“Головне — бути чесною”. Анна Буткевич про те, навіщо сильній жінці фотографуватися для Playboy, благодійні мільйони в АТБ і бургери для ЗОЖ

Роль жінки сьогодні вийшла далеко за межі «кухні, дітей та церкви» — багато жінок тепер підкорюють найрізноманітніші професії та кар'єрні вершини, водночас встигаючи займатися домом, сім'єю та особистим розвитком. Жонглювати новими можливостями та незліченною кількістю обов'язків і очікувань часто буває непросто. А що якщо кар'єра не одна?

Ми зустрілися в Equides Club під Києвом з бізнесвумен, меценаткою, актрисою, співачкою, ЗОЖ-експерткою і мамою в одній особі — Анною Буткевич — і розпитали її про все: від секретів тайм-менеджменту, вміння сміятися над собою і секрети краси до стану сучасного українського кіно та культури. Що з цього вийшло — читайте в інтерв'ю.

«У кліпі "Хочу бути слабкою" я сміюся над своєю непробивністю»

– Вітаємо з прем'єрою нової пісні «Хочу бути слабкою»! Як і в основі Вашого попереднього кліпу «Без одруженого», який зібрав вже майже 2 мільйони переглядів, і який знімав режисер Семен Горов, тут теж цілий мініфільм, з сюжетом і несподіваними поворотами. Розкажіть, як придумуєте ці сюжети?

Спасибі. Часто ідеї народжуються спонтанно, а потім перетворюються на історії. А іноді вже слухаючи пісню перед очима кіно. І тоді справа лише за тим, щоб прописати ідею на папері, а потім зняти кліп. Прем'єра «Хочу бути слабкою» не дарма відбулася в грудні, адже тема кліпу — новорічна і навіть трохи казкова. Тому що дуже хотілося розповісти, про що мріють сильні жінки. Адже кожна з нас може і повинна дозволяти собі бути слабкою і беззахисною, а ще вірити в дива. І тоді обов'язково з'явиться принц. І звичайно, в кліпі не обійшлося без гумору, тому що Я до своєї непробивності та сили ставлюся з іронією — потрібно дивитися правді в очі, хоч вона буває іноді й гіркою.

– У пісні «Без одруженого» закладена особиста історія?

Так, історія моїх двох подруг. У нас часто виникають суперечки навколо цієї теми і я завжди наполягала на тому, що романи з одруженими — це помилка і замкнуте коло, але у подруг — свої аргументи. Тому я втомилася доводити й просто зняла для них і таких, як вони, кліп. Адже головне — говорити про проблеми, нехай і зі сміхом.

«Я була 8 років в токсичних стосунках»

 – Кліп «Без одруженого» сповнений іронії, навіть епізод з партією «Слуга народу» є. Викликом здається і вся Ваша діяльність — Ви стільки всього робите. І все це почалося, здається, після розлучення. Розкажіть, як так вийшло?

Так, до розлучення я була лише зразковою дружиною і мамою. Але навіть золота клітка залишається кліткою. Свобода не може обмежуватися домом. І взагалі, стереотип «дружина повинна сидіти вдома» — це не про любов. Тому що кохана людина повинна бути щасливою. А я стала по-справжньому щасливою після розлучення, коли змогла реалізувати себе у творчості та займатися улюбленою справою. Для мене важливо займатися справою, не можу стояти на місці, хочу йти вперед.

Коли ти відчуваєш тремтіння від хвилювання, зловивши на собі погляди переповненого залу палацу «Україна» (концертний зал — ред.), А це 4000 осіб, а потім відчуваєш енергію кожного, це окрилює і надихає підкорювати нові вершини. Коли ти береш участь в благодійному телемарафоні, знімаєшся в кіно або береш інтерв'ю у легендарного спортсмена, ти кожен раз відкриваєш для себе світ, і світу — себе. Це допомагає подолати власні сумніви та страх. А сидячи вдома, ти просто все це можеш пропустити й ніколи не спробувати.

– А чому тоді «хочу бути слабкою»?

Тому що іноді потрібно бути слабкою. І коли так хочеться розплакатися і сказати: я більше не буду працювати, все, втомилася, хтось близький обов'язково скаже: якщо не хочеш, не працюй, відпочинь. І я тут же знову в строю.

