Азовський пакет санкцій: чому це більше, ніж просто 8 осіб у "чорному списку"

Марія Богдановська

6 березня 2019 року ЄС ухвалив додатковий пакет санкцій, спрямованих проти громадян Російської Федерації, які брали безпосередню участь в захопленні та утриманні під вартою українських моряків після інциденту в Керченській протоці 25 листопада минулого року. Про це на своїй сторінці у Twitter повідомив Президент України Петро Порошенко. Санкції носять економічний характер і спрямовані проти 8 осіб.

Попередньо дане рішення було ухвалено ще на зустрічі Міністрів закордонних справ у Брюсселі 19 лютого. Тоді Верховний представник ЄС з питань закордонних справ і політики безпеки Федеріка Могеріні заявила, що уже є консенсус щодо необхідності запровадження подальших обмежень стосовно Росії.

Ще в грудні українська сторона передала Євросоюзу список осіб, причетних до затримання та утримання під вартою 24 українських моряків. Серед них і співробітники ФСБ, і військовослужбовці, які брали безпосередню участь в операції із захоплення суден «Нікополь», «Бердянськ» та «Яни Капу».

8 осіб буде додано до уже існуючого списку з 164 громадян Російської Федерації, яких звинувачують у сприянні порушенні територіальної цілісності України. Суть персональних санкцій зводиться до блокування активів у межах Євросоюзу, а також забороні на в'їзд до країн ЄС. На даний момент нові прізвища не опубліковані, однак знайти їх можна буде впродовж наступних декількох тижнів в офіційному виданні організації.

Перемога? Безумовно, оскільки солідарність Заходу (а запровадження нових санкцій, хай і персональних, серед іншого, було схвалено і Сполученими Штатами) у протидії актами РФ доводить: українське питання залишається на порядку денному в міжнародній політиці. Керуючись і чисто практичними міркуваннями – зазіхання на фінансову стабільність впливових у Росії діячів, бізнесменів чи представників силових структур потенційно сприятиме послабленню позицій Путіна, як лідера, який не особливо турбується про тих, хто його підтримує. Також слід зауважити, що з кожною новою протиправною дією, що відбувається за підтримки або мовчазної згоди Кремля, список розширюється. Прослідкувати, яким саме чином, до речі, можна тут. Між іншим, список стосується не тільки фізичних осіб, до нього належать і 44 юридичні. Крім того, згідно з рішенням Європейського Союзу, економічні санкції були продовжені, як мінімум, до 31 липня 2019 року, що пов'язують із повною імплементацією Мінських угод. Це гарна і сумна новина водночас, оскільки даний процес надзвичайно довготривалий.

Разом із тим, запровадження санкцій – дуже політично обумовлений крок. Тут усе в комплексі: до уваги слід брати і сильну забюрократизованість процесу, і міжнародний контекст, і наші «домашні справи» із виборами, що ось-ось сколихнуть українське суспільство.

Зараз розберемось: по-перше, важко знайти кращу нагоду нині діючому президенту, щоб «не словом, а ділом» підтвердити свою надійність та спроможність як політичного лідера давати відсіч агресору. А оскільки завершення процедури внесення осіб до санкційного списку відбудеться чи не на передодні виборів, для Порошенка це додаткові бали в непростій передборчій гонці.

По-друге (обережно, бо трошки зрада), як бачимо, вчорашній радісний twitt президента – це  вершина айсберга напружених міжнародних торгів. Давайте пригадаємо: на 55 Міжнародній конференції з безпеки, що проходила в Мюнхені українське питання не розглядалося в рамках окремої панелі. Центральна, нагальна та досі невирішена проблема повної імплементації Мінських угод (як єдиного інструменту деескалації ситуації на Сході) залишалася поза увагою впливових учасників заходу. На жаль, українсько-російське протистояння наприкінці 2018 року отримало ще один вимір (на морі), і тому згадували здебільшого, про нього. А ще про вибори і потенційну небезпеку втручання Росії в цей процес. Чи можна в такому випадку говорити, що «Азовський пакет» – це вибачення за недостатньо приділену увагу?

