Екорубрика

Молоко за донати, чемериця для орків та неймовірні люди: як пережили військові дії фермери на Київщині

Як звичайна коров’яча ферма пережила бойові дії навколо, змогла не лише вижити, зберегти стадо та молоко, а й допомогти селянам, армії і ТРО — у матеріалі “Рубрики”

У чому проблема?

Нещодавно "Рубрика" відвідала коров'ячу ферму в Музичах, що на Київщині. Величезне підприємство тримає стадо з 650 тварин та має в розпорядженні поля, звідки збирається сіно для тварин. Ферма знаходиться на самозабезпеченні, а виробництво — безвідходне та екологічно чисте. Відходи з ферми перетворюють на перегній, який можуть придбати селяни, а молоко звідси відправляється на заводи.

Проте в лютому та березні цього року ферма пережила війну: російські та українські військові частини знаходилися в 3-5 кілометрах з обох боків від корівників, снаряди буквально свистіли над будівлями, а поряд і досі можна знайти вирви від "прильотів". Ферма була ізольована від зовнішнього світу, а працівники не могли ані дістатись до роботи, ані виїхати звідси. 

Але фермі вдалося не лише вижити, зберегти стадо та молоко, а й допомогти селянам, армії та ТРО. Тож розповідаємо, як це було.

Яке рішення?

На якийсь час ферма стала притулком

У перші дні повномасштабної війни чимало людей почали виїжджати з Києва — тоді ще не було зрозуміло, де безпечніше, і більшість хотіла покинути столицю. Керівники ферми організували трансфер для працівників та працівниць підприємства, що живуть у місті, а деякі з них разом із сім'ями переїхали на ферму. 

Житло облаштували в "офісі" будівлі. Деякі працівниці й досі іноді залишаються тут на декілька днів. 

Допомогло й те, що підприємство перед початком повномасштабного вторгнення запаслося бензином, тож там ділилися бензином з тими, хто розвозив продукти селянам та солдатам ЗСУ, що перебували поряд. 

— Люди тоді згуртувались, і мені так це подобалось! Я гордий, що живу поряд з такими людьми, які люблять своє село. А любити своє село — означає любити Вітчизну, — каже співробітник ферми, Махмуд Рахимович. 

"Тварини аж підцибували"

Робота 24/7 і під обстрілами

Коли росіяни дійшли до села Ясногородка, на фермі стало небезпечно. Але залишити тварин було не можна, так само, як і припиняти доїти корів, адже в такому разі вони припинили б давати молоко, і тоді вже ферма не змогла б функціонувати далі. Тоді це була надскладна задача, адже з персоналу з 35 людей залишилось лише п'ятеро доярок: хтось виїхав, інші не мали можливості дістатись до ферми, адже проживають у Києві та працюють позмінно, приїжджаючи на роботу на декілька днів. 

— Усі повиїжджали через страх війни. Ми розуміли, що треба зберегти стадо, надоїти молока. І не просто надоїти, а ще й продати, бо рано чи пізно прийде розрахунок зарплати, — згадують на фермі.

Працювати доводилося надурочно: з п'ятої ранку і до шостої вечора. Ольга, зоологиня та співробітниця ферми розповідає, що їй доводилося бути і слюсарем, і техніком, і дояркою. 

У стійлі, де живуть тварини, від вибухів повилітали вікна. Це було взимку, і проблему потрібно було вирішувати негайно, тож працівниці самостійно заколочували вікна плівкою. Це робили між дойками. 

Тварини під час обстрілів аж здригалися, підцибували! І рев стояв страшний, вуха закладало. Ми не зважали, що стріляли, що поряд вибухали знаряди. Люди були нажахані, був і сміх, і плач. Але треба було підбадьорювати людей, тож ми співали українські пісні, — згадує Ольга.

Корів доять не вручну, а за допомогою спеціальних апаратів. Так готовий продукт на жодній зі стадій збору не контактує з людиною, але "під'єднати" корову до апарату під час обстрілів було неможливо

"Якщо прийдуть орки, що нам з ними зробити?"

Усі думки Ольги крутилися навколо трьох задач: "подоїти, зберегти, реалізувати", а ще, додає жінка, "якщо прийдуть орки, що нам з ними зробити?":

— Зустрінемо з хлібом і сіллю: надоїмо молока, додамо туди чемерицю, і щоб вони, Господи прости, всі повиздихали, — хреститься фермерка. — Що потім би було, я про те не думала. 

