День бездомних тварин: як виживав притулок у Гостомелі під час окупації
Сьогодні, 20 серпня, у світі відзначається День бездомних тварин. З цього приводу "Рубрика" відвідала найбільший у Київській області притулок для собак та котів у Гостомелі, який знаходився буквально у центрі бойових дій у березні та квітні, проте зміг упоратися з усіма труднощами та зберегти життя тварин.
Ми дізналися, з чим доводиться сьогодні стикатися власникам притулків, чому так важливо каструвати бездомних тварин і на які запитання необхідно знати відповіді, перш ніж наважитися на важливий крок — завести вихованця.
Про лева та розтяжки
Створений у 2000 році на місці занедбаного корівника, притулок є домом для більш ніж 700 тварин. До 2021 року притулок знаходився при Київському товаристві захисту тварин, а зараз функціонує як юридично самостійна організація "Гостомельський притулок для тварин".
Бойові дії біля притулку почалися від самого початку повномасштабного вторгнення росії: вже 24 лютого на околицях Гостомеля висадився російський десант, 25-го — зайшли десантно-штурмові підрозділи.
— Уся територія, скільки бачите, тут скрізь стояли машини, танки, БТР — все було забито, я такого ніколи не бачив, — розповідає нам Максим, один зі співробітників притулку, який увесь час тимчасової окупації росіянами провів на території притулку.
Ще не зайшовши на територію, ми бачимо водонапірну вежу і зруйновану цегляну будівлю: це результат артилерійського бою, який, за словами Максима, тривав кілька годин:
— Ось тут у нас жив лев, — герой зауважує наші з фотографом недовірливі погляди й уточнює: Так, в орендаря цієї будівлі був лев. Господаря поранили першого дня, його відвезли, а лев залишився. Поки росіян не було, ми його годували. Коли вони прийшли, то замінували будівлю. Усі підходи перекрили розтяжками, нам довелося пояснювати, що у будівлі лев. Спочатку вони нам не вірили, а потім показали стежку, якою безпечно ходити, і ми продовжили годувати тварину.
Згодом лева забрали волонтери.
Поруч, за парканом, припарковано чорний пікап, деякі частини якого відрізняються за кольором:
— Машину мені зібрали з кількох інших автомобілів. Спочатку її посікло осколками, пізніше я наїхав на розтяжки, а після артобстрілу в березні машину рознесло вщент.
Щоб роздобути воду та корм, довелося домовлятися з окупантами
Максим розповідає нам, що після 10 березня притулок уже був оточений ворогом з усіх боків. Тоді почався найважчий період:
— Гостомель молотили так, що страшно згадувати, і найскладніше було сюди приїхати. Звідси росіяни пропускали нас у центр, а назад — уже ні.
Але "законсервувати" притулок неможливо. Вже до середини березня запаси притулку почали закінчуватися. Волонтери відмовлялися їхати в гарячу точку, і тоді Максимові довелося йти на крайні заходи:
— Я поїхав на переговори до окупантів. Ходив до них 5 днів і пояснював: у нас собаки, 600 собак, коти, води у нас немає, генератора у нас немає, загнемося. Тоді вони пішли назустріч, і, коли був черговий зелений коридор, наша машина проїхала до центру. Там був генератор, бензин, їжа для тварин, для людей їжа, вода. Я загрузив усе це в машину — вже тоді вона була наполовину розбита, але ще їхала. І тоді дорогою назад напоровся на розтяжки.
Так зникла остання можливість потрапити до Гостомелю, а отже, притулок знову ризикував залишитися без провізії. Допомога прийшла, звідки не чекали. Щоб урятувати притулок, Максимові знову довелося домовлятися з ворогом:
— Я підійшов до росіян, — їхній піст був за 150 метрів від воріт притулку, — Максим показує рукою у бік перехрестя. — Вони бачили, як нас накрило, і бачили, що сталося з моєю машиною. Я пояснив, що в мене голодні собаки та кішки, а в місті залишилося 17 мішків корму, і мені потрібно, щоб вони допомогли довезти. Ну, каже, добре, через 3 години буде вам машина. Ми завантажилися кормом і привезли до притулку. Вони сюди привезли весь корм, який там залишився, таким чином я зміг дотягнути до кінця березня.
Пізніше Максим давав свідчення у СБУ та прокуратурі про все, що відбувалося. Передавати дані української армії та владі одразу можливості не було: ще першого дня росіяни відібрали телефон. Жодного зв'язку із зовнішнім світом.
— Я хочу сказати, що на всю округу наш притулок, два гектари, був єдиною неокупованою територією. Ми продовжували жити за законами України, і щодня виконували свої функціональні обов'язки так само, як у мирний час, щоправда, під обстрілами, і за складної морально-психологічної ситуації. Ця ділянка землі виявилася непокореною.
Зараз притулок зовсім не виглядає так, ніби кілька місяців тому перебував в епіцентрі артилерійського бою: пофарбована та потинькована будівля з новими вікнами, зовсім новий дах — усе це було зроблено після війни. Притулок активно відбудовують та відновлюють, і це тішить. Незабаром у цуценят з'являться нові вольєри, в будинках змінюється стара проводка, щоб уникнути пожежі, а склад для дров на зиму вже збудований і доверху заповнений — у приміщеннях, де живуть коти та собаки, всю зиму стоять справжні печі, і підтримується кімнатна температура.
У "кошатнику" — свіжопофарбовані стіни, у кімнатах — ідеальна чистота. Чисті лотки, і навіть подушки на полицях — без слідів шерсті.
