“Я тут, і я вас підтримую”: як британець волонтерить в Україні

Домінік Світінг

Британець-волонтер в Україні

Я вперше побував в Україні, а саме Львові, десять років тому. Тоді я подорожував Європою потягом, і в мене залишилося приблизно десять днів поїздки, які я вирішив провести в Україні. До 2022 року я сюди ще повертався два рази, був у Львові, Одесі та Ужгороді. Тоді я познайомився з кількома місцевими, з якими я після початку повномасштабного вторгнення підтримував зв'язок — деякі шукали притулку в Берліні чи Відні, а інші стали переселенцями в Києві та Львові.

Саме завдяки спілкуванню з українцями, я побачив, як вони чинять опір та допомогають один одному та своїм захисникам, навіть якщо вони не можуть зробити багато. Це надихнуло мене започаткувати благодійний онлайн-бізнес, де я продавав листівки та наклейки з України. Мій друг, який працює в друкарні у Львові, забезпечив мене товаром, коли я востаннє був в Україні в березні 2024 року. Тоді я приїхав провести час із моїм товаришем та спробувати пошукати ще варіанти, як я можу допомогти.

У допомозі Україні важливий будь-який внесок

Я шукав ініціативи, де волонтерам не треба мати спеціальну підготовку чи знати мову. Не потрібно заповнювати формуляри, не потрібен попередній досвід, лише бажання допомогти та вільний час. Посеред метушні та боротьби зовнішнього світу, у майстернях та на кухнях українці щодня стиха показують свою силу та стійкість. І будь-хто може доєднатися та приділити стільки часу, скільки можуть — годину чи цілий день — та зробити свій маленький внесок у перемогу.

У Львові, місті, де зараз переплітаються історія та війна, де середньовічні шпилі відкидають довгі тіні на захищені мішками з піском пам'ятки, завжди знайдуться двері, у які можна зайти й за лічені хвилини почати допомагати. В одному будинку волонтери плетуть величезні маскувальні сітки, які допомагають воїнам сховатися та захистити позиції на передовій від безпілотників та артилерії. В іншій — повітря наповнене парою з каструль і запахом борщу, де люди різних поколінь жваво нарізають, перемішують і пакують їжу, яку передають солдатам і сім'ям переселенців.

Плетіння камуфляжних сіток

Фото надане Домініком Світінгом

У мене була адреса, яку мені дав мій друг, і переклад, збережений у моєму телефоні: "Я прийшов подивитися, як ви плетете сітки". Я думав, що, коли прийду в волонтерський центр, то побачу залу повну бабусь, але все було зовсім навпаки. Люди різного віку та походження — студенти та пенсіонери, місцеві та іноземці — пліч-о-пліч працювали над спільною справою.

Стіни у великій кімнаті з високою стелею були заставлені книжковими полицями, які нагадували про те, що будівля раніше використовувалась як бібліотека. Однак атмосфера бібліотеки, простору спокою та зосередженої праці, збереглася. У центрі зали, замість книжок, волонтери встановили велику дерев'яну раму, майже 2 метри заввишки й 6 метрів завдовжки. У рамі була сітка, по обидва боки якої сиділи волонтери. Деякі працювали на самоті, тихо й зібрано, а інші розмовляли. Я спостерігав, як їхні пальці вправно зав'язують стрічки різних кольорів на вузлики — ніби метелики обсіли сітку та створили ефект камуфляжу.

Коли я увійшов до зали, мене зустріла Орися, студентка Львівської національної академії мистецтв. Після короткої інструкції, як плести сітки, я взявся до праці. Мене відразу ж вразило те, наскільки ця проста, ритмічна робота була медитативною. Хвилини пролетіли непомітно, і я не встиг і оком змигнути, як закінчив свою невеличку частину сітки.

Відчуття досягнення, яке я тоді переживав, здавалося на перший погляд перебільшеним, але тепер я усвідомлюю, що в ньому був певний сенс. Як метелики, ми всі прекрасні та тендітні, але якщо ми тримаємося разом, ми сильні та можемо один одного захистити.

