Байден проти Путіна. Хто кого переграв і до чого готуватися Україні?
Фото Reuters
Зустріч Володимира Путіна і Джо Байдена в Женеві обіцяла стати однією з головних політичних подій 2021-го року. Україна, яка напередодні знову не отримала ПДЧ для вступу в НАТО, стежила за переговорами з особливим хвилюванням: як все пройде, хто з президентів вийде із зустрічі переможцем і до чого готуватися найближчим часом?
Що ж вийшло в результаті — читайте в новому матеріалі «Рубрики».
Фото Reuters
Байден і Путін хотіли придивитися один до одного
Парадокс цієї зустрічі полягав в тому, що, здається, жодна зі сторін не розраховувала отримати від неї серйозних результатів. Байден чесно зізнавався, що їде налагоджувати з Путіним «особисті взаємини», оскільки без цього не вийде діалогу між країнами.
Не дуже подавали надію і заяви держсекретаря США Ентоні Блінкена, який не так давно побував у Києві на переговорах з українським керівництвом. Він бачив у зустрічі можливість передати Росії сигнал і заодно подивитися, як Кремль реагує на переговори. Російська сторона теж не променіла оптимізмом: Путін заявляв, що хоче відновити діалог і особисті контакти між Москвою і Вашингтоном, а заодно створити механізми з врегулювання проблем у цілому ряді напрямків.
Фото Reuters
Складалося враження, що і Путіну, і Байдену було цікаво подивитися один на одного — точно так само російська сторона погодилася на зустріч в грудні 2019-го року в Парижі — тільки тоді за столом з президентом РФ сидів Володимир Зеленський і керівники країн-лідерів Євросоюзу.
Ось тільки виразного продовження та зустріч так і не отримала — незабаром відносини між Україною і Росією знову «замерзли», а зрушень не спостерігається досі.
«Було зроблено хід назад в "холодній війні". Байден дав зрозуміти, що Адміністрація США не розглядає відносини з Росією в такому напрямку. Я розглядав такий варіант до цього часу, особливо коли були відкликані посли. Байден хоче розвантажити російський напрямок від надмірної конфронтації та внести ясність у двосторонні відносини. Тепер вони перестануть обмінюватися взаємними звинуваченнями, створять робочі групи щодо стратегічних загроз: ядерних загроз, Арктики, і решти», — сказав в коментарі «Рубриці» директор Інституту політичного аналізу і міжнародних досліджень Сергій Толстов.
У США можуть бути не раді Єрмаку
Очевидно, що будь-яке потепління у відносинах між Росією і США не грає на руку Києву. Україна потребує агресивного союзника за океаном, який допомагатиме відстоювати наші позиції в конфлікті на Донбасі, анексії Криму та інших больових точках. Крім того, нам потрібна підтримка США в питаннях реформування армії та нарощуванні обороноздатності вітчизняного ВПК.
У липні президент Володимир Зеленський має відправитися на зустріч з Байденом у Вашингтон, де напевно буде домагатися гарантій подальшої підтримки Білого дому. Попередня поїздка українського президента в США вийшла не дуже вдалою: тоді американський президент Дональд Трамп дозволив публікацію їхньої телефонної розмови після інавгурації Зеленського — скандал сильно, що вибухнув на цьому тлі, зіпсував враження від поїздки. Як буде цього разу?
За інформацією видання «Зеркало недели», в Білому домі можуть бути не раді голові Офісу президента Андрію Єрмаку. Як повідомило ЗМІ, недавно його відмовилися з'єднувати з радником Байдена з нацбезпеки Джейком Салліваном, запропонувавши зв'язати його з чиновницею нижчого рангу — директоркою з питань Європи Ради національної безпеки Амандою Слот. Однак Єрмак нібито відмовився від розмови, розпорядившись перевести дзвінок на одного зі своїх заступників — американській стороні такий пасаж сильно не сподобався. А з урахуванням і так прохолодного ставлення до Єрмака через зустрічі з адвокатом Трампа Руді Джуліані — він ризикує стати в Капітолії персоною нон грата. Це сильно б'є і по Зеленському, якому перед зустріччю буде потрібен надійний канал зв'язку з Вашингтоном.
«У США здавна звикли вести діалог не з особистостями, а з позиціями. Цього принципу у них дотримуються неухильно, тому така ситуація цілком може мати місце. Для нас посада голови Офісу президента відразу ж передбачає той факт, що він є правою рукою голови держави. У Вашингтоні ж не розуміють, чому фактично завідувач канцелярії намагається лізти в міжнародну політику», — зазначив у розмові з виданням експерт з міжнародної політики Андрій Виговський.
«Аудієнція ж у Байдена буде невеликою. Їм із Зеленським говорити особливо немає про що. На рівні радників з нацбезпеки, секретарів можуть пояснювати деякі речі Єрмаку і Кулебі в поняттєвому варіанті. Якщо така розмова все ж відбудеться», — вважає Сергій Толстов.
Фото Reuters
Що чекає Україну і чи є шанси на НАТО?
З одного боку, відсутність запрошення на саміт НАТО перед зустріччю Байдена і Путіна сильно вдарила по репутації України. До того ж Київ прогнозовано так і не отримав План дії щодо членства, який був обіцяний ще на саміті 2008-го року.
Однак з іншого боку, в НАТО підтвердили, що не мають наміру відмовлятися від обіцянки даної 13 років тому, — найважливіший за довгий час сигнал. А Байден пообіцяв, що конфлікт на сході України не стане цьому перешкодою.
«Києву тепер треба щось робити. З одного боку, розв'язувати питання щодо Донбасу. За Байдена Адміністрація США в ньому не зацікавлена. Швидше за все, що так. Але оскільки російсько-український конфлікт не обмежується одним Донбасом, то якимось чином потрібно розв'язувати й ці питання. Якщо буде така можливість поговорити, то тоді політика Києва буде змінюватися. Якщо розмови не відбудеться, то Зеленському в Вашингтоні скажуть, що все залишається приблизно так само», — прогнозує експерт Толстов.
Зустріч Путіна і Байдена в Женеві точно не увійде в розряд історичних. Швидше за все, для України набагато важливішою і предметною буде саме поїздка Зеленського. До того ж важливо і те, що за підсумками переговорів ні російський, ні американський президент не обмінялися запрошеннями. Та й окремі пресконференції натякають на те, що особливо теплими відносини не стали. Ймовірно, що і не стануть. А значить Україні потрібно продовжувати гнути свою лінію — домагатися участі США в переговорному процесі щодо Донбасу, не забувати говорити про те, що Крим — це Україна, і йти до вступу в НАТО.
