Будинок Уткіна та інші скандали: як уберегти місто від незаконних забудов та невдалих реконструкцій

У Києві на вулиці Симона Петлюри біля метро Вокзальна було знесено історичну будівлю — будинок Уткіна. На місці двоповерхового будинку девелоперська компанія Zim Group планує звести 26-поверховий апарт-готель Times на 352 номери. Зараз не можна стверджувати, наскільки законним було знесення, адже судового рішення ще немає, але відомості про цей факт 10 квітня були внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань за ознаками кримінального злочину, передбаченого ст.356 КК України (самоправство).

Справа в тому, що територія, на якій розташований будинок, входить в історичний ареал забудови Києва відповідно до історико-опорного плану міста, на території якого, згідно ЗУ "Про охорону культурної спадщини", забороняються будь-які містобудівні, архітектурні чи ландшафтні перетворення без дозволу відповідного органу охорони культурної спадщини. 

Чому історичну будівлю було зруйновано, буде розбиратись слідство, але це далеко не перший випадок подібного нещадного ставлення міста до власної архітектурної історії. Зараз, за даними інтерактивної мапи реновації — проекту київських активістів, громадської організації "Мапа Реновації", у Києві є 226 закинутих будівлі. З них 66  — це пам'ятки архітектури та історії, які мають охоронятись законом. Проте, на жаль, вони стоять покинуті на долю випадку і щорічно руйнуються під впливом дощів та вітрів, в них — вибиті вікна, відсутні двері, а на землю, які займають пам'ятки культури, із заздрістю дивляться  забудовники, які чекають на те, щоб звести там новий готель чи черговий торгівельний центр. 

Такі будівлі малозахищені від демонтажу або "реконструкції", яка повністю змінює їхній зовнішній вигляд, а деякі з них взагалі не мають жодного охоронного статусу. Семен Широчин, керівник ГО "Київські ліхтарі", що займається реставрацією старих київських вуличних ліхтарів, розповів, чому в Києві існує така проблема:

"У власника немає бажання ці будівлі ремонтувати. Щось може бути у державній власності: щось — у комунальній. Ще є приватні власники, яким дешевше, і тому вигідніше знести будівлі і на її місці побудувати нову. Але якщо цей будинок є пам'яткою, то зносити його не завжди можна, тому багато будинків викуплені для того, щоб вони зруйнувалися, і на їх місці було зведено щось нове. Таких будинків у нас десятки, вони або руйнуються, або зносяться, і ця схема давно відома. Мінкульт не затверджує подані на внесення до реєстру пам'ятники, і потім їх зносять. Мінкульт не затверджує майже нічого, тому що це частина змови. Іноді Мінкульт навіть позбавляє пам'ятники статусу. Є спеціальні комісії, архітектурно-будівельні інспекції, Мінкульт, Окружний адміністративний суд і Київрада, які працюють на забудовників. Така ситуація". 

Це відбувається не з усіма будівлями — про деякі пам'ятки, найбільш значущі, місто все ж таки піклується. 

"У Києві немає жодної реставрації та реконструкції, яка не супроводжувалася б надбудовами, спотворенням обсягів і габаритів будівлі"

Відновленою будівлею небесно-блакитного кольору на вулиці Мазепи, 6 у Печерському районі було задоволено багато Киян. Це будинок у стилі класицизму, який було зведено у 1799 році для коменданта Печерської фортеці Ф.Л. Вігеля, а у 1808-1816 роках тут зі своєю сім'єю проживав князь Костянтин Іпсіланті — господар Молдови і Валахії. Це пам'ятник архітектури, який було реставровано у 2020 році. Проте виглядає він зовсім не так, як до реставрації, Максим Широчин пояснює, чому:

"Багато людей хвалять реконструкцію будинку Іпсіланті. Певною мірою це дійсно виглядає досить добре, але його вирішили повернути до того виду, який був у першій половині ХІХ століття. Начебто як непоганий випадок, але тут ми впираємося в проблему замку: наскільки коректно прибирати ті зміни, яким уже сотня років? Ще одне важливе питання, над яким потрібно задуматися, тому що сьогодні ми повертаємо будинок Інсіланті до першої половини ХIХ століття, а завтра що? Вирішимо розібрати барокову реконструкцію Софії Київської та повернути її до Візантійської, якою вона була в ХІ столітті?"

"З Маріїнським палацом те ж саме. Зовні виглядає ніби як добре, а в деталях — не зовсім. Звідки взялися ці леви? І, знову-таки, реставрація, після якої все досить швидко приходить у непридатність — сиплеться штукатурка, наприклад, — не кращий приклад реставрації". 

