Арктичні САУ та війна за пам’ять: огляд, як пройшло 9 травня у Росії
І над чим варто задуматися українцям
Фото Reuters
На початку лютого 2019 року Міжнародна правозахисна група «Агора» опублікувала доповідь «Свобода інтернету 2018: делегування репресій». Протягом року правозахисники моніторили ситуацію в Росії і прийшли до невтішних висновків, зафіксувавши понад 600 тисяч фактів обмеження реалізації основоположного принципу цифрової демократії. Закручування гайок у 2018-му відбувалося 6 разів активніше, аніж у 2017 році; до реального позбавлення волі засудили як мінімум 19 користувачів найбільш популярних соціальних мереж, месенджерів та сервісів. Якщо у 2017 року в умовній «червоній зоні» (понад 30 фактів обмеження доступу або застосування насильства до інтернет-користувачів) перебували 26 регіонів РФ, то минулоріч таким став уже 41 суб'єкт. Звичайно, ситуація розвивається нелінійно (десь покращується, десь погіршується), але купол несвободи накриває все більшу територію «необ'ятної». До регіонів, де згущуються виключно погані барви, належить український Крим. Рано чи пізно його «повернення у рідну гавань» виявиться тимчасовим і справедливість торжествуватиме, але тоді матимемо справу з територією, над якою кремлівсько-оруелівський кокон викривлення правди був особливо щільним. Від цього не дітися і це має значення.
1 травня Путін підписав закон про забезпечення роботи Рунету після його відключення від Всесвітньої мережі та створення «суверенного Інтернету». Крок багатоплановий. З одного боку, можна буде назавжди відбити атаки тролів за «антиамериканські заходи в американському Інтернеті», бо мультисервісна транспортна мережа зв'язку Міноборони стане його російським аналогом (за задумом). З іншого – замість неефективного блокування на рівні Інтернет-провайдерів та кримінального переслідування користувачів, російська влада сподівається контролювати весь цифровий простір, монополізуючи ринок доступу до нього. Інакше кажучи, Інтернет так і залишиться американським, але на своїй території Кремль його максимально «монетизує» і гребтиме «лайки».
Фактично, можна говорити про конструювання комфортної для влади реальності, в якій її хвалять як із екранів усіх пристроїв, так і на вулицях, без опції альтернативної оцінки. Особливо чітко це простежується щорічно в першій декаді травня, коли радянська ментальність рветься до вінчання ветеранів «Великої Вітчизняної війни», але все більше нагадує танці на їхніх кістках. Навіть Монстрація, яка раніше була справжньою віддушиною, цього року себе зовсім не виправдала. Окрім згадки про «сказочного» Путіна, цікавого політичного сарказму помічено не було.
Традиційно програма святкування Дня перемоги в Росії передбачає проведення урочистого параду військової техніки та цілої низки інших масових заходів. Окремі з них пропонують направду достойне вшанування жертви мільйонів солдатів, які віддали життя за протидію «коричневій чумі». Зокрема, з 2004 року і з подачі молодіжних творчих об'єднань Тюмені в решті регіонів Росії проходить «Свіча пам'яті» – учасники запалюють і встановлюють свічки в меморіальних комплексах або ідуть траурною ходою. Не менш важливим з точки зору передання антуражу подій Другої Світової війни є інсталяції «Солдатський привал» чи «Фронтовий кінотеатр». Все ж найбільш масовим залишається «Безсмертний полк».
Хода з портретами родичів, які брали участь у Великій Вітчизняній війні цього року зібрала більше 10 млн. учасників по всій Росії. Загалом в оцінці акції МВС та інші структури обирають суто радянський спосіб історичної хроніки, акцентуючи увагу на зростанні масовості заходів порівняно з попередніми періодами. Цьогоріч схема дала збій – прийшло на 400 тис. менше, аніж у 2018 р., але списали на несприятливі погодні умови. Зате Путін в інтерв'ю телеканалу «Росія-24» назвав участь у ході «Безсмертного полку» під дощем символом «готовності здійснити подвиг за прикладом великих предків». І не скажеш, що він не правий.
Фото Reuters
Народна популярність акції зумовлюється впливом двох пов'язаних тенденцій. По-перше, «Безсмертний полк» створювався у 2012 році томськими журналістами як громадська альтернатива набридливому офіціозу в найгіршому радянському прояві. Ідея виявилася новою, припала росіянам до душі і буквально за рік поширилася на всю території країни. По-друге, влада належно оцінила потенціал акції і з 2015 року «Безсмертний полк» перейшов під її контроль. Тепер це окремий громадський рух зі своєю ідеологією та філософією, що, втім, не маскує його головного призначення – формування національної ідеї навколо культу Перемоги. Традиційна участь та увага перших осіб держави лише підтверджує зацікавленість у подальшій мілітаризації суспільства, а оцінки лідерів громадської думки зводяться до тези «доки живий «Безсмертний полк», доти ми єдині».