Я зрозуміла таку річ: мене слухають дівчатка, жінки, бабусі, вони мені пишуть — діляться своїми проблемами та питають поради. Їх хвилюють ті ж речі, що і мене зараз або колись. Тому, я співаю про те, що хвилює мене, моїх подруг, і роблю це для всіх тих жінок, які схожі на мене. Хоча, напевно, я співаю трохи й для чоловіків. Можливо, їм стане зрозуміліше, чого ми насправді хочемо.

– Але це ж і велика відповідальність — особливо, коли дівчатка довіряють. Чи відчуваєте її?

Так, безумовно. Коли мені в директ написала одного разу дівчинка «Я хочу накласти на себе руки», я з нею листувалася всю ніч. Я подумала — а раптом це саме той випадок, коли я врятую людину? Вона мені пише, що над нею в школі знущаються. А я думаю: я не заспокоюся, поки вона не передумає, я знайду аргументи, підберу слова. Розумію, що в цей момент, може, немає поруч мами, людини, якій ти віриш, а в школі ти — ізгой і здаєшся собі виродком, тому що нікому не подобаєшся. Ми, дорослі, розуміємо, що все це мине, а дитина не вірить. І я намагаюся допомогти, щиро поговорити — стати підтримкою. Це велика відповідальність, тут прикидатися не можна, потрібно бути чесною.

Я ніколи не даю рецепт, якщо не перевірила на собі та ніколи не раджу те, в чому не впевнена.

Мені, наприклад, постійно надходять пропозиції рекламувати косметику. Я все пробую, тестую, але розумію, що не можу гарантувати ефект, тому відмовляюся. Мій тато завжди сміється з цього приводу, каже: якщо ти любиш правду, люби й самотність. Я посміхаюся у відповідь: Слава Богу, не йду в політику, тому можу говорити правду.

–  А хотіли б піти у політику?

Зараз я точно не готова. Йти в політику потрібно з хорошою командою людей — професіоналами. Коли точно знаєш, що буде робити кожен. Це як будувати будинок, в якому захочеться жити до кінця днів. Я так будувала свій будинок. Все робила, як люблю — з душею, сенсом і назавжди.

«Психолог ставила мені одне питання: «Ти хочеш жити так далі?»

– Якби Ви могли кожній українці щось сказати, передати якийсь життєвий девіз, що б Ви сказали?

Ми всі дуже різні. Двох однакових людей не буває. Та й девізи в різні періоди життя повинні бути різними. Іноді потрібно підтримати, іноді заспокоїти, а іноді зупинити. Але є один девіз, який на всі випадки: «У будь-якій ситуації залишайся собою і не бійся круто змінити життя, якщо ти не прокидаєшся щасливою».

Я пройшла цей шлях і точно знаю, що якщо життя не приносить радості — міняй маршрут, йди з токсичних відносин. Не дозволяй робити з себе жертву.

Чомусь наші дівчатка — гарні, добрі, шляхетні й вірні — мучаться, але терплять і живуть з чоловіками, які їх не поважають і не люблять, а лише утримують. Вони не пурхають, а живуть в страху, що їх можуть кинути. Я не розумію, чому. Адже, ментально українки дуже самодостатні та сильні жінки. Красиві, цікаві, яскраві — а кажуть, «я боюся почати щось нове і нічого не вмію». Мені так хочеться допомогти їм перемогти цей страх. І кожна, я впевнена, якщо спробує, зможе повернути впевненість у собі самій, а може, потім, і увагу чоловіка, якщо сама захоче. Навколо стільки можливостей, потрібно лише спробувати.

– Ви долали якісь психологічні бар'єри, завершуючи стосунки?

Звісно. Мої батьки, зустріли та покохали одне одного в 18 років. Один раз на все життя. Це дуже висока планка. Тому, було дуже страшно зізнатися собі й батькам, що я подаю на розлучення. Мене мучили сумніви. Два роки я не могла зважитися. Я вийшла заміж дуже рано. 20 років — це рано.