За словами Максима Широчина, непоганий прикладом реставрації є будівля Нацбанку, де відреставровані скульптури, яким вже близько 100 років. "Але в основному всі вдалі приклади властиві радянському часу,  — додає експерт, — та ж реставрація Андріївської церкви, коли за оригінальними кресленнями відновили форму куполів, але у нас таких прикладів мало. У Києві немає жодної реставрації та реконструкції, яка не супроводжувалася б надбудовами, спотворенням обсягів і габаритів будівлі. У нас не вміють просто взяти і повернути в автентичний вигляд — обов'язково потрібно збільшити площу і отримати комерційну вигоду. У нас немає турботи про збереження того виду, в якому все було".

Багато хто з Киян може згадати про Арсенал — новий open space, Kyiv Food Market, "Молодість" та інші ресторани розмістились у старих будівлях, де збереглась пролетарська стилістика радянського заводу. Але і тут активіст не погоджується:

"Арсенал — це трохи дивний приклад. Потрібно розуміти, що це краще з гіршого, за відсутністю кращого. Арсенал — пам'ятка національного значення. У законодавстві прописано, що габарити будівлі недоторканні, але у нас в Арсеналі побудували новий дах, щоб помістити туди ще один поверх, а це вже порушення законодавства. Замість вікон там зробили двері, щоб було зручніше зробити входи з вулиці — це, знову таки, пам'ятка національного значення. До нього впритул прибудували офісний центр, який майже повністю закриває вид на будівлю комендатури — з цим нічого не вдається зробити. Це, в першу чергу, бізнес-проект, який намагається паразитувати на історичному минулому цієї будівлі. Бізнесмени, які його ведуть, дуже активно намагаються викрутитися, ніби вони його рятівники, хоча насправді вони на догоду власним комерційним інтересам порушують законодавство одразу з декількох сторін. Цей приклад кращий, ніж багато інших, але до нього є претензії, і якщо його всі будуть хвалити, це означає, що так можна буде робити і далі".

Що роблять з історичною архітектурою у світі?

Зміна фасадів та деяких деталей оздоблення під час реставраційних робіт має місце не лише в Україні. Наприклад, Новий музей у Берліні, збудований в середині ХІХ сторіччя, було практично повністю зруйновано під час Другої світової війни, а на початку ХХІ — відбудовано знов за проектом архітектурного бюро Девіда Чепперфілда. 

Фокус у проекті був зроблений на збереженні оригінальних об'єму та структури, тому фасад та інтер'єр будівлі зазнали мінімальних змін. Але з'явилися і новаторські деталі, а саме широкі бетонні сходи, які в оригінальному варіанті були виконані із мармуру, та скляний купол під дахом — усе через концепцію реновації — "Нове повинно віддзеркалювати втрачене, але не імітувати його".

Об'єктами архітектурної історичної спадщини опікуються не тільки з боку збереження самої будівлі як такої: у світі є вдалі приклади того, як об'єкти, що втратили своє первинне функціональне призначення, реконструюють та перетворюють на корисні і сучасні простори. 

Наприклад, у норвезькому місті Крістіансанд елеватори, що були збудовані у 1935 році, вже втратили своє основне призначення. Будівлі вирішили реконструювати та, не руйнуючи фасаду, перетворити у музейний простір Kunstsilo. 

Було збережено оригінальні сходи та підйомну вежу, яка має пологий скатний дах на один поверх вище, ніж раніше. Тепер у колишньому елеваторі є шість поверхів виставкової площі, будівля буде функціонувати як регіональний художній музей для графств Ауст-Агдер та Вест-Агдер, де розміщуватимуться виставкові площі Музею Серландеца та Колекція норвезького модерністського мистецтва Танген періоду 1930–1970 років.

"Один із способів комунікації — це скандал" 

Не менш важливим є публічний розголос проблеми. Іноді навіть декілька фото із коментарями у Фейсбуці стають поштовхом до дії громадських організацій, що опікуються історичною архітектурною спадщиною міста. 

"Поки що найефективніший спосіб вплинути на ці процеси — це надання розголосу, — вважає активіст Семен Широчин. —  Один із способів комунікації — це скандал".

Відповідно до ст. 214 КПК, повідомлення, опубліковане в пресі або соціальних мережах, може стати підставою для порушення кримінальної справи за умови самостійного виявлення слідчим з будь-якого джерела таких обставин. Тож публічний розголос — це обов'язкова і першочергова міра захисту історичних пам'яток від незаконних посягань. 

Так було у випадку відстоювання "Тарілки" — архітектурної частини українського Інституту науково-технічної та економічної інформації. Тарілка представляє собою театр кольору звуку,  збудований за проектом архітектора Флоріана Юр'єва. Концертна зала має унікальну акустику та освітлення, тож її збереження — необхідне. 

Проте у 2018 році з'явилась інформація про те, що тарілку "вбудують" у новий ТРЦ Ocean Mall, і вона буде слугувати входом у другу частину Ocean Plaza. Сам архітектор тоді наголошував на тому, що такі втручання можуть зруйнувати конструкцію. 

