На початок жовтня 2014 року основну роль у обороні Донецького аеропорту відігравали десантники. 4 жовтня на прикриття нового терміналу, де вже знаходився зведений підрозділ 93-ї мехбригади, увійшли бійці 95-ї аеромобільної бригади, а 79-та зайняла старий термінал. На обох позиціях на той час знаходились також добровольці "Правого сектору".
Але, як згадують буквально усі, людей було небагато. "Аеропорт, самі розумієте, сучасна конструкція, і там стін як таких не було, а лише колони й між ними монолітні перекриття. Замість стін – гіпсокартон. Тобто проходів багато, а в нас не вистачало людей, щоб усе контролювати. З 79-ки реально на той момент у новому терміналі було 10 чоловік, 95-ка підтягнулась – було 20 чоловік і п'ятеро з "Правого сектору". Тож нас було 35 людей, а територія десь 300 метрів завдовжки, 150 завширшки плюс декілька поверхів. Дах, підвал, комунікація – все це потрібно було утримувати". [Боець 79-ї аеромобільної бригади с псевдо "Скорпіон"]
Але ситуація була дуже важка – бойовики все більше почали використовувати танки, які виїжджали прямо на злітну смугу, що приводило к великим втратам – як це було, наприклад 28 вересня (детальніше: Донецький аеропорт: трагічний бій 28 вересня і перші загиблі "кіборги"). Танки, як правило, підтримували вогнем мобільну зенітну установку. Під таким прикриттям бойовики намагалися "ривком" вдертися до терміналів.
Єдиним дієвим варіантом в такому випадку наше командування бачило у взятті під контроль об'єктів на околицях ДАП – Іверського монастиря та панівних висот північніше злітної смуги.
4 жовтня було вирішено провести рейд проти ворожих позицій на території Іверського монастиря (мав умовну назву "Собор"). Були кинуті приблизно 40 бійців 4-ї роти 95-ї окремої аеромобільної бригади при прикритті трьох Т-64 93-ї окремої мехбригади, які вів легендарний в ДАП танкіст майор Євген Межевикін (псевдо "Адам").
Як згадував офіцер-десантник Валерій Логінов (псведо "Аскольд"), який командував у тому виході: "Довелось розвертати роту на штурм цієї церкви, маючи противників з усіх боків – зліва, справа і з тилу. З трьох танків, які мені виділили, один повинен був відганяти російський танк, якщо той з'явиться, а два інших – пробивати бетонний паркан".
Однак все склалось доволі погано – спочатку зламався передовий БТР-80 ("полетіла трансмісія"), а потім при розвертанні танку, один з них чіпляє інший БТР. В цих умовах командир зведеної групи приймає рішення – повернутися, без штурму цілі. Фактично це було невиконання наказу, однак це рішення спасло життя багатьом бійцям – потім розвідка донесла, що на той момент бойовики стягнули до монастиря велику кількість протитанкових засобів – СПГ, ПТРК, РПГ – і тому штурм посеред "білого дня", а це було опівдні – був самогубством.
Це підтвердили події наступного дня – 5 жовтня, коли ту ж групу у супроводі танків відправили взяти під контроль висотки північніше злітної смуги. І знову позначилася відсутність розвідки. Як згадує все той же "Аскольд": "Повів цю групу командир батальйону "Правого сектору". Він стверджував, що "там усе облазив на власному пузі", що все розміновано і сепарів нема. Однак вийшло, що хлопці заїхали прямісінько в пастку і операція закінчилась втратами".
Перший БТР, який йшов як передовий дозор, попадає у засідку: "Це було ідеальне місце для засідки. Безпосередньо з боку "зеленки" ближче до злітної смуги була низина, прикрита від прямої атаки. А зліва дороги було ще гірше – озеро і болото. Вузько і з обох сторін "зеленка"
В підсумку по першому БТРу бойовики випустили 7-8 гранат з РПГ. Вибухом з "броні" синуло трьох бійців "Правого сектору", тільки один (Павло Долинський) чудом вцілив – зміг скотитися на інший бік дороги і з простреленими ногами зміг вийти живим. Інші двоє потрапили в полон. Коли на початку листопада бійці зачистили висоту під Спартаком і витягли з того поля два обгорілих, понівечених тіла.
"Їх жорстко закатували і вбили. У обох ноги і руки за спиною були зв'язані дротом. Одного задушили, а іншого спалили живцем". Так загинув командир розвідгрупи 5-го окремого батальйону Добровольчого Українського Корпусу «Правий сектор» Олександр
Підлубний ("Хруст") і його боєць Антон Кірєєв ("Сифон"). Обидва – активні учасники Майдану, більше того, Сашко загинув у свій день народження. Провідник Дмитро Ярош не хотів його відпускати на бойовий вихід, але він впросився. Святковий торт так і залишився на базі ПС, весь цей час його ніхто не чіпав. Антон воював на Донбасі з кінця травня, входив до найпершої «десятки» бійців «Правого сектора» з назвою «Чортополох».
Тіла були ідентифіковані тільки за експертизою ДНК, Підлубний похований на Лісовому кладовищі у Києві 7 квітня 2015 року. Кірєєв – на Берковецькому кладовищі у тому ж Києві. Ніхто з них немає ніяких державних нагород – навіть посмертно…
Тим часом БТР, який охопило вогнем, зміг ще проїхати метрів 200 і зупинитися. Почали гасити вогонь і витягнули загиблого – молодшого сержанта Сергія Сідлецького (псевдо "Грізлі"). "Коли з машини виймали тіло Сергія Сідлецького, я був поряд. Ламаний він був, переламаний. Я подробиці розповідати не буду. Уявіть собі просто – кумулятивний струмінь у груди. Його пробило наскрізь. Страшно. І ні грама крові, ні каплі крові не було". Крім того, був важно поранений ще один боєць – Сергій Блюд ("ми каску зняли – літр крові з нього витік").
У цей час два танки прикриття почали накривати місце засідки впритул. Це і спасло бійців на першому БТРі. Хоча він був і на ходу, але прориватися через засідку вони не ризикнули. Проїхали ще з півкілометра, зіскочили з дороги, але сіли у болото.
Всі спроби витягнули бойову машину резервною групою не вдалися. І тут на допомогу прийшов "Адам". "Ми чіпляємось. Танк стоїть на суші, мій БТР стає проміжною ланкою між ним і підбитою машиною. Починаємо смикати і теж сідаємо у болото, але танк всіх витігує.
Тільки-но ми розчепилися, стрибнули в машини і почали від'їжджати, як це місце накривають сепарські міномети".
Така кровава і неприглядна правда тих, по суті, перших кровавих суточок за аеропорт. Тих боїв, які надовго скували сили противника і дали змогу протриматися захисникам ДАП ще до кінця січня 2015 року…
Цією нагородою було відзначено українське громадянське суспільство “за його відважну діяльність в часи війни” 20-22… Читати більше
Сергій Каліцун з Васильківської громади, що на Київщині. Своє поранення, яке призвело до ампутації ноги,… Читати більше
Розбираємо, про що йдеться у законопроєкті про поступове підвищення акцизу на тютюнові вироби до 2028… Читати більше
“Алексу” 52. Восени 2024-го він втратив руку в боях у Вовчанську. Але сама ця історія… Читати більше
38-річний Сергій Малечко родом із Чернігівської області. З перших днів повномасштабного вторгнення добровольцем боронив Україну.… Читати більше
“Рубрика” розповідає про ініціативу, що у всіх сенсах налагоджує зв’язок між поколіннями — і емоційний,… Читати більше
Цей сайт використовує Cookies.