– Як побороти страх розірвати стосунки? Адже це часта ситуація …

Я звернулася до фахівця — до психотерапевта. Мені було важко, і я розуміла, що моя мама не зможе мені нічого порадити, бо досвіду такого у неї немає. Я прийшла, розповіла, як є: у мене є проблема, мені потрібна допомога. Жити так більше не можу. Не можу прокидатися в жаху. У мене 3-річна дитина, я боюся за неї. А психолог кожен раз мені ставила одне питання: ти хочеш так далі жити? І я розуміла, що завжди хочу відповісти «ні». Я пручалася: можливо, можна зберегти сім'ю, якось змінити, вмовляла як могла. Я боролася за шлюб. А вона мені кожен раз ставила одне і те саме питання: «Привіт, як справи, ти хочеш так жити далі?»

Минув тиждень, і рішення стало остаточним. У мене залишився тільки один момент жалю — стільки всього я могла встигнути зробити за ці 8 років. Але, думаю, нічого: добре, що я рано вийшла заміж! (Сміється)

– В Україні є багато упереджень, стигми стосовно роботи з психотерапевтами. Звернутися за допомогою страшно і соромно. Що із цим робити?

Крім того, ми тільки зараз визнали, що депресія — це хвороба, а психотерапевт — це лікар, страх присутній ще через те, що у нас багато непрофесіоналів. У нас хто першим халат одягнув, той і доктор, але ж тримісячні курси не зроблять навіть з талановитої людини — психолога. Тому я до лікарів ставлюся дуже серйозно, і вважаю, що тільки людині з великим досвідом роботи, кваліфікацією і цілим набором особистісних якостей можна довірити свою проблему. Правильно боятися, сумніватися, потрібно уточнювати й шукати справжнього фахівця, який зможе допомогти та навчить справлятися зі своїми кризами.

«Люблю бути несподіваною»

– Ми поговорили вже про те, що не треба боятися рвати шаблони, навіть сімейні, а ще потрібно з увагою ставитися до свого ментального здоров'я. А що б Ви порадили своїй дочці?

Дочка — це найважливіше досягнення мого життя, моя головна коштовність і любов. Складно передати словами. Ще у мене є молодша сестра, коли вона народилася, мені було 16. Тому я вважаю, що у мене двоє дітей. І все, що я роблю — для того, щоб вони пишалися мною і бачили, що немає нічого неможливого, якщо прагнути, трудитися і любити те, що робиш.

Важливо бути завжди поруч, вміти спілкуватися і щоб твоя дитина і близькі могли тобі довіряти, а ти міг вчасно підтримати й порадити. І якщо в такий момент вони почують і твоя порада допоможе, значить ти все робиш правильно. Так не хочеться, щоб вони повторювали помилки.

– Ви на своєму прикладі показуєте, що жінка може бути лідеркою і для сім'ї, і для команди, але водночас може мати право на слабкість?

Так все вірно. Це як вміти й посміятися над собою, і зробити серйозні висновки, прийняти рішення і відразу щось поміняти. Я люблю бути несподіваною і різною. А перевтілююсь я кілька разів на день. Люблю дивувати себе і людей. І дуже люблю рух — мені здається, немає можливості втомлюватися, немає часу впадати в депресію, коли ти весь час зайнятий. А ще думаю, що розвиток — коли немає страху пробувати щось нове і заходити в якісь нові двері — це, напевно, і є рецепт молодості.

«В Україні стільки сценаріїв для блокбастерів»

– Ви дійсно дуже приваблюєте різноманітністю …

Я цим ще й відштовхую. Багато продюсерів кажуть: не могла б ти вибрати щось одне? Але ні, не хочу. Я роблю те, що люблю і те, що у мене виходить — навіщо обмежувати себе?

– Поговорімо про кіно та акторство. В якому стані сьогодні український кінематограф?

Можна правду? Образливу. Росія. Вони там в жалюгідному стані, їх закрили, з усіх боків — Європа їх обмежує, але у них завжди є гроші на кіно. Чому? Думаю, ми знаємо відповідь.

У нас же теж є, що знімати. І ми пробуємо знімати. Приїжджають іноземні актори та продюсери й дивуються: скільки у вас історій, які прекрасні у вас локації! І я згодна, у нас розкішні локації, історії, які можна красиво оформити в сюжети. Але у нас немає на це грошей. Кожен раз іноземні колеги мені говорять: історичне кіно, дивись, який шедевр можна зняти. А я кажу, хвилинку — ви знаєте, скільки один костюм буде коштувати? Я готова знаходити партнерів, шукати бюджети, можливості, але одна не можу. Моя продюсерська компанія взяла участь в створенні п'яти фільмів — але для виробництва потрібні партнери або державні програми.

