Дрони, шоломи та міношукачі: як українські “гаражні” майстри допомагають війську 

У чому проблема?

Є багато компаній і брендів, засновники яких почали свій шлях з маленької ідеї в гаражі. Microsoft, Apple, Nike, Harley Davidson зробили перший крок, майструючи свої прототипи буквально "на колінках" у домашніх майстернях, а тепер про них знає увесь світ. Українські ентузіасти не менш амбіційні та багаті на ідеї. Вони, як і їхні закордонні колеги, воліли б створювати інноваційні речі, здатні змінювати світ. Але в нашу країну прийшла війна і зараз у "гаражних революціонерів" свій фронт.

Яке рішення?

Сьогодні перемога кується не лише на передовій, але і в тилу. Ті, хто ще зовсім недавно займався суто мирними справами, змінили напрямок своєї роботи та взялися за удосконалення та виробництво речей, необхідних нашим захисникам. Паски для автоматів, перископи, повербанки, глушники, баггі, термоустілки та шоломи для військових — заради загальної мети талановиті українці завзято включилися в "гонку озброєнь". Так винахідники наближають нашу Перемогу!

Як це працює?

У Чернігові майстер з ремонту електротранспорту Михайло Ворошило виготовляє зарядні пристрої для військових з використаних електронних цигарок. Повербанки великої ємності на війні — необхідна річ, і, за словами Михайла, потреба в них висока, особливо для тих, хто знаходиться "на нулі". Зарядити телефони там практично неможливо, а такі саморобні повербанки зможуть 3-4 дні тримати військових на зв'язку.

Для одного повербанку потрібно 28 батарейок від електронних цигарок, їх Михайлу Ворошилу допомагають збирати друзі та знайомі. Спочатку батарейки йдуть на підзарядку, потім — на сортування. А далі чоловік з'єднує батарейки між собою та складає до корпусу, надрукованому на 3D-принтері.

Поки що у пристрою один мінус: він довго заряджається. Але й безперервно може працювати приблизно 20 годин. Тобто енергії повербанку вистачає на до 10 зарядів телефону в залежності від ємності акумулятора телефону. "Якщо за допомогою мого повербанка військовий зможе бодай один раз зателефонувати рідним чи передати якусь необхідну інформацію побратимам, то цей пристрій себе виправдав на всі 200%", — каже майстер.

Зараз Михайло працює над удосконаленням своїх повербанків. А також розробляє додаткову зарядку для рацій.

​​Поліцейський зі Львівщини Віталій Панько працює в патрульній поліції Самбірського району. А після роботи в маленькому домашньому цеху виробляє глушники для автоматів та кулеметів Калашникова. Ці пристрої глушать звук та полум'я від пострілу. Вони особливо важливі для діяльності розвідувальних груп, адже роблять їх менш помітними.

Поліцейський почав виготовляти пристрої безшумної стрільби ще у 2014 році, і вже тоді відправляв їх на фронт, де вони були потрібні захисникам Донецького та Луганського аеропортів, Авдіївки, Дебальцевого, на Світлодарській дузі. З початком повномасштабної російської агресії Віталій Панько знову почав виготовляти глушники. Він підправив креслення та вдосконалив пристрій. Вироби поліцейський відправляє на фронт безплатно. "Бо перемога — наша спільна мета!" —  каже він.

Житель Кіровоградщини Ігор Ділієв робить для наших захисників хімічні грілки. Для цього використовує мідний купорос, тирсу, сіль та стружку. Собівартість однієї грілки — п'ять гривень. За три місяці Ігор Ділієв зробив їх три з половиною тисячі. 

Ігор Ділієв купує лише мідний купорос, а тирсою, стружкою та сіллю з майстром безплатно діляться місцеві виробництва. Суміш чоловік засипає у пакет, вкладає інструкцію і звільняє пакування від повітря. Для того, щоб грілка запрацювала, в пакет треба додати 20 мілілітрів води, закрити його, залишивши отвір для виходу пари, і перемішати. 

