Шкіра не може бути хорошою або поганою: що таке боді нейтральність і рішення, які змінюють правила гри

Настання курортного сезону веде за собою вихор тривоги та пробудження комплексів щодо свого тіла. Для багатьох дівчат і жінок стало нормою замислюватися про «підготовку» до сезону відпочинку і купальника, повернення «літнього тіла» і встановлення своєї цільової ваги, а коли не виходить досягти «стандарту», приходить відчуття провини та неповноцінності через невідповідність побудованому в голові «ідеалу». Напевно, не знайшлося б такої дівчини, яка хоча б один раз в житті не критикувала своє тіло, не називала себе некрасивою, а після з'їденого тістечка не рахувала грами та калорії й не винила себе за цю «слабкість». 

Хоча можливе загострення комплексів і настає в літню пору року, для багатьох питання зовнішності і її удосконалення не обмежується трьома місяцями в рік. Ми думаємо про свій вигляд як мінімум щоразу, коли дивимося в дзеркало, починаючи з ранкових годин за чищенням зубів, і закінчуючи підготовкою до якоїсь важливої події або зустрічі. Наш внутрішній голос здатний відшукати безліч недоліків, і змусити в собі сумніватися, а іноді трапляється, що людині з боку вдається знайти в нашій зовнішності серйозні вади, повідомивши це просто в обличчя. У багатьох випадках ситуація доходить до заподіювання шкоди собі через тиск відповідати ефемерному ідеалу (наприклад, булімія) або відверту дискримінацію від перехожого лукіста.

Відчуваючи постійне розчарування в собі та гнітючу провину, загадуєшся над питанням: які ж джерела мають стандарти краси, що змушують нас всіх відчувати себе неповноцінними, і чому ми ними так стурбовані? Чому це проблема, і чи існує якесь рішення? Ми спробували розібратися в новому матеріалі «Рубрики».

Замислюючись про сучасний стандарт, зазвичай уявляємо собі струнку, навіть худорляву дівчину з чистою гладкою шкірою без єдиної волосинки, без кіл і мішків під очима, без натяку на втому, акне, пори або целюліт. Таку картинку нам малюють соціальні мережі, як Інстаграм, реклама, модні глянцеві журнали та голлівудські фільми. Наші стрічки в соцмережах наповнені відретушованими фотографіями блогерів, знаменитостей і навіть часто наших друзів і знайомих. Ми звикли показувати кращу сторону себе — навіть ту, якої не існує, — естетично найбільш приємну і трендову. 

Коли ми запитали Ольгу Гайович, українську феміністку та активісту, яка ж ситуація склалася в Україні, вона з упевненістю відповіла: «В Україні домінує стандарт, який встановлює попкультура США, це вплив або безпосередньо американського кіно, шоу-бізнесу, або через споживання нашого або російського продукту, що також є калькою західного. Великий плив на встановлення стандарту краси також мають соцмережі. Ще всім, звісно, знайомий колоніальний образ українки у вінку зі стрічками та великими грудьми, але навіть він зараз набув стандартного "інстаграмного" вигляду. Власного, не західного чи не колоніального, не совкового погляду на стандарти зовнішності, вважаю, в Україні не сформувалося».

Ольга також зазначає, що хоча «еталони» зовнішності існують, як для жінок, так і для чоловіків, без подвійного стандарту, на жаль, тут не обійшлося. Вимоги до зовнішнього вигляду жінок набагато вищі, і Ольга вважає, що така ситуація — це показник гендерної нерівності: «Взагалі співвідношення дотримання практик краси між жінками та чоловіками може бути гарним маркером гендерної рівності в країні. Чим менше в жінок прав, тим більше вони змушені дотримуватися канонів краси, банально, щоб сподобатися чоловікам, бо в ситуації, коли можливості жінок обмежені, коли ресурси в руках чоловіків, то шлюб, інші стосунки з чоловіками — це основний соціальний ліфт. Також в такому суспільстві жінок оцінюють за зовнішністю при прийнятті на роботу, і загалом краса великою мірою визначає місце жінки в суспільній ієрархії. Жінка виглядає, як модель з подіуму, а чоловік — чудово, якщо помився».

