10 правил життя найвідомішої казкарки світу — Астрід Ліндгрен

Найвідоміша казкарка Астрід Ліндгрен, авторка дивовижних пригод, які захоплюють як дітей, так і дорослих вже не одне десятиліття, жінка, яка подарувала світу таких персонажів як Карлсон, що живе на даху, розбійницька дочка Роня, Пеппі Довгапанчоха, Калле Блюмквіст, Еміль з Льонеберги та інших, нерідко жартувала, що письменницею її зробили примхи скандинавської погоди. Коли її дочка Карін сильно застудилася, Астрід кілька місяців провела з нею вдома, а щоб не нудьгувати, придумала для малої чудову казку. До речі, ім'я для героїні цієї повісті — Пеппі Довгапанчоха — вигадала Карін. Незабаром захворіла і сама Астрід — вивихнула ногу, послизнувшись в ожеледицю, і, проводячи цілі дні в ліжку або сидячи в кріслі, вона записувала історію про Пеппі, доповнюючи її новими поворотами сюжету і кумедними випадками.

Звісно ж, не тільки вередлива північна погода сприяла становленню письменниці. Змолоду фрьокен Еріксон (дівоче прізвище Ліндгрен) мала веселу вдачу, багату уяву і хист до жартів, вона обожнювала читати, була не з боязких, відрізнялася працездатністю і твердим, цілеспрямованим характером. Світосприйняття Астрід відобразилося в більш ніж сорока повістях і стільки ж так званих "книжках-малюнках" її авторства. Їхні герої — звичайні діти: веселі, дотепні, винахідливі, часом здатні на нерозважні вчинки, але і спроможні стати на захист справедливості проти підступів і навіть злочинів.

У похмурі дні сірого, непривітного листопада так хочется теж всістися у крісло, взяти с собою кухлик гарячого шоколаду, булочки з корицею, закутатися у пухнастий плед і знов, як у дитинстві, поринути у світ пригод героїв шведської письменниці, а може, і чомусь навчитися і в них, і в самої письменниці.

Правила життя Астрід Ліндгрен, які актуальні і зараз

У 1924 році 17-річна Астрід однією з перших підтримує молодіжний бунт, який докотився зі столиці до її рідного Віммербю: вона робить коротку стрижку і ходить у чоловічих костюмах, викликаючи різкий осуд мешканців патріархального містечка. Потім стає репортером у місцевій газеті «Віммербю тіднінг», де виконує дрібні доручення і пише короткі репортажі. У той час журналістика була суто чоловічою професією, і молодій дівчині заслужити місце когось, крім секретарки, було дуже складно. Але найкращою рекомендацією для головного редактора газети були здібності самої Астрід: за кілька років до цього її шкільний твір так сподобався вчителям і редактору, що його опублікували в газеті.

Після роману з власником газети, у якій вона працювала, Астрід Еріксон стала матір'ю-одиначкою. У 1920-х роках це була незмивна ганьба для всієї родини. Дівчина була змушена поїхати з рідного містечка, в результаті син Ларс народився в Данії і перші три роки жив там з прийомною матір'ю, а Астрід, оселившись у Стокгольмі, регулярно його відвідувала. Це були важкі роки: грошей не вистачало навіть на їжу, але при найменшій можливості вона їхала на найбільш незручному, але дешевому нічному поїзді в Копенгаген до маленького Ларса. У Стокгольмі Астрід зняла кімнату, почала вчитися на курсах машинопису та стенографії і водночас працювала. Довелося змінити чотири роботи, допоки не пощастило — жінка влаштовується на посаду секретаря Королівського товариства автомобілістів, а два роки по тому виходить заміж за свого начальника Стуре Ліндгрена. Восени 1931 pоку Астрід і Стуре забирають Ларса до себе: наступні кілька років Астрід домогосподарює, надолужує спілкування з сином і часто розповідає йому історії, які вигадує на ходу.

У 1930-х роках тексти Астрід Ліндгрен знову стали виходити у пресі. У підружжя Ліндгрен вже було двоє дітей. Роботу Астрід в газеті не забули, і одного разу їй замовили оповідання для різдвяного журналу. «Поки діти були маленькими, — згадувала письменниця, — я сиділа вдома, поралася по господарству, грала з ними і розповідала їм дуже багато казок. Одного разу в ситуації крайньої потреби я записала пару безглуздих казок, які продала одному журналу, але в цілому не порушувала своєї обіцянки не стати письменником». Свою першу велику казку "Пеппі Довгапанчоха" Астрід Ліндгрен написала в подарунок доньці у 1944 році. Книжку не одразу згодилися друкувати, вважаючи її радикальною, але після виходу в світ, повість дуже швидко набрала популярність, авторку нагородили декількома призами, запросили працювати у дитяче книжкове видавництво. З тих пір казки Астрід Ліндгрен ставали дедалі популярнішими. 

Перший закон виховання від Астрід Ліндгрен — не виховувати дітей. Замість цього їх потрібно любити, просто за те, що вони є. Вона вважала єдино вірним рішенням у справі виховання дітей — прислухатися до думок і почуттів кожної окремо взятої дитини. Повага до дитини — основа відносин між дорослими і дітьми. Цей підхід відбився і в написанні її творів, усі вони написані з позиції світу очима дитини.

Тема захисту прав дітей стала провідною не тільки в літературній діяльності Ліндгрен, а і в громадській її діяльності. "Я б дуже хотіла, щоб ми, дорослі, якомога швидше навчилися поважати дітей, всерйоз усвідомили, що маленькі діти — теж люди, і несли відповідальність за наслідки", — писала вона. 