У шпигунському трилері 'Legacy of Lies' («Спадщина брехні» — ред.) ми показали Київ таким красивим, яким до нас його не показував ще ніхто.

Серіали у нас теж знімають. Але тільки ті, які продають на телеканали. А це завжди щось простіше, слабше. Але ж нам треба наших дітей виховувати. Як їх вчити історії? Вчити любити своє і пишатися своїми героями? У нас має бути кіно, яке дивитимуться наші діти й говоритимуть: це зроблено в Україні. Мистецтво повинно в першу чергу виховувати, прищеплювати любов до своєї країни та історії.

– До речі, про мистецтво. Ви також знялися для обкладинки Playboy. Що Вами рухало?

Я люблю сміливі експерименти. Але це було ризиковано і страшно. Особливо, для такої людини, як я.

Для мене це було викликом, моментом подолання власних страхів. І потім, якщо не зараз, то коли? А бажання це зробити було. Всі мої тренування, постійні сушки, плавання в басейні, обмеження в їжі, відсутність алкоголю, цукру — для чого це? А коли ти бачиш результат, розумієш — не дарма. Я себе бачу в дзеркалі не так. В об'єктиві фотографа я зовсім інша і мені це подобається. Крім того, це відмінний спосіб підвищити власну самооцінку — адже якщо ти на обкладинці найвідомішого чоловічого журналу, значить ти красива і сексуальна.

«Добро любить тишу? Ні, це так не працює»

– Міняти реальність на краще можна, звичайно, не тільки через політику. Якраз в грудні пройшов день благодійності. Дуже цікаво поговорити про Вашу діяльність в цьому напрямку.

Шкода, що тільки один день на рік. Вважаю, про благодійність треба говорити щодня — особливо в нашій країні, де так багато тримається на приватній ініціативі небайдужих людей.

– Нещодавно голосно пролунала акція в АТБ-маркетах, організована спільно з Фондом «Таблеточки» на підтримку дітей, які борються з раком. Тоді зібрали понад 10 млн гривень. Розкажіть про неї трохи більше.

Коли проходять такі акції, усвідомлюєш, які добрі у нас люди. Ми зібрали ці гроші менше, ніж за 2 тижні.

Багато переживають, що у них немає коштів, щоб допомогти комусь, але коли кілька гривень дають можливість відчути власну причетність до великої доброї справи, беруть участь всі. Коли пишуть — потрібен дуже дорогий апарат, ми розуміємо, що один або кілька людей не зможуть дати цих грошей. Але коли проходять такі акції, де кожен може взяти участь однією гривнею — можна зібрати мільйони, це дуже круто.

Я за те, щоб благодійності було більше на зіркових вечірках і великих заходах. Але скажу вам неприємну річ зі своєї практики: багато компаній, які роблять великі шоу, завжди попереджають: якщо напишеш слово «благодійність», знай, що половина запрошених не прийдуть. Для мене велика загадка, чому. Я вважаю, що всі заможні люди й успішні компанії зобов'язані показувати приклад і брати активну участь в благодійних проєктах, а в ідеалі — ініціювати їх і просувати.

– А з якою мотивацією Ви займаєтеся благодійністю?

Хіба для цього повинна бути мотивація?

Я раніше дуже соромилася і просила не називати моє прізвище, коли брала участь в благодійних проєктах. Думала, добро любить тишу. А потім я зрозуміла: ні, так це не працює. Треба кричати на всі боки: я допомогла, допоможіть і ви. Я зробила, зробіть і ви … І тоді інші теж спробують, якщо не зроблять відразу, то хоча б замисляться. Може, те, чим допомагаю я, і крапля в океані, але краще робити, ніж сидіти й відвертатися, коли показують хворих дітей або покинутих людей похилого віку. Закривати очі на проблеми та удавати, що їх немає — це не вихід, адже себе не обдуриш.

– У Вас є якісь персональні історії, коли ви допомагали й це змінювало життя?

Непублічних історій в фейсбуці та в директі — кожен день. Я весь час щось кудись купую, пересилаю, передаю — посилки з продуктами та одяг — багатодітним сім'ям, мікрофон — талановитій дівчинці з багатодітної сім'ї, обладнання — лікарням.