В Україні, як і в усьому світі, найбільш впливовим видом медіа на цей час є соціальні мережі, які постійно запускають і просувають величезну кількість фільтрів і масок. Вони можуть за одну секунду змінити форму обличчя, губ, носа, додати засмагу і веснянки, прибрати висипання, збільшити очі та/або змінити їх колір, тим самим впливаючи на те, як ми сприймаємо і бачимо себе. 

Кіно, сфера моди, журнали не відстають і як і раніше диктують суспільству, як саме «повинна» виглядати жінка, контролюючи наше ставлення до себе, починаючи з дитинства і до старості. Дівчат часто сексуалізують, ставлячись до них, як до об'єктів, і намагаючись нав'язати їм, що їх цінність визначається зовнішністю і рівнем привабливості. До того ж часто натрапляємо на статті про знаменитостей, як,  наприклад, Дженніфер Лопес, які «старіють красиво» або «не виглядають на свій вік», що в сучасних реаліях розцінюють, як досягнення для жінки. З якими наслідками в результаті бореться жінка, якій не вдається відповідати еталону? Низька самооцінка, негативні відносини з їжею, тілесна дисморфія, само-об'єктивація — одні з небагатьох проблем, з якими може зіткнутися більша частина людства.

Відповіддю на те, що суспільство наділяє красиву і молоду зовнішність високою цінністю і перетворює стандарт краси на невіднятну складову нашого щастя і добробуту, став рух «body positivity», який проголошує, як у пісні Крістіни Агілери, що ми всі гарні, попри наші недоліки. Боді позитив вчить нас любити всі особливості нашого тіла, які не вписуються в стандарт, утілений у свідомості суспільства.

Хоча цей рух і мав дійсно позитивний, але невеликий ефект на медіа — на сторінках журналів, як Vogue, почали з'являтися моделі, як Ешлі Ґрем (у 2017 році Ешлі з'явилася у фотосесії Vogue Італія, в публікації якої не використовувалася ретуш), у великих рекламних кампаніях брендів, як Versace, почали брати участь моделі розміру плюс — він також мав свої недоліки. 

По-перше, після комерційного успіху боді позитиву, який виступає проти дискримінації товстих людей, людей з інвалідністю, людей з іншим кольором шкіри, які брали участь у розвитку руху, і за прийняття наших відмінностей, всі переваги та дивіденди отримують не ці групи населення. Обличчям руху стали конвенціонально стандартні представники інших груп, а до маргіналізованих спільнот продовжують упереджено ставитися. По-друге, любити себе з усіма своїми особливостями — «зайвою» вагою, акне, розтяжками, волоссям на тілі — не у всіх виходить: як би багато хто не старався, вони не можуть досягти «боді позитив» ідеалу. Навіть у найбільш впевнених у собі людей не виходить ставитися до свого тіла постійно позитивно, і якщо вони хочуть змінити щось в собі, до них знову повертаються знайома тривога і почуття сорому через подібні бажання. 

Як більш інклюзивну альтернативу багато активістів просувають термін/рух боді нейтральності, який пропонує виключити зовнішність з дискусії, змістити фокус на те, що тіло для вас робить, а не на те, як воно виглядає, і сконцентруватися на своїх відчуттях. Боді нейтральність відмовляється надавати колосальне значення, що покладається на зовнішність, і говорить: ти не просто тіло, ти — це досягнення, кар'єра, характер, успішні стосунки, побудовані з іншими людьми. До цього ж належить категорія руху, скін нейтральність (skin — шкіра), яка також допомагає відчути нам, що ми не зобов'язані мати конвенціонально красиву зовнішність. Шкіра — це не головне, вона нас не визначає. Шкіра не може бути гарною чи поганою, вона просто є. 

Схожою філософією керується Марія Біленька, #skinpositivity блогерка та активістка, яка виступає проти скін шеймінгу, у якої ми поцікавилися, що ж для неї означає боді та скін нейтральність, як інстаграмерка їх практикує, чи  стикається вона з хейтом в мережах, і як спробувати змінити ситуацію.

Коли ми запитали Марію, чому вона вирішила вести Інстаграм про свою шкіру, вона відповіла, що спочатку було складно ділитися цією проблемою в соцмережах. Але потрапивши в більш толерантне, як порівняти з Україною, середовище в Польщі, вона зважилася на цей крок: «Там мені було набагато простіше ділитися тим, що у мене на душі. І я вирішила, що я буду вести Інстаграм. Мені хотілося поділитися своїми почуттями з тими, хто на мене підписаний. Тобто з моїми друзями, міжнародними та українськими, тому я почала писати англійською. Не щоб вести блог, а просто почала розповідати свою історію».

