Кохання між тероборонівцями Мариною та Кирилом зародилось під час повномасштабного вторгнення. Тим часом Альона з Дмитром, які служать у Силах ППО, разом вже понад 20 років. Обидві пари нині боронять Україну. Своє кохання вони підтримують в одному окопі й на відстані, під палючим сонцем і на колючому холоді. Як? Читайте у нашому тексті.
Марина родом із Сумщини, вчилася у Києві, а останні два роки жила та працювала журналісткою у Маріуполі — місті свого дитинства. Коли почалось повномасштабне вторгнення, дівчина евакуювалась і автостопом дісталася столиці, де записалась в тероборону.
Два місяці дівчина не говорила своїй мамі, що стала захисницею, але жінка сама здогадалася.
"«Було б дивно, якби зі твоїми поглядами навпаки», — сказала потім моя мама. Я розуміла, що якщо буде повномасштабний наступ, піду у військо. Почуватимусь так корисною", — говорить Марина.
Серед бійців Марина знайшла собі друга — Кирила з Київщини. Чоловік до початку повномасштабної війни працював інструктором з мотокросу, чотири роки воював на сході України. А після 24-го лютого, як і Марина, записався у ТрО.
Кирило на бойовій посаді — командир взводу розвідки. Марина займається документами. Хлопець та дівчина дружили, а потім зрозуміли, що між ними вже дещо більше за дружбу. Прискорила розвиток стосунків ротація, коли разом з іншими бійцями пара відправилася з Київщини у зону бойових дій.
"Ми не думали, що зустрінемо своє кохання. Так вже сталось, а ми не стали противитись почуттям", — говорить Марина.
Більше дівчина із хлопцем почали спілкуватись якраз під час ротації. Хоча по своїх задачах вони не перетинались.
"Скоро буде пів року, як ми разом. Але через те, що наші відносини розвиваються на війні, все відчувається загострено. Наче ми знайомі набагато довше. На ротації бували в екстремальних умовах, потрапляли під обстріли. У мене був перший військовий досвід, а в Кирила вже далеко не перший", — розповідає дівчина.
Закохані підтримували одне одного, бо розуміли, хто із якими складнощами стикається. Це трохи полегшувало службу.
"Якось він стояв у наряді, а я вийшла до нього поговорити. Чомусь не спалося. Думала, що залишусь біля Кирила на пів годинки, змерзну та піду відпочивати. І йому не нудно буде. А вийшло, що якось у тому холоді та темряві ми поцілувались".
Оберемково-цукерковий період теж припав на ротацію. Часу на зустрічі було мало, але Марина із Кирилом бачились настільки часто, наскільки це було можливо. Особливої романтики між парою не було, але обов'язково одне одному приносили цукерки та печиво.
"Просто відчувалося, що в цей період краще переносити труднощі військових дій з коханою людиною, яка тебе зрозуміє та підтримає. Я не знаю, як склалось б, якби я була в армії, а у мене цивільний хлопець. Складно було б підтримувати відносини".
Коли після чотирьох місяців ротації пара повернулась на відновлення на Київщину, закохані нарешті змогли провести час одне з одним як цивільні.
"У нас був вихідний. Він вдягнув цивільний одяг — чорну сорочку, штани та пальто. І зовсім по-іншому виглядав, я так здивувалась такому амплуа. Це не те, до чого звикла. Не камуфляжна куртка чи інший військовий одяг", — розповідає Марина.
Парі вдалося відсвяткувати Новий рік удвох. Разом були у Києві, у ніч з 31 грудня на 1 січня по-родинному поїли, подивились святкове кіно та лягли спати. На інше просто не мали сил. "Наче нам по 40 років", — говорить дівчина. День Закоханих Кирило з Мариною надто не святкуватимуть, але захисниця купила парубкові практичний подарунок — машинку для стрижки. Бо попередню хлопець десь загубив.
Марина із Кирилом впевнені, що у майбутньому хочуть бути разом.
"Після перемоги хотілось би одружитися та народити дітей. Але ми не поспішаємо з цим. Слід придивитися до себе в різних умовах Наприклад, у тому ж цивільному житті. Бо війна – це зовсім інше. Тут ви намагаєтесь не сваритися, бо багато чого на тлі бойових дій сприймається просто дрібницями".
Цьогоріч подружжя Альони та Дмитра відсвяткує 22 роки шлюбу — 1 червня 2001-го чоловік та жінка поєднали свої долі в одну родину.
На початку 2000-х Альона виховувала донечку, працювала спочатку нянею у дитячому садочку, потім бухгалтеркою теж у садочку. З Дмитром дівчину звели знайомі.
"Що ти одна? Нумо познайомимо тебе із Дмитром".
Альона довго вагалась та говорила, але все ж здалась. Спочатку спілкування було просто спілкуванням.
"А потім дивлюсь — нічого чоловік, можна будувати родину", — говорить Альона.
Дмитро зміцнив відносини, сказавши:
"Годі їздити один до одного, переїзди до мене. Будемо жити разом".
Так пара почала жити на Одещині.
"Відтоді ми постійно одне з одним", — говорить Альона.