Кількість росіян, які вважають 9 травня «днем перемоги Росії над Німеччиною», поступово зростає з 2015 року. Таким чином Кремль все відвертіше демонструє курс на «присвоєння» позитивних історичних моментів радянського періоду, часів Російської імперії або Київської Русі. Відбувається світоглядна консолідація, яка передбачає конструювання нової історії, що об'єднає окремі патерни давньоруського, імперського, радянського і пострадянського минулого в одне ціле через пропагандистські механізми та прийоми.
Перетворення акції у відвертий піар влади на всіх рівнях не могло не спричинити дзеркальних ходів, збудованих на алюзіях. Наприкінці літа 2018 року лівими силами у російських містах (Комсомольськ-на-Амурі і Єкатеринбург) були організовані «Ганебні полки» – хода з фотографіями політичних діячів, які підтримали підвищення пенсійного віку. У листопаді в Санкт-Петербурзі активісти групи «АгітРосія» запустили «Ганебний полк» буквально в андеграунд, поширюючи у вагонах метро фотографії про політиків чи інших медіа персон із в'їдливими коментарями: начальник петербурзької поліції генерал Умнов удостоївся підпису «Наказав жорстоко розігнати протестуючих 09.09, дісталося жінкам і дітям», а ведучий Володимир Соловйов став «Міністром брехні і лицемірства». 1 травня 2019 року Всеросійський рух ошуканих провів у 80 містах 21 регіону РФ акцію солідарності «Бездомний полк» зі спільною символікою і єдиними вимогами: кримінальних справ на чиновників та федеральної програми добудови житла.
10 травня 2019 р. музичний критик Артемій Троїцький запропонував організувати в Росії акцію «Безсмертний барак» на честь жертв політичних репресій протягом 1918-1953 рр. У Міжнародний день політв'язнів (30 листопада) або день смерті Йосипа Сталіна (5 березня) жителі Росії могли б вийти з портретами своїх рідних, які загинули від терору власної держави. Реакція влади та громадськості поки невідома, але соціологія дозволяє її спрогнозувати. Жовтневе опитування ВЦИОМ показало, що 47% росіян у віці від 18-24 роки ніколи не чули про сталінські репресії, а Левада-центр у 2017 році виявив, що тільки 36% росіян вважають їх політичним злочином і ця частка населення постійно скорочується. З огляду на те, як чинний режим ідеалізує фігуру Сталіна, не варто очікувати на успіх акції.
Згідно з дослідженням Вищої школи економіки російська влада готова витрачати на патріотичне виховання громадян у середньому до 20 млн. дол. США щороку. Водночас патріотизм вона здебільшого ототожнює зі зміцненням військово-патріотичних установок молоді та підвищенням якості її допризовної підготовки до служби в Збройних силах. Силові структури в Росії традиційно мають високий рівень довіри населення, а військовослужбовці є другою за популярністю професією після лікарів. Використовуючи народну прихильність, посилену інформаційним супроводом «рятувальних» воєнних операцій в Україні та Сирії, формується стійке переконання у силі російської зброї. У побуті воно виражається сумнозвісним «Можем повторить».
Невипадково Путін, відкриваючи цьогорічний парад у Москві сказав, що «росіяни з кожним роком все гостріше відчувають міць тріумфу, який звільнив народи Європи». Чим зумовлюється така гострота, якщо з року в рік кількість справжніх ветеранів тільки зменшується? Питання риторичне – робота пропагандистської машини у надлишку перекриває дефіцит очевидців і безпосередніх учасників та їхніх свідчень.
Фото Reuters
Військовий парад на Красній площі аналізувати нецікаво – понад 13 тисяч військовослужбовців, 138 одиниць воєнної техніки, скасована через нельотну погоду повітряна програма за участі 74 літальних апаратів. Єдине, що варто зауважити, так це велика кількість підрозділів Росгвардії серед його учасників і дебютна коробка кадетського корпусу Слідчого комітету РФ. Залучення внутрішніх силовиків на додачу до армійського компоненту російські блогери назвали прозорим натяком на справжнього противника чинного режиму – власне росіян. Поліцейська держава по-іншому не може, тому в цьому нема нічого дивного.
Цікавіші у всіх смислах речі відбувалися в регіонах:
- У столиці Республіки Тива місті Кизил в параді брав участь взвод в'ючно-транспортної роти 55-ї окремої мотострілкової гірської бригади. Вершники у 21-му столітті можуть дивувати і смішити, але виправдання своєму існуванню мають. Тим більше у серпні відбудуться п'яті Армійські міжнародні ігри, на яких за пропозицією Монголії (одна з країн-організаторів АМІ-2019) буде конкурс «Кінний марафон – Аравт» для кавалерійських підрозділів. Росія демонструє, що й спадок імперії Чингізхана їй не чужий.
- У Єкатеринбурзі вперше показано глядачам зразки озброєння і військової техніки, які виконували спеціальні завдання в Сирії.