Бійці вже перевірили грілки в польових умовах, і замовлень на неї дуже багато. Ігор Ділієв каже, що грілка триматиме температуру 60 градусів упродовж 30 хвилин. Її можна застосовувати для відігрівання рук, ніг, покласти в кишеню бушлата або спальний мішок. Повторно використовувати грілку не можна.

А ось у Кривому розі учитель праці Олександр Вікторович знайшов ще одне рішення — чоловік робить окопні грілки з інгредієнтів, які можна купити у звичайному продуктовому магазині. Такі грілки вже активно служать нашим захисникам на Запорізькому напрямку.

Учитель, використовуючи свої знання та багаторічний досвід, довго експериментував із пропорцією інгредієнтів та вивів свій унікальний, найбільш ефективний рецепт. З оцтової кислоти, води та харчової соди готується кристалічна суміш та засипається в полімерний пакет. Туди ж додається металевий активатор — звичайна пружина, яку потрібно стиснути.

Ці грілки не одноразові. Їх можна використовувати до тисячі разів або доки не втратиться герметичність пакування. Для "підзарядки" грілки необхідно помістити її в посудину з водою так, щоб пакет не торкався металевих стінок, та 15-20 хвилин кип'ятити. Ідеальним варіантом пакування для грілки є алюмінієві або виготовлені з нержавіючої сталі фляги. Тоді їх достатньо просто сильно струсити, після чого починається реакція виділення тепла.

Майстриня зі Львова Ольга Міненко волонтерить з 2014 року. Вона дізналася, що бійцям з полку "Азов" лікарі радять для реабілітації використовувати пояс із собачої шерсті замість протизапальних пігулок. Так вона почала виготовляти лікувальні пояси та шкарпетки для українських військових. Загалом відправила на фронт понад сотню таких виробів.

Носити шкарпетки з собачої шерсті, за словами майстрині, жарко навіть взимку, тому вона радить використовувати такі вироби лише у лікувальних цілях. Їх достатньо одягати на ніч чи на кілька годин під час відпочинку.

Збирати матеріали жінці допомагають власники собак — пакунки з шерстю своїх улюбленців передавали навіть з окупованого Бердянська.

Житомирянин Олег Земнухов до війни шив одяг, взуття та аксесуари з волокон конопель. З харчової коноплі виготовляв сир і навіть солодощі — конопляну халву. А тепер Олег Земнухов робить теплоощадні устілки для військових ЗСУ. У виробництві, як і раніше, використовує тільки екологічні матеріали.

"Спочатку йде основа з цупкої мішковини, потім — масажна конопляна тканина, як рядно, і верхній шар — полотно", — розкриває секрет виробництва Олег Земнухов. За словами майстра, устілки, які він створює, універсальні: підходять як у кросівки, так і в берці.

"Дуже важливо, яка устілка контактує зі шкірою ніг. Якщо це синтетика чи поролон, то нога буде одразу пітніти, мокріти, почнеться запалення. Конопляні устілки створюють температурний баланс. Якщо довго перебувати у взутті з такими устілками, то ноги не печуть, не перегріваються підошви, ноги не так втомлюються. Крім того, конопляні волокна мають антисептичні, бактерицидні та загоювальні властивості", — пояснює майстер.

Викладач Решетилівського аграрного ліцею Артур Магомедов разом зі студентами від березня минулого року виготовляє перископи для військових. 

"У нашому гуртку з'явилася ідея використати 3D-принтери для того, щоб допомогти нашим військовим. Щоб вони могли виглянути з окопу, чи з-за стіни, не висовуючи голови, зберегти собі життя. Оглянутися, подивитися, де яка небезпека", — розповідає Артур Магомедов.

Нині на передову вже відправили близько двох тисяч таких перископів. "Наші труби вже є по всій лінії фронту", — каже викладач.