У медіа-просторі розгорнулась активістська боротьба, і, врешті-решт, це дало певні результати. Серед зробленого — численні публічні події, оприлюднення проблеми в соціальних мережах та участь у прес-брифінгу ініціативи #savekyivmodernism, організованої Центром візуальної культури. Сьогодні будівлю УкрІНТЕІ внесено до реєстру пам'яток архітектури та монументального мистецтва, тож загроза забудови нині є не настільки страшною, як раніше. Набуття спорудою нового статусу — це результат довготривалої активістської роботи, у тому числі й самого архітектора, який публічно відстоював споруду.  

У той же час існує інший, альтернативний проект відновлення будівлі, що пропонує зберегти візуальний образ будівлі як пам'ятку радянському архітектурному модернізму, але оновити її внутрішній функціонал з технологічної точки зору. 

Надання такого статусу проекту — довготривала справа, яка потребує участі громадських організацій і активістів, проте будь-яка волонтерська дія, навіть фото у соцмережі, за яким можна відстежити вірогідні зміни будівлі, вже буде корисною і може зберегти архітектурну різноманітність міста.

Як захистити історичні будівлі, що не мають охоронного статусу?

Руйнування будівель, що вже знаходяться під охороною — це лише половина проблеми, адже багато історичних будівель не мають жодного законодавчого захисту, хоча й несуть дуже важливу функцію: вміщують у себе історичну пам'ять, демонструють, яким було життя 100, 150 або 200 років тому. Тому, перш за все, необхідно сприяти тому, щоб будівля набула охоронного статусу. 

Якщо будівля має культурну цінність, але стоїть без статусу — можна ініціювати його присвоєння або хоча б написати офіційне звернення до Департаменту охорони культурної спадщини КМДА із пропозицією надати будівлі охоронний статус. Відповідно до наказу Мінкультури № 501, ініціювати внесення об'єкта до Державного реєстру нерухомих пам'яток України може уповноважений орган — за категорією пам'ятки національного значення або  громадські організації, до статутних завдань яких належать питання охорони культурної спадщини, наприклад, ГО «Мапа Реновації».

Весь процес — дуже складний, але альтернатив йому, на жаль, немає. Громадська організація має розробити історично-архівні дослідження, підготувати пакет документів спільно з кандидатами наук. Далі слід направити ці документи у профільний орган: до Департаменту охорони культурної спадщини КМДА, якщо йдеться про щойно виявлений об'єкт культурної спадщини, або в Міністерство культури, якщо йдеться про пам'ятку місцевого значення. 

Що робити, коли будівельні роботи на історичному об'єкті вже почались?

1. У першу чергу необхідно перевірити, чи має об'єкт охоронний статус, адже саме наявність цього статусу є підставою для подальших звернень. Дізнатись про охоронний статус будівлі можна на одному з ресурсів:

• На сайті Мінкульту можна перевірити належність будівлі статусу пам'ятки місцевого та національного значення
• На сайті Департаменту охорони культурної спадщини КМДА є дані про щойно виявлені об'єкти культурної спадщини в Києві 
• На інтерактивній мапі інформаційно-аналітичної системи "Майно" можна знайти всі пам'ятки Києва
• Надіслати офіційний запит у Міністерство культури або до Департаменту охорони культурної спадщини КМДА (у кожному місті своя структура; у Києві це ДОКС). У запиті потрібно вказати адресу будівлі та запитати, чи має вона охоронний статус.

2. Дізнатись, хто є власником об'єкту та земельної ділянки. Інформація про орендаря або власника будівлі міститься:

• У Публічній кадастровій карті України
• На Мапі департаменту земельних ресурсів 
• В містобудівному кадастрі Києва
• У реєстрі речових прав (інструкція, як зробити витяг тут)

3. Перевірити, чи забудовник отримав усі необхідні дозволи на будівництво. Це можна зробити одним з наступних способів:

• В Реєстрі містобудівних умов та обмежень за адресою чи власником будівлі. Наприклад, містобудівні умови й обмеження на ремонт чи реставрацію не можуть передбачати знесення стін або інших несних конструкцій, зміну висотності або іншого виду перебудову. 
• Дізнатися, чи є дозвіл Державної архітектурної будівельної інспекції на проведення робіт можна через бот у телеграмі @DabiDataBot або в Реєстрі будівельної діяльності за адресою або власником. 
• Якщо будівельні роботи ведуться в центральній частині міста, умови і обмеження мають бути погоджені з органом охорони культурної спадщини — Міністерством культури. Чи є дозволи погодженими, можна дізнатись через офіційний запит відповідно до ЗУ "Про звернення громадян".
• Якщо будівлю обнесено парканом, в забудовника має бути картка на порушення благоустрою від Департаменту благоустрою КМДА. Інформацію про наявність картки також можна дізнатись через запит до Департаменту КМДА.

Якщо хоча б одного дозволу в забудовника немає — такі будівельні роботи можна вважати незаконними. 

4. Якщо будівництво є незаконним, необхідно звернутись до правоохоронних органів і до профільного департаменту КМДА.