За словами Марії, на той період уже існувало кілька, хоч і небагато, схожих сторінок на YouTube і в Інстаграм. Такі сторінки та блогерки як Кассандра Бенксон і My Pale Skin, надихнули її ввести аналогічний профіль. До того ж в українському просторі таких акаунтів не було. Причиною цього Марія вважає упередження нашого суспільства: «Це ж соромно говорити про акне, говорити про проблеми зі шкірою. У нас заведено, що це не захворювання, а якась вада, тому що ти не слідкуєш за собою, не слідкуєш за своєю гігієною. Люди сприймають це як щось брудне, ганебне і "сам винен"».

Через такі хибні уявлення у більшості людей формуються стереотипні думки про таких блогерів, як Марія, про акне ком'юніті та рух скін позитиву або ж нейтральності. Як говорить блогерка, дуже багато людей думають, що «акне ком'юніті — це люди, які забили на зовнішність, мовляв, навіщо це лікувати». Насправді ідея полягає не в цьому. Ком'юніті пропонує підтримку будь-якій людині в схожій ситуації, і доводить, що вона не одна, тим самим полегшуючи життя ще одному незнайомцю. Марія додає, що ця спільнота також вчить звертати увагу не тільки на свою шкіру і тіло, але і на інші речі — події, роботу, кар'єру, стосунки. Фокус зсувається на інші пріоритети, прикладом цього є skin neutrality блогерка My Face Story Калі Кушнер, художниця і віднедавна мама.

На питання про те, чи стикається вона зі стереотипами про себе і хейтом в соцмережах в Україні, скін-активістка відповіла, що особисто і безпосередньо хейт не надходить, хоча були випадки, коли про неї писали в мережах в негативному світлі. «Але скоріше будуть непрохані поради, — зазначає Марія. — У людей просто манія, неважливо, українська аудиторія, або міжнародна. Люди хочуть по-хорошому, так і пишуть, це не реклама, не хочу нікого образити, нав'язувати, але підіть до цього лікаря. Ось таке ставлення». 

Марія ділиться своєю історією про шкіру і документує свій шлях вже 2 роки. За цей час сприйняття себе у блогерки кардинально змінилося: «Я стала простіше ставитися до себе. Раніше я могла скасувати все, якісь події через шкіру. Вона мене зупиняла здійснювати якісь дії, які мені подобаються, скасувати плани, залишитися вдома, нікуди не йти, впасти в мінідепресію. Зараз я не повністю, але підзабила. Я не хочу, щоб шкіра керувала моїм життям».

Вибудовуючи здорові взаємини зі своєю шкірою, скін-блогерка також вчиться сприймати своє тіло таким, як воно є. Що ж для неї боді нейтральність? Марія ділиться: «Для мене це прийняття того факту, що це нормально, коли шкіра і тіло змінюється. Але коли шкіра і тіло змінюється, головне, щоб в переломні моменти не змінювалося ставлення до себе. Комусь після вагітності важко приймати себе, комусь після важкого ступеня акне складно приймати свої шрами, комусь після важкої хвороби. Різні ситуації бувають. І при цьому важливо не перестати поважати себе, не переставати цінувати себе. Це дуже важко. У мене самої це процес довжиною в життя».

За словами Марії, практикувати боді нейтральність їй допомагає усвідомлення шляху, який вона вже пройшла. «Мене рятує те, що я згадую, з якого дна я піднялася. Я велика молодець. У порівнянні з тим, як це було раніше — і я не тільки про шкіру говорю, але взагалі про моє життя — як я змінила своє життя за півтора року, піднявшись з дна справжнього. У цьому стані знаходила нових друзів, шукала роботу, змінювала роботу, подорожувала, спілкувалася. Просто варто відзначати ці речі. Ми звикаємо до цього, не помічаємо, які ми молодці. Забуваємо себе хвалити, і я не говорю про тіло, а про життєві речі. Помічати, чого ми досягли». Марія зазначає, що найчастіше у людей формується синдром самозванця: вийшло, ну, і в іншого виходить. Насправді це не так. Потрібно хвалити себе і робити собі подарунки за перемоги.

