Чи справді видобуток вугілля настільки важливий для України?
Після початку російської військової агресії на сході України, вугледобувна галузь переживає глибоку кризу. На непідконтрольній уряду території залишилась велика частина державних шахт, проте і ті підприємства, які підконтрольні Україні, переживають не найкращі часи.
Що відбувається з українським вуглепромом
В Україні існував загальноприйнятий образ вугільної промисловості як однієї з найважливіших сфер української економіки. Так і справді було, коли радянська економіка потребувала величезних обсягів вугілля, важливого для промисловості та енергетики. Проте, світ змінюється і відношення до вугілля також, не кажучи про трансформації української економіки за останні 30 років, внаслідок яких скоротився попит.
З початку 1990-х років вугільна промисловість України плавно скорочувалась та занепадала. Станом на 1991 рік Україна видобувала 193 млн т вугілля, а станом на 2019 рік – лише 25,5 млн т. При цьому, видобуток державних шахт – це незначна частина цього «пирога». За 8 місяців 2020 року їхній результат склав 1,8 млн т вугілля, що становить 9,8% від усього видобутку за цей період.
Найбільшими споживачем вугілля є промисловість, яка у 2018 році використала 77,85% усієї вугільної продукції. Традиційно вугілля використовується для виробництва електроенергії та у металургійній галузі. У 2019 році частка цього викопного палива у виробництві електроенергії склала 32,69%. В основному воно спалюється на теплоелектроцентралях (ТЕЦ) та теплових електростанціях (ТЕС).
Виробництво електроенергії в Україні за джерелами, 2019 р. (%)
Джерело: Міжнародне енергетичне агентство
Зворотний бік галузі
Вугілля продовжує відігравати важливу роль для української економіки, але є ряд проблем, які не дозволяють залишати ситуацію такою як є.
По-перше, питання клімату та захисту довкілля.
Паризька угода та Європейський «зелений» курс визначають, що основною тенденцією західного світу на найближчі десятиріччя буде відмова від видобування та використання вугілля – як основного способу декарбонізації економік. В Україні ж натомість, остання концепція розвитку галузі, схвалена у 2017 році, передбачала переоснащення державних шахт та збільшення видобутку.
Спалювання вугілля для виробництва електроенергії є основним джерелом викидів СО2. За даними МЕА, із початку 1990-х років і до сьогодні вугілля причетне до приблизно 50% всіх викидів в Україні. Також, стан блоків енергогенеруючих компаній є незадовільним. НКРЕКП у звіті за 2019 рік зазначила, що зношеність основних фондів енергогенеруючих компаній складає приблизно 70-80%. Так, 27 листопада НЕК "Укренерго" запросила екстрену допомогу в угорського оператора MAVIR, аби уникнути аварійних відключень споживачів Бурштинського енергетичного "острову". Причиною стало аварійне відключення двох енергоблоків Бурштинської ТЕС. У листопаді в енергосистемі України були зафіксовані ще кілька випадків аварійної зупинки блоків ТЕС, що вплинуло на ринок електроенергії.
Тобто вугілля, яке і так відходить в минуле майже у всьому цивілізованому світі, використовується на ТЕЦ і ТЕС, які фізично здебільшого вже відійшли в минуле.
По-друге, постійна збитковість та дотаційність державного видобувного сектору, що поєднується з неефективністю бюджетних видатків на галузь.
Державний видобувний сектор вже довгий час є збитковим, і уряд постійно його дотує. Зростання збитків, а за ним і синхронне збільшення дотацій лише говорить про те, що уряд «гасить» економічні наслідки кризи, а не його причини.
З 2015 року лише двічі (у 2018 та 2019 рр.) виділялися кошти на переоснащення та модернізацію вугледобувних підприємств загальною сумою близько 690 млн грн. Для порівняння, лише за 2015 рік було виділено 1,412 млрд грн на погашення заборгованості по заробітній платі, а очікувані витрати в 2020 році наближаються до 5 млрд грн.
