Бабуся зв'язала: як киянка допомагає пенсіонеркам заробляти
І найприємніше — через цей проєкт допомогти їм може кожен!
Медики стверджують, прогулянки на свіжому повітрі у холодну пору року є профілактикою цілої низки захворювань, вони зміцнюють імунітет та загартовують організм. Особливо в часи коронавірусу. А щоб прогулянка або похід на роботу не обернулися застудою або переохолодженням, потрібно правильно екіпіруватися. Більш за все в морози мерзнуть кінцівки, і якими б гарними не були фабричні вироби, вони ніколи не зможуть зрівнятися з тепленькими вовняними шкарпетками, рукавичками або мітенками, сплетеними вручну.
У нашій країні є багато жінок, яких прийнято ласкаво називати «бабусями». Вони вміють в'язати і хочуть заробити. Особливо зараз, коли прожити на одну пенсію стало практично неможливо. У цих жінок є жага до праці, досвід і вміння, єдине, чого їм бракує — можливість достукатися зі своїми виробами до великої аудиторії.
Киянка Анна Сухецька придумала, як об'єднати досвід старшого покоління і ресурси та енергію молоді для того, щоб ті, хто полюбляє бабусине плетіння, могли не тільки отримати теплі душевні речі, а ще й матеріально підтримати українських бабусь, допомогти їм оплатити товари, ліки або смаколики для себе і онуків.
Чотири роки тому Анна заснувала соціальний проект "Бабуся зв'язала" ("Babushkamade"), його мета — забезпечити жінок пенсійного віку стабільним підробітком, а всіх бажаючих — гарними і м'якими плетеними аксесуарами, які дарують тепло, затишок і позитивний настрій.
Оголошується розшук бабусь!
Аня Сухецька народилася в Глухові — маленькому місті на Сумщині, брала активну участь у локальних соціальних ініціативах, висаджувала дерева, влаштовувала благодійні розпродажі. "Це було дуже весело, — згадує ініціаторка проекту "Бабуся зв'язала", – всі щось пекли, майстрували, потім люди це купляли на ярмарку. Так виникла ідея в'язати для ярмарків теплі речі, причому залучити до цього соціально незахищену групу населення — наших пенсіонерів. В той час я дуже цікавилася соціальним підприємництвом, випадково побачила оголошення про форум в Одесі з цього напряму. Пам'ятаю, кінець літа, спека, чому б не з'їздити на море? Я купила квиток, поїхала. Там дізналася більше, надихнулась, познайомилась з дівчатами-засновницями благодійного магазину «Ласка». Розказала їм свою ідею і вони мене підтримали. У жовтні вже взялася активно за реалізацію задуму".
Анна Сухецька
Знайти бабусь для проекту виявилося непросто — серед родичів та знайомих зацікавлених не виявилося. Аня відправилася шукати своїх перших працівниць на київські барахолки, де багато хто продає своє рукоділля.
"Я думала, що я зараз така в білому пальті «ощасливлю» бабусь, вони зрадіють і почнуть хутко в'язати для нашого суспільного проекту. Але все сталося геть не так. Я шукала тих, хто вже продає на вулиці. Багато хто відмовлявся. Боялися шахрайства або того, що я буду занадто прискіпливо ставитися до їхньої праці. Уявіть, стоїть бабуся, продає шкарпетки за 20 грн ще й чує від людей, що «це ж не шерсть». І тут приходжу я і кажу: які чудові шкарпетки, тільки мені потрібні рукавиці, і не за 20, а я вам дам 50 грн і нові нитки… Вони лякаються. Пам'ятаю, одна жінка погодилася спробувати – і зв'язала на пробу лише одну рукавицю. Я приїхала, подивилася, сказала, що все чудово, заплатила за 1 рукавицю і попросила зв'язати ще. Зараз у нас з нею чудові стосунки і вона вже більше не продає на вулиці".