Слюсар із Кременчука Денис Сілинник разом із небайдужими теж виготовляє вдома перископи для ЗСУ та бійців тероборони. А окрім них — тактичні фільтри для води. Усі, хто спілкується з військовими, знають, що на фронті є проблеми з чистою водою. Розробка команди Сілинника дає можливість очищувати воду від домішок важких металів та бактерій. 

Фільтр має ресурс понад 3000 літрів. Швидкість фільтрації — приблизно 2 літри на годину без тиску, а з тиском — 10 літрів на годину. Фільтр можна приєднати як до великих місткостей (наприклад, щоб набрати чисту воду в туристичний душ чи каністру), так і до звичайної пляшки 0.5-3 л. Собівартість фільтра — близько 1000 грн. 

Уже зараз на передову команда відправила понад 7000 перископів та майже сотню фільтрів. Для збору заявок команда створила бот в телеграмі — @periscopesUAbot.

А в Миколаєві місцевий житель та волонтер Максим власноруч виготовляє міношукачі для ЗСУ. Робити металошукачі Максим почав ще до повномасштабного вторгнення, тоді це було його хобі — разом із друзями займався пошуками старовини. Прилади ж для саперів почав робити у вересні. За два місяці виготовив десять штук.

Військові, які користуються приладами від Максима, ними задоволені. Так, сапер із позивним "Бобрик" та його підрозділ працюють на Херсонському напрямку й кажуть, що завдяки міношукачам від Максима змогли знешкодити боєприпаси різних калібрів та вибухонебезпечні "сувеніри" різного призначення.

Крім виготовлення власних приладів, Максим також лагодить пошкоджені міношукачі. Усе це рятує життя військових на передовій.

Повномасштабна війна змінила напрямок роботи й кропивничанина Сергія Шпака. До 24 лютого він виготовляв вироби для кондитерів та майстрів, які працюють із полімерною глиною. Тепер замість форм для тістечок і печива за допомогою 3D друку він виготовляє компоненти для дронів і боєприпасів.

Майстерню чоловік облаштував у себе вдома. Після повномасштабного вторгнення росії Сергій Шпак одразу почав думати, чим може допомогти країні: "Спершу допомагав волонтерам із перевезеннями, а потім зрозумів, що найкраще зможу допомогти своєю роботою".

Впродовж десяти місяців роботи майстер витратив на створення деталей для дронів це тонну пластика. І хоч через відключення електрики з 16 принтерів постійно працюють не всі, Сергій Шпак хотів би збільшити обсяги виробництва. Для цього потрібно докупити обладнання, тож він шукає інвесторів.

Вінничанин Руслан Мельник за допомогою 3D принтера виготовляє бліндажі ліхтарики. Майстерню облаштував просто на балконі квартири. До повномасштабної війни Руслан Мельник працював артистом пародійного жанру, а після початку російської агресії пригадав, що має 3D-принтер, який купив ще на початку пандемії. Тоді майстер придбав 3D-пластик, літій-іонні акумулятори, модулі зарядки, діодні лампочки й почав майструвати "Світлячки". Заряджається такий ліхтарик від USB та, за словами Руслана, може безперебійно працювати приблизно 7 годин. Кожен ліхтар вінничанина має магніт, щоби його можна було чіпляти до будь-якої металевої поверхні.

"Уперше я зробив такий ліхтарик для себе, щоб користуватися ними на нічній риболовлі, а тепер така річ дуже потрібна у бліндажах. Двох таких із головою вистачить, щоб освітити весь бліндаж", — каже майстер.

З початку повномасштабного російського вторгнення Руслан Мельник виготовив та передав українським захисникам понад 2 тисячі виробів. За тиждень він виготовляє в середньому 15 бліндажних ліхтариків. Має багато замовлень на такі ліхтарі. Тож у планах — придбати замість старого й повільного принтера потужніший, щоб майструвати для бійців у три рази більшу кількість "Світлячків".

