Дефіцит “технарів” в Україні впливає на її оборонні можливості: як знайти рішення?

Україна стикається із дефіцитом технічних спеціалістів. Зараз, в умовах воєнного стану,  це справжня пробоїна в економіці та оборонних можливостях країни: від відновлення власного виробництва військової техніки до відбудови енергетичної інфраструктури.

Підвищення конкурентоспроможності країни на світовому рівні, створення інновацій, забезпечення себе потрібними технологіями та експортування їх на міжнародний ринок — це лише деякі переваги для держави з роботи висококваліфікованих технічних фахівців. Постає питання: як заохочувати молодь у техспеціальності, аби ці переваги стали реальністю у найближчому майбутньому? "Рубрика" досліджує іноземний досвід.

У чому проблема?

Усупереч значному попиту та очевидній необхідності держави в енергетиках, інженерах, механіках та інших фахівцях, молодь не спішить іти на технічні спеціальності (окрім окремих галузей, здебільшого ІТ-напряму). 

За підсумками вступної компанії 2022-2023 року, найбільшу кількість заяв абітурієнти подавали на гуманітарні спеціальності (право, філологія, журналістика, менеджмент), комп'ютерні науки (програмування, кібербезпека тощо) та інженерію програмного забезпечення. 

Для порівняння: на спеціальність "Право" на денну форму навчання заяв подало 35 844 вступники; галузеве машинобудування — 4 433 заяви; атомна енергетика — 338; гідроенергетика, гідротехнічне будівництво, водна інженерія та водні технології — 438.

Оборонна промисловість одна з перших відчула на собі дефіцит "технарів". Першочергово через потребу у відновленні та створенні власного виробництва зброї у великих обсягах та обслуговуванні імпортної військової техніки від союзників.  

У своєму інтерв'ю "5 каналу" Марія Берлінська, засновниця ГО "Центр підтримки аеророзвідки", зазначає: "Є велика потреба у дронах… На жаль, український виробник на 90% залежний від комплектуючих з інших країн. Ми не розвинули свою галузь. І зараз відсутність технологій ми закриваємо людьми". Також Марія додає: "Дуже часто повторюю, що головна людина сьогодні — інженер. Тому що один інженер здатен зробити ударний комплекс, завдяки якому можна вражати цілі й зберегти життя десятків тисяч".

Раніше ми писали про нестачу кадрів у будівельній галузі, де фахівці стурбовані тим, що потенційні абітурієнти зараз за кордоном, "відтак можливо, у вишах не буде належної кількості студентів, а потім і відповідних будівельних кадрів". 

Через війну зростає  попит на спеціалістів з виробництва протезів, інженерів-біомедиків та будівельників,  фахівців у ракетобудуванні, хімічному та біологічному  захисті — аби наразі захищати Україну, а в майбутньому відбудовувати її. 

Потрібно готувати нове покоління "технарів", яке змогло б не просто справитись з усіма викликами, а робити державу ще потужнішою та інноваційнішою. 

Яке рішення?

Молодь не обирає технічні спеціальності з ряду причин: непрестижність, низька оплачуваність, відсутність профорієнтації та базового розуміння, що робити зі своїм майбутнім. Подекуди низький рівень викладання точних та природничих наук у школах також сприяє тому, що абітурієнти більш схильні вибирати гуманітарні науки як щось зрозуміле та просте. 

Країни-лідери упродовж своєї історії виробляли дієві стратегії залучення молоді до технічних спеціальностей, розуміючи, що саме "техніки" — рушії інновацій та економічної незалежності країни. Вони визначили, що проблема формується на багатьох рівнях і повинна вирішуватись комплексно.

Як це працює?

Гендерні стереотипи — це часто те, що зупиняє підлітків від омріяної професії. Відсутність рольових моделей, розподіл у суспільстві на типово "чоловічі" та "жіночі" професії, дискримінація — ці фактори не дають молоді повністю розкрити свої можливості. 

Ісландія уже декілька років підряд стабільно посідає перше місце у світовому рейтингу гендерної рівності. Країна розуміє, що отримує додаткові переваги, залучаючи до технологій всі прошарки суспільства.

Законом зафіксовані рівний статус і рівні права жінок та чоловіків. Гендерна рівність викладається та практикується у дитсадках, школах, спортивних та освітніх класах. А навчальні матеріали та підручники проходять ретельну експертизу та розроблені так, щоб не дискримінувати жодну стать. 

Дітей заохочують ставати тими, ким вони мріють бути. Дівчатка можуть бути інженерками та розробницями ракет, а хлопчики — кухарями або вихователями у дитячих садочках. Адже країна тільки виграє, коли кожен може реалізуватись на своєму місці та втілити весь свій потенціал, не проходячи додаткових перешкод у вигляді осуду збоку.

