Що треба знати про дефібрилятори у метро: як надати першу домедичну допомогу

22 березня в київському метро станції "Палац спорту" від серцевого нападу врятували людину. 56-річного чоловіка вдалося витягнути з того світу завдяки грамотним діям працівника Управління поліції в метрополітені Олександра Рашевського та за допомогою дефібрилятора, який було встановлено на платформі.

Реанімаційні пристрої з'явилися у метро нещодавно, ініціаторами їх встановлення у столичній підземці виступили учасники проекту РеаніМетро, який став переможцем Громадського бюджету 2019 року. Проект зібрав близько 8 тисяч голосів киян та отримав понад 3,6 мільйони гривень на реалізацію. Основною метою проекту стало встановлення "машинок для рятування людського життя" на платформах 19 станцій метро. Але все не так просто.

Що пішло не так?

Шлях проекту до своєї мети був і залишається тернистим. За словами Марії Назарової, засновниці проекту РеаніМетро, з самого початку керівництво метро наполягало на недоцільності цієї ініціативи. Це здається дивним, адже метро є не тільки місцем найбільшого скупчення людей, а і об'єктом підвищеного рівня небезпеки, де часто можуть статися травми. Також у підземці надання невідкладної медичної допомоги ускладнюється відстанню, часом та іншими обмеженнями.

Наступні перепони почалися з затягування тендеру зі встановлення дефібриляторів на 2020 рік, виділені на дефібрилятори кошти не були витрачені і повернулися назад у бюджет. 

Врешті-решт дефібрилятори у київському метро з'явилися завдяки двом програмами, до яких метрополітен не мав жодного відношення. 52 комплекти закупив Київський міський центр громадського здоров'я, але в метро їх вирішили розмістити у касах у вестибюлях станцій. На початку року, під тиском громадськості, на 19 станціях, передбачених проектом РеаніМетро, реанімаційні пристрої вдалося перенести на платформи – туди, де в них є найбільша потреба. 

У березні цього року, за повідомленням РеаніМетро, на засіданні транспортної комісії Київради відбулася чергова спроба саботувати ініціативу – було запропоновано правку, яка застопорила виконання другого головного пункт-проекту, а саме навчання працівників метро надавати домедичну допомогу, якщо пасажир цього потребує. Після внесення правки в проект рішення 836, юридичні колізії в термінології унеможливлюють оголошення тендеру на проведення тренінгів. 

Загалом проект РеаніМетро передбачав закупівлю дефібриляторів, закупівлю аптечок, проведення занять з домедичної допомоги для працівників станцій та інформаційну кампанію. По факту, станом на лютий 2021 року, самим метрополітеном з усього переліченого було лише закуплено аптечки. Аптечки за негласною традицією теж розмістили на станціях біля кас, наразі вони недоступні пасажирам, та й працівники ними не користуються, бо… не вміють. Або, що найбільш імовірно, – не хочуть і бояться.

Чому метрополітен гальмує процес?

Зрозуміло, що керівництво метрополітену всіма силами намагається уникнути зайвого клопоту. Рядові працівники теж не в захваті від додаткової відповідальності. Навіщо навчати і навчатися домедичній допомозі, якщо, наприклад, поліцейські володіють нею в рамках службових обов'язків? Але проблема в тому, що зазвичай представники правоохоронних органів знаходяться теж нагорі, і якщо щось трапляється з людиною на платформі, то пасажири біжать не до них, а до працівників метро, тих самих "червоних шапочок", які слідкують за ескалаторами на кожній станції.

Наразі їхня допомога обмежується тільки викликом швидкої для постраждалого.

"Керівництво метро, – обурюється Марія Назарова, – наполягає на тому, що надання домедичної допомоги не входить до посадових інструкцій працівників підземки. Але чомусь це стосується тільки київського метрополітену. В обов'язках працівників метро Харкова і Дніпра такі пункти є. І саме це є нормальним, адже робота в службі руху метрополітену належить до переліку робіт із підвищеною небезпекою. Закон України "Про охорону праці" говорить, що працівники, зайняті на роботах із підвищеною небезпекою, повинні володіти навичками надання першої допомоги потерпілим від нещасних випадків. Це ні в якому разі не суперечить і здоровому глузду: медикам складно потрапити під землю, це займає багато часу. Тільки карета швидкої допомоги їде до місця події мінімум 10 хвилин, додайте до цього час, який потрібен для спуску на ескалаторі, особливо на найглибших станціях, і буде зрозуміло, чому медики часто не встигають врятувати людину".

З вересня 2018 року по лютий 2019 в метро померли 15 людей від причин, не пов'язаних із падінням на колії, і це тільки ті випадки, які потрапили у ЗМІ. До червня 2019-го столичне метро взагалі не вело офіційної статистики смертей у підземці, крім падінь на колії. 