Своїм підписникам Марія завжди хоче донести просте послання: ідеалу не існує! У нашому світі важливість розв'язання тієї чи іншої проблеми нав'язана великими компаніями та корпораціями, що стоять за ними. Бренди та маркетинг диктують тренди та створюють наші комплекси, страхи й слабкості, щоб продати засоби, які нібито допоможуть їх вирішити. Марія заявляє: «Ідеальної шкіри не існує, як і ідеального тіла. У кожної людини є свої особливості, і не можна називати їх вадами. Те, що показують медіа: відфотошоплені зображення, величезна кількість косметики, немає взагалі пор, немає жодної розтяжки, зайвої волосинки — це справжнісінький обман. У житті цього не існує. І це нормально, що тіло змінюється. У житті нічого не стабільно, в тому числі наше тіло». Єдине, чого нам варто намагатися досягти, на думку блогерки, — це здорове ставлення до себе. Над цим варто і можна працювати. Решта не під нашим контролем. 

Хоча в міжнародних медіа вже з'являється реклама зі справжньою шкірою — британські, американські, корейські бренди наймають реальних моделей — Україна поки відстає. «Добре, що у світі це змінюється, — каже Марія. — В Україні це поки що не змінюється, але я сподіваюся ми до цього прийдемо».

Познайомившись з Марією, яка за допомогою свого Інстаграм акаунту поширює прийняття себе, руйнує стандарти і показує справжню шкіру з усіма особливостями, як акне, пори, вени, пушок, нерівності текстури, пігментація, ми почали замислюватися, хто ж ще у світі, крім згаданих Марією людей, просуває схожі ідеї прийняття свого тіла і шкіри, які рішення вони створюють для популяризації нейтральності щодо своєї зовнішності, і як вони змінюють сприйняття суспільства про стандарти та цінності зовнішнього вигляду. Зібрали для вас групу цікавих особистостей, які й вас, можливо, зможуть надихнути на зміни.

1. Free the Pimple  

#Freethepimple — це онлайн ком'юніті, а також рух, який зародився на просторах Інстаграм. Всі учасники цієї спільноти сміливо показують, як виглядає реальна шкіра без фільтрів і масок. Засновницею руху, який в собі об'єднує людей, що борються з фізичними та емоційними наслідками акне, є Лу Норткоут, модель, блогерка та інфлюенсерка. Використовуючи хештег #freethepimple, Лу побудувала своє власне ком'юніті, де будь-хто може отримати підтримку, кинути виклик нормативним стандартам краси та показати справжню шкіру без макіяжу.

Завдяки тому, що британська активістка нормалізує і де-стигматизує акне серед своїх послідовників, великі бренди, як Glossier, Augustinus Bader, Neutrogena, починають використовувати моделей з акне у своїх рекламних кампаніях. 

У своєму есе для онлайн-видання ID, Лу написала: «Впливовий рух боді позитиву призвів до того, що серед моделей почали з'являтися дівчата різних типів статури. Ми прийняли зображення з розтяжками, менструацією, жіночими сосками, а тепер настав час прийняти нашу шкіру».

2. #disabledandcute

Кея Браун, письменниця і журналістка, актриса, народилася з церебральним паралічем. За її словами,  вона завжди прагнула до загальноприйнятої «нормальності»і намагалася боротися з ненавистю до себе, яку суспільство їй нав'язувала через те, що вона людина з інвалідністю. Одного лютневого дня, Кея глянула в дзеркало і відчула себе особливо милою, тому вона вирішила закарбувати це відчуття за допомогою селфі й виставити пост у Твіттер з хештегом #disabledandcute. Вона сказала світу, що вона може бути й милою, і з інвалідністю. Одне не виключає другого.

Надихнувшись письменницею, багато людей, як Кея, взяли участь в цій ідеї та почали виставляти свої селфі з хештегом, який згодом отримав лавиноподібну популярність. 

В інтерв'ю журналу Teen Vogue Кея сказала: «Люди з інвалідністю вважаються непривабливими, з романтичної точки зору включно. На мій погляд, хештег доводить, що це не так».

Популярність хештегу підштовхнула Кею до ширшого активізму та написання книги «The Pretty One». У ній вона дає голос таким людям, як вона, яких часто вважають мовчазними, слабкими та ізольованими, і бореться зі стигмою та стереотипами, пов'язаними з цією групою людей.

