Екорубрика

Молоко за донати, чемериця для орків та неймовірні люди: як пережили військові дії фермери на Київщині

Як звичайна коров’яча ферма пережила бойові дії навколо, змогла не лише вижити, зберегти стадо та молоко, а й допомогти селянам, армії і ТРО — у матеріалі “Рубрики”

У чому проблема?

Нещодавно "Рубрика" відвідала коров'ячу ферму в Музичах, що на Київщині. Величезне підприємство тримає стадо з 650 тварин та має в розпорядженні поля, звідки збирається сіно для тварин. Ферма знаходиться на самозабезпеченні, а виробництво — безвідходне та екологічно чисте. Відходи з ферми перетворюють на перегній, який можуть придбати селяни, а молоко звідси відправляється на заводи.

Проте в лютому та березні цього року ферма пережила війну: російські та українські військові частини знаходилися в 3-5 кілометрах з обох боків від корівників, снаряди буквально свистіли над будівлями, а поряд і досі можна знайти вирви від "прильотів". Ферма була ізольована від зовнішнього світу, а працівники не могли ані дістатись до роботи, ані виїхати звідси. 

Але фермі вдалося не лише вижити, зберегти стадо та молоко, а й допомогти селянам, армії та ТРО. Тож розповідаємо, як це було.

Яке рішення?

На якийсь час ферма стала притулком

У перші дні повномасштабної війни чимало людей почали виїжджати з Києва — тоді ще не було зрозуміло, де безпечніше, і більшість хотіла покинути столицю. Керівники ферми організували трансфер для працівників та працівниць підприємства, що живуть у місті, а деякі з них разом із сім'ями переїхали на ферму. 

Житло облаштували в "офісі" будівлі. Деякі працівниці й досі іноді залишаються тут на декілька днів. 

Допомогло й те, що підприємство перед початком повномасштабного вторгнення запаслося бензином, тож там ділилися бензином з тими, хто розвозив продукти селянам та солдатам ЗСУ, що перебували поряд. 

— Люди тоді згуртувались, і мені так це подобалось! Я гордий, що живу поряд з такими людьми, які люблять своє село. А любити своє село — означає любити Вітчизну, — каже співробітник ферми, Махмуд Рахимович. 

"Тварини аж підцибували"

Робота 24/7 і під обстрілами

Коли росіяни дійшли до села Ясногородка, на фермі стало небезпечно. Але залишити тварин було не можна, так само, як і припиняти доїти корів, адже в такому разі вони припинили б давати молоко, і тоді вже ферма не змогла б функціонувати далі. Тоді це була надскладна задача, адже з персоналу з 35 людей залишилось лише п'ятеро доярок: хтось виїхав, інші не мали можливості дістатись до ферми, адже проживають у Києві та працюють позмінно, приїжджаючи на роботу на декілька днів. 

— Усі повиїжджали через страх війни. Ми розуміли, що треба зберегти стадо, надоїти молока. І не просто надоїти, а ще й продати, бо рано чи пізно прийде розрахунок зарплати, — згадують на фермі.

Працювати доводилося надурочно: з п'ятої ранку і до шостої вечора. Ольга, зоологиня та співробітниця ферми розповідає, що їй доводилося бути і слюсарем, і техніком, і дояркою. 

У стійлі, де живуть тварини, від вибухів повилітали вікна. Це було взимку, і проблему потрібно було вирішувати негайно, тож працівниці самостійно заколочували вікна плівкою. Це робили між дойками. 

Тварини під час обстрілів аж здригалися, підцибували! І рев стояв страшний, вуха закладало. Ми не зважали, що стріляли, що поряд вибухали знаряди. Люди були нажахані, був і сміх, і плач. Але треба було підбадьорювати людей, тож ми співали українські пісні, — згадує Ольга.

Корів доять не вручну, а за допомогою спеціальних апаратів. Так готовий продукт на жодній зі стадій збору не контактує з людиною, але "під'єднати" корову до апарату під час обстрілів було неможливо

"Якщо прийдуть орки, що нам з ними зробити?"

Усі думки Ольги крутилися навколо трьох задач: "подоїти, зберегти, реалізувати", а ще, додає жінка, "якщо прийдуть орки, що нам з ними зробити?":

— Зустрінемо з хлібом і сіллю: надоїмо молока, додамо туди чемерицю, і щоб вони, Господи прости, всі повиздихали, — хреститься фермерка. — Що потім би було, я про те не думала. 