За офіційними даними Держкомстату, щорічно з усіх смертей в Україні майже 70 їх відсотків сталися через серцево-судинні захворювання. Закордонна статистика свідчить, близько 92% постраждалих помирають ще до приїзду в лікарню. Єдина можливість зменшити цей шокуючий показник – вчитися надавати першу домедичну допомогу. У ситуаціях, коли в людини зупиняється серце, рахунок йде на хвилини. Автоматичний дефібрилятор, який в ідеалі має бути в усіх громадських місцях, та вміння ним користуватися, здатні врятувати життя тим, хто без цих двох необхідних складових практично не має шансів дочекатися прибуття професійних медпрацівників.

Марія Назарова займається домедичною допомогою більше семи років. У доковідні часи багато подорожувала; каже, за кордоном коробка з автоматичним дефібрилятором на стіні будь-якого громадського закладу – абсолютно звичайне явище. Вони є всюди – в аеропортах, на стадіонах, в освітніх закладах, торгових центрах, кінотеатрах. Хоча не завжди на Заході все проходило легко: до прикладу, у сусідній Польщі ще зовсім недавно точилися суперечки щодо встановлення дефібриляторів в метро, але зараз вони є на кожній станції. Взірцем у цьому питанні може бути Торонто: там дефібрилятори розташовані за спеціально розробленою математичною моделлю, яка полягає в тому, щоб між постраждалим і АЗД – приладом, який рятує життя, було максимум дві хвилини швидкого ходу. До цього треба прямувати і нам. 

Спеціальних навичок для того, щоб у критичній момент застосувати автоматичний дефібрилятор не потрібно. Кроки до його використання прості: треба відкрити скриньку, де він зберігається, і натиснути кнопку вмикання. Далі прилад сам буде керувати діями рятівника, повідомляючи про те, що саме останній повинен робити.

Дефібрилятори, які розташовані у київському метро, "розмовляють" українською мовою.

Втім, про роботу дефібрилятора побутує чимало міфів. Ось найпоширеніші з них:

• Міф 1: ДЕФІБРИЛЯТОРОМ МОЖНА ВБИТИ

Ні. Дефібрилятор самостійно розпізнає ритм, у якому скорочується серце пацієнта, і самостійно приймає рішення щодо проведення розряду. Від рятівника абсолютно нічого не залежить, його задача – просто виконувати голосові команди дефібрилятора.

• Міф 2: ДЕФІБРИЛЯТОР МОЖЕ ПОМИЛИТИСЯ

Усі автоматичні зовнішні дефібрилятори мають систему самоконтролю. Вони проводять тести всіх систем щодня. Якщо ж дефібрилятор сам у собі знаходить помилку, на його передній панелі загоряється червона лампа, або ж значок сервісу (ключик), та дефібрилятор починає видавати звуковий сигнал що-три хвилини.

• Міф 3: Я НЕ ВМІЮ НИМ КОРИСТУВАТИСЯ, Я ЗРОБЛЮ ЛИШЕ ГІРШЕ

І не треба вміти досконально! АЗД спеціально створений для людей без медичної освіти. Для медиків є інші дефібрилятори – мануальні. Ваше завдання – принести дефібрилятор до пацієнта і виконувати голосові команди. АЗД дуже прості у використанні. Вони мають одну або максимум дві кнопки в залежності від моделі. Перша кнопка "Увімкнути", друга кнопка –"Розряд". АЗД сам підкаже Вам, куди і як накласти електроди, підкаже, як їх підключити, сам проаналізує серцевий ритм, сам визначить, чи потрібна дефібриляція, сам скаже вам відійти від пацієнта, сам скаже, натиснути чи не натиснути кнопку "Розряд", сам підкаже, коли та в якому ритмі робити реанімаційні дії, а якщо ви помилитесь чи зробите щось не так, – буде повторювати, що саме ви не так зробили, поки помилка не буде виправлена.

• Міф 4: ЯКЩО БУДЕ НЕОБХІДНО, ПРИЇДЕ ШВИДКА ДОПОМОГА І ПРОВЕДЕ ДЕФІБРИЛЯЦІЮ

Так, швидка приїде, але коли? Ефективна саме рання дефібриляція. Рання – це на першій, максимум другій хвилині після раптової зупинки кровообігу. Якщо розряд проводився на 1-2 хвилині, відсоток успішних реанімацій складав 98%, якщо ж на 10 – то менше 50%, за умови що проводилася серцево-легенева реанімація.

• Міф  5: СЕРЦЕВО-ЛЕГЕНЕВА РЕАНІМАЦІЯ ЕФЕКТИВНА І БЕЗ ДЕФІБРИЛЯТОРА

Насправді серцево-легеневою реанімацією – натисканням на грудну клітину і штучним диханням – лише продовжується час клінічної смерті, тобто таким чином лише підтримуються живими клітини мозку. На жаль, майже неможливо лише серцево-легеневою реанімацією перевести фібриляцію (стан, несумісний з життям, при якому серцеві шлуночки скорочуються з частотою 300-700 ударів за хвилину незалежно один від одного, відповідно, серце не встигає розслабитися, щоб наповнитися кров'ю, тому цей стан супроводжується відсутністю викиду крові з серця) у нормальний синусовий ритм. Тому шанси на успішну серцево-легеневу реанімацію без дефібрилятора дорівнюють нулю.