Дмитро вже тоді був військовим. Альона вирішила теж піти служити, щоб бути поряд з чоловіком. Тоді жінка ще нічого не знала про свою майбутню роботу, але коханий підтримав: "Вивчиш все — будеш працювати". Вона вивчила і почала працювати — пішла в армію жінка у 2004-ому, була механіком-радіотелеграфістом у зенітно-ракетних військах.
Кілька років подружжя разом прослужило на Одещині, частину передислокували у Донецьк. Альона та Дмитро опинились там, потім була Золотоноша Черкаської області на три роки, а вже з 2012 по 2023 — Шепетівка Хмельницької області. Альона постійно слідувала за своїм чоловіком. Куди направлять, туди і їхала, бо вони ж одне ціле.
"Перший раз, коли їхали, я звісно непокоїлась… Мені казали: «Ти їдеш у чуже місто. Нікого не знаєш». І додавали, що вже звикли до мене, а я їду. А через кілька переїздів я вже стала легкою на підйом. Буває, подумаю, як будуватиму відносини на новому місті. А коли вже приїжджаю, коли вже знайомлюсь з іншими людьми, все у мене виходить", — говорить Альона.
Олена поїхала за чоловіком і в зону АТО. Коли у 2014 росія напала на Україну, керівництво спитало в Альони та інших жінок, хто із них готовий виїхати на схід країни.
"Я погодилася за умови, що залишатимусь із Дмитром", — розповідає Альона.
Звісно керівництво погодилось. Тому жінка намагалась бути на виїздах разом із коханим. За пару років до повномасштабного вторгнення Дмитро пішов на пенсію.
— Що ти будеш робити, Дім?
— Відпочину два роки та повернусь у війська.
Але ніхто не знав, що доведеться повернутись через повномасштабне вторгнення. Чоловік після виходу на пенсію два місяці відпочив вдома, потім працював на військовому заводі, а як почалася велика війна, одразу поновився у своїй військовій частині.
"Із перших днів завжди на виїздах. Вдома його майже немає", — говорить Альона.
За рік Дмитро побував під Києвом, на Одещині, а тепер чоловіка перевели на Полтавщину. З листопада він не бачив свою дружину, бо на бойовому виїзді — командує дивізіоном ППО.
Олена перевелась у ту саму полтавську частину, при якій служить її Дмитро. Посаду радистки (торік Альона якраз стала начальником радіостанції) довелось змінити на посаду штаб-сержанта з бойової підготовки. Місяць тому жінка переїхала у Полтаву, із собою перевезла домашнє господарство: кицьку Кисю та цуценя Джессі.
Кися живе у родині із 2009 року. Чоловік підібрав кошеня на вулиці — так вона вдома і залишилась. Подружжя навіть брало тварину із собою у зону АТО.
"Вона у нас бойова кицька. Ганяла там всіх котів. Вже торік, коли чоловік був в Одеській області на виїзді, взяв там маленьку собачку. Попросив у військових, що там стояли, гарненьке цуценя".
Джессі вже 10 місяців. Нині тварини — пухнаста підтримка Альони. З листопада жінка постійно сама, а тварини наповнюють оселю життям — ластяться, коли захисниця після служби приходить додому.
— Ану покажи наше господарство, — говорить щовечора Дмитро, коли Альона спілкується із чоловіком. Жінка обов'язково підводить камеру смартфона до Джессі, яка сильно радіє голосу господаря. — Джесі, йди сюди, тато хоче тебе побачити. А де кицька? — обов'язково питає Дмитро.
Спілкуватись телефоном пара може і кілька хвилин, і годину — це щоденний ритуал. Обговорюють одне з одним все.
"Ми вже стільки років разом. Звикли один до одного. Але секрету міцних відносин немає. Нині ми розуміємо, що робиться в Україні, а нам потрібно виконувати свій обов'язок. А от коли все скінчиться, будемо вже разом. Як і раніше. Головне, щоб все було добре, всі залишались здорові. Сили та витримки в наш нелегкий час. Все буде Україна! Віримо в перемогу!" — говорить Альона.
Альона чекає на якнайшвидше повернення свого чоловіка та готується прийняти поповнення у військовій частині — донька теж забажала долучитись до підрозділів протиповітряної оборони.
Цією нагородою було відзначено українське громадянське суспільство “за його відважну діяльність в часи війни” 20-22… Читати більше
Сергій Каліцун з Васильківської громади, що на Київщині. Своє поранення, яке призвело до ампутації ноги,… Читати більше
Розбираємо, про що йдеться у законопроєкті про поступове підвищення акцизу на тютюнові вироби до 2028… Читати більше
“Алексу” 52. Восени 2024-го він втратив руку в боях у Вовчанську. Але сама ця історія… Читати більше
38-річний Сергій Малечко родом із Чернігівської області. З перших днів повномасштабного вторгнення добровольцем боронив Україну.… Читати більше
“Рубрика” розповідає про ініціативу, що у всіх сенсах налагоджує зв’язок між поколіннями — і емоційний,… Читати більше
Цей сайт використовує Cookies.