Чорна п'ятниця українських вертолітників: два збитих Мі-24 під Слов’янськом
2 травня 2014 року розпочався так званий «Перший штурм Слов'янська»
З розгортанням на Донбасі навесні 2014 року інспірованих ззовні «цивільних протестів» командування ЗСУ одним з методів психологічного впливу на тоді ще неозброєних мітингувальників обрало авіацію. Польоти на низькій висоті завжди справляли сильне враження на непідготовлену публіку. Можна згадати, наприклад, Крим, де масові прольоти російських бойових Мі-35 були однією з важливих складових вторгнення.
До середини квітня почалося зосередження угруповання армійської авіації як поблизу Донбасу, так і безпосередньо на його території. Так, зведена група 7-го полку стала базуватися на аеродромі Чугуїв (Харківська область), вертольоти 11-ї бригади були перекинуті в недіючий аеропорт Маріуполя, а 16-ї бригади – в міжнародний аеропорт Дніпропетровськ.
З приходом до Слов'янська бойовиків під командуванням «Стрєлкова-Гіркіна» практично всім стало зрозуміло, що збройного протистояння не уникнути. До того ж після невдалого висунення колони 25-ї бригади десантників противник отримав не тільки бойові броньовані машини, але і ПТРК і ПЗРК, якими штатно комплектувалися БМД.
Саме наявність керованої зброї і підготовлених розрахунків (а ні для кого вже не секрет, що основу загону «стрілковців» становили російські добровольці з багатим досвідом участі в бойових діях) і стала причиною досить великих втрат нашої армійської авіації як в техніці, так і в людях.
Захоплений у полон Євген Краснокутський
Вперше на Донбасі в бойовій операції вертольоти відзначилися 14 квітня, коли пара Мі-24 прикривала Мі-8, на якому прибула група посилення після нападу диверсійної групи противника на тилову колону десантників під Краматорському. Аналогічно «працювали» екіпажі Мі-24 і 24 квітня, коли для посилення оборони бази зберігання бронетехніки в Артемівську (нині – Бахмут) була перекинута група спецназу.
Першу втрату армійська авіація зазнала 25 квітня 2014 року, коли на аеродромі «Краматорськ» бойовики пострілом з ПТРК «Фагот» спалили Мі-8МТ зі складу 7-го полку армійської авіації.
Однак найбільші втрати вертолітники понесли в травні 2014 року, коли розгорнулася повноцінна операція зі звільнення Слов'янська.
Рано вранці 2 травня розпочався так званий «Перший штурм Слов'янська». Насамперед блокпости навколо міста були атаковані з землі і з повітря. Причому авіаторам довелося діяти за несприятливих погодних умов, що в підсумку і призвело до невиправдано високих втрат.
В районі н. п. Карпівка під час польоту на гранично малій висоті були вражені з ПЗРК відразу два вертольоти (командири екіпажів – майор Руденко і майор Плоходько) зі складу 16-ї бригади. З двох екіпажів в живих залишився тільки капітан Євген Краснокутський, який був захоплений противником на місці аварійної посадки.
Як згадує Євген:
«Ми мали супроводжувати колону БТРів, яка йшла на Слов'янськ. І саме тоді нас збили із переносного зенітно-ракетного комплексу. Одна ракета пролетіла мимо, а друга влучила. Вертоліт почав падати. Все, як у тумані, машину закрутило, я вистрибнув з парашутом. Не знаю, чому не стрибнули мої побратими, може, не встигли».
Місце падіння одного з Мі-24П
Пілот приземлився і пішов до збитого вертольота в надії, що там хтось міг вижити. Але до місця падіння він не дійшов – почав вибухати боєкомплект. Зате був оточений трьома бойовиками в формі і масках, з автоматами. Його схопили, почали бити, забрали табельний пістолет і прострелили обидві ноги.
«Вони хотіли мене забрати звідти, але прилетів наш вертоліт і почав кружляти. Вони втекли, мене лишили лежати серед поля. Бачив той вертоліт, може, то й по мене, але вони мене не бачили. Якби стояв чи сидів, а я просто лежав у траві. Рухатися не міг і нічого не міг зробити».
Вертоліт покружляв і полетів. Через деякий час Краснокутського знайшли місцеві жителі, які надали йому першу медичну допомогу. А потім з'явилася група бойовиків – більш агресивних – очолював їх бойовик по кличці «Рись». Забрали телефон, документи і повезли в Слов'янськ – в захоплений будинок СБУ, який на той момент був штабом терористів.
Тут вже майже безпам'ятного льотчика оглянули медики. Він втратив багато крові, тому його відправили в цивільну лікарню, де зробили операцію.
Фото з місця падіння вертольоту
Євген розповідає, що майже на операційному столі випросив у медсестри телефон, щоб зателефонувати рідним. Подзвонив дружині, сказав, що живий, і де саме знаходиться. Жінка зв'язалася з батьками Євгена.
Довго в полоні пілот не пробув. З лікарні його фактично викрали батьки, які виїхали за ним з Харкова. За словами вертолітника, йому дуже пощастило – цивільна лікарня не охоронялася. Медперсонал нічого не помітив і зовсім недавно прооперованого пілота посадили на заднє сидіння машини, накололи обезболюючими і обхідними польовими дорогами повезли на українську територію.
Пам'ятний знак на місці загибелі екіпажів
«Виїздили на кілька блокпостів, які контролювали сепаратисти, але на них нікого не було, – пригадує Євген. – Перед тим усю ніч йшли бої і наші відтіснили терористів. Так ми добралися до Харкова».
Далі Євгена очікували довге лікування і ще кілька операцій в госпіталі. А також нагородження орденом Богдана Хмельницького III ступеня. Наприкінці літа 2016 року Євген знову піднявся у небо.
У двох збитих вертольотах загинули:
– старший лейтенант Ігор Гришин
Такі великі одноразові втрати (а крім двох збитих Мі-24П, був ще пошкоджений і Мі-8МТ) змусили переглянути концепцію застосування вертольотів в проведенні антитерористичної операції.