3. Габі Грегг  

Габі Грегг (@gabifresh), активістка руху body neutrality і fat acceptance, дизайнерка, і інфлюенсерка сфери моди, одна з перших, хто почав виступати за інклюзивність у сфері одягу масового виробництва. Всі повинні мати можливість знайти й купити одяг, що підходить за розміром, але, на жаль, на практиці не завжди так відбувається. Дизайнери обмежуються не великою розмірної сіткою, тим самим залишають багатьох людей за межами досяжності. Взявши справу у свої руки, Габі в колаборації з іншою активісткою Ніколетт Мейсон створила лінійку одягу Premme з інклюзивними розмірами.

Також у своєму lifestyle блозі вона взялася за руйнування стереотипів і міфів, пов'язаних з тим, як повинна одягатися дівчина з великими розмірами. Вона гордо надягає і носить бікіні, мініспідниці, кроп-топи, та доводить, що не тільки дівчата зі стандартною фігурою можуть носити такі елементи одягу. У 2011 році дизайнерка розмістила фото в соціальних мережах в бікіні з хештегом #fatkini. З того часу вона стала затятою diversity-прихильницею в індустрії моди.

4. Ліндсі та Лексі Кайт: body image resilience

Докторка філософських наук, співзасновниця некомерційної організації Beauty Redefined, Ліндсі Кайт з дитинства любила займатися професійним плаванням, але, коли прийшли підліткові роки, вона для себе вирішила покинути цей спорт, тому що їй не подобалося, як плавання впливає на її тіло. З того часу її сприйняття свого тіла (body image) спотворилося.

Поступово в коледжі, Ліндсі разом зі своєю сестрою-близнючкою Лексі почала вивчати вплив стандартів краси, самого концепту краси, а також об'єктивації та само-об'єктивації на наше сприйняття тіла і психологічне здоров'я. Провівши дослідження, сестри сформували концепт і інструмент body image resilience theory. Він говорить, що люди стають сильнішими завдяки болю, через який вони пройшли, і починають приймати своє тіло завдяки тому, чому навчилися через цей біль.

У своїй промові на TEDx Salt Lake City «Body Positivity or Body Obsession? Learning to See More&Be More» («Боді позитив чи одержимість тілом? Як бачити більше і бути більшим») Ліндсі говорить: «Дівчата і жінки страждають не через недосяжність того, як визначають красу, вони страждають через те, що їх визначають за красою і зовнішністю. В першу чергу, вони — це тіла, а вже в другу — люди». Відчувати сором через наше тіло і бути зацикленим на зовнішності стало для нас нормою, що, за словами активістки, зупиняє нас від повної реалізації нашого потенціалу. Саме тому у своїй спільній книзі «More Than a Body» («Більше, ніж просто тіло») сестри проголошують: наше тіло — це інструмент, не прикраса.

Ліндсі та Лексі допомагають жінкам розпізнавати та боротися зі згубними наслідками об'єктивації за допомогою соціальних мереж, онлайн-курсу з Body Image Resilience, колаборацій з дієтологами та психотерапевтами, їх популярної книги (More Than a Body) і регулярних публікацій і виступів.

5. Анушка Різ

Письменниця та активістка Анушка Різ пише про фемінізм, культуру краси та боді нейтральності. Вона є авторкою книги Beyond Beautiful, в якій дає відповідь на питання: як відчувати себе добре стосовно себе, якщо культура і суспільство робить це неможливим? На своєму сайті Анушка пояснює концепт книги: «Я витратила рік на те, щоб поспілкуватися з психологами, соціологами, експертами в галузі засобів масової інформації та жіночих досліджень, тренерами з розвитку впевненості в собі та дієтологами, і прочитати все, що можна знайти про body image. Я хотіла сформулювати конкретні, корисні поради для людей (таких, як я, і майже всіх знайомих жінок), які відчувають, що їх невпевненість у своєму тілі заважає їм жити повним життям».

Beyond Beautiful — це гід і body neutrality інструкція, яка проголошує, що ідентичність і цінність жінки не визначається красою і зовнішністю. Різ пропонує визначити проблему, перезаписати свої психологічні установки та рекламувати свою силу. У книзі авторка наводить техніки, за допомогою яких можна розв'язати питання зі сприйняття свого тіла, і підкріплює рекомендації науковими дослідженнями та експериментом.