Тварини та відстріли
Під час найгострішої фази притулок втратив близько 40 тварин. Максим вважає, що їм вдалося відбутися "малою кров'ю" — прямих влучань на територію не було. Набагато більше тварини страждали через стрес:
— Собакам було дуже страшно. Вони повзли вгору вертикальною стіною, вони падали, помирали від розривів серця, від удару в голову, інсульту, вони просто не витримували це. Дехто втік і зник безвісти. Тепер вони лякаються щоразу, коли починається гроза.
Собаки більш емоційно реагують на гучні звуки, вони більш полохливі та втрачають контроль при стресі. Особливо це стосується домашніх псів.
— На початку березня тут бігали сотні покинутих тварин. Від маленьких собачок до гігантських вівчарок та алабаїв. Це була найбільша трагедія, і найвищим чином прояв нелюдяності людей, які це зробили. Я бачив окостенілих тварин — великих собак, які не можуть рухатися від страху, бо повністю паралізувало ноги. Великий алабай стоїть, мочиться під себе, весь тремтить, і не може крок зробити від страху, тому що навколо все вибухає.
Зовсім інакше на війну реагували коти:
— Коти поставилися дуже презирливо до небезпеки. У них, знаєте, горда пиха була. Вони сиділи та плювали на всіх.
Коли поряд потрібен друг: тепер люди стали частіше брати вихованців
Попри велику кількість покинутих тварин в окрузі, в самому притулку після війни місце знайшлося лише для сотні вихованців: за правилами тварини, що прибули, повинні перші 5 тижнів перебувати в ізоляційному боксі. За цей час їм ставлять необхідні щеплення, за ними спостерігають ветеринари. Місця в боксах обмежені, як і місце в самому притулку, і тому важливий баланс: кількість прийнятих кішок і собак має дорівнювати кількості відданих.
Зараз у бік прийнятих тварин невелика перевага: 100 до 80. Але й це хороший показник: після початку повномасштабної війни люди стали більше потребувати підтримки чотирилапих, і частіше забирати тварин із притулків.
У порівнянні з аналогічним торішнім періодом, за останні місяці люди забрали додому вдвічі більше вихованців.
Що таке соціальна стерилізація тварин та навіщо вона потрібна?
Усі тварини у притулку кастровані та стерилізовані. Це обов'язкова процедура.
Багатьом стерилізація тварин здається негуманною, проте це помилка. Чим більше бездомних котів і собак будуть здатні приносити потомство — тим більше їх помиратиме від хвороб та голоду, замерзатиме взимку на вулицях. А розмножуються вони дуже швидко:
— У середньому тварина може народити близько 5 цуценят чи кошенят. За один раз — це за один місяць. Через місяць-півтора кішка може ще догодовувати своїх кошенят, але вже знову завагітніти, і знову, а вже десь через 5-6 місяців її кошенята вже народжуватимуть, тому це треба припиняти. Якщо за 1 рік простерилізувати 80% тварин України, то через 15 років, проблема безпритульних тварин зникне. Це найкращий спосіб припинити безконтрольне розмноження, — розповідає Марія, співробітниця притулку.
Тому існують програми соціальної стерилізації, тобто коли притулок отримує бюджет для проведення процедур та самостійно стерилізує тварин поза притулком. Такі соціальні стерилізації Гостомельський притулок проводить періодично, коли отримує допомогу від фондів та набирає достатньо заявок. За 4-5 днів бригада лікарів притулку може здійснити близько 300 операцій.
Як записатися на стерилізацію тварини?
У притулку можна стерилізувати свого вихованця безплатно. На процедуру необхідно записатися заздалегідь, а потім вам повідомлять про дату.
Контакти для запису можна знайти на Facebook-сторінці Гостомельського притулку для тварин або записатись за телефонами:
- 093 706 6907 (Лідія);
- 050 597 8931 (Марія).
Про що важливо знати, перш ніж заводити вихованця?
Велика кількість покинутих тварин — привід для роздумів для людей, які планують заводити чотирилапого друга. Максим каже, що перш ніж віддати кота чи собаку в руки гостям притулку, проводить з ними розмову і в легкій формі ставить дуже важливі питання, які дають зрозуміти, чи готова людина відповідати за живу істоту. Ось, що має усвідомлювати людина, яка заводить вихованця:
- У разі евакуації покинути тварину не можна.
- Важливо заздалегідь підготувати паспорт європейського зразка для вихованця.
- Потрібно здати всі необхідні аналізи та поставити щеплення, тобто отримати довідку #1-ВІТ, яку видають у державній клініці за 3 доби до виїзду.
- Тварину необхідно чіпувати (мікрочіп вводиться при вакцинації тварини від сказу).
Максим каже, що рішення про те, щоб завести нового друга, не має бути емоційним. Будьте готові до того, що собака може гризти меблі та ваші речі, маленькі цуценята не привчені терпіти до прогулянки тощо. Іноді люди розуміють, що не готові й повертають вихованців назад. За статистикою — одного-двох зі ста.
Те, що важливо переосмислити деякі речі, стосується не лише людей, а й будь-яких власників притулків та приватних заводчиків. Наприклад, після ситуації у березні та квітні Гостомельський притулок зробив організаційні висновки та зайнявся підготовкою стратегічного запасу корму, води, медичних препаратів, палива та дров на випадок 2-3-місячної повної ізоляції.
Тепер така підготовка — необхідна частина рутини, особливо якщо у тебе під опікою сотні беззахисних живих істот.
