живуть понад 60 котів та кілька собак. У кожного з них своя сумна історія — хтось потрапив під машину, перетворився на безхатька через недобросовісних господарів, зазнав нападу від сородичів або жорстокого поводження від людини.

Але, як вважає сама Тетяна, більша частина з них — результат безвідповідальної поведінки, на перший погляд, цілком добропорядних громадян.

"Ось Фріст, — показує вона на великого собаку з виразними очима, — я забрала його з вулиці, на ньому був нашийник, він виглядав наляканим та розгубленим, тож я вирішила, що він загубився. Привела його до себе, щоб нагодувати та спокійно шукати господарів. Господарі знайшлися… через півтора місяця. Виявилося, що Фріста вони випускали просто так, "погуляти з дівчатками". Їх не турбувало те, що собака на самовигулі може завдати комусь шкоди, покалічитися сам, а головне, що через кілька місяців після таких гулянок та "сватань" на вулицях Олександрії з'явиться ще пара-трійка нікому не потрібних бродячих цуценят".

Це рудий Жан, він прибіг з мотузкою на шиї, перетертій до крові.

А ця маленька чорненька собачка — Міллі, її знайшли в каналізаційному колекторі, вона була абсолютно не пристосована для життя на вулиці. "Певно, — каже Тетяна, — якась бабуся, яка нею опікувалася, померла, а нащадки виставили нікому вже не потрібну вихованку за двері".

"Чисто не там, де прибирають, а там, де не плодять"

Не секрет, що, незважаючи на всі гуманні і негуманні способи регуляції чисельності безпритульних собак, їхня кількість на вулицях не зменшується. Люди бояться собачих зграй, тому що прогнозувати поведінку бродячих собак практично неможливо.

Якщо глибше копнути у цю проблему, можна з упевненістю сказати: причиною існування бездомних тварин є ми самі — люди. Більшість бездомних собак та котів з'явилися тому, що їхні предки були викинуті своїми ж господарями на вулицю, або внаслідок самовигулу, що в маленьких містах і селах не рідкість.

Буває і так — батьки, які необдумано піддаються на сльози та прохання своїх дітей придбати чи навіть взяти з притулку собаку чи котика, виявляються абсолютно не готовими до того, що в кінцевому підсумку вони заводять тварину собі. З усіх дітей, яким беруть вихованця, буквально пару відсотків дійсно доглядають за ними самостійно: годують, прибирають, миють і вигулюють. Часто бідося, з якою ніхто не хоче возитися, йде по рукам, або знову ж таки — опиняється на вулиці.

Саме тому основною складовою своєї діяльності Тетяна Тищенко вважає пропагування стерилізації собак та котів. "Проблема притулків як явища, — каже Тетяна, — ніколи не буде вирішена, поки на наших вулицях безконтрольно розмножуються бездомні тварини. Можна побудувати сотні притулків, і вони завжди будуть повними. Питання потрібно вирішувати в корені — гуманною поголовною стерилізацією. Я навіть найкращим господарям раджу — не плодіть зайвих тварин, якщо ви не збираєтесь самі їх утримувати".

Сама Тетяна бере активну участь в стерилізації котів та собак Олександрії. Практично всіх тварин, що проходять через руки Котосім'ї доводиться оперувати за власний рахунок. Трохи допомагають пожертви з соціальних мереж та встановлені в зоомагазинах міста спеціальні скарбнички.

"У нас дуже економний бюджет, — ділиться Тетяна, — 1500 грн на тиждень — на прокорм понад півсотні котів, близько 20-ти кошенят, та 7 собак. Плюс витрати на стерилізацію, якщо до нас потрапляють нові тварини. За всіх кожен день боремося, бо грошей завжди не вистачає. І робимо все, щоб вони знайшли нову родину. Ми практикуємо розселення по всій Україні, пишіть нам, дзвоніть. Через нашу сторінку у Фейсбук одного з котів навіть забрали у Польщу, а недавно нову родину знайшов один з наших собак і саме завдяки акції "Вихованець на годину". Люди, які з ним гуляли, полюбили і прийняли до себе цю непросту, згорьовану собачу душу. Такі щасливі історії мене дуже надихають".

Якщо ви зважилися завести дитині собаку

Багато батьків не тільки не проти, але навіть самі хочуть скоріше завести собаку — щоб дитина звикла дбати про іншого та брати на себе відповідальність. При цьому в уяві зазвичай малюється ідилічна картина ніжної дружби дитини і цуценя. Щоб мрія не обернулася розчаруванням, необхідно все дуже ретельно продумати і врахувати: вік дитини, породу собаки, умови її утримання і багато іншого.

• Якщо вашій дитині ще немає п'яти років — про собаку думати рано. Маленькі діти сприймають цуценя, як живу іграшку. Вони не розуміють, що заподіюють йому біль, смикаючи за вуха або за хвіст, тягаючи за лапи. Захищаючись, тварина може проявити агресію і нанести дитині травму. Звести ризик до мінімуму можна, але на вас ляже подвійне навантаження: виховання малюка і дресирування собаки — а з цим не кожен впорається. Словом, якщо ви не кінолог — з заведенням собаки краще почекати, поки дитині не виповниться шість-сім років.
• Хоча більшість людей вважає за краще заводити цуценят, взяти дорослого собаку — теж непоганий варіант. Принаймі, його характер уже склався і хоч у цьому вас не будуть очікувати сюрпризи — поспостерігайте за собакою, поспілкуйтеся з власником.
• Навіть якщо ваша дитина марить якоюсь конкретною породою — вибір і рішення залишаються за вами. Оцініть свої можливості адекватно: краще зовсім не брати собаку, ніж взяти — і через півроку намучитися і віддати. Це буде величезна психологічна травма для дитини.
• Ви можете взяти собаку з притулку, подавши таким чином своїй дитині приклад доброти, милосердя і гуманного ставлення до тварини. Але будьте готові до того, що в цьому випадку можуть бути потрібні додаткові витрати на лікування — а також багато, дуже багато любові, ласки і терпіння. Зате нагородою вам стане абсолютна відданість і довіра.
• У будь-якому випадку майте на увазі: прохаючи вас завести собаку, дитина буде обіцяти робити для неї все-все-все! Не розраховуйте на це, та й взагалі — дивіться на речі тверезо. Років до десяти дитину просто небезпечно відпускати одну гуляти з собакою. Великого собаку вана не втримає, а маленький не зможе її захистити. Вихід є: гуляйте разом — ви, дитина і собака. Зайві сорок хвилин на день, проведені на свіжому повітрі, швидше за все, підуть всім на користь. Та й хіба може час, проведений з дитиною, бути зайвим?
• Також ви можете залучати дитину до інших робіт по догляду за собакою, справ вистачить: вичесати, вимити лапи після прогулянки, приготувати і покласти в миску їжу, стежити, щоб у собаки завжди була налита вода, ліжко було чистим, а іграшки — не розкидані по всьому будинку. Ви разом з дитиною можете навчати собаку нескладним командам, це цілком під силу навіть людині, яка не є дресирувальником. Так, це вимагає терпіння, витримки, відповідальності — але ж саме ці якості ви б і хотіли розвинути у своєї дитини.