Рішення знаходяться завжди

Майже одразу постало питання про зберігання продукції. У холодильниках, якими обладнана ферма, може вміститись лише 10 тонн молока, а зберігати його можна лише кілька днів. Але в стресових умовах знайшли спосіб, як зберігати одночасно втричі більше — аж 35 тонн! Зазвичай молоко зберігається в спеціальному холодильнику, але в екстреній ситуації довелося вигадувати нові рішення.

— Було морозно, ми стягнути всі ємності, які можна було. Он навіть досі стоїть молоковоз — вказує жінка в інший бік. — Тут стояли ще інші ємності, у які ми наливали молоко. За ніч воно замерзало, і вранці ми розбивали той лід руками, виловлювали його, дробили, переносили в холодильник, щоб змішати з теплим молоком та насосом перекачати в інші ємності.

Коли в магазинах не залишилося продуктів, ферма допомагала селянам

Але ж як продати молоко заводам, до яких неможливо дістатись? Раніше ферма продавала молоко на віддалені підприємства, але за відсутності бензину, а також через те, що росіяни знаходилися за три кілометри від ферми, дістатись туди було неможливо.

— Я дзвонила на Черкащину, питала, як вони зберігають молоко. Мені відповіли, що зараз воно не продається — молоко просто виливали в каналізацію. По 20 тонн на добу, навіть з великих ферм! Ми не робили так, і за погодженням із нашим директорам, вирішили роздавати молоко людям. Через пару днів після початку бойових дій в магазинах нічого не залишилось, тож ми роздавали молоко територіальній обороні та жителям. 

Молоко давали безплатно або "за донати" — хто скільки дасть. Селяни пам'ятають це й досі. На гроші, що вдавалося зібрати, працівницям ферми купували крупи, коли можна було виїхати до найближчого населеного пункту, де ще працював магазин.

— Було таке, що наливаємо молоко в бочку, а над нами свистять знаряди. Але ми отак навприсядки продовжуємо, бо знаємо: люди чекають, — згадує Ольга.

Що тепер?

Відтоді кількість молока на фермі зменшилася на 10%, адже через те, що персоналу було менше, довелося перейти з триразової на дворазову дойку. Корови досі не "оговталися" від переходу на такий режим, тож зараз, навіть через пів року, молока дають менше, ніж до початку повномасштабної війни. Але жодна з тварин не загинула — фермерам вдалося зберегти все стадо, а це більше, ніж пів тисячі голів. 

Висновки на фермі теж зробили: запаси палива, сіна, власний генератор та вміння працівників виконувати різні типи робіт допомогли пережити скрутні часи, але наостанок кожен із працівників ферми повторював нам одне й те саме:

"Найважливіше, чому нам вдалось вижити — це наші люди. Напишіть про це, бо люди — то головне". 

Фото Миколи Тимченка, "Рубрика"

Свіжі дописи

  • Здоров’я

Мене вже нічого не радує: що таке ангедонія і як повернути собі задоволення від життя

Нічого не хочеться, а речі, які раніше приносили розраду, більше не радують? Сьогодні дедалі більше… Читати більше

Monday November 18th, 2024
  • Кейси

Відновити стан у “Стані”: як в Івано-Франківську працює ресурсний центр для волонтерів та активістів

“Рубрика” розповідає про проєкт, що допомагає відновитися, набратися сил та постратегувати на майбутнє тим, хто… Читати більше

Friday November 15th, 2024
  • Здоров’я

Орган, який не болить: як розпізнати проблеми зі щитовидкою

“Рубрика” поговорила з ендокринологинями, щоб дізнатися, як працює щитоподібна залоза, що спричиняє її захворювання і… Читати більше

Thursday November 14th, 2024
  • Кейси

“Халабуда”: як волонтери зі сходу поремонтували більше тисячі дронів

“Рубрика” розповідає історію ініціативи з Маріуполя, яка рятує “пташки” українських військових, чим економить сотні тисяч… Читати більше

Thursday November 14th, 2024
  • Кейси

Демінери та сапери: що потрібно, аби стати спеціалістом з гуманітарного розмінування

Робота саперів та демінерів довгий час залишатиметься актуальною для України. Вони очищають поля для фермерів,… Читати більше

Wednesday November 13th, 2024

Цей сайт використовує Cookies.