Українські освітяни уже довгий час звертають увагу на недієздатність теперішньої системи викладання математики та інших точних і природничих наук у школах, що призводить до нерозуміння школярами матеріалу, низьких результатів на тестуванні та, відповідно, низького бажання учнів пов'язувати свою професію з цим предметом. Школи не оснащені лабораторіями, тому не мають можливості приділяти достатньо уваги саме практичній частині, а навчальна програма перенавантажена. Не останню роль зіграли ковідні обмеження та повномасштабна війна, які перенесли освітній процес в онлайн, що погіршило рівень знань учнів.

Досвід країн-лідерів показує, що запровадження STEM-системи та докорінне переосмислення навчальних програм — це рішення для шкіл.

STEM (Science — природничі науки, Technology — технології, Engineering — інженерія, Mathematics математика) — це освітній підхід, створений для популяризації науки через доступність та практичність отриманих знань. Вчителі у цій системі не дають готове рішення, а допомагають учням вибудувати власне.

Такий підхід навчає учнів мислити критично та глибоко, краще розуміти, як влаштований світ навколо, розвиває м'які навички. Завдання інтегрують різні шкільні предмети, наочно показуючи, що все взаємопов'язано. 

Дослідження показують, що використання STEM у викладанні математики сприяє підвищенню критичного мислення та мотивації навчатись.

У період Азійської фінансової кризи Сингапур змістив свою увагу в освітній системі на інновації, творчість та дослідження. У 1997 році гаслом Міністерства освіти стало: "Thinking Schools, Learning Nation" ("Школи, що мислять, нація, що навчається").

Сингапур оновив освітні системи на всіх рівнях: від дитсадочка до вищої та професійної освіти. Уряд вклав кошти у модернізацію лабораторій та вдосконалення інфраструктури, навчання та професійний розвиток вчителів, купівлю сучасного обладнання. Також переосмислив навчальні плани, зробивши фокус на практиці, кращому засвоєнню матеріалу учнями та використання технологій.

Учні створюють власний код, досліджують віртуальні простори, візуалізують математичні формули (сингапурська розробка — model method for math) та вивчають наукові поняття через гру та застосування.

Як результат: сингапурські учні показують себе одними з найкращих у рейтингах PISA (Programme for International Student Assessment — тест, яким вимірюють навички читання та знання математики й природничих наук) і TIMSS (Trends in International Mathematics and Science Study), а сама країна — одна з найбільших технологічних гігантів.

Професійно-технічна освіта дає можливість отримати робітничу кваліфікацію та уже після випуску приймати рішення — іти далі здобувати вищу освіту чи працювати на підприємстві та заробляти отриманими знаннями та вміннями.

Важливий пріоритет для молоді — можливість знайти роботу паралельно або одразу ж після навчання. Дуальна "подвійна" система дає такий шанс.

Навчання відбувається на базі двох навчальних закладів — безпосередньо в ПТУ та на підприємстві. 80% часу студенти навчаються на виробництві, решта часу присвячена  теоретичним лекціям. Така освіта дає можливість отримати робітничу кваліфікацію та практичні навички, потрібні ринку.

Німеччина інтегрувала дуальну систему ще у 1970-тих роках. Механізм став настільки дієвим, що зараз дуальну систему називають однією із трьох причин низького рівня безробіття серед німецької молоді. 

Система має переваги як для студентів, так і для роботодавців. Перші здобувають практику від майстрів та менторів, використовують отримані знання та, за умови якісного виконання обов'язків, отримують робоче місце зразу ж після завершення навчання. Роботодавці ж отримують вже навченого робітника, який розуміє всі процеси. 

Однак система має також і свої недоліки. Перш за все, економічна частина. Підприємство витрачає немалі кошти на навчання студентів. Однак не завжди після завершення стажування студенти обирають залишатись на робочому місці. По-друге, часто студенти отримують неповне навчання через вузьку спеціалізацію компанії. 

Заклади освіти оновлюють механізм дуальної освіти, беручи до уваги ці фактори та пропонують нові рішення. Наприклад, співпраця головної компанії з компаніями-партнерами — студент укладає контракт з однією компанію, а та залучає партнерів для додаткової профілізації. Контрактна освіта — студент укладає контракт з компанією на навчання без подальшого трудового договору тощо. 

Дуальна освіта видозмінюється, однак сама система стажування — це рішення, необхідне для якісного професійного навчання.

У Державному агентстві з питань розвитку освіти Латвійської Республіки є окремий відділ, який відповідає за організацію конкурсів майстерності у межах розвитку професійно-технічної освіти. Одним із таких є SkillsLatvia — національний конкурс для студентів профтехнічних закладів у 16 категоріях. 

Проєкт зосереджений на підтримці студентів у їх кар'єрному розвитку. Учасники показують свої вміння, а гості заходу можуть спробувати себе у представлених навичках, дослідити новинки у профтех освіті та пройти профорієнтацію. Що цікаво, конкурс не обмежується Латвією: після перемоги команда їде представляти країну на світовому рівні — WorldSkills Competition.

