Як звичайна коров’яча ферма пережила бойові дії навколо, змогла не лише вижити, зберегти стадо та молоко, а й допомогти селянам, армії і ТРО — у матеріалі “Рубрики”
Нещодавно "Рубрика" відвідала коров'ячу ферму в Музичах, що на Київщині. Величезне підприємство тримає стадо з 650 тварин та має в розпорядженні поля, звідки збирається сіно для тварин. Ферма знаходиться на самозабезпеченні, а виробництво — безвідходне та екологічно чисте. Відходи з ферми перетворюють на перегній, який можуть придбати селяни, а молоко звідси відправляється на заводи.
Проте в лютому та березні цього року ферма пережила війну: російські та українські військові частини знаходилися в 3-5 кілометрах з обох боків від корівників, снаряди буквально свистіли над будівлями, а поряд і досі можна знайти вирви від "прильотів". Ферма була ізольована від зовнішнього світу, а працівники не могли ані дістатись до роботи, ані виїхати звідси.
Але фермі вдалося не лише вижити, зберегти стадо та молоко, а й допомогти селянам, армії та ТРО. Тож розповідаємо, як це було.
У перші дні повномасштабної війни чимало людей почали виїжджати з Києва — тоді ще не було зрозуміло, де безпечніше, і більшість хотіла покинути столицю. Керівники ферми організували трансфер для працівників та працівниць підприємства, що живуть у місті, а деякі з них разом із сім'ями переїхали на ферму.
Житло облаштували в "офісі" будівлі. Деякі працівниці й досі іноді залишаються тут на декілька днів.
Допомогло й те, що підприємство перед початком повномасштабного вторгнення запаслося бензином, тож там ділилися бензином з тими, хто розвозив продукти селянам та солдатам ЗСУ, що перебували поряд.
— Люди тоді згуртувались, і мені так це подобалось! Я гордий, що живу поряд з такими людьми, які люблять своє село. А любити своє село — означає любити Вітчизну, — каже співробітник ферми, Махмуд Рахимович.
Коли росіяни дійшли до села Ясногородка, на фермі стало небезпечно. Але залишити тварин було не можна, так само, як і припиняти доїти корів, адже в такому разі вони припинили б давати молоко, і тоді вже ферма не змогла б функціонувати далі. Тоді це була надскладна задача, адже з персоналу з 35 людей залишилось лише п'ятеро доярок: хтось виїхав, інші не мали можливості дістатись до ферми, адже проживають у Києві та працюють позмінно, приїжджаючи на роботу на декілька днів.
— Усі повиїжджали через страх війни. Ми розуміли, що треба зберегти стадо, надоїти молока. І не просто надоїти, а ще й продати, бо рано чи пізно прийде розрахунок зарплати, — згадують на фермі.
Працювати доводилося надурочно: з п'ятої ранку і до шостої вечора. Ольга, зоологиня та співробітниця ферми розповідає, що їй доводилося бути і слюсарем, і техніком, і дояркою.
У стійлі, де живуть тварини, від вибухів повилітали вікна. Це було взимку, і проблему потрібно було вирішувати негайно, тож працівниці самостійно заколочували вікна плівкою. Це робили між дойками.
— Тварини під час обстрілів аж здригалися, підцибували! І рев стояв страшний, вуха закладало. Ми не зважали, що стріляли, що поряд вибухали знаряди. Люди були нажахані, був і сміх, і плач. Але треба було підбадьорювати людей, тож ми співали українські пісні, — згадує Ольга.
Усі думки Ольги крутилися навколо трьох задач: "подоїти, зберегти, реалізувати", а ще, додає жінка, "якщо прийдуть орки, що нам з ними зробити?":
— Зустрінемо з хлібом і сіллю: надоїмо молока, додамо туди чемерицю, і щоб вони, Господи прости, всі повиздихали, — хреститься фермерка. — Що потім би було, я про те не думала.
Майже одразу постало питання про зберігання продукції. У холодильниках, якими обладнана ферма, може вміститись лише 10 тонн молока, а зберігати його можна лише кілька днів. Але в стресових умовах знайшли спосіб, як зберігати одночасно втричі більше — аж 35 тонн! Зазвичай молоко зберігається в спеціальному холодильнику, але в екстреній ситуації довелося вигадувати нові рішення.
— Було морозно, ми стягнути всі ємності, які можна було. Он навіть досі стоїть молоковоз — вказує жінка в інший бік. — Тут стояли ще інші ємності, у які ми наливали молоко. За ніч воно замерзало, і вранці ми розбивали той лід руками, виловлювали його, дробили, переносили в холодильник, щоб змішати з теплим молоком та насосом перекачати в інші ємності.
Але ж як продати молоко заводам, до яких неможливо дістатись? Раніше ферма продавала молоко на віддалені підприємства, але за відсутності бензину, а також через те, що росіяни знаходилися за три кілометри від ферми, дістатись туди було неможливо.
— Я дзвонила на Черкащину, питала, як вони зберігають молоко. Мені відповіли, що зараз воно не продається — молоко просто виливали в каналізацію. По 20 тонн на добу, навіть з великих ферм! Ми не робили так, і за погодженням із нашим директорам, вирішили роздавати молоко людям. Через пару днів після початку бойових дій в магазинах нічого не залишилось, тож ми роздавали молоко територіальній обороні та жителям.
Молоко давали безплатно або "за донати" — хто скільки дасть. Селяни пам'ятають це й досі. На гроші, що вдавалося зібрати, працівницям ферми купували крупи, коли можна було виїхати до найближчого населеного пункту, де ще працював магазин.
— Було таке, що наливаємо молоко в бочку, а над нами свистять знаряди. Але ми отак навприсядки продовжуємо, бо знаємо: люди чекають, — згадує Ольга.
Відтоді кількість молока на фермі зменшилася на 10%, адже через те, що персоналу було менше, довелося перейти з триразової на дворазову дойку. Корови досі не "оговталися" від переходу на такий режим, тож зараз, навіть через пів року, молока дають менше, ніж до початку повномасштабної війни. Але жодна з тварин не загинула — фермерам вдалося зберегти все стадо, а це більше, ніж пів тисячі голів.
Висновки на фермі теж зробили: запаси палива, сіна, власний генератор та вміння працівників виконувати різні типи робіт допомогли пережити скрутні часи, але наостанок кожен із працівників ферми повторював нам одне й те саме:
"Найважливіше, чому нам вдалось вижити — це наші люди. Напишіть про це, бо люди — то головне".
Фото Миколи Тимченка, "Рубрика"
Нічого не хочеться, а речі, які раніше приносили розраду, більше не радують? Сьогодні дедалі більше… Читати більше
“Рубрика” розповідає про проєкт, що допомагає відновитися, набратися сил та постратегувати на майбутнє тим, хто… Читати більше
“Рубрика” розповідає, як працює нове рішення. Читати більше
“Рубрика” поговорила з ендокринологинями, щоб дізнатися, як працює щитоподібна залоза, що спричиняє її захворювання і… Читати більше
“Рубрика” розповідає історію ініціативи з Маріуполя, яка рятує “пташки” українських військових, чим економить сотні тисяч… Читати більше
Робота саперів та демінерів довгий час залишатиметься актуальною для України. Вони очищають поля для фермерів,… Читати більше
Цей сайт використовує Cookies.