Благодійний нетворкінг: як організувати День народження і допомогти онкохворим дітям

Інна Єщенко — соціально активна продюсерка та співвласниця відео-продакшена CHASTO GUSTO, відсвяткувала власний день народження у форматі благодійного нетворкінгу. Замість подарунків особисто їй вона організувала кампанію зі збору коштів для підопічних фонду «Таблеточки». Що відчувала Інна, як переступила через свої сумніви та що радить небайдужим людям, читайте у матеріалі. 

Як прийшла ідея

Ідея зібрати друзів на день народження у формі благодійного нетворкінгу прийшла випадково. І сформувалася не одразу. Це не той випадок, коли над тобою загоряється умовна "лампочка". Мені просто хотілося зібрати своїх друзів разом. Я усвідомила, що багато людей, яких знаю я, не знайомі один з одним. Тому фактично святкування дня народження — це такий собі нетворкінг. Так і з'явився формат івенту. А вже згодом я подумала, що свято можна організувати із благодійною метою. Люди люблять допомагати, їм подобається бути причетними до чогось важливого, великого і доброго. 

Про фонд "Таблеточки" я згадала практично одразу. У них на сайті є можливість створювати кампанії до дня народження. Замість подарунків для себе люди просять знайомих допомогти підопічним фонду. Так я поєднала нетворкінг із благодійністю: запрошувала всіх бажаючих прийти на захід і, як символічну оплату, — переказати будь-яку суму в фонд. 

Емоція доброти та єдності

До цього я не робила нічого подібного з "Таблеточками". Контактувала з ними лише під час навчання в КАМА (Kyiv Academy of Media Arts). Тоді ми розробляли ідеї рекламної кампанії для фонду. Так я дізналась про їхню місію, креативність і неординарний підхід до благодійності. Вони відрізняються тим, що заохочують людей до благодійності не через жалість і негатив. Онкохворі діти — маленькі супергерої, які зіткнулися з проблемами дорослих. Так фонд показує своїх підопічних. Сайт має дружній інтерфейс, він не лякає, не засмучує і не грузить людину. Асоціація в моїй голові склалась давно: допомога дітям — це "Таблеточки". 

Очікування та сумніви перед початком

Спершу як ціль кампанії я поставила символічну суму в 6 тисяч гривень. І, якщо чесно, хвилювалася, що не зможу її зібрати. Проте люди так охоче приєднувалися до збору, що вже за тиждень я подвоїла ціль, а по факту ми зібрали 16 500 гривень допомоги. 

Другим страхом було те, чи вдалий я обрала формат, чи заходять взагалі такі заходи людям. Словом, боялася, що ніхто не зацікавиться. Адже це не звична вечірка на день народження. Івент проходив зранку, у вихідний день. Формат передбачав спілкування, знайомство, було запрошено спікера, у програмі був благодійний аукціон та розіграш від G.Bar. Такий собі бізнес-сніданок з елементами дружнього спілкування й інтерактиву.

Страхи розвіялися лише тоді, коли я зробила перші кроки: написала пост у соцмережах, домовилася із рестораном BARVY про час і простір для проведення. Підтримка людей — реально класний стимул. А її було дуже багато.

Насправді, в плані організації все пройшло надзвичайно легко. Це — найпростіший проєкт у моєму житті, організовувати його було в кайф. Це ж все-таки свято. 

Програма івенту створювалось поступово: я випадково познайомилася із Максимом Узлом, який став ведучим заходу. У себе на Фейсбуці він написав,  що хоче випробувати свої сили у ролі ведучого івентів, — от я його і "схопила". Так само легко знайшла партнерів для благодійного аукціону. Дуже вдячна Ані Фастєєвій (кріейторка блокнотів Zakrtka), Олексію Казакову і Тані Іваніцькій (власники бренду посуду ручної роботи "Тиха форма"), Марії Гощицькій із театру "Актор" — вони виставили свої лоти й допомогли зібрати додаткові кошти.

Ще я запросила спікерку по переговорам — Людмилу Слободянюк. Вийшло так, що її лекцію ми послухати не встигли за браком часу, адже із наповненістю програми я трохи перестаралась. Це я врахую на майбутнє.

Три найсильніші якості, що дозволили провести благодійний нетворкінг

Організувати благодійний нетворкінг на День народження допомогли три сильні сторони: комунікативність, креативність та вміння домовлятися. 

Благодійність VS зростання популярності

Часто благодійність вважають способом збільшити свою популярність. Але це зовсім не негативний бік такої діяльності. За умови добрих намірів, популярність — це інструмент, який можна використовувати як каталізатор для подібних ініціатив.

Я не бачу нічого поганого в тому, що коло моїх знайомих і друзів зростає. Я й надалі планую займатись подібними проєктами, а збільшення кількості людей у контакті зі мною допоможе поширювати цінності, які для мене важливі. 

Раніше я теж думала: навіщо голосно заявляти, що ти займаєшся благодійністю? Проте якщо відкинути емоції, то важливий результат — зібрані кошти, врятоване життя, трохи кращий світ. І говорити про це потрібно. Часто людям для того, аби долучитися до чогось хорошого, не вистачає невеликого поштовху. То чому я, ви або хтось іще не може стати тим, хто цей поштовх зробить? 

Наступні проєкти 

Мені здається, що слово "нетворкінг" трохи напряжне. Ніби зобов'язує людей до спілкування і знайомств. Адже часом ми ніяковіємо, нам не вистачає когось знайомого на таких заходах, аби розслабитися та отримувати задоволення від приємного спілкування.

Неочікуваним інсайтом для мене було те, що людям простіше приходити на івент, де точно буде хтось знайомий. У такому безпечному середовищі легше налагоджувати контакт із новими друзями. Мій захід мав закінчитись о 12 дня. Проте спілкування тривало майже до 15 години. Вийшло так, що я була спільною знайомою для всіх. І, мені здається, це давало людям відчуття єдності. 

Звісно, ще одним фактором стала благодійна мета, адже кожен долучився до збору коштів. Усі були об'єднані особливою спільною ціллю.

Наступного дня народження я чекати точно не буду. Уже зараз маю ідеї, як розвинути цей проєкт і продовжувати його реалізацію.

Затримуйте увагу на хорошому

У мене був один "невдалий" день. Хто мені тільки не відмовив. Тоді здавалося, що і ідея невдала, і не вийде нічого. Проте якщо подивитися на ситуацію з боку, то це були одиничні, невеликі і абсолютно нормальні промахи. І їх, порівняно з успішними моментами, було набагато менше.

Нам варто навчитися не сприймати одиничні невдачі як символ того, що невдачі будуть і надалі, що нічого не вийде.

На днях їхала в таксі, і водій був досить спантеличеним. Попередня пасажирка лишила йому на чай близько 500 гривень. Він все повторював, що не розуміє, як реагувати. Тобто, по факту йому пощастило. За його словами, це вперше у нього такі великі чайові. А от реакцію на цю подію він не може обрати. 

Я запитала його: "Що б ви відчували, якби пасажир вам не заплатив?" 

"Я був би дуже злий та засмучений", — відповів він.

Тобто він знає, як реагувати на негатив, проте почувається розгубленим, коли трапляється щось хороше. 

От, мабуть, у цьому і є моя порада (і одночасно завдання для себе самої) — затримувати свою увагу на хорошому, бо його насправді не так уже й мало.