А волонтер з Житомира Сергій Петрушевський ЗD-принтера не має. Він робить для військових світлодіодні ліхтарики у дерев'яному корпусі. Ліхтарик Сергія Петрушевського — удосконалена "тернопільська свічка". Деревиною Петрушевському допомагають столяри з усієї країни. Розмір корпусу ліхтарика залежить від розміру боксу для батарейок. Є моделі для захисниць — вони трохи менші.

"На фронті не тільки хлопці, але й дівчата. Тому за замовленням робимо ось такі: легші, тонші. Хоч і менші батарейки, але світять однаково", — зазначає Сергій Петрушевський. За три місяці роботи Сергій Петрушевський виготовив для ЗСУ понад 150 світлодіодних ліхтариків.

Прикарпатський коваль Іван Боднар допомагає боронити Україну. До повномасштабної війни Іван упродовж 14 років займався декоративною обробкою металу. Тепер уже багато місяців допомагає українській армії. Спочатку виготовляв і передавав хлопцям деталі для бронежилетів, потім почав майструвати буржуйки з газових балонів.

А ще майстер виковує дзвони з артилерійських гільз.

"У діда в кузні була криївка. Він допомагав повстанцям-воїнам УПА. Кожна свідома людина має розуміти й за можливістю допомагати бійцям. Якщо не будемо підтримувати свою армію, будемо годувати чужу", — каже Іван Бондар.

Майстер Володимир Дубровський теж коваль — до 24 лютого 2022 року робив металеві вироби на замовлення. З перших днів повномасштабного вторгнення пішов до лав тероборони, а зараз уже служить у Збройних Силах України. Вільного часу в чоловіка стало набагато менше, але проводить він його в майстерні. Із залишків матеріалів виготовляє буржуйки та сковорідки на фронт.

"Хочеться взагалі зробити хлопцям приємно, щоб вони знали, що про них піклуються, думають і не забувають", — каже Володимир Дубровський. Військовим подобається готувати на сковорідках майстра. Він їх виготовляє з елементів сільськогосподарської техніки.

А одеський зварювальник Ігор Романов у своїй майстерні в гаражі робить мобільні кухні. На них можна приготувати їжу в польових умовах. Одна кухня важить 15 кілограмів, вміщається в багажник авто та може бути встановлена в окопі або бліндажі.

"Постало питання, на чому готувати їсти. Перші три кухні відправили військовим у Миколаїв, вони перевірили їх та висловили свої побажання", — каже майстер. Удосконалена згідно з цими побажаннями кухня складається з трьох частин — основа, мангал та модуль під казан.

Працює над цими мобільними кухнями майстер самостійно. За його словами, на виготовлення однієї витрачає цілий день, а з травня зробив уже 42 таких девайси.

Харків'янин В'ячеслав Полах виготовляє металеві скоби для фронту. Скоби зі сталевих стрижнів використовують бійці для укріплення позицій. За дев'ять місяців майстер виготовив і передав на фронт понад 30 тисяч скоб.

Чоловік ріже арматуру у своїй майстерні. До війни майстер виготовляв з металу столи, стільці, стелажі для ресторанів і офісів. Тепер зусилля направляє на підтримку фронту.

"У мене постійні клієнти — прикордонники, це дуже мене радує. Вони будують лінію по кордону Харківської області з росією. Я роблю і розумію, що від цього залежить безпека моєї родини. У мене маленька дитина, їй два роки. Ми не виїжджали з Харкова. Це моя пряма мотивація", — пояснює В'ячеслав.

Охтирчанин Артем Саливін — реставратор взуття. Цією справою хлопець займається 10 років. Нині має в Охтирці власну майстерню, де тепер не тільки реставрує взуття, а й допомагає армії: разом зі своїм другом та волонтером Павлом Ігнатченком шиє підсумки для аптечок військових.