Бабуся Людмила Володимирівна
Аня придивлялася до всіх, хто продавав в'язані речі, добрим словом завойовувала їхню довіру. Так знайшла 77-річну Людмилу Володимирівну. Виявилося, що вона не просто бабуся, а прабабуся. В'яже з молодості, на барахолці — постійний продавець. Приносить рукавиці і шкарпетки, іноді майструє різні вироби і навіть шиє чоловічу білизну. Там же Аня відшукала ще одну працівницю Ніну Василівну. З самого початку проекту і по цей час ці дві жінки є опорою й костяком "Бабуся зв'язала".
Ніна Василівна
Як це працює
Сама ідея не нова, подібні об'єднання існують по всьому світу. Наприклад, у Великій Британії є "Корпорація бабусь". Головна мета корпорації – збереження традицій ручного в'язання. В "Babushkamade" поєднують два в одному: для багатьох учасниць це не просто надбавка до пенсії, але й цікава та суспільно корисна робота.
"Штат" проекту насправді маленький — зазвичай від 2 до 5 бабусь. Тому поки що Аня, яка працює сценаристом-редактором, справляється з організаційною частиною сама, у вільний від основної роботи час.
"Зазвичай я приїжджаю ближче до бабусь щоб зустрітися, моїм літнім співробітницям надзвичайно важко пересуватися містом, — розповідає дівчина, – столиця геть не пристосована для літніх людей, мам з колясками, для людей із інвалідністю. Якось взимку нас запросили на інтерв'ю і я взяла з собою Людмилу Володимирівну. Якісь 500 метрів ми йшли з нею півгодини, бо скрізь ями, слизько і сходи.
Працюємо по-різному. Я все ще тестую різні моделі. Зараз прошу зв'язати мені шкарпетки, іноді певних розмірів, іноді щось підказую з кольорами. Але в цілому – всі вільні проявляти творчість і фантазію. Вони ж не машини, в'язати одне й те саме нудно! Потім я забираю вже готові вироби, одразу ж за них плачу.
Чогось багато людей думає, що ми працюємо «під замовлення». Я хочу спробувати цю модель в майбутньому, але для цього треба присвятити багато часу і вкласти гроші.
Готові вироби продаємо в інтернеті. Раніше брали участь у ярмарках. Але там досить дорога участь, треба багато продукції, щоб її «відбити». Ну й зараз пандемія, тому це не варіант".
Пробувала Анна продавати вироби бренду і через магазини – але тоді треба ще додавати до цін +30%. "Чогось у мене блок із цим, — каже Аня, — Хочеться, щоб вироби були доступні. Тим паче висока ціна вимагає і високої якості. А я не можу сказати, що в нас в цьому плані все супер-ідеально. Взагалі стандарти – це моя болюча тема. У мене був досвід, коли я платила досить багато одній жінці за дуже неякісну роботу протягом двох років. При чому, вона не те що спеціально халтурила, ні, просто у неї не виходило гарно, а заробляти, сидячи вдома, хотілося. Врешті-решт ми припинили співпрацю і я стала більш жорсткішою. Мені теж треба було дечому навчитися. Зараз я прийняла те, що у кожної бабусі своя техніка і свій стиль і я намагаюся працювати з тим, що є. Ми прийшли до формули, що краще я буду їм платити менше, але і мало вимагати, ніж намагатися перевчити.
До покупця неякісна продукція не доходить – вдома я вже все перебираю, і якщо знаходжу брак – воно відправляється в спеціальну коробку. А там вже — або віддати комусь безкоштовно, або розпустити і в'язати заново".
Інструменту для праці особливого не потрібно – на самому початку Аня закупила спиці різних розмірів, роздала їх бабусям, і ось вже кілька років вони ними користуються.
Для шкарпеток "директорка" заохочує бабусь використовувати старі нитки або розпускати светри: "Тому що пряжі в світі взагалі-то вже багато. Я двома руками за апсайклінг. Але якщо треба – то купую нитки на складі в Одесі. У них хороші, дружні до нашої спільноти ціни. В моїх улюблених турецьких виробників у складі ниток 35% переробленої вовни, так що ми ще й трохи підтримуємо recycling".
