Призабута битва за 32-й блокпост. «Долина смерті» луганського напряму

На початку серпня 2014 року на тлі вдалого наступу на Луганськ загонами міліції особливого призначення (зокрема, бійцями батальйону «Львів») була взята під контроль стратегічно важлива траса Т-1303 від Лисичанська до Луганська. По всій її довжині були розміщені «номерні» блокпости з гарнізонами зі складу підрозділів Національної гвардії України. При цьому найближчим до лінії зіткнення опинився № 32 (фактично ротний опорний пункт) біля села Сміле Слов'яносербського району.

Після відходу нашого угруповання з Луганського аеропорту на початку вересня 2014 року і втраті більшості звільнених сіл і селищ, «пост №32» виявився оточеним з усіх боків позиціями бойовиків. Єдиною дорогою постачання залишалася, власне, сама траса до блокпосту №31.

Ці опорні пункти до початку жовтня контролювалися бійцями НГУ: на 31-му стояла криворізька бригада, на 32-му – харківська. Однак бойовими назвати ці частини складно: це були, по суті, переодягнені в камуфляж частини внутрішніх військ, які до весни 2014 року займалися виключно конвоюванням ув'язнених, охороною об'єктів і масових заходів.

Тому, коли на 32-й пост прийшла нова ротація – з Вінницького полку НГУ (колишній полк ВВ «Ягуар»), їх «підкріпили» десантниками з 2-го батальйону 80-ї львівської аеромобільної бригади.

12 жовтня бойовики з бандформування «Дон» зайняли село Сміле, чим порушили домовленості і фактично напівокружили наші позиції, почавши таким чином операцію по захопленню блокпоста №32.

Однак в цілому початок боїв навколо цього блокпоста слід віднести до 13 жовтня, коли група розвідників 80-ї бригади під час рейду на Сміле була обстріляна "козачками" і відійшла. Вже опівдні почався мінометний обстріл наших позицій.

Слідом бойовики пішли у флангову атаку. Їм назустріч висунулися десантники при підтримці БТР-80. Командир групи старший лейтенант Володимир Вишневський згадував: «Ми почали рухатися трьома БТРами в лінію. Тобто тактично правильно – в лінію, перебіжками. І тут у БТР, який йшов посередині, прилетіло. Добре, що екіпаж встиг вистрибнути. Я дав команду відступати, хоча ми наблизилися до ворога на 700-800 метрів».

У цей момент майже прямо в нього прилетіла граната з підствольника ВОГ-25. Вибухом десантникові практично відірвало ліву ногу, праву посікло осколками. Вишневський був евакуйований з поля бою, його оперативно змогли вивезти з району боїв цивільною автомашиною, завдяки чому він вижив (замість лівої ноги нині у нього протез). Зараз Вишневський викладає у Львівській академії Сухопутних військ, нагороджений орденом Богдана Хмельницького.

Ситуація навколо блокпоста вимагала від командування прийняття рішень про деблокаду. Однак була потрібна розвідка ситуації, і вранці 14 жовтня комбат 40-го полку НГУ майор Анатолій Боженко отримав наказ – з'їздити на блокпост, щоб скоординувати дії всіх військових формувань тут. Він виїхав на «своєму» БТР-4Е, взявши в якості провідника старшого лейтенанта Олександра Москалюка, який раніше бував на блокпосту № 32. Для підсилення пішла БМП-2 24-й мехбригади, яка на той момент прикривала 31-й блокпост. За словами Боженка, потрібно тільки розвідати, чи можна прорватися по дорозі. Саме БМП пішла попереду на півкілометра.

Однак їх чекала засідка. В результаті дуже короткого бою бойовики розстріляли і БМП (екіпаж врятувався), і БТР нацгвардії. У башту бронетранспортера потрапила протитанкова ракета – пізніше проходила інформація, що стрільцем-оператором був російський кадровий військовий, відряджений до "козацького" підрозділу.

Двоє членів екіпажу (старший солдат Сергій Думанський та солдат Євген Лабун) загинули відразу (понині вважаються зниклими безвісти, так як тіла згоріли). Вибралися тільки сам майор Боженко, старший лейтенант Москалюк і солдат Петро Стус. Всі вони отримали поранення.

На наступний день почалися спроби прорватися до вже оточеного блокпосту №32, де у наших бійців закінчувалися вода, боєприпаси і продовольство, але ця вже тема для наступної статті.