"Гітлер вбив євреїв Києва, а Сталін знищив пам'ять про них", – історик Анатолій Подольський

Людмила Тягнирядно

Руслана Брянська

Упродовж 1941-1943 років Бабин Яр став могилою для близько 100 тисяч людей – євреїв, ромів, полонених червоноармійців, пацієнтів психіатричної лікарні, цивільних заручників, українських націоналістів, радянських партизанів, в'язнів Сирецького концтабору.

За результатами останніх соціологічних досліджень, майже половина українців не знає, де знаходиться Бабин Яр – місце масових розстрілів гітлерівськими військами. Чому так сталося? Що ми знаємо і чого не знаємо про трагедію в Бабиному Яру? Чи достатньо зроблено Україною для вшанування пам'яті жертв трагедії? Шукаємо відповіді на ці та інші запитання разом з істориком, директором Українського центру вивчення історії Голокосту, провідним науковим співробітник Інституту політичних і етнонаціональних досліджень імені Кураса НАН України Анатолієм Подольським. 

 «У радянські часи інформація про розстріли у Бабиному Яру приховувалася, проте в сучасній Україні ці дати добре відомі», – розповідає історик, директор Українського центру вивчення історії Голокосту, провідний науковий співробітник Інституту політичних і етнонаціональних досліджень імені Кураса НАН України Анатолій Подольський. За його словами, у сорокові роки місцевість Бабиного Яру була за межами Києва. Нацисти, в окупованих ними країнах, завжди обирали віддалені місця для масових вбивств цивільного населення. Насамперед, йдеться про євреїв: «Антисемітизм був наріжним каменем ідеології Націонал-соціалістичної робітничої партії Німеччини. Вони вбивали людей за фактом їхнього народження, – наголошує Анатолій Подольський. – 27 країн були окуповані чи контрольовані Гітлером. Доля євреїв, які проживали у цих країни, була визначена нацистською антилюдською політикою бути вбитими. Київські євреї не стали винятком». 

Історик згадує, що 19 вересня 1941 року Київ був захоплений Вермахтом німецької армії та каральними підрозділами СС. За п'ять днів до масових розстрілів, 25 вересня, в середмісті Києва, зокрема на Хрещатику та Прорізній, сталися вибухи. Їх, за командою Сталіна та московських керівників, здійснило радянське підпілля. Проте винними у вибухах назвали євреїв. І вже 28 вересня на вулицях міста з'явилися оголошення, які були написані німецької, російською та єврейською мовами. У них йшлося про те, що всі євреї Києва мають зібратися в одному місці. «Тоді люди навіть не уявляли, що це кінець. Адже вони пам'ятали німців за часів Першої світової війни і вірили їм. Водночас у Києві тоді була заборонена антинімецька пропаганда. Люди не розуміли, хто такі нацисти», – каже історик. 

29 вересня євреї пішли у визначене місце. Разом з ними йшли їхні рідні – представники й інших національностей. Люди були налякані, але йшли з думкою, що потрібно виконувати наказ. На той час у Києві третина жителів були саме представниками єврейської національності. За архівними даними, на початку 40-х років населення Києва становило 840 тисяч людей, серед них – 227 тисяч були євреями.

«Тих, хто пам'ятає, що відбувалося в ті дні в Києві 80 років тому – дуже мало, – продовжує історик Анатолій Подольський, – їм зараз має бути близько ста років. Однак свідок цих подій, якому зараз 92 роки, розповів мені, що цього дня він бачив своїх друзів і однокласників, які йшли вулицею Саксаганського до місця розстрілу. Уявіть, чоловік погано пам'ятає деякі події сьогодення, а те, що було 80 років тому, і досі перед очима».

Фото: DW

З 1939 до 1941 року Сталін і Гітлер були союзниками і внаслідок цього євреї Києва не уявляли собі долю своїх соплемінників. У Польщі, Чехословаччині, Австрії та Німеччині існували гетто і табори, де людей вбивали. Один тоталітарний режим підготував злочин іншого такого ж тоталітарного режиму. 

«У Києві людей розстрілювали з особливою жорстокістю, на місці зруйнованих цвинтарів, – продовжує Анатолій Подольський. – Це бачило багато містян, хоча населення Києва на той час було невеликим. Засоби масової інформації в окупованому місті належали нацистам. Тоді, і ще багато років потому, люди мовчали про цей злочин, бо боялися за своє життя, спочатку нацистів, а потім і радянську владу. Як писали багато істориків: «Гітлер вбив євреїв Києва, а Сталін знищив пам'ять про них».

А ті вибухи на Хрещатику були лише приводом до розстрілів: «Доля євреїв була визначена в нацистському Третьому Рейху», – впевнений Анатолій Подольський. 

Відомий європейський науковець та філософ Цветан Тодоров написав книгу «Обличчям до екстреми», її переклали і українською. На сторінках автор ставить риторичне питання людям, які живуть сьогодні: «Чи були ви вересні 1941 року в Києві? Чи були ви у липні 42-го у Варшаві? Ні, ви не були. Навіть, якщо ви побачите якісь документи чи фото, ви не зрозумієте, як страшно тоді було. Люди, які тоді допомагали іншим, знали, що їх не посадять до в'язниці  чи не відішлють до концтабору – їх вб'ють. І не лише їх, а й всю їхню родину». Анатолій Подольський наголошує, що він завжди згадує цих людей і ми їм маємо бути вдячними. Такі люди були і в Києві у 2014-ому і вони стали називатися «Небесною Сотнею».

«Ми не знаємо імена героїв, які у 41-му переховували у своїх домівках євреїв, людей, які їм допомагали. Проте ми знаємо імена тих, хто віддавали злочинні накази», – відзначає Подольський. І наголошує: «Ми приречені знати і вивчати механізм злочинів і злочинців. У мене є провина перед жертвами. Ми мали поновити імена тих, хто загинув».