Рішення знаходяться завжди

Майже одразу постало питання про зберігання продукції. У холодильниках, якими обладнана ферма, може вміститись лише 10 тонн молока, а зберігати його можна лише кілька днів. Але в стресових умовах знайшли спосіб, як зберігати одночасно втричі більше — аж 35 тонн! Зазвичай молоко зберігається в спеціальному холодильнику, але в екстреній ситуації довелося вигадувати нові рішення.

— Було морозно, ми стягнути всі ємності, які можна було. Он навіть досі стоїть молоковоз — вказує жінка в інший бік. — Тут стояли ще інші ємності, у які ми наливали молоко. За ніч воно замерзало, і вранці ми розбивали той лід руками, виловлювали його, дробили, переносили в холодильник, щоб змішати з теплим молоком та насосом перекачати в інші ємності.

Коли в магазинах не залишилося продуктів, ферма допомагала селянам

Але ж як продати молоко заводам, до яких неможливо дістатись? Раніше ферма продавала молоко на віддалені підприємства, але за відсутності бензину, а також через те, що росіяни знаходилися за три кілометри від ферми, дістатись туди було неможливо.

— Я дзвонила на Черкащину, питала, як вони зберігають молоко. Мені відповіли, що зараз воно не продається — молоко просто виливали в каналізацію. По 20 тонн на добу, навіть з великих ферм! Ми не робили так, і за погодженням із нашим директорам, вирішили роздавати молоко людям. Через пару днів після початку бойових дій в магазинах нічого не залишилось, тож ми роздавали молоко територіальній обороні та жителям. 

Молоко давали безплатно або "за донати" — хто скільки дасть. Селяни пам'ятають це й досі. На гроші, що вдавалося зібрати, працівницям ферми купували крупи, коли можна було виїхати до найближчого населеного пункту, де ще працював магазин.

— Було таке, що наливаємо молоко в бочку, а над нами свистять знаряди. Але ми отак навприсядки продовжуємо, бо знаємо: люди чекають, — згадує Ольга.

Що тепер?

Відтоді кількість молока на фермі зменшилася на 10%, адже через те, що персоналу було менше, довелося перейти з триразової на дворазову дойку. Корови досі не "оговталися" від переходу на такий режим, тож зараз, навіть через пів року, молока дають менше, ніж до початку повномасштабної війни. Але жодна з тварин не загинула — фермерам вдалося зберегти все стадо, а це більше, ніж пів тисячі голів. 

Висновки на фермі теж зробили: запаси палива, сіна, власний генератор та вміння працівників виконувати різні типи робіт допомогли пережити скрутні часи, але наостанок кожен із працівників ферми повторював нам одне й те саме:

"Найважливіше, чому нам вдалось вижити — це наші люди. Напишіть про це, бо люди — то головне". 

Фото Миколи Тимченка, "Рубрика"

Пошейрити
Опубліковано автором
Вікторія Губарева
Теги: Аграрна сфера Війна Екологія Київська область Суспільство

Свіжі дописи

  • Кейси

“Консультації, що змінюють життя”: як кар’єрні радники допомагають ветеранам й ветеранкам війни працевлаштуватись

30% ветеранів зараз не можуть знайти роботу попри те, що ринок праці потребує робочих кадрів.… Читати більше

Friday March 7th, 2025
  • Що відбувається

Why Taras Shevchenko is more than just a poet to Ukrainians

Who is Taras Shevchenko? Learn more about Ukraine's legendary poet and why he's so important… Читати більше

Thursday March 6th, 2025
  • Кейси

“Раніше відводила погляд від дзеркала, тепер дивиться і усміхається”: як “Неопалимі” допомагають постраждалим від війни дітям відновлюватися від шрамів та рубців

Національна програма “Неопалимі” пропонує безплатне лікування та реабілітацію після поствоєнних травм, опіків та рубців для… Читати більше

Wednesday March 5th, 2025
  • Що відбувається

Призупинення військової допомоги США: усе, що потрібно знати та чого очікувати Україні

“Рубрика” зібрала найважливішу інформацію та коментарі експертів про призупинення військової допомоги. Читати більше

Wednesday March 5th, 2025
  • Здоров’я

Як приймати вітаміни: час, види, дозування і все, що потрібно знати

“Рубрика” розпитала про це лікаря-терапевта та дієтолога. Читати більше

Tuesday March 4th, 2025
  • Що відбувається

Why doesn’t President Zelensky wear a suit?

Learn why the Ukrainian president goes against the accepted dress code and why it's important… Читати більше

Tuesday March 4th, 2025

Цей сайт використовує Cookies.