Андрій Малашкевич: “Хочу повернутись до життя, яке у мене забрали російські військові”

"З дитинства я займався кікбоксингом, вступив до спортивного коледжу, потім отримав стипендію в педагогічному університеті. У моїх батьків не було змоги платити за навчання, тому мама казала, щоб я йшов навчатися, адже це єдиний шанс здобути вищу освіту. Вона казала: «Я хочу, щоб ти пов'язав життя з чимось іншим, не з військом»", — ділиться Андрій.

Але у жовтні 2015-го року, провчившись лише півтора року, юнак подав заявку до батальйону Азов. За словами хлопця, на той час дуже багато людей хотіло туди потрапити, треба було пройти відбір і ще чекати 30 днів на рішення. Андрій не хотів чекати й почав збирати документи для вступу до лав ЗСУ.

"Я по спорту так нормально йшов, то думав, що для 95-ї бригади я буду те, що треба", — сміється він.

У лютому 2016-го року Андрій опинився в навчальному центрі десантно-штурмових військ, а вже у травні того ж року вирушив на перше бойове завдання. У складі 95-ої окремої десантно-штурмової бригади військовий пройшов шлях від солдата до старшого лейтенанта.

Коли почалось повномасштабне вторгнення, юнак виконував бойове завдання в Торецьку, Донецької області. Потім був Бахмут та Ізюмський напрямок. Саме на Харківщині, в селі Мала Комишуваха, Андрій і отримав своє поранення.

"Ми приїхали в ніч. На вулиці було -20, а у нас не було ні спальників, ні кариматів. Ми замерзали, бо коли копаєш землю, то спекотно, а от коли перестаєш… Я подумав про хлопців: якщо ми залишимось на ніч, то отримаємо обмороження рук, ніг, обличчя. Довелось зайняти будинок. А зранку, коли вже приїхали спальники, каримати та інші наші речі, і ми заносили їх всередину, «Орлан-10» нас помітив і направив авіацію", — розповідає чоловік.

Літак скинув дві авіабомби, коли Андрій і п'ятеро його побратимів були в будинку. Їх завалило, почалась пожежа.

"Мені дуже пощастило, що першу медичну допомогу мені надав мій головний сержант взводу. Він тоді відразу прибіг і питає: «Командире, що мені робити?». Я дивлюсь на свою ногу, а там стирчить лише кістка. Дивлюсь на руку, а там відкритий перелом. І кажу: «Накладай турнікет на руку, турнікет на ногу і, коли буде зв'язок, викликай евакуацію». А він відповідає: «А з животом що робити?» Я був у положенні лежачи й ще не бачив, що живіт так само був посічений", — згадує військовий.