«А ви перевіряли екзит-пол?», «А ви бачили всі ці порушення?!», «А скільки ж там вкинули бюлетенів!», «А як вони прикривали камери кульками!», «А що ви думаєте, з приводу того, що сказав Путін?»
Всі ці та інші репліки я почув від багатьох людей протягом останніх днів, і це при тому, що навіть не намагався шукати інформацію про хід виборів у Російській Федерації. Питаю, чи очікували ці люди перемогу іншого кандидата, отримую відповідь: «Ні, звичайно, знав/знала, що переможе Путін». Навіщо ж тоді про це розмовляти, обговорювати, витрачати час та емоції на такий передбачуваний результат? Відповідь: «Але ж про це пишуть усюди! У ЗМІ, у фейсбуці, на реддіті, на твіттері!»
Що ж це за феномен? Чому світова мережа Інтернет, а також і, звичайно, традиційні форми ЗМІ, так зацікавлені обговоренням події, хід якої спрогнозувати легше, ніж погоду на завтра?
Фото Reuters
Справа в тому, що такі події становлять ідеальне інформаційне шумування, метою яких є відвернення уваги чимось зайвим.
Ідеальною для таких цілей ця подія є з-поміж інших теоретичною «важливістю»: вибори у країні, що є членом Ради Безпеки ООН. Але ж подібне «значення» мало майже одночасне переобрання у Китайській Народній Республіці Сі Цзіньпіна, чи ні?
Звичайно, для новин у європейських країнах характерний євроцентризм, але ж у подібній ситуації опинилися й американські ЗМІ, у яких політичні перегони в інші країні зацікавили агентства новин більше ніж розслідування історії серійних бомбувань у місті Остін (2, 12, 18 та 20 березня), яке потрапило під широку увагу ЗМІ та навіть особисто американського президента лише 21 березня, після самознищення бомбувальника при затриманні. А в Україні тим часом було нагороджено 7 воїнів орденом Богдана Хмельницького та 5 – медаллю «За військову службу Україні», українські паралімпійці повернулися з фантастичними результатами (22 медалі: 7 золотих, 7 срібних та 8 бронзових), Президент України Петро Порошенко провів офіційні візити у Кувейті та Катарі, українським урядом було оголошено «найбільш масштабне будівництво доріг за всю історію незалежної України». Всі ці новини беззаперечно стосуються власне внутрішньої та зовнішньої політики України, на відміну від «передбачуваних» виборів у Росії, релевантність яких для України лише у незаконному їх проведенні на території тимчасово окупованого Криму. Однак саме ці новини входять у топ Google; а з легкої руки популярних блогерів українці також отримують такий інформаційний шум як «кумедна політична реклама з Росії», розширюючи аудиторію російської пропаганди. Таким чином, завдання інформаційного шумування вправно виконуються і тема «виборів Путіна» стає нібито найважливішою у цілому світі, і якщо для Америки та Західної Європи це лише питання «порядку денного» випусків новин та постів у мережі Інтернет, то українці починають обговорювати ці події у живій розмові та намагатися аналізувати значення перемоги Путіна.
Але чому розповсюдження цієї теми стає таким ефективним? Чому ж читачі, особливо українці, так зацікавлені у прогнозуванні, спостереженні та обговоренні виборів у Росії, при тому, що всі знали, яким буде результат? На мою думку, найважливішою причиною є природний «confirmation bias» – тенденція цікавитися саме такою інформацією, яка б підтверджувала власні переконання людини. Саме «передбачуваність» перемоги Володимира Путіна, порушень на виборах та відвертої пропаганди стають причиною зацікавлення українців, та й читачів усього світу. Вони отримують задоволення від підтвердження своїх переконань про Росію та російські вибори, від того, що їхній світогляд відповідає реальній картині світу, а тим часом Кремль «нормалізує» ідею про незмінність влади у Росії, навіть в акомпанементі кепкування, карикатур та незадоволення «ліберальних блогерів». Московська влада, руками своїх опонентів, доносить усьому світові погрозливий сигнал «нас неможливо зупини, змінити, перемогти».
Чому саме українці зацікавлені результатом, на який вони не можуть вплинути, та який вони вже спрогнозували? З точки зору філософії, Московія для України є дуже важливим «Іншим», важливим не тільки заради порівняння та пошуку контрастів, але й задля прогнозування власної стратегії існування та вірогідну кількість конфліктів із Іншим. Враховуючи російську окупацію українських територій та тривалу війну, ми можемо сказати, що свідомість українців є природним «ґрунтом» для розповсюдження такої інформації: вони завжди будуть зацікавлені тим, як зміни у Росії вплинуть на їхні життя.
Найяскравішим прикладом «confirmation bias» українських читачів відносно виборів у Росії є бажанням якомога швидко провести паралель між наративом «вибори Путіна» та наративом «Путін – вигнанець». Через це українським новинам характерна фіксація «Хто привітав/не привітав Путіна з перемогою?», чого не знайдеш в жодних світових ЗМІ.
«Глави низки колишніх радянських держав, а також невизнаної світом Абхазії, керівники Китаю, Сербії, Венесуели, Куби, Болівії – цим поки вичерпується коло вітань В.Путіна», – переможно повідомляє Expres.ua.
«Привітання Путін також отримав від голів Білорусі, Азербайджану, Казахстану, Молдови, Таджикистану. А ось провідні світові лідери зберігають мовчання», – додає УНІАН.
«Ігнорування західними лідерами перемоги Путіна на президентських виборах було обумовлено тим, що самі вибори були "несправжніми", не відповідали демстандартам», – повідомляє в ексклюзивному коментарі Укрінформу колишній посол США в Україні Джон Гербст.
Не даючи новинам «охолонути», наші ЗМІ були змушені продовжити розвиток теми коли все ж таки стає відомо про привітання з країн «першого світу», конкретно: від Президента Сполучених Штатів Дональда Трампа, Генерального секретаря Ради Європи Турбйорна Ягланда, а також (можливо!) Президента Франції Еммануеля Макрона. Ця інформація відразу подається українцям як «відхилення від норми»:
«Трампу та Юнкеру дорікають за привітання Путіна з перемогою на критикованих виборах», – стверджує Радіо Свобода.
«Прес-служба Єлисейського палацу повідомляє, що Макрон від імені Франції побажав Росії і росіянам "політичної, демократичної, економічної і соціальної модернізації країни"», – уточнює французький конфуз ТСН.
«Держдеп: Трамп привітав Путіна, тому що цього вимагає протокол», – повідомляє Українська Правда.
Хоча для американських читачів привітання Путіна Трампом (всупереч своїм радникам, які складали інструкції щодо тем телефонної розмови із приміткою «DO NOT CONGRATULATE») також є контроверсійним, але їх не дуже цікавить тема «ізолювання Путіна світом». Через це така увага українських новин щодо привітань які, власне, не мають ніякої політико-економічної сили та не впливають на ситуацію в Україні чи хід російсько-української війни. Власне, це має безпосереднє відношення до реального висновку, який варто зробити українцям з російських виборів, і який, на мою думку, вже зробило українське керівництво: Президент Російської Федерації не змінився, ставлення до його легітимності у світі (незважаючи на будь-які порушення та світове невизнання «виборів у Криму») не змінилося, і в результаті цієї події російсько-українські відношення також не зміняться.
Україна під атакою. Цей факт не змінився, і саме він, а не курйози навколо «виборів Путіна», має становити основу порядку денного новин для кожного українця.
