До Дня памʼяті жертв Голокосту у Києві відкрили виставку про сторічну історію єврейства в Україні

У чому проблема?

27 січня увесь світ вшановує пам'ять жертв Голокосту — цілеспрямованого винищення нацистами деяких етнічних груп у Європі, серед них найбільш поширена — євреї. 

Лише в Україні під час Голокосту загинуло близько 1,6 мільйона єврейських чоловіків, жінок та дітей, яких нацисти розстріляли, замучили на примусових роботах чи заморили голодом. Найтрагічнішими у цій історії вважаються два дні — 29–30 вересня 1941 року — тоді фашисти розстріляли у Бабиному Яру близько 34 тисяч.

Загалом у Києві фашисти знищили майже 40% від усіх євреїв, у Рівному — майже 90%, а у Львові — понад 70%.

"Коли ми дізналися, що німці заходять на територію України, ми з мамою почали готуватися до евакуації. Нам не вдалося вмовити хворого дідуся та бабусю виїхати, тому ми поїхали без них. Після нашого повернення у 1944 році дізналися, їх застрелили в Бабиного Яру", — йдеться в уривку зі спогадів єврейки з Києва Майї Пивовар, що розміщені на одному зі стендів виставки.

Масштаби трагедії вражають, адже по закінченню Другої світової війни євреї не опинилися в безпеці, вони потрапили у жорстоку систему радянських репресій, які навіть сьогодні росія продовжує вчиняти на території України, в тому числі й стосовно євреїв. 

Яке рішення?

Відродження історичної пам'яті єврейського та українського народів дозволить переосмислити уроки історії, щоби вони більше ніколи не повторилися. 

"І ми точно вже ніколи не повернемось у той концентраційний табір під назвою «РФ»", — зауважує директор Українського центру вивчення історії Голокосту Анатолій Подольський.

Саме тому у Виставковому центрі "Жива пам'ять", що у Бабиному Яру в Києві, Міжнародний інститут єврейської історії Centropa відкрив виставку, яка розповідає про різні етапи історії єврейського народу в Україні. 

"Ця виставка — це спосіб зберегти пам'ять про людей, які долали неймовірні випробування. Це нагадування нам усім про цінність життя та відповідальність за свої дії", — сказав на відкритті 26 січня директор інституту єврейства Едвард Серотта.

Він також зауважив, що ідею виставки "Століття українських євреїв: фотографії та історії 1920-2024 років" йому подав директор Українського центру вивчення історії Голокосту Анатолій Подольський. А основою для неї стала перша в Україні виставка про життя єврейських громад, експонована ще у 2016 році за підтримки посольства Німеччини в Україні.

Але сьогоднішня особлива, каже Едвард, адже вона відбувається на 11 рік війни в Україні й переказує не лише минуле, але й теперішнє.

"Сама виставка умовно поділена на дві частини"

Перша — базується на понад 260 інтерв'ю та 3 000 архівних фотографіях, що документують життя єврейських громад України до та під час Голокосту, в тому числі розповідь ведеться і про Голодомори в Україні. 

"Мій батько працював в одній компанії, яка постачала зерно по Україні. Він завантажував зерно лопатою і намагався приносити додому все, що могло поміститися йому в чоботи. Ми варили це зерно. Ми страшно голодували. Не знаю як, але нам вдалося вижити", — йдеться в історії Сюзанни Сироти з Прилук, яка стала частиною виставки.

Водночас мова йде не лише про сумні епізоди історії єврейства в Україні, а й щасливі моменти повсякденного та культурного життя їх громад на території України. 

До таких, наприклад, належить історія Любові Ратманської (згадка про 1926 рік):

"Моя школа була чудовою, і тут я вперше усвідомила, що я єврейка. У нас були чудові вчителі, ми читали єврейських авторів. У нас також була дуже хороша газета на ідиш та російською, яку ми писали самі. Деякі відомі поети приходили до нас".  

Друга частина виставки охоплює сучасну історію єврейства, зокрема, на ній представлені фотографії зі Львова, Києва, Чернігова, Одеси, Івано-Франківська та Харкова. Серед авторів знімків Максим Левін — український документаліст й фотограф, якого росіяни вбили на Київщині у 2022 році. 

"З Максимом ми познайомилися у вересні 2016 року, коли він фотографував один із семінарів Centropa для вчителів в Києві", — згадує ініціатор виставки Едвард Серотта. 

За його словами, з того часу Максим постійно співпрацював з інститутом: відвідував школи, в яких відкривалися виставки, фотографував учнів і навіть писав Centropa, пропонуючи героїв, у яких слід взяти інтерв'ю. 

"Коли в лютому 2022 року розпочалося повномасштабне вторгнення, ми знали, що Макс не роздумуючи піде на фронт. Майже щодня він надсилав нам фотографії звідти. На жаль, 13 березня він і його друг Олексій Чернишов були схоплені, закатовані та вбиті росіянами", — згадує Серотта.

Сьогодні виставка містить чимало світлин, зроблених Максимом — "вони назавжди збережуть памʼять про його сміливість та талант". 

"Разом ці історії охоплюють ціле століття життя єврейських родин — людей, які були і є невід'ємною частиною багатокультурної України", — додає директорка Національного історико-меморіального заповідника "Бабин Яр" Роза Тапанова.

У контексті цього вона згадує ще одну історію представлену на виставці. Мова йде про родину єврейки Ельвіри Бортс з Маріуполя. Зараз їй майже 90. Під час Другої світової війни понад 30 членів її родини розстріляли фашисти, однак їй вдалося вижити, сховавшись в іншій родині. 

Коли почалося повномасштабне вторгнення, Ельвіра та дружина її покійного брата Люба опинилися у блокадному Маріуполі. Разом з ними була і донька Люби Інна Закалока. Всі вони чекали на сина Інни Марка, який служив на Азовсталі, а у 2022 році здався в полон, як і всі, хто тоді там перебував. 

"Врешті жінкам вдалося виїхати з блокадного Маріуполя до Києва. А в листопаді 2022 року з полону вийшов і сам Марк", — йдеться в історії, розміщеній на одному зі стендів.

Це лише кілька з сотень історій, про які можна дізнатися на виставці, яка триватиме до 28 лютого 2025 року у виставковому центрі "Жива пам'ять", (вул. Юрія Іллєнка, 46А, Київ). Години роботи: 10:00–17:00. Вхід вільний.

"Сьогодні вкрай важливо, щоб держава дбала про нашу історії, а вхід на такі виставки був безкоштовним та доступним для всіх", — додає заступник Міністра культури та стратегічних комунікацій України з питань спадщини Сергій Бєляєв.