Фірмові червоні ярлички пришиває Аніна мама. Простеньке лого – червоне сердечко одразу надає виробам більшої серйозності. Вироби пакуються в індивідуальні мішечки з тканини. В них можна зберігати вязані речі влітку, або випрати його і використовувати для зберігання чогось іншого. До кожної пари завжди йде підпис, хто саме з майстринь зв'язав шкарпетки.
Коштують вироби недорого, наприклад, осінні ціни на шкарпетки та мітенки становили 100 грн за пару, а кожна наступна пара зі знижкою.
За роки існування проекту зв'язано сотні шкарпеток, мітенок, рукавичок, були і шапки, і светри. Робота бабусь отримує дуже багато позитивного фідбеку, повторних замовлень. Аня пишається своїми працівницями: "Бабусям зачитую відгуки, передаю подяки. Їм дуже приємно. Приємно, що вони потрібні, що їхня робота – потрібна. Вони завжди мені дякують, що я цим займаюсь, підтримують".
А ще на "Babushkamade" трапляються навіть маленькі корпоративи і виходи у світ, наприклад, сумісний похід на театральну виставу.
Амбіції і плани, мудрість і навчання
Наступного року Аня Сухецька планує відкрити інтернет-магазинчик і продавати шкарпетки в тому числі і за кордоном. В першу чергу тому, що це вигідніше.
Розширити команду і найняти когось собі на підмогу. Залучити якомога більше бабусь до цього заняття, продовжити в'язати не тільки рукавиці і шкарпетки, але й шарфи, капелюхи, тим більш, попит є. У соціальних мережах люди дуже добре реагують на проект, адже він просто-таки лежав на поверхні – кожен з нас постійно купує речі у мас маркеті, зроблені у Китаї. А могли б отримати індивідуальну річ, зроблену вручну за ті самі кошти, і підтримати економіку власної країни.
"Поки що для мене "Бабуся зв'язала" — більше хобі, ніж повноцінний бізнес, — розмірковує авторка проекту, — але не тому, що це не перспективно. Лише через моє власне ставлення і блоки. Мрію, що все-таки проект виросте разом зі мною і буде приносити прибуток, який дозволить спонсорувати мої інші задумки. Наприклад, треба придумати якусь пенсію після пенсії – для тих, хто не може більше в'язати, але потребує додаткової підтримки. Але, в принципі, я перестала до себе чіплятися. Займаюся проектом, коли маю час, не чекаю багато чого від нього. І від себе. І від бабусь.
Я, чесно кажучи, починаючи, грала в "рятівницю". Мені хотілося бути такою собі супер жінкою, яка вирішує соціальні проблеми. Комплекс героїні швидко обламався об дійсність, але я рада, що продовжую цим займатися.
Проект багато чому мене навчив. Наприклад, я позбулася страху старості. Коли я почала ним займатися, мені не було ще й тридцяти. Коли спілкуєшся з енергійними і щасливими жінками, яким за 70, взагалі дивно жалітися на свої тридцять.
Я хотіла би в майбутньому також цю ідею транслювати. Ну а ще – що треба вміти прощати. Не тримати у серці зла, особливо на близьких. Не чіплятися за власні образи. Якщо не навчитися робити це у тридцять, то в 70 можна залишитися на самоті".
Якщо у вас немає бабусі, яка б сплела вам теплі шкарпетки чи рукавиці, Анна Сухецька та її проект допоможуть вам вирішити цю проблему. "Babushkamade" — невеличкий український бренд в'язаних аксесуарів з однією особливістю: всі речі в'яжуть бабусі-пенсіонерки. Ваша участь у проекті допоможе їм отримати додатковий заробіток за рахунок улюбленої справи, а вас забезпечить веселими і теплими шкарпетками та рукавичками, зробленими в Україні.
В Україні з'явиться перша у світі онлайн-галерея ужиткового мистецтва: як це працює
Від равликів до жаб: як українці експортують французькі делікатеси в Європу
Читайте також, як українка в'яже і валяє речі з вовни своїх собак
