Що робити, якщо держава не займається проблемою ветеранів: як на Івано-Франківщині допомагають повернутися до життя колишнім бійцям

У багатьох, хто пройшов справжню війну, вона не закінчується і на мирній землі. Часто колишнім воїнам потрібно допомогти в адаптації, потрібен час на усвідомлення, потрібні сили на відновлення і зцілення.

У Центрі реабілітації військових та їхніх родин "Бандерівський схрон" надають шанс повернутися до нормального життя тим, хто відстояв для нас спокій та світле небо.

Будинок ветеранів "Бандерівський Схрон", розташований в селі Клубівці на Івано-Франківщині, заснував Ігор Чернецький, волонтер, учасник подій на Майдані і АТО. 

Під час Революції гідності Ігор, юрист за освітою, очолював Михайлівську сотню, був поранений, пережив клінічну смерть. Ще не повністю відновившись, возив у зону АТО гуманітарну допомогу. Стояти осторонь не міг ні дня — тільки-но позбавився милиць, відправився і сам на передову. А після повернення, він, кавалер ордена «За мужність» III ступеню, разом із дружиною Наталею, з якою познайомився і одружився саме на Майдані, влаштував прихисток для скалічених війною побратимів. 

Відчувши горнило війни "на власній шкурі", Ігор розумів: без центрів психологічного відновлення ветеранам не обійтися. Оскільки у 2016 році про це на державному рівні і не йшлося, вирішив спробувати влаштувати таке місце самотужки.

Локацію для притулку шукали спершу під Києвом, але ціни, які називали за оренду будинків, були просто непід'ємними. Допоміг випадок: перебуваючи з родиною в гостях у друзів в Івано-Франківську, познайомився з місцевим священиком, який запропонував варіант приміщення для майбутнього центру − занедбаний дім священнослужителя, висланого у роки Другої світової в Сибір. Облаштовувалися на власні гроші, отримані від держави як компенсацію за поранення й інвалідність. Назва прихистку, за словами Ігоря, народилася сама собою — неподалік розташована відновлена "Криївка УПА".

З весни 2017 року "Бандерівський Схрон" почав працювати на постійній основі. За цей час через центр реабілітації пройшло більше 700 ветеранів та ветеранок. Хтось приїздив на декілька днів, щоб переключитися та перезавантажитися, а хтось залишався на роки, ставав постійним членом команди. З кимось було надзвичайно легко працювати, а до когось доводилося запроваджувати санкції, передбачені договором перебування ветерана в будинку реабілітації (в центрі існують суворі правила і незаперечний "сухий закон").

"Щоб дурні думки не лізли в голову, їх потрібно заганяти в працю"

За 4 роки на базі "Бандерівського схрону" створено два соціальних міні-підприємства: "Кава зі Схрону" та "Іграшки зі Схрону". Майстерні відбудовували теж самі. За прикладом Ігоря його колишній підопічний Сергій із 11-го батальйону "Київська Русь" передав Схрону на будівництво і облаштування "столярки" свою грошову компенсацію за інвалідність. Допомагали коштами канадська українська діаспора, Івано-Франківська обладміністрація, Міністерство ветеранів і просто небайдужі люди, які слідкують за діяльністю будинку ветеранів у соціальних мережах.

Основним завданням творчих майстерень є не отримання прибутку, а допомога бійцям в адаптації та соціалізації. У роботі атовці відволікаються від поганих думок та неприємних спогадів. Також кропіткий процес виготовлення дерев'яних іграшок та декору розвиває дрібну моторику, що дуже корисно при черепно-мозкових травмах та контузіях. 

Іван К. у Схроні 6 місяців, каже, робота заспокоює і приводить до ладу думки: "Це справжній релакс, у мене неначе хобі з'явилося. Коли зранку встаєш і займаєшся тим, що тобі подобається, це, звичайно, дуже добре". 

До цього Іван з деревом не працював, усьому навчився в центрі для учасників АТО. Зараз виготовляє іграшки сам. Це дуже тендітна робота, не у кожного вистачає терпіння, багато операцій доводиться здійснювати вручну практично з хірургічною точністю. В асортименті майстерні не тільки іграшки — є брелоки, свічники, різдвяні вертепи. 