В інтерв'ю інтернет-виданню This is Jane Wayne, Анушка Різ, відповідаючи на питання, чому вона критично ставиться до концептів self-love і body positivity, сказала: «Я думаю, що ми витрачаємо занадто багато часу на боротьбу з конкретними ідеалами краси тіла замість того, щоб розв'язувати основну проблему: а саме виключити цінність краси як такої… в боді позитиві я вважаю проблемним те, що жінкам для більшої впевненості в собі постійно повторюють: "Ви красиві". Це тільки посилює реальну проблему: ми вважаємо, що наша цінність залежить від того, як ми виглядаємо. Що в дзеркалі можна знайти щастя, задоволення і впевненість в собі… насправді нам потрібно відвернутися від дзеркала».

6. Джаміла Джаміл і I Weigh

Джаміла Джаміл — активістка, актриса, ТБ і радіо ведуча — прихильниця руху боді нейтральності. У розмові з журналістами журналу Glamour одного разу вона сказала: «Уявіть, що ви просто не думаєте про своє тіло. Ви не ненавидите його. Ви й не любите його. Ви просто голова, що плаває в повітрі». Усвідомивши негативний вплив стандартів краси на жінок і медіа, і відчувши його особисто на собі, Джаміла стала затятою противницею культури дієт, а також селебріті, які просувають детокс продукти заради заробітку. Вона створила петицію за те, щоб заборонити знаменитостям рекламувати дієтичні товари в Інстаграмі. Голос Джаміли та інших активістів був почутий, і Інстаграм заборонив рекламувати такі публікації й вирішив приховати їх від користувачів молодше 18 років.

Джаміла також заснувала онлайн кампанію I Weigh, яка почалася в Інстаграмі з концепту боді інклюзивності та супроводжувалася подкастом, де Джаміла закликала жінок відмовитися від цифр на вагах на користь себе як людини: своїх досягнень, стосунків, вкладу в розвиток світу. Зараз кампанія розширила свій профіль. За словами актриси, вона хотіла створити безпечний і радикально інклюзивний простір, де хто завгодно міг знайти допомогу і зрозуміти, як орієнтуватися у світі активізму. I Weigh ком'юніті знайомить своїх підписників з новими голосами, активістами та рухами й вчить їх бути краще, рости, і розуміти один одного.

7. Ріанне Мейер

У стрічці Інстаграму ми часто бачимо фотографії блогерів, модних інфлюенсерів і селебріті, які показують своє «ідеальне життя». Бездоганний макіяж, зачіска, поза та аутфіт на тлі казкової локації. Побачивши подібні публікації, ми починаємо копатися в собі, помічаємо в собі «недоліки» і звинувачуємо своє тіло і зовнішність через невідповідність ідеалу.

Ріанне Мейер, модель і модна блогерка, як і багато їй подібних, вела свою сторінку в Інстаграм і представляла світу відредаговану і кращу версію себе. Однак з часом Ріанне ставала більш популярною, і почала набирати все більше підписників. В один момент дівчина сказала собі, що більше не хоче показувати цю версію себе. Модель відчула, що несе відповідальність за те, що вона показує онлайн, і вона зобов'язана показати своїм підписникам реальність.

«Я хочу показати, що фотографії, які люди бачать в Instagram, особливо інфлюенсерів, ніколи не відповідають реальності та не є справжніми», — Мейер сказала в інтерв'ю Insider. У комічному форматі Ріанне робить публікації фото в порівнянні Інстаграм/реальність. На одній частині зображення блогерка представляє відредаговану Інстаграм-версію, а на іншій — справжню.

Хоча Ріанне можуть назвати в конвенціональному сенсі красивою, вона доводить, що насправді ніхто не бездоганний: соцмережі — це фейк, і такого поняття як «ідеал краси» не існує.

Оголошуємо нейтралітет!

Боді нейтральність, можливо, може здатися трохи утопічною ідеєю у світі, який надмірно зациклений на іміджі та естетиці. Проте це цікава альтернатива боді позитиву, можливість побудувати більш здорові взаємини зі своїм тілом і сконцентруватися більше на професійному, творчому або особистому розвитку, і спробувати надавати своїй зовнішність менше значення. Підписавшись на таких людей як Марія Біленька та інших вищезазначених активістів, ознайомившись з їхньою філософією, інструментами та роботами, ми маємо можливість навчитися нейтральності до свого тіла, і разом з тим зрозуміти, що, крім прийняття себе, також важливо сформувати більш толерантне ставлення і до інших людей, які відрізняються від нас.