За день вдається відшивати близько 10 підсумків. Хлопці розповідають, що для того, щоб їхні вироби мали кращу якість, вони постійно консультуються з військовими та медиками.

А в одній із майстерень Івано-Франківська для українських військовослужбовців виготовляють ремені ручної роботи. Окрім звичних поясів, майстрині створюють й ремені для зброї та чохли для саперних лопат.

Майстрині пояснюють, що ремені для військових відрізняються від тих, якими люди користуються в повсякденному житті. Їх виробляють з міцної ремінної шкіри. Окрім того, вони — ширші та з пряжками, які мають дві точки.

"Військові на них навішують і ножі, і магазини, і аптечки, і дуже багато штук. Тобто вони мають бути дійсно міцними", — говорить керівниця маленької мануфактури Тетяна Щебельська.

У майстерні виготовляють і триточкові ремені. Це спеціальні паски для зброї з багатьма функціями, які можна підлаштувати під будь-який автомат. Усі вироби майстрині виготовляють власноруч, а фурнітуру робить франківський ювелір. Загалом воїнам на фронт відправили вже близько 300 виробів.

Підприємець зі Сторожинеччини Володимир Садик разом зі своєю командою створює баггі "VOLS" та передає їх на передову. До повномасштабного вторгнення чоловік понад 20 років займався слюсарною справою, а від лютого 2022 року вже зробив та передав на фронт 50 одиниць потрібних військовим автівок.

Баггі "VOLS" підходять як для штурму, так і для захисту. Вони потрібні снайперам, медикам і партизанам. 38-літровий бензобак та невеликий двигун внутрішнього згоряння забезпечують понад 500 кілометрів ходу без дозаправлення. Крім того, транспорт простий у технічному обслуговувані, вміщує кулемет та гранатомети, а також має окрему секцію для евакуації поранених бійців із вогневих рубежів.

На виготовлення однієї такої автівки потрібно близько 5 тис. доларів. Гроші на авто збирають як фонди, так і місцеві жителі. До створення однієї з автівок долучився навіть маленький хлопчик зі Сторожинця — він передав Володимиру 13 тисяч гривень, які назбирав, продаючи на ринку домашні пончики.

Художник із Полтави Сергій Новосьолов до початку повномасштабної війни створював графіті, а тепер камуфлює автівки для військових. Від початку повномасштабної війни розмалював майже три десятки автомобілів.

Колір та види камуфляжу замовляють художнику військові. На фото вище Сергій Новосьолов маскує для військових причіп із банним комплексом. Щоб замаскувати таку баню на колесах, необхідно півтора десятка балончиків із фарбою, з нею художнику допомагають благодійники. Трафарети Сергій робить із картону сам. Також у роботі художник використовує природні матеріали.

"Сухий бур'ян — це також піксель. Через нього наноситься фарба, і автомобіль дуже рябить. Гарний захист виходить", — каже Сергій Новосьолов.

Троє хмельничан у власній майстерні удосконалюють військові шоломи. Ідейний розробник і засновник майстерні Андрій розповідає, що так вони працюють з 2016 року. За цей час вдосконалили три тисячі шоломів, а за 2022 — майже 1000. Залежно від потреб військових, майстри встановлюють у них активні навушники, радіогарнітуру, прилади нічного бачення, маскування тощо. Хлопці також модернізують новітній український шолом TOR-D, ставлять свою запатентовану підвісну систему, свої подушечку та кавери власного виробництва.

"Ми вже запустили у виробництво аналог американського шолома FAST Ballistic High Cut, який використовують найчастіше військовослужбовці Сил спеціального призначення, а також мінометники та артилеристи (ці шоломи "безвухі"). Окрім того, маємо загальновійськовий варіант", — кажуть майстри.

Хмельницькі майстри працюють майже без вихідних, щоб якомога швидше забезпечити замовлення для військовослужбовців, які виконують бойові завдання. Два шоломи, які вони модернізували, є навіть у Головнокомандувача ЗС України Валерія Залужного.