Ще один проект, яким займаються ветерани, — "Кава зі Схрону". Для створення своїх блендів "Кава зі Схрону" використовує елітні зерна арабіки та робусти. Каву закуповують зелену, самі обсмажують, мелють та фасують. Наразі є 8 постійних купажів. Завдяки тому, що обсмажуванням кави займаються більше трьох років, руку набили добре — створенні Схроном купажі є ексклюзивними і стабільними. Для військових така робота — це ще й ароматерапія.

За словами співзасновниці центру Наталії Чернецької, проблема багатьох ветеранів після повернення додому — втрата інтересу до праці, якою вони займались до війни, тож завдяки каві та іграшкам засновники проекту показують, як можна розпочати власну справу практично з нуля. А ще всі разом будують, приводять до ладу подвір'я, вирощують городину, готують їжу.

Для чого це потрібно

Будинок ветеранів у Клубівцях — не санаторій і не табір для відпочинку. В основному сюди попадають ті, від кого відмовились усі — офіційні інстанції, медичні заклади, часто навіть рідні. Багато новоприбулих атовців перебувають у важкому пси­хологічному стані. У них — пост­травматичний стресовий розлад (ПТСР), часом — проблеми з алко­голем та наркоманією. 

Вперше питання про необхідність виділення цілісного синдрому — "Посттравматичного стресового розладу" (ПТСР) — було поставлено в США у 1980 році. Дослідження, проведені американськими вченими, показали, що безпосередня участь у бойових діях — це тільки одне з джерел ПТСР, оскільки синдром провокує цілий набір взаємопов'язаних індивідуальних, культурних, економічних і соціальних факторів. 

Прояви бойового синдрому досить різноманітні і впливають не тільки на особистість самого військовослужбовця, а і на взаємини з навколишнім світом, особливо з сім'єю, і залежать не тільки від інтенсивності бойових дій, але і від стану психіки людини, від умов, у яких вона перебувала до призову і після повернення в цивільний соціум. 

Результати досліджень доводили, що не всі ветерани війни страждають "військовим синдромом". Адже розвитку захворювання супроводжує безліч факторів, що включають особливості довоєнного життя ветеранів, особистісні характеристики і рівень соціальної підтримки після демобілізації. Однак у суспільній свідомості часто відбувалося наділення всіх учасників В'єтнамської війни ознаками "ненормальності". Засоби масової інформації представляли ветерана пересічним громадянам психічно неврівноваженим, часом агресивним, негативно налаштованим до уряду, алкоголіком або наркоманом. Багато підприємців не хотіли брати демобілізованих на роботу, відверталися "мирні" знайомі, розвалювалися сім'ї. В результаті такого відчуження люди дійсно падали на дно, значно виріс процент самогубств, великий відсоток ветеранів опинився в місцях позбавлення волі.

Виклики соціальної дійсності послужили поштовхом до зміни соціальної політики урядовців щодо ветеранів. Держава схаменулася — в 21 місті Америки були відкриті центри соціальної та юридичної підтримки, важливим напрямом соціальної політики щодо учасників В'єтнамської війни стали медична і психологічна реабілітації, працетерапія. Згодом до державних програм підключилися і благодійні організації. Почалося здійснення реабілітаційних програм (навчання/перенавчання цивільними спеціальностями, допомога у вирішенні житлових проблем, медична підтримка), які сприяли більш ефективної інтеграції колишніх військових у мирний соціальний простір. 

 "Я присвятив багато часу вивченню досвіду воїнів-"в'єтнамців", — розповідає Ігор Чернецький, — і далекий від того, щоб вірити в якусь чудодійну пігулку. Повніс­тю реабілітувати людину психо­логічно неможливо. Але можна навчити жити у тому стані, у яко­му вона опинилася. Для цього потрібне насамперед бажання бійця, до­брозичливе середовище і фізич­на праця. За кілька років існування ми здобули величезний досвід роботи з ветеранами. Ми випрацювали свою методику допомоги залежним. Ми співпрацюємо з Івано-Франківським центром психічного здоров'я —  кваліфікованими психологами, психотерапевтами, психіатрами, тілесними терапевтами. У нас перебували та перебувають ветерани, які потрапили в складні життєві ситуації чи лікувалися у психоневрологічних лікарнях, з усієї України. На сьогоднішній день це Івано-Франківщина, Тернопільщина, Київщина, Миколаївщина, Луганщина. Нас знаходять ті, хто хоче зцілити своє серце від старих і сучасних війн, хто хоче жити вільним, хто потребує підтримки друзів. Кожного дня я приймаю 3-5 дзвінків з проханням знайти місце для нового бійця".