Львівська волонтерська кухня

Енергія в кухні була неймовірною. Волонтери чистили картоплю, шаткували капусту — було гамірно й затишно, повно сміху попри причину, через яку всі зібралися. Як людина, яка раніше працювала на кухнях, я знав, що в закладах завжди панує товариськість, почуття гумору та відданість справі. Але тут цей дух був піднесений на вищий щабель. Ми не просто обслуговували клієнтів, які платять… нашою працею ми відплачували тим, які проходять службу заради нас!

Їжа має важливе значення не лише для харчування, але і для морального духу. Вона є проявом турботи, який зміцнює стосунки між людьми. Любов та підтримка відчуваються в кожному пакуванні з їжею, які готують волонтери. Це не просто їжа для наших захисників, це нагадування про дім, це турбота, яку вони з нетерпінням чекають, це енергія, це мотивація… це надія.

Знову ж таки, усі волонтери були різні. Серед них була і старенька бабуся з традиційними рецептами. Був також і британський емігрант, який переїхав до України у 2014 році. Він казав: "Ніхто не говорив мені, що буде революція і два вторгнення!" Але він залишався тут, в Україні, та робив усе, що міг, коли міг.

Чому такі ініціативи важливі

Окрім практичного внеску, волонтерські ініціативи мають психологічне та соціальне значення. Те, що ти допомагаєш іншим, також у багатьох аспектах допомагає і тобі. Особисто я здобув від досвіду роботи у волонтерських центрах відчуття мети та задоволення.

Такі благодійні осередки дають можливість іноземцям та місцевим зробити свій внесок. Це не просто волонтерські хаби, це доказ витривалості громади та сили простих людей, які об'єднуються у важкі часи. Українці переконали мене в тому, що все, що ми робимо, є важливим. Незалежно від того, наскільки великим є наш внесок, він має потенціал принести чималі зміни. Ми всі пов'язані, і ми всі є частиною чогось більшого.

Як долучитися

Якщо ви коли-небудь замислювалися про волонтерство, але вагалися та не були впевнені, чи маєте для цього необхідні навички та здібності, нехай мої слова вас заспокоять. У львівських волонтерських центрах ніхто не питатиме про вашу профпридатність і не вимагатиме від вас постійної участі. Вам не треба знати українську. Вам не треба вміти готувати чи плести. Вам достатньо просто прийти. Швидкий пошук в інтернеті відкриє для вас безліч можливостей, а не лише ті, про які я згадав.

На майстер-класах із плетіння маскувальних сіток вам дадуть смужку тканини, покажуть, як її зав'язувати, і дуже скоро ви почнете разом з іншими волонтерами входити в спільний ритм. На кухні вам дадуть дошку для нарізання, овочечистку, можливо, черпак. Не важливо, скільки часу ви там пробудете — годину чи цілий день — ваш час цінний. 

І коли ви лишаєте волонтерський хаб, ніхто не очікує, що ви повернетесь — хоча я вертався. Багато хто досі вертається, їх приваблює тихе товариство волонтерів та усвідомлення того, що їхні маленькі зусилля, помножені на велику справу, мають значення.

Більше, ніж просто допомога

Бути волонтером в Україні — це не просто допомагати. Це бути свідком та бути солідарним із людьми, які відмовляються бути зломленими. Це сидіти поруч із бабусею, яка терпляче плете маскувальну сітку, знаючи, що вона відправила онуків на війну. Це усміхатися разом із підлітком, яка з тобою чистить картоплю, знаючи, що вона втекла з міста, яке зараз понівечене ракетами. Це брати участь у чомусь більшому, ніж ти сам. Це спільна відмова піддатися відчаю.

І, зрештою, можливо, саме в цьому полягає справжня сила волонтерства. Не лише в приготованих стравах чи сплетених сітках, а в самому факті присутності — у тому, щоб я можу сказати: "Я тут, і я вас підтримую".