Плуг на українському прапорі та інші несподіванки: правдива історія синьо-жовтого
У день прапора України розбираємося, коли таки зародився синьо-жовтий прапор, які його були “конкуренти” та як змінювалося його трактування із часом. Спойлер: усе не те, чим здається.
Фото: Рубрика
Країни, які змогли здобути власну незалежність, намагаються щораз у світі довести свою значущість та полишити штамп "колишня провінція країни X". У гонитві за віднайденням славетного минулого, народи (свідомо або ні) містифікують свою історію, хвалячись світу про своє походження й витоки ледь не з кам'яного віку. Українці не виняток: у роки незалежності деякі з наших вчених гордо били себе в груди на міжнародних конференціях, твердячи про свою давнішість від усіх європейських народів, тим самим викликаючи здивовані погляди іноземних колег.
А коли нація удревнює свою історію – невідворотно це стосується і її символів, як-то прапора. У день прапора України розбираємося, коли таки зародився синьо-жовтий прапор, які його були "конкуренти" та як змінювалося його трактування із часом. Спойлер: усе не те, чим здається.
Кому належала синьо-жовта барва?
Питання від журналістів історикам на кшталт "наскільки давні прапор і герб?" подібні до запитань дітей батькам "звідки беруться діти?": дослідники щораз довго задумуються та дуже плутано намагаються дати цілісну відповідь. Це все тому, що і самі історики вже безліч паперу списали, аби дати відповідь на це питання – але щораз істина невловима.
Сюрприз: від початку синьо-жовтий не був тотожний саме українському народу. Ця барва належала династії Романовичів, творців і очільників Галицько-Волинської держави. Їхнім гербом був золотий лев на синьому тлі.
Герб Галицько-Волинської держави, XIII ст.
Зрештою, рід Романовичів був перерваний у XIII ст., а їхня держава — зруйнована та поділена сусідами. Але золотистий лев на синьому полі залишився за територією, якою колись керували нащадки Данила Галицького.
У Польському королівстві за землями Галичини залишили герб із левом, а також закріпилися за ними й синьо-жовті кольори. Уже під час Грюнвальдської битви проти тевтонських лицарів 1410 року галичани високо підійняли хоругву — як символ свого краю.
Герб Руського воєводства, XV-XVIII ст.
Ось так ці барви від особистого вжитку правителя перейшли на землі, уже після згасання князівського роду.
Різноманіття кольорів
У середньовіччі та новому часі синьо-жовтий стає кольорами галицьких земель, однак на інших українських землях прапори були не лише цих барв.
На Наддніпрянщині козацькі корогви найчастіше поставали в червоних і малинових кольорах.
Хоругва Богдана Хмельницького з архангелом Михаїлом, сер. XVII ст.
Хоругва Запорізької Січі
Ці забарвлення з того часу міцно асоціюються саме з українським козацтвом. Так, Шевченко у вірші "До Основ'яненка" пише, що "не покриють Україну червоні жупани", маючи на увазі неможливість повернення козацьких часів.
Згодом, підкреслюючи свою спадковість від козаків, малиновий колір опинився й на прапорі сучасних Збройних Сил України.
Прапор ЗСУ
"Весна народів" і нарешті синьо-жовтий
У 1848 році європейські імперії затріщали від хвилі революційного піднесення своїх поневолених народів. Німці, чехи, італійці, угорці та інші нації ставали на барикади, боролися й співали свої гімни з надією віднайдення національної єдності та виборення прав. Тоді ж на вулицях міст європейці починають вивішувати свої національні стяги.
Українці не були осторонь цих подій та теж у весь голос намагалися заявити про свої національні права в Австрійській імперії. Головна Руська Рада, яка виступала на захист прав українців у горнилі революції, добре пам'ятала про славетні часи Галицько-Волинської держави. Вона повертається до використання золотого лева на синьому полі, а через деякий час на Львівській ратуші вивішують прапор цих кольорів.
Синьо-жовтий прапор над ратушею у Львові, 1848 р.
Із цього часу синьо-жовтий стає національним символом. У часи "весни народів" ці кольори фігурують на святах та офіційних зібраннях.
І навіть уже після згасання революцій українці все одно продовжували користуватися синьо-жовтим прапором.
Українські барви над Школою лісового господарства у Львові, 1880 р.
Таким чином, наш сучасний прапор є "ровесником" багатьох європейських стягів. Він постав саме тоді, коли українці почали поступово не лише усвідомлювати свою окремішність, а й боротися за своє майбуття.
Малиновий vs синьо-жовтий
Сьогодні на просторах соцмереж українці готові один одного подерти на шмаття в питанні Великого герба України. Подібні суперечки велися і щодо національного прапора на зламі ХІХ-XX ст.
Якщо підавстрійські українці наголошували на синьо-жовтому прапорі (як барви Галицько-Волинської держави), то українці на території Російської імперії стверджували, що національним кольором є малиновий, який домінував на козацьких хоругвах.
Плакат спортивно-молодіжного товариства "Січ", поч. XX ст.
Дехто намагався дійти компромісу й до синьо-жовтого полотна додавали ще й малинову смугу. Але таке поєднання нагадувало прапор Румунії, а тому від цього швидко відмовилися.
Остаточно синьо-жовтий затвердив своє "домінування" вже під час національно-визвольних змагань 1917-1921 рр. Крім того, цей прапор не лише остаточно утвердився як національний, а й став державним.
Від малинового повністю не відмовилися — його продовжували застосовувати в армії.
Прапор 3-ї Запорізької стрілецької дивізії, 1919 р.
Якщо не небо і пшениця, то… що?
Щойно українці прийняли синій та жовтий за національні кольори, одразу постало питання символіки цих барв, які по суті запозичили з герба Галицько-Волинської держави.
Так, один з авторів "Русалки Дністрової" і сучасник "весни народів" Яків Головацький писав, що першочергово синій колір означав небо південної України, "зображав мир і спокій", що також уособлювало душу русина (себто українця). Жовтий колір на той час був уособленням зірок, "ясне світло, до якого нам прагнути належить". Під цим малося на увазі прагнення українського народу до просвіти.
Через приблизно півстоліття трактування знову змінилося. У жовтому кольорі українці вже бачили вигорілий степ, а також інколи сонце.
Уже на початку Української революції узгодили таке трактування, про яке пише Дмитро Дорошенко: "Гордо маяли в повітрі жовто-блакитні прапори (колір — символ нашого блакитного неба і золотої пшениці на полях)". Ймовірно, що такий варіант затвердили під впливом соціалістичних ідей, які були популярні у тогочасному суспільстві. На той час навіть існував проєкт Михайла Грушевського, який пропонував на прапор помістити плуг.
Синій як колір неба й жовтий як колір пшеничного поля на сьогодні залишається, хоча та ж таки Конституція не уточнює його тлумачення.
Історія синьо-жовтого стяга — доволі типова серед подібних історій прапорів інших європейських народів і держав. Почавши з барв родового герба, синьо-жовтий прапор став знаменом спочатку нації, а згодом — держави.
Синьо-жовтий як прапор українського народу постав у 1848 році — це факт. Водночас нам немає потреби шукати в глибинах віків того, чого немає. Європейські нації вже пройшли етап, коли вони чесно відмовилися від своїх історичних містифікацій. І це теж може стати для нас тестом на національну зрілість.