Втім, можливості Схрону надзвичайно обмежені

Весною цього року, на початку пандемії COVID-19 та впровадження жорсткого карантину, у будинку ветеранів перебувало дванадцять бійців. При введені локдауну засновники прийняли рішення залишити всіх підопічних у Схроні на той час, який вони потребують. Не маючи ніякого сталого фінансування від держави, завдяки простим небайдужим людям, що донатили Схрону, купляли каву та вироби столярної майстерні, волонтери продовжували працювати та допомагати кризовим ветеранам. 

"З вересня цього року, незважаючи на всі наші успіхи, ми тимчасово зупинили роботу, — повідомив Ігор Чернецький, — Зійшлося докупи декілька негативних факторів. У нас банально закінчилися кошти, продажі виробів наших соціальних підприємств впали, загальнодержавна криза не дає нам працювати у звичайному режимі. Вісім місяців поточного року "Бандерівський Схрон" працював на 100%. Були місяці, коли у нас було більше ветеранів, ніж ми можемо планово утримувати. Ми мовчки приймали нових, при цьому часто не розуміючи, чим будемо годувати людей наступного тижня. Наталка постійно займається пошуками різних грантів, але їх просто немає. Ніхто не хоче давати гранти для допомоги кризовим ветеранам. Дають для переселенців, для поранених, для допомоги армії, але не для ветеранів. Усі кажуть, що цим має займатися держава. А що робити, якщо держава не працює у цьому напрямку?".

Наприкінці літа засновники Схрону прийняли вольове рішення: зробити перерву на пару-трійку місяців. За цей час планують відновитися самі, відпочити морально та, що найголовніше, назбирати кошти для подальшої роботи будинку ветеранів: "Нам необхідно оформити всі документи по обласним бюджетним коштам, що дасть можливість розрахуватися з частиною боргів. На час перерви в Центрі залишається 5 ветеранів. Це ті хлопці, які є частиною команди, та ті, яким ще не можна залишати Схрон. Усі задіяні в обсмажуванні кави "Кава зі Схрону", у роботі нашої творчої майстерні "Іграшки зі Схрону" та в благоустрої території."

На думку пана Ігоря, Схрон має годувати себе сам. Волонтер вірить, що у майбутньому Будинок ветеранів не залежатиме від сторонньої допомоги, але поки що без підтримки профільних відомств проводити реабілітаційні заходи для великої кількості ветеранів АТО/ООС вкрай складно. Наразі питання «виживання» центру обговорюють з місцевими посадовцями, на черзі заплановані перемовини з Міністерством у справах ветеранів України. 

На Facebook-сторінці "Центр для учасників АТО та їхніх сімей "Бандерівський Схрон" долучитися до допомоги будинку реабілітації ветеранів може кожен. Просити завжди важко, але, можливо, саме ваш внесок або спонсорська допомога зможуть врятувати ще одну понівечену душу.

"Наша мрія, — ділиться засновник Схрону, —  мати можливість приймати ветеранів-візочників та ветеранів з обмеженими фізичними можливостями.

Ми не просто повертаємо ветерана e суспільство, своєю роботою ми намагаємося показати суспільству людину, яка стала на його захист у важкий для країни час. Ми не хочемо, щоб ветеранів жаліли, ми хочемо, щоб їх поважали. Ветеран — це такий же член суспільства. Він не кращий і не гірший. Просто після війни він став іншим. Сподіваємося, що суспільство нарешті зрозуміє, для чого потрібен наш заклад".

Незважаючи на оголошену перерву в роботі центру, на днях "Бандерівський схрон" поповнився ще двома новими підопічними. 

"В понеділок нам привезли одного хлопця з Чорного тюльпану з Києва (це ті, що шукають наших 200-х), — каже Наталія Чернецька, — а вчора ми були змушені зареєструвати ще одного місцевого. Теж у дуже поганому стані… Ми не змогли відмовити".

Фото: Центр для учасників АТО та їхніх сімей "Бандерівський Схрон"