До того ж, частина коштів на модернізацію, які передбачалися бюджетними програмами 2018-2019 років, просто перерозподілялися на погашення заборгованостей. Для того, щоб зрозуміти наскільки глибока проблема у видобувному секторі, варто зазначити, що у попередні два роки держава додатково використала кошти резервного фонду на погашення боргів із виплати зарплат шахтарів.
Підтримка вугледобувної галузі (2015-2020 рр.), тис. грн
Джерело: Міненерго
Що планує робити уряд?
На початку жовтня 2020 року Міненерго презентувало проєкт Концепції реформування вугільної галузі. Основною ідеєю документу є розподіл державних вугільних підприємств на три категорії:
- шахти, які підлягають інтеграції з ПАТ «Центренерго»;
- шахти подвійного призначення, збут яких не обмежується виключно тепловою генерацією;
- шахти, які недоцільно надалі утримувати за кошти державного бюджету і які будуть приватизовані або ліквідовані.
Шахти першої групи об'єднають із «Центренерго» в одну вертикальну компанію. Вже створено нове державне підприємство, куди мають перейти шахти «Добропіллявугілля» після дострокового розірвання договору оренди із ДТЕК та інвентаризації. Після цього, згідно із проєктом плану заходів Концепції, нову інтегровану компанію приватизують. Шахти другої групи, вочевидь, будуть запропоновані як джерело коксівного вугілля українським металургійним підприємствам. Шахти третьої групи спробують виставити на приватизацію як цілісні майнові комплекси, що можуть бути використані для інших видів бізнесу. Якщо це не вдасться, їх ліквідують.
Фактично, держава готується реструктуризувати галузь під приватизацію. Уряд готується почати процес приватизації шахт не раніше квітня 2022 року, а ліквідацію неприватизованих – не раніше 2022 року. Тобто дотації продовжаться у два наступні роки.
План заходів обнадійливий, проте досвід реалізації попередніх концепцій підказує, що протягом року фінансування, передбачене на реструктуризацію, переходить на погашення поточних боргів. А попередня концепція, яка також передбачала інтеграцію державних активів, взагалі зупинилася на етапі створення ДП «Національна вугільна компанія». Також викликають сумніви амбітні плани щодо приватизації підприємств, які є збитковими та потребуватимуть значних інвестицій.
Держава продовжує приділяти основну увагу питанням управління існуючим портфелем активів, без оцінки і/або моделювання довгострокових потреб економіки у вугіллі, встановлення цілей щодо поступової відмови від цього викопного палива. На що ж тоді орієнтуватися потенційним інвесторам? Операторам шахт, збагачувальних фабрик, ТЕС і ТЕЦ також було би цікаво зрозуміти цілі та заходи державної політики щодо приватного сегменту вуглевидобутку, хоча назва нової Концепції натякає на охоплення всієї галузі.
Попри все, підстави для оптимізму залишаються. Уряд заручився підтримкою міжнародних партнерів, зокрема Світового банку та уряду Німеччини, що дозволить використати вже напрацьований досвід інших країн. Також, вперше акцент зроблено на питаннях подальшого соціально-економічного розвитку територій, залежних від вугілля (розроблено проєкт Концепції національної програми трансформації вугільних регіонів України до 2027 року).
Таким чином, українська версія «виходу з вугілля» має шанс відбутися – звісно, якщо чергова спроба уряду реформувати галузь буде доведена до кінця.
Автори: Ольга Полуніна, менеджер сталого розвитку DiXi Group, Сергій Євтушок, зовнішній аналітик DiXi Group
Матеріал підготовлено в рамках проєкту «Бюджетні аспекти державної політики щодо закриття вугільних шахт», що реалізується DiXi Group за підтримки Представництва Фонду імені Гайнріха Бьолля в Україні.