Нещодавно мені написала мама двох дівчаток. Попросила про допомогу — потрібен верхній одяг дітям. Ось так просто. І я розумію — не бреше. І я передаю їй речі, а потім вона мені присилає фото дівчаток в моєму одязі. Це дуже зворушливо.

Або ще одна трепетна історія — я допомагаю Охматдиту. Один апарат, який я подарувала лікарні, недавно врятував життя 14-річній дівчинці, яка викинулася з вікна. Від таких історій мурашки по шкірі.

Важливо, що коли люди особисто надсилають відео і фото, коли вся сім'я за столом посміхається і щасливо святкує Новий рік, а дитині врятували життя завдяки апарату, який ти допомогла купити, ти плачеш від щастя і відчуваєш, що все не дарма, що ми так багато чого можемо разом — врятувати, виправити, подарувати радість.

Я все життя мріяла бути мамою п'ятьох. Може, таким чином я і відчуваю себе мамою.

– А як розвивати культуру благодійності? Що потрібно для цього робити?

Тільки робити. І про це говорити. Ти не можеш говорити, що потрібно займатися спортом, якщо сама не займаєшся. Тобі вірити не будуть. Тут те ж саме. У нас багато хто вміє красиво говорити. Але за фактом, коли щось потрібно зробити — всі відразу ховаються до нірки. Я не можу сказати, що штовхаю полум'яні промови, не моє це. Але допомогти й у потрібний час опинитися поруч — це я точно вмію.

«Навіть чебуреки, піцу і вареники можна зробити правильними»

– Ви також експерт зі здорового харчування. Але у Вас в меню є навіть бургери — не дуже здорова їжа. Як це працює?

Я люблю все незвичайне. У нас є стереотип —  дієта повинна бути мукою, випробуванням голодом. Ти обмежуєш себе у всьому, не їж, не п'єш, бідний-нещасний, з голоду вмираєш. Безумовно, якщо немає часу, то відварити просто гречку і яйця — це краще, ніж посмажити відбивні зі свинини. Але якщо є бажання і час, і ви б хотіли здивувати друзів і близьких, то можете робити модні страви, але правильні. З правильним складом. Тут вмикається творчість. Робите ту ж булку, тільки з правильного борошна, не додавайте розпушувач, дріжджі, які не корисні для організму. Вона, може, не така повітряна, як в МакДональдзі, але вона правильна і корисна. Котлета — те ж м'ясо, тільки без хімії.

Є тільки три важливих інгредієнти, які треба виключити — і за 3 дні буде ефект. Це цукор, коров'яче молоко і всі похідні від нього, і глютен. Водночас будь-яку улюблену страву, яку ви виключили з раціону — чебуреки, піцу, пасту, пельмені, вареники — можна зробити правильними, смачним і нешкідливим для здоров'я і фігури.

– Що б Ви ще порадили людям, які прагнуть вести здоровий спосіб життя?

Рухатися. Хоча б 15 хвилин на день потрібно робити щось, щоб пропотіти. Той момент, коли ви втомилися і почали потіти, — момент очищення. Кровообіг посилюється, спалюються непотрібні калорії, а наші м'язи прибирають зайвий цукор, який є у нас в організмі. Коли вони напружуються і працюють, захворіти на цукровий діабет неможливо: наші м'язи спалюють цей зайвий цукор. Взагалі, природа і наше тіло дуже розумні й працюють правильно і довго — їх не потрібно коригувати та виправляти. Потрібно просто не напихати їх сміттям.

– Ви робите здорове харчування модним. А самі хіба не зривається?

Обов'язково! Для нервової системи так важливо час від часу порушувати правила. Це стосується не тільки їжі. Якщо працюєш з ранку до вечора, треба взяти один день і жити не так, як потрібно, а як тобі захотілося.

Є ж усталене поняття чит-мілу у спортсменів, в акторок. Перерву собі потрібно робити обов'язково. Але без почуття провини — це найголовніше. Ти собі дозволила, запланувала. Поставила день — шампанське, свято, десерти. Наприклад, якщо у подруги день народження. Ти знаєш точно, що не зможеш там сидіти та пити зелений чай або воду. Там доведеться їсти — так відривайся на повну. Зате інші дні — чітко дотримуйся свого режиму.

