Українські різдвяні традиції: що означає дідух і як зробити його своїми руками

Щедро прикрашена ялинка з сяючою восьмикутною зіркою на верхівці — незамінний атрибут Різдва Христового, головного релігійного свята року. Але так в Україні було не завжди. Народні традиції святкувань Різдва сягають корінням далеко в дохристиянську епоху, відтоді, як наші пращури почали святкувати Різдво світла божого. Це свято посідало найпочесніше місце з-поміж інших, з того часу, як люди почали розуміти циклічність руху Сонця і його значення для всього живого. 

Європейську звичку встановлювати ялинку на Різдво Христове привіз на наші землі Петро І, але ще навіть на початку ХХ ст. в українських селах на Різдво ставили не ялинку, а Дідуха – сніп-оберіг, зв'язаний з колосся, який символізував собою добрий врожай, сімейний добробут, мир і злагоду в родині, зв'язок між поколіннями роду і вічне відродження світла.

Дерево родини і світу

Саме слово, поняття "Дідух" означає "найстарший". В поважного Дідуха багато імен — дід, дідо, дідок, дідочок, коляда, колядник, колідник, сніп, сніп-рай, король.

Зі старослов'янської слово "дідух" перекладається як "дух предків" і символізує також Діда – родоначальника сім'ї. Також Дідух є пожертвою кращого снопа силам природи. 

Дідух цілком можна вважати і Світовим деревом, яке об'єднує та підтримує усі світи. «Ноги», завдяки яким він міцно стоїть, уособлюють коріння, світ мертвих. Верхня частина, що символізує серединний світ, світ людей, має у кожному пучку по сім штук колосків. Сімка — одне зи знакових чисел, це сім днів тижня, сім поколінь, сім кольорів веселки. Зернятка у колосках — верхній світ з божествами, птахами та солярними символами. 

Робили дідухи з необмолочених колосків зернових, з яких випікали хліб — овса, жита, пшениці, найчастіше з останнього обжинкового снопа на полі. Вірили, що жниця, яка в'язала останній сніп жита, мала скоро народити дитя, бо це зав'язування снопа символічно нагадувало зав'язування пуповини.

Прикрашали святкові "дерева" сухими квітами, калиною, барвистими стрічками і ставили на найпочесніше місце в хаті — на покуті. За повір'ями, разом з Дідухом в домівці перебували протягом святок духи дідів-предків — покровителів кожного дому.

"Дідух в хату – біда з хати"

Тільки но вставала перша різдвяна зірка, 6 січня до хати заносили святковий сніп – Дідуха. При цьому приказували: "Дідух – до хати, біда – з хати". На честь духів предків біля Дідуха обов'язково ставили новий горщик з колевом — кутею та узваром.

У Поліссі, готуючись до вечірньої трапези, господар урочисто вносив Дідуха до хати, дійство це супроводжувалося обрядовими діалогами і приказками:

— Помагай Біг!

— Дай Боже здоровля!

— Що несеш?

— Несу золото!

На Гуцульщині, коли вносили до хати прикрашений вівсяний сніп, запрошували на вечерю різні злі сили (бурю, град, вовків тощо), адже вірили, що це допоможе від них врятуватись у майбутньому.

У Східній Україні, входячи в хату, батько промовляв: "Святки йдуть!" "Святки прийшли!" — відказував батькові син. "Шануємо і просимо Дідуха і вас завітати до господи!", — відповідала мати.

Різдвяне дерево оселялося в хаті до Нового року, подекуди аж до Водохреща. Потім зерно обмолочували і додавали його до посівного. Солому ж спалювали, щоб душі померлих, які гостили в родині на свята, могли повернутися на небо.

Говорити про Дідуха винятково у минулому було би неправильно. Вже є багаторічною традицією винесення великого Дідуха у центр міста на Різдвяні свята у Львові. Так само солом'яні обереги встановлюють на площах у Києві, Вінниці, на Франківщині, Тернопільщині та в інших містах. 

Багато народних майстрів виготовляють дідухи для музейних експозицій та на продаж. Для людей, які цікавляться етнографією, знайти готовий дідух або замовити його по інтернету зараз не проблема. Але справжні поціновувачі  культурного надбання українського народу радять навчитися в'язанню короля снопів самому, і вони мають рацію. Звісно ж, власноруч виготовлений Дідух принесе вам і вашій родині безліч неповторних емоцій і задоволення, надасть можливість відчути подих історії і відтворити її у сьогоденні.

Як зробити дідуха

Здавна в Україні у різних місцевостях існували різноманітні технології виготовлення: дідухів заплітали косою, робили у формі снопа чи у формі дерева.

Основна перепона, з якою можуть зіткнутися жителі сучасного міста у підготовці до в'язання — складнощі з придбанням матеріалу для дідухів. Але колоски і солому можна пошукати на ринках, або ж запитати про них у сільських родичів. 