У старшому віці Ліндгрен стала активно брати участь у громадській діяльності. Її авторитет у Швеції був величезний, до її думки прислухалися. На початку 1976 року в газеті "Експрес" опублікували казку "Помперіпосса в Монісманіі", де Астрід викривала соціал-демократів, які до того моменту були при владі більше 40 років. Особливо Ліндгрен нападала на міністра фінансів Гуннара Стренга, винного, на її думку, у непомірних податках. Увесь рік письменниця полемізувала з політиками на сторінках газет, і в підсумку вересневі вибори обернулися для соціал-демократів поразкою, а Стренгу коштували посади міністра.

Гендерні питання завжди лежали в глибині ініціатив Астрід. Вибираючи собі в союзники жінок-професіоналів, Ліндгрен протистояла чоловічий еліті — міністрам, політикам і керівникам різноманітних організацій. При цьому письменниця-активістка зовсім не вважала, що жінки краще за чоловіків, однак, стикаючись з чоловічими забобонами, провокаціями і тиском, виступала в ролі борця за права жінок і рівність статей. Саме Ліндгрен породила літературний образ сучасного фемінізму — Пеппілотту Довгапанчоху. До речі, Пеппі була однією з перших ластівок бодіпозитиву:  

"Дама (яка продавала у своїй лавці засіб для виведення веснянок) глянула на Пеппі і тут же вигукнула:

– Мила дівчинка, але ти ж вся в ластовинні!

– Так, справді, — підтвердила Пеппі. — Але я не страждаю від веснянок. Навпаки, вони мені дуже подобаються. До побачення!"

У 1978 році Астрід Ліндгрен стала лауреатом престижної нагороди — Німецької премії книготорговців. Крім того, їй запропонували прочитати вступну промову на нагородженні. Написаний текст так налякав організаторів, що вони хотіли відмовитися від цієї ідеї, але Ліндгрен попередила, що взагалі не приїде на церемонію, якщо їй не дозволять виголосити промову, і членам комітету довелося погодитися. І письменниця її вимовила. Зі сцени вона заявила про неприпустимість насильства над дітьми — про те, що суспільство ніколи не зміниться, поки до дітей застосовують тілесні покарання. Спіч Ліндгрен викликав величезний скандал — у ті роки тілесні покарання дітей були звичайною справою. А вже за рік у Швеції ухвалили закон про заборону фізичних покарань як у школі, так і вдома.

Ще однією важливою для Ліндгрен темою було ставлення людини до природи. У центрі останньої її політичної кампанії були боротьба за нормальне утримання тварин і збереження відкритих польових ландшафтів у Швеції. У 1985 році письменниця написала казку від імені корови, яка страждає від постійного насильства. Подібні історії авторка писала і в наступні три роки, стала головною силою руху зелених і врешті перемогла: у 1988 році у Швеції був прийнятий «закон Ліндгрен» про утримання сільськогосподарських тварин. Зокрема, він наказував припинити тримати курчат у клітках і не робити тваринам ін'єкції антибіотиків без медичних показань. Незвичайний подарунок отримала Астрід Ліндгрен у 1997 році в день свого ювілею — 350 дерев, що їх посадили 350 депутатів шведського парламенту. 

Як тільки Астрід стала знаменитою, їй почали писати листи діти з усього світу — у них вони дякували за книги, ділилися думками, часто розповідали про свої страждання, проблеми з батьками, бідності. Особливо зворушливим виявилося листування Ліндгрен зі шведською дівчинкою, яке тривало протягом багатьох років і дійшло до наших днів у вигляді повісті "Ваші листи я зберігаю під матрацом". Юна Сара Юнгкранц зверталася до письменниці у найважчі моменти, і та ніколи не відмовляла їй у підтримці. Астрід Ліндгрен до глибокої старості відповідала на всі листи читачів, багатьом допомагала фінансово. Багато років життя Астрід Ліндгрен присвятила благодійності — ставши знаменитою і багатою, вона заснувала реабілітаційний центр для дітей з інвалідністю, який сама ж і спонсорувала.  Вже після її смерті люди підрахували, що за всі ці роки вона пожертвувала більше 10 млн крон на різну благодійність. Вона відправляла гроші в Червоний хрест, Грінпіс, ​​Amnesty International, оплачувала навчання дітям-біженцям і лікування людям з інвалідністю.

Довго Астрід Ліндгрен жила сама. Її чоловік помер у 1952 році, знову письменниця заміж так і не вийшла. Діти давно виросли, але самотньою вона себе не відчувала — Астрід стала бабусею семи внуків і прабабусею дев'яти правнуків. Син Ліндгрен згадував, що його мати, будучи вже немолодою пані, любила грати з дітьми на дитячих майданчиках і навіть забиратися з ними на дерева. Для своїх онуків, а також для всіх дітей світу Астрід писала свої книги. Всього їх більше сорока і перекладені вони вісімдесятьма мовами світу, а тираж складає понад 100 млн примірників. За підрахунками деяких видавців, із книг шведської письменниці можна скласти 175 Ейфелевих веж, або оперезати ними земну кулю майже чотири рази. За творами Астрід Ліндгрен знято більше півсотні фільмів, телесеріалів, мультфільмів, здійснено постановки театральних вистав та мюзиклів. Портрет казкарки був надрукований на шведській банкноті, а її іменем був названий один із відкритих астероїдів.

Щороку 14 листопада, в день народження письменниці у Швеції вручається почесна премія імені Астрід Ліндгрен, яка присуджується авторам книг для дітей. Це перша за величиною премія у світі дитячої літератури.