- В більшості міст механізовані колони на парадах очолили танки Т-34, а в Благовіщенську (Амурська область) взагалі в унікальній модифікації Т-34-85 «Бойова подруга» (всього таких було 4, один придбала за власні кошти Герой Радянського Союзу Марія Октябрська, на якому і воювала). У Севастополі аналогічні зусилля місцевих реставраторів уможливили участь у параді легендарної «Катюші» (реактивна установка БМ-13). Уральська гірничо-металургійна компанія традиційно вивела на вулиці міста Верхня Пишма (Свердловська область) раритетну воєнну техніку, дбайливо відреставровану і зі свіжими написами «На Берлін».
- На параді в Калінінграді з'явились САУ «Мста-С», які в лютому 2019 року надійшли на озброєння 11-го армійського корпусу берегових військ Балтійського флоту. Посилення російської потуги в регіоні явно стало наслідком розгортання САУ «Krab» у Польщі і німецьких «PzH 2000» в Литві.
- В Іжевську вперше показали містянам арктичний зенітний ракетний комплекс «Тор», а в Пермі напередодні параду на території АТ «Мовиліхінські заводи» було сфотографовано арктичну САУ «Магнолія». Інтереси Росія в Арктиці давно артикульовані і виходять далеко за межі натуралістичних досліджень безкрайніх льодів. Втримання свого впливу в цьому регіоні перебуває з-поміж пріоритетів Кремля, тому РФ час від часу хвалиться номенклатурою арктичного озброєння (звичайна техніка погано працює в жорстких умовах північних широт). Виправданням служить постійне нагадування про претензії на Арктику з боку США, яких «дратує одноосібна експлуатація цієї транспортної артерії» Росією і які не мають «жодних шансів вибити підготовлені і оснащені російські війська» з тамтешніх баз.
Путін говорить, що паради проводяться не для бряцання зброєю, а задля вшанування переможців. Реальність свідчить про протилежне – їхньою метою якраз і є демонстрація сили, з якою варто рахуватися (зовнішнім глядачам) і на яку можна покладатися (внутрішній аудиторії). Власне, доказом реалістичності будь-яких інтервенцій в Європі стала участь спеціально доставлених з Росії танка Т-72Б3 та двох вертольотів Мі-35М у військово-поліцейському параді «Оборона свободи» у Сербії.
«Безсмертний полк» та інші російські аналоги відзначення 9 травня формують враження єдиного культурного простору на теренах колишнього СРСР, який Кремль називає «русским миром». У вправних руках ця технологія виконує роль світоглядного мультитула, який одним кінцем маркує тотожність українців та росіян, а іншим витирає будь-які розбіжності між ними. Відповідно, це стає мало не екзистенційною загрозою, бо Україна – не Росія. Тим часом, за словами Путіна, Росія готова до діалогу з усіма, хто готовий боротися з тероризмом і нацизмом. Проте з 2014 року він вітає з перемогою лідерів країн СНГ та український народ, але не політичне керівництво України, а цього року окремо згадав про неоціненний внесок Києва у розгром фашизму. Очевидно, ми для нього – тільки мешканці певної території, але не громадяни незалежної держави і тим більше не партнер у протидії екстремізму.
Напередодні 9 травня телеканал «Інтер» запустив рекламний ролик із закликом «пройтися в День перемоги Маршем пам'яті з фотографією діда-фронтовика». Анонсована акція отримала назву «Ніхто не забутий, ніщо не забуте», що тільки наблизило її до російського аналога, додавши йому ваги перетворенням у франшизу. Письменник Андрій Курков запропонував альтернативу – пройтися містами України з портретами загиблих за неї і зниклих безвісти на Донбасі і Криму, викрадених і ув'язнених у Росії українських громадян. Міністр закордонних справ Павло Клімкін ідею підтримав, за що став об'єктом шквальної критики з боку російських політичних діячів, які не змогли надати аргументів новіших за згадку про спільне минуле, братерство народів та Степана Бандеру.
Україна не може заборонити «Безсмертний полк», бо, на відміну від Росії, поважає свободу мирних зібрань. Навіть законних за формою, але антиконституційних за змістом. От такий собі казус реальної демократії, яка гарантує можливість легального висловлення думки. З 2015 року 9 травня в Україні офіційно називається Днем перемоги над нацизмом у Другій світовій війні 1939-1945 років, а 8 травня відзначається День пам'яті і примирення, як і в решті країн Європи. На ґрунті побєдобєсія Росія не хоче запозичувати світові практики, але намагається нав'язувати сусідам свої. Це не можна заборонити, але можна не сприймати. Не владою, а суспільством. Десь так, як угорці не цокаються келихами пива, бо так робили австрійці, придушивши угорське повстання 1848-1849 рр. і стративши його полководців. При цьому Австро-Угорська імперія існувала, а Російсько-Української не було ніколи. Можливо, це просто легенда, але вона відображає національну гордість і принциповість. Українцям є над чим подумати.