Спонсорами конкурсу стають латвійські технікуми, масштабні торгові компанії, наприклад, Caparol чи IKEA, підприємства-виробники технологій та державні установи. Це приклад об'єднання держави, бізнесу та закладів освіти для спільного внеску у розвиток професійної освіти. 

Сам захід був створений у 1946 році в Іспанії, яка після Другої світової війни відчувала брак кваліфікованих робітників. Метою конкурсу було розбудити у молоді дух змагання та бажання ставати кращими у своїй галузі. Глядачі ж отримали можливість обговорити результати та дізнатись про різноманітність професій та тонкощі роботи. 

Найголовніше — такі конкурси підвищують престиж професій, сприяють модернізації ПТУ завдяки інтеграції міжнародного досвіду та стандартів, допомагають студентам на практиці засвоїти отримані знання та зміцнити зв'язки з роботодавцями.

Масовий продукт впливає на вибір і поведінку людей. Зокрема фільми Голлівуду залишали відбиток не на одному поколінні. Кіно часто використовували як інструмент для пропаганди та просування певних ідей. 

Однак не завжди це погано. Позитивна пропаганда може вмотивувати та надихнути на звершення або ж допомогти підняти рейтинги важливих професій. Наприклад, американський фільм "Найкращий стрілець" (англ. Top Gun), який вийшов у 1986 році та розповідав про пілотів училища військово-морських сил США (United States Navy), значно підвищив обізнаність глядачів  та підняв кількість охочих вступити у флот на 8%. 

Схожа ситуація з телесеріалом "Секретні матеріали" (англ. The X-Files), який висвітлює роботу агентів ФБР над паранормальними та загадковими ситуаціями. Головна героїня Дейна Скаллі, яка є однією з найвідоміших жіночих персонажів-науковиць, пояснює всі явища з точки зору науки. За результатами опитувань Інституту Джини Девіс з гендерних питань у медіа, понад 60% жінок кажуть, що саме Дейна Скаллі "підвищила їхню віру у важливість STEM". 

А от після перегляду серіалу "Доктор Хаус" у соціальних мережах Reddit та Quora користувачі активно обговорювали, як серіал вплинув на їхнє бажання стати лікарями. 

Вдало прописані чарівні та цікаві персонажі стають рольовими моделями, викликають інтерес до сфери, для якої вони створені, та надихають глядачів спробувати свої сили у реальному житті. Якісна кінопропаганда — хороший механізм підняття престижу професії та людей, які у ній працюють.

Українські студенти, які вступають у заклади вищої освіти, бо хочуть займатись наукою та досліджувати свою спеціальність глибше, часто скаржаться на відсутність якісної практичної частини навчання. Проблема не тільки в застарілому обладнанні, а й у застарілих методиках.

Надія, студентка-біомедикиня, навчається в одному з найкращих університетів Польщі. Дівчина ділиться: "Мінус української освіти — відсутність практики на достатньо цікавому глибокому рівні та певного наукового бачення".

У польських університетах студенти можуть податись на грант (фінансування від університету) для власного наукового дослідження, яке вони проводять спільно з науковим керівником. Дослідження може не бути проривним, але такий досвід розвиває наукове розуміння студентів та заохочує до подальшої роботи. Вони вчаться аналізувати, прописувати дослідження, звітувати про нього, робити публікації або конференції. 

"Моя спеціальність у Польщі доволі експериментальна. Вся магістерська програма побудована на дослідницькій діяльності, вивченні того, як застосувати та поєднувати нові методи в науці. Кожен викладач займається дуже вузькою галуззю: одна конкретна молекула, її використання в одній конкретній хворобі", — каже Надія. 

У Польщі поширені наукові гуртки за інтересами: учасники зустрічаються, планують дослідження, діляться одне з одним статтями, які прочитали. Також широко розвинута культура конференцій. Студентка говорить: "Навіть уже дорослі люди беруть відпустку, аби приїхати, повчитись та познайомитись з людьми. Є багато аспірантів та молодих людей, які їздять 3-5 разів у рік на літні школи, тому що вважається, що більшість класних нових знань ти отримуєш не в університеті, а отак, на виїзді. З таких шкіл я завжди привозила не тільки знання, а й пачку контактів, і далі ми починали співпрацювати поза школою".

Модернізація вищої освіти важлива, адже саме тут студенти починають творити науку та робити свої перші кроки до втілення унікальних розробок. 

Як це спрацює в Україні?

Сингапур ухвалював свої вирішальні рішення у стані економічної кризи, а перший конкурс для студентів профтех освіти був створений у період розбудови після Другої світової війни. Досвіди різних держав показують, що кризові ситуації потребують рішучих дій.

Очевидно, Україна потребуватиме не просто втілення практик інших країн, а переосмислення та пошуку власної стратегії. Однак, базуючись на знаннях про найкращі реформи та успішні кейси, ми можемо вже зараз створювати рішення та практикувати їх.