Скоріше, компроміс. І ось із якого приводу: повернемося ще далі в минулому. Уже давно український політикум лихоманить питання «Північного потоку – 2». Однак умови його побудови ніхто не переглядає, і як би не хотіли цього Сполучені Штати та Україна – навряд чи щось зміниться. «Азовський пакет» у непростих відносинах Європи та США виступає тим хитким компромісним інструментом, що допомагає частково зменшити напругу з цього питання у першу чергу. З одного боку, очевидна антиросійська природа санкцій – показник солідарності з Вашингтоном, з іншого – це і свого роду інструмент відволікання від головного, тобто від самого проекту «Нордстрім – 2». Безумовно, Сполучені Штати розуміють, про що ідеться, і тому їх санкції можуть бути спрямовані на інфраструктурні проекти та компанії, що братимуть участь у реалізації «Північного потоку – 2», і при цьому є виключно (!) російськими. Американський пакет ніяким чином не стосуватиметься європейських компаній. Сварка з Брюсселем нікому не потрібна.

Виглядає так, ніби Україна взагалі опинилася поза орбітою міжнародних справ і просто стала свідком того, як її інтереси обмінюють на крихкий мир у газовому протистоянні. Однак не все втрачено. Повернемося в Мюнхен.

Європейський Союз дійсно упродовж тривалого часу не може досягти одностайності в питанні комплексної посиленої відповіді на агресію з боку РФ. Якби нам того не хотілося, підтримка Кремля у Європі досить значна. Однак натомість, ЄС пропонує нам допомогу. Насправді, досить конструктивний спосіб «реабілітуватися» за недостатньо приділену увагу питанню деескалації конфлікту в Східних регіонах та деокупації Кримського півострова. На порядку денному залишаються логістичні проекти та забезпечення водопостачанням територій Донбасу.

І ось тут українським політикам загалом слід бути вкрай обережними. Не можна ділити шкуру ще не вбитого ведмедя (навіть якщо вибори скоро і хочеться похизуватися) і тим самим знижувати вимоги до європейських партнерів. Ми і Брюссель, вочевидь, вкладаємо дещо різні значення в поняття «Азовський пакет». Для нас – це санкції, для них набагато більшою мірою – саме допомога в реалізації інфраструктурних проектів. Тому солідарність у термінології вкрай бажана. Інакше іноземні партнери вирішать, що справу зроблено і «уріжуть» проект.

Наостанок, якщо комусь цікаво, то процес ухвалення навіть таких незначних, на перший погляд, санкцій – справа не з простих. Рішення про обмежувальні заходи ухвалюються в рамках спільної зовнішньої політики та політики безпеки. Відповідна пропозиція вноситься Високим представником ЄС з іноземних справ та політики безпеки. Потім вона уважно вивчається відповідними робочими групами (з регіональним спрямуванням, наприклад, для України це COEST, the Eastern Europe and Central Asia Working Party), а також – робочою групою в складі комітету радника з міжнародних справ (RELEX), за необхідності – комітетом з питань політики і безпеки (PSC), а також – комітетом постійних представників країн ЄС (COREPER II). Після цього рішення про введення санкцій повинно бути одностайно увалено Єврокомісією. Якщо мова йде про заморожування активів або заборону на перебувати, то процедура ускладняється. У такому випадку Високий представник та Рада міністрів закордонних справ презентують Раді ЄС даний план. А вже вона повідомляє про нього Європарламенту.

Санкції вводять проти фізичних, юридичних осіб, груп та організацій (наприклад, терористичних), а також урядів.

Рішення з боку Ради міністрів закордонних справ та регулювання з боку Ради ЄС ухвалюються одночасно, особливо якщо вони стосуються заморожування активів. Заходи на кшталт збройного ембарго чи заборони на в'їзд підлягають імплементації кожною країною-членом. Єврокомісія перевіряє, чи вчасно та в повному обсязі необхідні заходи були вчинені всіма держави ЄС. Офіційно санкції вступають у силу з публікацією відповідного рішення про це в журналі Європейського Союзу. Тобто, це справа ця дійсно вкрай кропітка та довга. Однак вона діє і продовжує відігравати значну роль у боротьбі з протиправними діями РФ.