Якщо ви бачите у метро, що людина знепритомніла і ви не відчуваєте дихання (зверніть увагу на грудну клітину, прикладіть вухо або щоку до носа), ви можете розпочати реанімацію, дефібрилятор – абсолютно безпечний пристрій. 

Багато свідомих бізнесів долучилися і придбали АЗД для себе. Причому у багатьох із них ніколи серед клієнтів чи працівників випадків раптової зупинки серця не було, власники просто вирішили зробити світ навколо безпечнішим. У відповідальних керівників і підлеглі не мають обґрунтованих побоювань. Відома історія, як чоловіка, якому стало зле в одному з відділень магазину Rozetka, врятував працівник за допомогою встановленого за ініціативою керівництва у приміщенні магазину дефібрилятора.

Домедична допомога – це не лише вміння користуватися АЗД. Це і надання допомоги при утопленні, при травмах (переломах кісток, вивихах, ударах м'яких тканин); зупинка критичних кровотеч (накладення пов'язки, що давить і джгута); допомога при опіках і обмороженнях, судомах і отруєннях. Навчитися цьому може кожен. Базовий курс BLS (Basic Life Support – елементарне підтримання життя) займає всього 8 годин. Тобто всього за один робочій день можна отримати корисні і необхідні у будь-якому куточку сучасного світу знання. Низкою міжнародних досліджень було доведено – виконання рекомендацій даного протоколу підвищує виживання до 75%.

Марія Назарова вважає, якщо 10 відсотків населення вміє надавати домедичну допомогу, можна говорити, що ми живемо у безпечній країні. На практиці це означає, що в будь-якому людному місці, наприклад, у заповненому автобусі, обов'язково знайдеться людина, яка володіє цими знаннями, а отже постраждала людина зможе отримати шанс на життя.

Кожен свідомий українець може знайти у своєму місті курси з надання першої допомоги і отримати всі практичні навички. 

До прикладу, поліцейський Олександр Рашевський, який врятував киянина у метро, навчався в Центрі спеціальної підготовки, який надає послуги проведення тренінгів з першої медичної і невідкладної долікарської допомоги для медиків, правоохоронців, осіб без медичної освіти і всіх бажаючих. 

Для проходження навчання безкоштовно можна звернутися до відділення Червоного хреста або розшукати курси від волонтерів. Скажімо, у Києві цим займається волонтерсько-рятувальна організація МотоХелп, яка також навчає навичкам рятування під час ДТП. Для самостійних опанування азів домедичної допомоги є відео, записані Міністерством культури та інформаційної політики.

Що ще можна зробити? Запобігання смертності від раптової зупинки кровообігу має величезну соціальну складову. Запропонуйте керівнику на вашій роботі організувати курси для працівників, придбати автоматичний дефібрилятор; цікавтеся, чи володіють навичками домедичної допомоги працівники школи чи спортивної секції, які відвідує ваша дитина, говоріть про це з друзями та знайомими. Від особистих дій кожної людини та рівня загальної поінформованості залежать людські життя.

Дефібрилятори у київському метро знаходяться у касових залах станцій метро, а також на платформах станцій "Лісова", "Дарниця", "Арсенальна", "Хрещатик", "Театральна", "Вокзальна", "Політехнічний інститут", "Шулявська", "Святошин", "Академмістечко", "Почайна", "Контрактова площа", "Майдан Незалежності", "Площа Льва Толстого", "Олімпійська", "Лук'янівська", "Золоті ворота", "Палац спорту" та "Осокорки".

Два роки тому, на початку кампанії, організаторів проекту РеаніМетро звинувачували, що апаратами будуть боятися користуватися або їх вкрадуть. Зараз апарати на платформах розташовані у відкритому доступі, скористатися ними за необхідності може будь хто, але вкрасти їх вдасться навряд чи – скриньки обладнані світловою та звуковою сигналізацією. У київському метрополітені зазначають, що березневий випадок з порятунком людини за допомогою цього пристрою не перший – у 2020 році дефібрилятори використовували 10 разів, у 2021 році – шість.

Врятовані життя – беззаперечний доказ того, що дефібрилятори на платформах метро є необхідними для людей! А вміння працівників ними користуватися не повинно бути причиною дискусії. Домедична допомога – це не про те, щоб працювати замість медиків. Це про розширення межі своїх знань і навичок. Це корисно для кожної людини. І якщо у метро за день відбувається по 5-6 критичних випадків, то його працівники дійсно мають вміти надавати своєчасну допомогу.