«Своїм прикладом "АТБ-маркет" стимулює інший великий бізнес»

– Персональні підсумки 2020 року — що відзначите? Які зробили висновки?

Дуже незвичайний рік через коронавірус, багато до чого поміняла своє ставлення. Я стала представницею свого батька в корпорації АТБ (Геннадій Буткевич — співзасновник найбільшої в Україні мережі супермаркетів «АТБ-маркет», — ред.), Увійшла у великий бізнес. Це дуже складно. Серйозно. Глобально. Це ще один виклик для мене. Я розумію, що напевно, ми єдині на ринку в Україні, хто зараз доступно годує людей. Це звучить жорстко, грубо, але ми реально годуємо людей. Тому що таких низьких цін немає ні у кого. А це дуже копітка робота величезної команди, дуже складні переговори з постачальниками. Це дуже важко — довести, пояснити, що соціальні продукти для пенсіонерів повинні бути найдешевшими. Постачальнику все одно. А нам — ні. Я розумію, наскільки зараз важко бабусям і дідусям, і я пишаюся, що потрапила в компанію, де думають про це і де найкрутіші фахівці. Адже години покупок для пенсіонерів, коли вони можуть не боятися ковіду і купити продукти першої необхідності за доступною ціною, це один лише приклад цієї роботи. Або касири та охорона магазину, які борються проти хулігана, захищаючи бабусю. Ось де справжні сюжети для кіно. Я весь час пишу про них в соцмережах — країна повинна знати своїх героїв.

Не знаю як 2020 рік описати словами. Але те, що він був нам потрібен — це сто відсотків. Ми перезавантажилися, роздивилися близьких і відчули чужих. Скільки шлюбів розпалося — люди не розуміли, з ким живуть. Скільки компаній, порожніх і за фактом нічого не значущих, луснули вмить як мильна бульбашка. Просто часи стали жорсткі та показали, хто чесний, хто порядний. Показали справжніх друзів, справжніх спеців, на кого можеш покластися, а з ким навіть за стіл не сядеш.

– 2020 зробив сильніше?

Набагато. Тому хочу бути слабкою у 2021. На день. (Сміється)

– Які Ваші правила життя?

Я стоятиму на своєму — бути чесною. Навіть коли це незручно, неприємно, іноді, може, і болісно. Підібрати слова, але бути чесною. Бути доброю. Допомагати. Але я не вважаю це правилом, якого потрібно дотримуватися — це повинно йти від тебе, від серця, від душі. Навчити цього не можна — можна тільки прищеплювати дітям, показувати своїм прикладом. Ніколи нічого не боятися і ризикувати.

– А які Ваші робочі плани на 2021 рік? Масштабуєте благодійність в АТБ?

Обов'язково. Благодійність завжди є в АТБ вже понад 28 років. Ми ніколи не скорочували бюджети на цю сферу, нічим не обмежували. Своїм прикладом повинні стимулювати інший великий бізнес робити подібні речі. І я бачу, що багато хто підтягується.

Ми в АТБ завжди готові експериментувати — круто, що можемо робити це весь час. Попереду багато нового. Ми вас здивуємо, швидше за все, ближче до березня крутою ідеєю. Мені дуже подобається, коли є сміливість втілювати ідеї, які в Європі вже працюють, а в Америці вже працюють давно. У нас чомусь зі страхом до них відносяться, але ми звикли бути першопрохідцями. Поки не спробуєш, не зрозумієш. Без невдач і успіхів не буде. Не можна їх боятися.

– І трохи про творчі плани?

Планів багато і користуючись можливістю, хочу звернутися до авторів пісень — музикантів, композиторів, поетів — у мене немає наступної пісні! Хочу в березні випустити круту пісню, і шукаю її. Пишіть мені в директ Інстаграму — я слухаю все.

І будемо розвивати шоу «Без гриму» на YouTube. Зняли з запасом до квітня — по випуску на тиждень, так що буде багато цікавого.

Читайте також: Метінвест, АТБ і Kernel очолили рейтинг найбільших приватних компаній України

Раніше українська актриса Анна Буткевич дебютувала на подіумі Тижня моди у Нью-Йорку.