• Щонайменше вам знадобиться двадцять один колосок. 
• Перед роботою замочіть їх ненадовго в гарячій воді, щоб вони стали м'якими й еластичними. 
• Потім розберіть колосся за розміром. В одному пучку має бути сім штук (символ сім'ї, днів тижня і семи поколінь). 
• Кожну сімку треба перев'язати мотузкою, рівненько, обережно і міцно. 
• Потім зібрати пучки докупи «східцями», аби вийшла красива «голова». 
• Розділіть сноп на три «ноги» (якщо колосків багато, то на п'ять чи сім). Щоб Дід був стійкішим, можна закріпити в основі кілька міцних соломинок.

Найпоширеніший традиційний варіант — Дідух у вигляді року. До складу такого виробу входять чотири яруси, які символізують чотири пори. Кожен ярус має по три гілки —  місяці. Для кожної гілочки складають по чотири пучки, у кожний пучок входить по сім колосків (вони символізують тижні та дні). При складанні такого Діда для кожного ярусу можуть використовуватись різні види злаків. Кожна зернова культура уособлює певну пору року.

Предки вірили, що чим багатшим виглядає Дідух, тим урожайнішим буде рік, тому прикрашайте його пишно — засушеними і паперовими квітами, ягодами, стрічками, горішками. Деякі майстри додають до прикрас трави, переважно цілющі. Їх вплітають неспроста: звіробій приносить здоров'я, мак – гроші.

Український різдвяний павук — оберіг, гармонізатор, домашній лікар

Але якщо цього року вам не вдасться знайти сировину для виготовлення дідуха, не засмучуйтесь. У наш час ритуальний сніп часто замінює невеликий букет із колосків, різних сухих трав та квітів, безсмертників. До того ж, українські уявлення про створення світу відображаються ще і в такій автентичній різдвяній прикрасі, як "павук", що "плете" павутиння всесвіту і саме життя. А його зробити набагато простіше.

"Павучків" пращури вважали оберегом та символом світобудови. З приходом християнства "павук" отримав підтримку і з цього боку — за легендою, живий павук заснував, заплів вхід до печери, у якій ховалася Діва Марія із Дитятком від воїнів Ірода і таким чином врятував Святу Родину від загибелі.

Щороку перед Різдвом українські жінки і дівчата бралися за виготовлення домашніх прикрас – павуків, їжаків та голубів, вирізали витинанки, робили з соломи та трав ангелів, дзвіночки, зірочки та інші іграшки. Робота супроводжувалася посмішками, гарним настроєм і обрядовим піснями. 

Для "павука" нарізали різних розмірів соломинки, нанизували їх на нитки і формували з них різноманітні трикутники, квадратики і кубики. Солом'яного "павука" підвішували на кінській волосині до стелі, де він крутився і рухався від найменшого подуву повітря. "Павук" охороняв родину від негативної енергетики, вбираючи її у своє "павутиння", допомагав жінці завагітніти і виконував найзаповітніші бажання. Був "павук" і хатнім лікарем. Якщо хтось погано почувався, потрібно було постояти під ним і самопочуття хворого одразу поліпшувалося. 

Могли виготовляти "павуків" також зі тонких прутиків чи дроту. У місцях з'єднання "деталей" чіпляли паперові квіти, свічки, прикраси. У сучасних умовах найкраще для плетіння павуків підійдуть звичайні коктейльні трубочки або ж навіть розібраний старий віник. Ажурна та динамічна конструкція різдвяного "павука" і в інтер'єрах сьогодення буде виглядати привабливо і гармонійно.

Працівники київського музею Гончара відмічають, що і досі по селах під іконами можна зустріти маленьких "павучків", правда, мало хто навіть зі старшого покоління знає, для чого призначалися ці солом'яні прикраси, роблять і використовують їх, бо "так робили батьки".

Важко повірити, але українських "павуків" можна було зустріти і на радянських ялинках. Вони були "сплетені" з довгих скляних блискучих трубочок і мали значно менший розмір і поверховість, ніж автентичні. Але переплутати їх за формою неможливо ні з чим іншим. Хтозна, може один з дизайнерів на радянській фабриці ялинкових прикрас був свідомим українцем, і таким чином намагався підтримати дух предків та зберегти пам'ять свого народу.

Дідух є одним із традиційних символів українських першоджерел, він привносить у родину затишок, небуденний настрій і святковість. Віруючих може цікавити питання: а як ставиться до цього язичницького символу церква? Чи можливе поєднання різдвяної ялинки з дідухом? Адже зараз так хочеться спиратися на щось вічне, на якісь коріння і принципи, які є позначкою тієї самої стабільності, якої нам всім так не вистачає цього року. Протоієрей Олександр Дедюхін, настоятель Свято-Миколаївського храму м. Полтави відповідає: так, поєднати можна — якщо сприймати дідух не як духа, а як пам'ять про предків.

Тож робіть з колосків і соломи справдешні українські прикраси і дідухів, висівайте весною зерно, нехай і символічно. Дідух — це древня ознака не лише Різдвяних свят, а й зв'язку поколінь, яке має бути нерозривним. Нехай ця стара добра українська традиція відроджується.

Як повідомлялося, у Львові виготовили головний Дідух рекордною висотою.